Постанова 4803 № 187/256/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8932/21 Справа № 187/256/21 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2021 року по цивільній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2021 року позивач звернувся до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності ІІІ групи внаслідок загального захворювання, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсія, щомісячно, по серпень 2020 року включно, в повному обсязі перераховувалась на поточний рахунок відповідачки, відкритий у банківській установі ПАТ КБ «ПриватБанк». Позивач, 09.09.2020 від Обласного клінічного центру медико-соціальної експертизи отримав список осіб, повторно оглянутих МСЕК та яким не встановлено групу інвалідності в період дії карантину, в т.ч. і ОСОБА_1 (№ 212). Таким чином, позивач зазначив, що ОСОБА_1 незаконно отримала пенсію в розмірі 6296,24 грн., а тому просив стягнути із неї на користь ГУ ПФУ в Дніпропетровській області безпідставно отримані грошові кошти у сумі - 6296,24 грн. Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІУ. Відповідно до ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі 02.04.2020, внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, розділ XV "Прикінцеві положення" доповнено п. 14.6. Згідно п. 14.6, Розділу XV "Прикінцевих положень" Закону № 1058 у разі пропуску в період здійснення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню короно-вірусної хвороби (СОVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, строку повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю, виплата пенсії по інвалідності не зупиняється до закінчення терміну дії зазначених заходів з подальшим проведенням перерахунку розміру виплаченої пенсії на підставі заяви та результатів переогляду особи з інвалідністю. Постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 01.03.2020 року, №392 від 20.05.2020 року, № 641 від 22.07.2020 року, № 1236 від 09.12.2020 встановлено та продовжено дію карантину на території України. Вставнолено, що пенсія щомісячно, по серпень 2020 року включно, в повному обсязі перераховувалась на поточний рахунок відповідача, відкритий в банківській установі ПАТ КБ "ПриватБанк". Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 09.09.2020 року від Обласного клінічного центру медико-соціальної експертизи отримано список осіб, повторно оглянутих МСЕК, та яким не встановлено групу інвалідності в період дії карантину. В зазначеному списку значиться прізвище - ОСОБА_1 (№ 212), при цьому датою огляду зазначено - 11.08.2020. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 15.01.2021 року за № 0400-010502-8/4917 звернулося до ПАТ КБ "Приватбанк" щодо повернення пенсії ОСОБА_1 за період 01.06.2020 по 31.08.2020 в сумі 6300,00 грн. Кошти були повернуті у межах залишку на картковому рахунку у сумі - 03,76 грн. у зв`язку з відсутністю інших коштів на рахунку. Згідно із ст. 30 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Статтею 31 Закону № 1058 залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Згідно ст. 34 Закону № 1058 пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягай пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. В ст. 35 Закону № 1058 визначені строки виплати пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності, зокрема, у разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд здоровою, пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність. Виплата пенсії відповідачу здійснювалась на підставі довідки МСЕК серія 12ААА № 728909 відповідно до встановленого терміну інвалідності, а саме: по 31.05.2020 року. Законом України №540-ІХ від 30.03.2020, який набрав чинності з статтею 72 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначені джерела надходжень коштів до бюджету Пенсійного фонду України, які, відповідно до ст. 73 цього Закону використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Водночас, ч. 2 ст. 73 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. За приписами ч.1 ст.103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції чинній на час звернення до суду з позовом, суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку, в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо, стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. У разі припинення виплати пенсії, внаслідок відновлення здоров`я, тощо, до повного погашення заборгованості решта заборгованості стягується в судовому порядку. Аналіз зазначених норм закону свідчить, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути утримані позивачем за умови зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним. Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування статті 1215 ЦК України викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі № 6-151цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, підстав відступити від яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц не встановила. Тобто, механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через його зловживання. Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презумуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових коштів. Саме до таких правових висновків дійшов Верховний Суд у Постанові по справі № 711/1509/17 від 12.12.2018 року, Постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі 554/1809/17, Постанові Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі 307/2100/16-ц та Постанові Верховного Суду від 13.04.2020 року у справі № 487/2596/17, провадження 61-123св18. Таким чином, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації. Відповідно до ст. 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсіонери зобов`язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати, про що відповідач був повідомлений і мається його підпис у заяві про призначення пенсії. У разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсію, заподіяну шкоду. Згідно ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стягнення сум пенсії, надміру виплачених пенсіонерові, внаслідок зловживань з його боку, в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо, стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Діючим законодавством встановлений вичерпний перелік підстав для стягнення надмірно сплачених грошових коштів у вигляді пенсії з одержувача. Як вбачається із матеріалів справи, підставою для звернення до суду Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області посилався на те, що ОСОБА_1 отримувала пенсію по інвалідності ІІІ групи внаслідок загального захворювання, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсія щомісячно по серпень 2020 року включно в повному обсязі перераховувалась на поточний рахунок відповідачки, відкритий у банківській установі ПАТ КБ «ПриватБанк». Позивач, 09.09.2020 від Обласного клінічного центру медико-соціальної експертизи отримав список осіб, повторно оглянутих МСЕК та яким не встановлено групу інвалідності в період дії карантину, в т.ч. ОСОБА_1 (№ 212). Таким чином, позивач вважає, що ОСОБА_1 незаконно отримала пенсію в розмірі 6296,24 грн., а тому просить стягнути із неї на користь ГУ ПФУ в Дніпропетровській області безпідставно отримані грошові кошти у сумі 6296,24 грн. Однак, позивачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції доказів зловживань з боку відповідача ОСОБА_1 , що стверджували б про її недобросовісність при нарахуванні розміру пенсії та безпідставно отриманих грошових коштів. Отже, без встановлення фактів недобросовісної поведінки відповідача, та наявності рахункової помилки при виплаті пенсії, відсутні підстави для стягнення з неї надмірно виплаченої суми пенсії відповідно до ст. 1215 ЦК України. Крім того, у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04, остаточне рішення від 20.01.2012 року) Європейський суд з прав людини у пункті 71 рішення вказав: «… потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За змістом ч. 2 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених чим кодексом. Також, колегія суддів не приймає посилання позивача на ст. 1212 ЦК України, згідно якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно, оскільки вказані доводи в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі). Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 по справі № 917/1739/17. Зважаючи на вищевикладене, та беручи до уваги те, що зловживань з боку ОСОБА_1 при поданні документів для призначення пенсії судом не встановлено, доказів на підтвердження факту недобросовісного набуття відповідачем отриманих грошових коштів, які є пенсійною виплатою, а також наявності рахункової помилки матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що правових підстав для задоволення позовних вимог не має. Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, ураховуючи, що вирішуючи спір по суті суд повинен дослідити матеріали справи, надати належну правову оцінку наявним у справі доказам та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходити виключно із факту визнання позову відповідачем. Така правова позиція узгоджується із постановою ВС/КЦС № 588/11/17 від 10 вересня 2018 року. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко