Постанова 4809 № 386/768/20

ПОСТАНОВА Іменем України 15 листопада 2021 року м. Кропивницький справа № 386/768/20 провадження № 22-ц/4809/1415/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Дуковського О. Л., Чельник О. І., секретар судового засідання Кравченко Я. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Зятковський Тимур Володимирович, відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Задорожнюк Оксана Борисівна, розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Задорожнюк Оксана Борисівна, на рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2021 року у складі головуючого судді Шкамерда К. С. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. 16.09.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила в порядку поділу спільного майна подружжя виділити їй у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , вартістю 30480 грн 00 коп., а також рухоме майно на загальну суму 62790,00 грн, а саме: телевізор 2003 року випуску вартістю 1200,00 грн., підставку під телевізор 1999 року виготовлення вартістю 440,00 грн., диван 2005 року виготовлення вартістю 500,00 грн., диван кутовий 2017 року виготовлення вартістю 8400,00 грн., стінку «Вікторія» 2001 року виготовлення вартістю 1500,00 грн., холодильник «Severin» 2017 року випуску вартістю 2300,00 грн., морозильну камеру 2018 року випуску вартістю 3000,00 грн., електроплиту 2-конфорочну 2004 року виготовлення вартістю 300,00 грн., таганок 2-конфорочний 2019 року виготовлення вартістю 500,00 грн., бойлер 2017 року випуску вартістю 4000,00 грн., кухонну стінку 2005 року виготовлення вартістю 2300,00 грн., стіл розкладний фігурний 2017 року виготовлення вартістю 1400,00 грн., стіл розкладний 2005 року виготовлення вартістю 600,00 грн., стіл кухонний розкладний 2005 року виготовлення вартістю 700,00 грн., табурети в кількості 10 шт. 2016 року виготовлення вартістю 1100,00 грн., шафу 2017 року виготовлення вартістю 2500,00 грн., пральну машинку автомат 2017 року випуску вартістю 8000,00 грн., млин для зерна 2004 року випуску вартістю 800,00 грн., стільці в кількості 3 шт. 1981 року виготовлення вартістю 150,00 грн., ящик металевий 1985 року виготовлення вартістю 300,00 грн., ящик дерев`яний 1981 року виготовлення вартістю 100,00 грн., ящик дерев`яний 1983 року виготовлення вартістю 100,00 грн., ящики дерев`яні в кількості 2 шт. 1982 рок виготовлення вартістю 200,00 грн., шини тракторні 2003 року виготовлення вартістю 900,00 грн., зернову суміш (ячмінь, кукурудза, пшениця) вагою 3 тонни загальною вартістю12000,00 грн., цукор в кількості 3 мішки загальною вартістю 2000,00 грн., клітки для кролів у кількості 4 шт. 2016 року виготовлення загальною вартістю 800,00 грн., кури у кількості 16 шт. загальною вартістю1600,00 грн., закрутки плодово-овочеві в кількості 200 банок загальною вартістю 2000,00 грн., тачку 2018 року виготовлення вартістю 300,00 грн., килим 1995 року виготовлення вартістю 600,00 грн., килимові доріжки у кількості 2 шт. 2017 року виготовлення вартістю 600,00 грн., соняшникове насіння вагою 200 кг загальною вартістю1600,00 грн. Виділити ОСОБА_2 у власність рухоме майно на загальну суму 70322,00 грн., а саме; автомобіль марки ВАЗ року випуску державний номер ний знак НОМЕР_1 , вартістю 33300 грн. 00 коп., автомобільний причіп року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 6000 грн. 00 коп., телевізор 2003 року випуску вартістю 1100,00 грн., підставку під телевізор 1995 року виготовлення вартістю 300,00 грн., диван 2005 року виготовлення вартістю 500,00 грн., електроплиту 4-конфорочна 2019 року випуску вартістю 220,00 грн., духову шафу 2001 року випуску вартістю 400,00 грн., стіл розкладний 2016 року виготовлення вартістю 500,00 грн., столи кухонні в кількості 3 шт. 1993 року виготовлення на загальну вартість 900,00 грн., пральну машинку 1998 року випуску вартістю 300,00 грн., заточений верстат Дніпро МТЕ 32125 2019 року випуску вартістю 1650,00 грн., дрель Крофт ТЕС 2017 року випуску вартістю 1000,00 грн., болгарку Ритм МШ-1600 2016 року випуску вартістю 1060,00 грн., болгарку Дніпро М модель МШК 1250 2018року випуску вартістю 1030,00 грн., бензопилу STIHL МС-180 2017 року випуску вартістю 4160,00 грн., верстат свердлильний Sturm BС7037 2018 року випуску вартістю 2800,00 грн., мотокосу Viper CG430В 2016 року випуску вартістю 2800,00 грн., зарядний пристрій ВС-30 2017 року випуску вартістю 1300,00 грн., компресор Дніпро М 1,5к ВТ 2017 року випуску вартістю 2300,00 грн., інверторну сварку Дніпро М 2016 року випуску вартістю 2150,00 грн., циркулярну пилку 2017 року випуску вартістю 1800,00 грн., шуруповерт Дніпро М модель МДШ-600 2015 року випуску вартістю 800,00 грн., тачку 2015 року виготовлення вартістю 150,00 грн., набір автомобільних ключів 2017 року виготовлення вартістю 1300,00 грн., килим 1991 року виготовлення вартістю 500,00 грн., килимові доріжки у кількості 2 шт. 2001 року виготовлення вартістю 400,00 грн., пістолет для відстрілу гумових куль 2014 року виготовлення вартістю 1600,00 грн. Позовні вимоги мотивувала тим, що 05.05.1990 між сторонами було укладено шлюб, який було розірвано, проте позивач та відповідач продовжували проживати однією сім`єю як чоловік та жінка, вели спільне господарство, разом виховували дітей, мали спільний сімейний бюджет, а 03.04.2015 між ними знову зареєстровано шлюб виконавчим комітетом Журавлинської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, про що складено актовий запис за № 3 від 03.04.2015. Під час шлюбу 17.06.2016 сторонами придбано у власність житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку. Покупцем будинку в договорі купівлі-продажу зазначено відповідача ОСОБА_2 . Згідно п. 4 вказаного Договору оціночна вартість та ціна будинку, за якою здійснено продаж, складала 30480,00 грн. Кошти, які витрачені сторонами на придбання будинку частково - в сумі 7534,00 грн були спільними коштами подружжя, а решта - 22946,00 грн були особистою власністю позивача, які вона отримала за відчужений на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2015 року житловий будинок АДРЕСА_2 , що належав ОСОБА_1 на праві приватної власності до шлюбу. Враховуючи ринкову вартість спірного будинку, визначену умовами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17.06.2016 (30480,00 грн), частина будинку - 3/4 частки , вартістю відповідно 22946,00 грн є особистою власністю позивача та не підлягає поділу між подружжям. Тому при поділі спільного майна має бути врахована лише 1/4 частка будинку, вартість якої відповідає сумі використаних на її придбання спільних коштів подружжя - 7534,00 грн. Крім того, в період шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано автомобіль ВАЗ року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість якого станом на дату звернення до суду з цим позовом складає 33300,00 грн. та автомобільний причіп реєстраційний номер НОМЕР_2 орієнтовною вартістю 6000,00 грн. Також подружжям за спільні кошти було придбано побутову техніку та меблі на загальну суму 93810,00 грн. Все зазначене майно на сьогодні знаходиться в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де сторони спільно проживали до припинення сімейних відносин. Отже, з урахуванням вимог ст. 60 СК України, все зазначене рухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності сторін. Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2021 року позовзадоволено частково. Виділено ОСОБА_1 у власність 7/8 ідеальної частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_2 у власність 1/8 ідеальної частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_1 у власність рухоме майно: диван кутовий 2017 року виготовлення вартістю 8000,00 грн. Виділено ОСОБА_2 у власність рухоме майно, а саме : телевізор LG 1998 року виготовлення, вартістю 300,00 грн.; телевізор 2003 року виготовлення вартістю 500,00 грн.; підставка під телевізор 1995 року виготовлення вартістю 100,00 грн.; підставка під телевізор 1999 року виготовлення вартістю 100,00 грн.; диван 2005 року виготовлення вартістю 200,00 грн.; диван 2005 року виготовлення вартістю 200,00 грн.; стінка «Вікторія» 2001 року виготовлення вартістю 1500,00 грн.; холодильник Severin 2017 року виготовлення вартістю 1000,00 грн.; морозильна камера 2018 року виготовлення вартістю 1000,00 грн.; електроплита 4-конфорочна 2019 року виготовлення вартістю 100,00 грн.; стіл розкладний 2005 року виготовлення вартістю 20,00 грн.; стіл кухонний розкладний 2005 року виготовлення вартістю 50,00 грн.; кухонна стінка 2005 року виготовлення вартістю 500,00 грн.; пральна машинка автомат 2017 року виготовлення вартістю 1000,00 грн.; млин для зерна 2004 року виготовлення вартістю 50,00 грн.; бензопила STIHL МС-180 2017 року виготовлення вартістю 100,00 грн.; кури у кількості 9 шт. 2020 року виготовлення вартістю 100,00 грн. закрутки плодово-овочеві в кількості 200 банок вартістю 50,00 грн. килим 1991 року виготовлення вартістю 100,00 грн. килимові доріжки у кількості 2 шт. 2001 року виготовлення вартістю 100,00 грн., всього на суму 7070,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію різниці вартості виділеного майна в розмірі 465,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, щопозивачу на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_2 , який нею продано 26 грудня 2015 року за 22946,00 грн і є її власними коштами, не належать до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Вказані кошти позивачем були використані на оплату за придбаний 17.06.2016 спірний будинок АДРЕСА_1 . Тому згідно вимог ч. 7 ст. 57 СК України, 75 % або ѕ частки вказаного житловому будинку, що відповідає розміру внесених позивачем особистих коштів, є її особистою приватною власністю. За таких умов поділу між сторонами підлягає лише 25 % або ј частка спірного житлового будинку, яка є спільною сумісною власністю подружжя. Суд дійшов висновку, що виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, кожному з подружжя має бути виділено у власність половина вказаної частки, що відповідає по 1/8 частці кожному. Меблі, побутова техніка та інші речі побутового вжитку, перелік яких зазначено у позовній заяві, також підлягають поділу вартістю відповідно рівними частинами. Позовні вимоги щодо виділення ОСОБА_2 у власність автомобіля марки ВАЗ державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 33300 грн та автомобільного причіпу державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 6000 грн суд вважав такими, що не підлягають задоволенню з підстав недоведеності його належності сторонам.. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Представник відповідача адвокат Задорожнюк О. Б. подала апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і направлення справи на розгляд до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Вказує, що представником відповідача ОСОБА_2 було заявлено клопотання про витребування доказів на підтвердження наявності, вартості, часу придбання майна, вказаного в акті огляду майна, товарних чеків, фіскальних чеків, накладних з відміткою про сплату за товар, технічних паспортів. Ухвалою Голованівського районного суду від 27 січня 2021 року клопотання було задоволено, але позивач таких документів не надала. На виконання ухвали суду від 17 вересня 2020 року від Територіального сервісного центру № 3545 Регіонального центру МВС в Кіровоградській області надійшла відповідь про відсутність у власності ОСОБА_2 автомобіля марки ВАЗ державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобільного причепа держаний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Заяв про зменшення чи збільшення позовних вимог від позивача не надходило. Не зважаючи на відсутність відповідних документів, судом прийнято рішення про поділ майна рівними частинами з урахуванням визнаної відповідачем його вартості та наявності, проти чого не заперечувала позивач, обгрунтовуючи висновки поясненнями сторін у судовому засіданні. Позивач щодо поділу спірного житлового будинку з надвірними будівлями в позові просила визнати право власності за нею на будинок в цілому, а відповідачеві виділити у власність автомобілі ( на які відсутнє право власності позивача чи/та відповідача), те інше майно, документи на яке нею не додано. Фактично суд при прийнятті рішення вийшов за межі позовних вимог, не врахував заявлених у позовній заяві вимог. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення відповідача та його представника адвоката Задорожнюк О. Б., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника позивача адвоката Зятьковського Т. В., який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в зареєстрованому шлюбі з 05 травня 1990 року, який розірвано рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 13.12.2006 (а.с. 15 т.1). 03 квітня 2015 року сторони повторно зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Журавлинської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області (а.с.16 т.1). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №819256135214 26 грудня 2015 року ОСОБА_1 продала будинок в АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Захаренко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1791 (а.с.17-18 т.1). Згідно вказаного договору ціна продажу будинку в АДРЕСА_2 , склала 22946,00 грн, що підтверджується висновком про вартість об`єкта № 815036_02122015_А200-189 від 02.12.2015 (а.с.19 т.1). За час спільного проживання сторін за договором купівлі-продажу житлового будинку від 17.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Захаренком В. В., зареєстрованого в реєстрі за №1008, ОСОБА_2 (вказано покупцем) набуто у власність житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 20-22 т.1). Відповідно до інформаційної довідки від 24.09.2020 №31/11/3545-174 Територіального сервісного центру МВС 3545 (на правах відділу м. Благовіщенське) станом на 24.09.2020 згідно бази даних за гр. ОСОБА_2 , транспортні засоби на обліку не значаться та протягом часу з 01.01.2019 не реєструвались, та не відчужувались (а.с.55 т.1). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді спорів про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Водночас, згідно ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Встановлено, що сторони придбаваючи спірний будинок АДРЕСА_1 придбано, окрім спільних коштів подружжя - 7534,00 грн було вкладено власні кошти ОСОБА_1 в сумі 22946,00 грн, отримані нею від продажу 26 грудня 2015 року її особистої приватної власності - житлового будинку АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, ОСОБА_1 вкладено власні кошти, одержані від продажу особистого нерухомого майна, тому частина спірного житлового будинку - ѕ частки, вартість якої відповідає розміру внесених нею особистих коштів, належить їй на праві особистої приватної власності. Відповідачем вказані обставини не спростовано. Виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, при вирішенні питання про поділ майна кожному з подружжя підлягає виділенню у власність половина вказаної частки, що складатиме по 1/8 частці у праві власності на будинок кожному. Тому відповідачу виділено у власність 1/8 ідеальну частину спірного житлового будинку. У свою чергу позивачу з урахуванням частки, що є її особистою приватною власністю, виділено у власність на 7/8 ідеальних частин спірного житлового будинку. Факт придбання сторонами під час спільного проживання автомобіля марки ВАЗ державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобільного причіпу державний реєстраційний номер НОМЕР_2 не знайшов підтвердження належними доказами, тому позовні вимоги про виділення ОСОБА_2 у власність вказаного майна задоволенню не підлягають за їх необгрунтованістю. Вирішуючи питання про поділ іншого спільного майна подружжя, а саме меблів, побутової техніки та інших речей побутового вжитку, перелік яких зазначено у позовній заяві, суд правомірно розподілив їх рівними частинами з урахуванням визнаної відповідачем вартості та наявності майна, проти чого не заперечувала позивач. Зокрема, в порядку поділу спільного майна подружжя суд виділив у власність ОСОБА_2 : телевізор LG 1998 року виготовлення, вартістю 300,00 грн; телевізор 2003 року виготовлення вартістю 500,00 грн; підставка під телевізор 1995 року виготовлення вартістю 100,00 грн; підставка під телевізор 1999 року виготовлення вартістю 100,00 грн; диван 2005 року виготовлення вартістю 200,00 грн; диван 2005 року виготовлення вартістю 200,00 грн; стінка «Вікторія» 2001 року виготовлення вартістю 1500,00 грн.; холодильник Severin 2017 року виготовлення вартістю 1000,00 грн; морозильна камера 2018 року виготовлення вартістю 1000,00 грн; електроплита 4-конфорочна 2019 року виготовлення вартістю 100,00 грн; стіл розкладний 2005 року виготовлення вартістю 20,00 грн; стіл кухонний розкладний 2005 року виготовлення вартістю 50,00 грн; кухонна стінка 2005 року виготовлення вартістю 500,00 грн.; пральна машинка автомат 2017 року виготовлення вартістю 1000,00 грн; млин для зерна 2004 року виготовлення вартістю 50,00 грн; бензопила STIHL МС-180 2017 року виготовлення вартістю 100,00 грн; кури у кількості 9 шт. 2020 року виготовлення вартістю 100,00 грн.; закрутки плодово-овочеві в кількості 200 банок вартістю 50,00 грн, килим 1991 року виготовлення вартістю 100,00 грн, килимові доріжки у кількості 2 шт. 2001 року виготовлення вартістю 100,00 грн. Всього виділити ОСОБА_2 майна на загальну суму 7070,00 грн. У власність ОСОБА_1 - диван кутовий 2017 року виготовлення вартістю 8000,00 грн. Також визначив розмір грошової компенсації, яку стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за різницю вартості часток у спільному майні становитиме 465,00 грн (8000 грн-7070 грн). В апеляційній скарзі представником відповідача адвокатом Задорожнюк О. Б. ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи для розгляду до іншого суду за встановленою підсудністю. Статтею 378 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Доводи апеляційної скарги не вказують на порушення судом правил підсудності, правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України. Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Задорожнюк Оксана Борисівна, залишити без задоволення. Рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. Л. Дуковський О. І. Чельник