Постанова 4808 № 350/1813/20

Справа № 350/1813/20 Провадження № 22-ц/4808/1033/21 Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Горейко М.Д., секретаря Мельник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Пуликом М.В. 21 квітня 2021 року в селищі Рожнятів Івано-Франківської області, повний текст якого складено 30 квітня 2021 року, в с т а н о в и в : У грудні 2020 року директор Івано-Франківського обласного центру зайнятості подав позов до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 травня 2020 року ОСОБА_1 надано статус безробітної відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» та з цього дня призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». У заявах про надання статусу безробітного від 06.05.2020р., 16.04.2019р., 16.07.2019р., 16.04.2018р., 23.06.2017р., 18.04.2016р., 15.06.2015р., 28.05.2013р., 27.04.2012р. ОСОБА_1 підтвердила власним підписом факт, що не відноситься до зайнятого населення відповідно до ст.4 ЗУ «Про зайнятість населення», в тому числі, не отримує грошову допомогу по догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду та ознайомлена з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного і відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, що визначені Законом України «Про зайнятість населення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Однак, відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 781 від 06.08.2020 ОСОБА_1 призначена допомога по догляду за психічно хворим з 01.07.2012р. по 30.09.2020р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1192 від 02.08.2000р. 07.08.2020 року Центром зайнятості проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за результатами якого складено акт № 551 від 07.08.2020, в якому зафіксований факт перебування ОСОБА_1 на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Рожнятівської РДА як отримувача грошової допомоги по догляду за психічно хворим. Під час неодноразового перебування на обліку в Рожнятівській районній філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості, ОСОБА_1 отримала допомогу по безробіттю у сумі 52 622,54 гривні. Отже, подання відповідачкою недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призвело до безпідставної виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття у вищезазначеному розмірі. Оскільки сума незаконно отриманої допомоги відповідачкою не відшкодована позивач змушений звернутися до суду з даним позовом. Із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив стягнути з відповідачки кошти в розмірі 52372,54 грн та судові витрати (а.с.1-5,86-87). Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості кошти в розмірі 52 622,54 грн та судовий збір в розмірі 2102,00 грн (а.с.105-108). Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що суд порушив вимоги ч.2 ст.264 ЦПК України, не врахувавши заяву Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 23.02.2021 року про зменшення розміру позовних вимог, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення. Зазначає, що згідно рішення суду вона з 01 липня 2012 року незаконно отримувала допомогу по безробіттю, оскільки здійснювала в цей час догляд за особою з інвалідністю внаслідок психічного розладу. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом тільки 02 грудня 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності, то жодних правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було. Висновок Рожнятівського районного суду про застосування до спірних правовідносин ч.4 ст.38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», є помилковим, оскільки вказано норма закону стосується відповідальності роботодавця (страхувальника), а не застрахованих осіб, які зареєстровані в установленому законом порядку як безробітні, у зв`язку з чим застосування судом вказаної норми до спірних правовідносин є безпідставним. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі № 727/4084/16-ц. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.114-116). Заперечивши доводи апеляційної скарги представник Івано-Франківського обласного центру зайнятості подав відзив на апеляційну скаргу, у якій посилається на законність та обґрунтованість рішення суду. Вказує, що факт часткової сплати боргу свідчить про те, що ОСОБА_1 визнала позовні вимоги та готова погашати заборгованість. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг повертається особою (безробітним) з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. На момент ухвалення рішення суду заборгованість ОСОБА_1 перед Центром зайнятості становила 52372,54 грн, хоча у резолютивній частині рішення зазначено суму 52 622,54 грн, що слід трактувати як арифметичну описку, а не вихід за межі позовних вимог. Зазначає, що позивач дізнався про порушення відповідачкою законодавства 21.07.2020 року після надходження інформації за результатами обміну даних з Міністерства фінансів України. В підтвердження даного факту центром зайнятості отримано 06.08.2020 довідку Управління соціального захисту населення Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 781 від 06.08.2020. До даних правовідносин судом правомірно не застосовано строк позовної давності, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством і до них не застосовується загальний строк позовної давності, передбачений ЦК України. Зазначене свідчить про повне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що призвело до прийняття законного та обґрунтовано рішення (а.с.135-138). У судове засідання учасники справи не з`явилися, повідомлялися судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином, шляхом направлення рекомендованої кореспонденції. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу за відсутності учасників справи. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню частково. Відповідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі. Згідно із актом Рожнятівської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості № 551 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 07.08.2020, громадянка ОСОБА_1 не мала право на надання статусу безробітної відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» та призначення допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за періоди: з 01.07.2012 по 15.10.2012; з 28.05.2013 по 23.05.2014; з 22.06.2015 по 15.10.2015; з 25.04.2016 по 15.10.2016; з 30.06.2017 по 15.10.2017; з 23.04.2018 по 15.10.2018; з 23.04.2019 по 01.07.2019; з 23.07.2019 по 15.10.2019; з 06.05.2020 по 07.08.2020, у зв`язку з отриманням допомоги на догляд з УСЗН Рожнятівської РДА з 01.07.2012 по 30.09.2020 (а.с. 9). Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 781 від 06.08.2020, ОСОБА_1 перебувала на обліку управління соціального захисту населення Рожнятівської РДА та їй відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1192 від 02.08.2000 з 01.07.2012 по 30.09.2020 призначено допомогу по догляду за психічно хворим (а.с.39). 03 вересня 2020 року Івано-Франківським обласним центром зайнятості винесено наказ про повернення коштів, яким зобов`язано вжити заходів щодо повернення ОСОБА_1 незаконно отриманих коштів, а саме: допомоги по безробіттю в розмірі 52622,54 грн: з 01.07.2012 по 14.10.2012 у розмірі 2929,40 грн; з 28.05.2013 по 22.05.2014 у розмірі 6464,25 грн; з 22.06.2015 по 14.10.2015 у розмірі 3877,68 грн; з 25.04.2016 по 14.10.2016 у розмірі 6544,34 грн; з 30.06.2017 по 14.10.2017 у розмірі 1895,81 грн; з 23.04.2018 по 14.10.2018 у розмірі 12607,73 грн; з 23.04.2019 по 30.06.2019 у розмірі 5547,19 грн; з 23.07.2019 по 14.10.2019 у розмірі 9747,88 грн; з 06.05.2020 по 06.08.2020 у розмірі 3032,32 грн, оскільки остання здійснювала догляд за особою з інвалідністю внаслідок психічного розладу, та одночасно перебувала на обліку як безробітна в службі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю (а.с. 10). Зазначений наказ, разом з повідомленням та розрахунками заборгованості направлено на адресу відповідачки та запропоновано їй перерахувати незаконно отримані кошти протягом п`ятнадцяти днів від дня отримання повідомлення на рахунок Івано-Франківського обласного центру зайнятості (а.с. 11). Згідно із виписками по рахунку Івано-Франківського обласного центру зайнятості, ОСОБА_1 перерахувала 22.09.2020 на рахунок вказаної юридичної особи кошти у сумі 50 грн згідно наказу від 03.09.2020; 11.12.2020 кошти у сумі 100 грн згідно наказу від 03.09.2020 та 13.11.2020 кошти у сумі 100 грн згідно наказу від 03.09.2020 (а.с. 73-83). Відповідно до статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг (частина третя статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»). Згідно із частиною першою статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» фонд має право, у тому числі, стягувати відповідно до закону кошти фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Статтею 1215 ЦК України визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Враховуючи вищевикладені норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що неповідомлення відповідачкою центр зайнятості про отримання нею доходів у вигляді допомоги по догляду за психічно хворим свідчить про невиконання нею зобов`язань як особи, яка набула статус безробітної та відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні заяви відповідачки про застосування строку позовної давності із посиланням на частину 4 статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а відтак, неправильно визначив суму коштів, яка підлягає стягненню. Так, частина четверта статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачає, що строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення», адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується. Відповідно до частини третьої статті 38 вказаного закону своєчасно не сплачені фінансові санкції та адміністративні штрафи стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом. Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що частина 4 статті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» регламентує відповідальність саме роботодавця (страхувальника), а не застрахованих осіб, які зареєстровані в установленому законом порядку як безробітні, у зв`язку з чим застосування вказаної норми до спірних правовідносин і відмова у задоволенні заяви відповідачки про застосування строку позовної давності з цих підстав є помилковим. Вказаний висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 466/4906/16-ц та від 12 грудня 2018 року у справі № 727/4084/16-ц. Доводи представника позивача про те, що ними не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення вимог законодавства відповідачкою, що призвело до незаконного отримання нею коштів, вони довідалися 21.07.2020р. після надходження інформації за результатами обміну даних з Міністерством фінансів України, не заслуговують на увагу, з огляду на таке. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом. Згідно зі ст. 257, ст. 260 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У постановах Верховного Суду у справах № 727/4084/16-ц від 12 грудня 2018 року та № 302/66/17 від 13 лютого 2020 року зазначено правовий висновок, згідно із яким перебіг позовної давності для звернення до суду Центром зайнятості починається з моменту коли особі надається статус безробітного, адже саме з цього моменту Центр зайнятості має можливість провести перевірку достовірності відомостей, які були підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, зазначених в документах, поданих нею до Центру зайнятості. Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, зазначає у рішенні про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. За таких обставин, враховуючи заяву відповідачки про застосування строку позовної давності, колегія суддів вважає, що позивач звернувся до суду в частині вимог поза межами строку, встановленого статтею 257 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів за 2012-2016 роки та частково за 2017 рік, оскільки мав можливість перевірити достовірність відомостей, зазначених відповідачкою, як тільки остання набула статусу безробітної. Разом з тим, суд враховує, що добровільне повернення ОСОБА_1 у вересні 2020 року позивачу частини безпідставно набутих нею коштів свідчить про переривання строку позовної давності. Однак, згідно із постановою Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 27.06.2018 по справі № 914/2026/17, за змістом частин першої та третьої статті 264 ЦК України переривання перебігу строку позовної давності є можливим лише у разі початку перебігу цього строку та виключно в його межах, а не до його початку чи після спливу позовної давності, оскільки при дослідженні обставин, пов`язаних з вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності. Тобто дії вчинені ОСОБА_1 22 вересня 2020 року переривають строк позовної давності лише щодо вимог про стягнення із неї коштів за вересень 2017 року. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що із ОСОБА_1 на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості підлягають стягненню кошти за період з 01.09.2017 по 30.09.2017 у сумі 544 грн, з 01.10.2017 по 14.10.2017 у сумі 245,68, з 23.04.2018 по 14.10.2018 у сумі 12607,73 грн; з 23.04.2019 по 30.06.2019 у сумі 5547,19 грн; з 23.07.2019 по 14.10.2019 у сумі 9747,88 грн; з 06.05.2020 по 06.08.2020 у сумі 3032,32 грн, тобто на загальну суму 31724,74 грн. У той же час, колегія суддів враховує, що із зазначеної суми також слід відрахувати 250 грн, які добровільно повернуто ОСОБА_1 , про що зазначалося у заяві представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, однак не було враховано судом першої інстанції. Враховуючи вищенаведене, на користь позивача із відповідачки підлягають стягненню кошти у сумі 31474,74 грн (31724,74-250). Вказані обставини не враховано судом першої інстанції, що призвело до ухвалення помилкового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відтак, враховуючи те, що позивач звернувся до суду частково поза межами строку, встановленого статтею 257 ЦК України, що є підставою для відмови у позові щодо таких вимог, а суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву відповідачки про застосування строку позовної давності та не врахував заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, апеляційний суд приходить висновку про наявність підстав для зміни рішення в частині розміру стягнутих грошових коштів з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд змінив суму коштів, яка підлягає стягненню, із відповідачки на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості слід стягнути сплачений судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог за подання позовної заяви, що становить 1263,09 грн (відсоток задоволених позовних вимог становить 60,09 (31474,74*100%/52372,54); 2102*60,09% = 1263,09). З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь відповідачки підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги, в розмірі 1894,63 грн (3153*60,09%). Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1263,09 грн за подання позовної заяви, а відповідачці з позивача підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1894,63 грн, з Івано-Франківського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця в компенсації судових витрат в сумі 631,54 грн. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК Українине підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Керуючись ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 21 квітня 2021 року змінити в частині розміру стягнутих грошових коштів з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки с.Князівське Івано-Франківської області на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості, код ЄДРПОУ 03491062, місцезнаходження: вул. Деповська, 89а, м. Івано-Франківськ кошти у сумі 31474,74 грн. Стягнути з Івано-Франківського обласного центру зайнятості, код ЄДРПОУ 03491062, місцезнаходження: вул. Деповська, 89а, м. Івано-Франківськ на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жительки с.Князівське Івано-Франківської області 631,54 грн судових витрат. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.О. Максюта Судді: Л.В.Василишин М.Д. Горейко Повний текст постанови складено 25 листопада 2021 року.