Постанова 4808 № 344/1896/16-ц

Справа № 344/1896/16-ц Провадження № 22-ц/4808/1267/21 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Девляшевського В.А., Пнівчук О.В. за участю секретаря Петрів Д.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Антоняком Т.М. 15 червня 2021 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 24 червня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним договору, припинення права власності, скасування державної реєстрації, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, в с т а н о в и в: У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, припинення права власності та скасування державної реєстрації. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.09.2015 року та рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2015 року у справі №0907/2-4264/2011 частково задоволено первісний позов ОСОБА_2 та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Зокрема, вирішено визнати незаконним рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2008 року «Про внесення доповнень до «програми приватизації в місті Івано-Франківську на 2008-2010 роки», в частині п. 29 додатку 2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу». Даним рішенням зазначалося, що належні йому підвальні приміщення по АДРЕСА_1 є об`єктом комунальної власності міста та використовуються ОСОБА_1 , що є безпідставним, оскільки єдиним власником таких приміщень є він. Також вказаними рішенням ухвалено визнати незаконним рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №616 від 16.12.2008 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно» в частині п. 16 Додатку до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою міста в особі Івано-Франківської міської ради». Цим рішенням вказувалося, що дані приміщення відносяться до нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою, що саме по собі суперечить попередньому рішенню Івано-Франківської міської ради, де вказано, що такі приміщення знаходяться у користуванні ОСОБА_1 . Також судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 не доведено наявності правових підстав для визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло від 24.05.2001 року попереднього власника квартири АДРЕСА_2 в частині приватизації комор, оскільки перехід підсобних приміщень, які належать до житлового приміщення, відповідно до рішення Конституційного Суду України, здійснюється одночасно із приватизацією житла і не потребує виконання будь-яких додаткових формальностей. Однак в процесі розгляду справи по суті відповідачем подано суду витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому зазначено про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Як встановлено судом в рішенні від 22.09.2015 року, у скасованому ним рішенні Івано-Франківської міської ради від 02.12.2008 року визначено перелік нерухомих об`єктів, які підлягають приватизації, і до такого переліку внесено підвальне приміщення площею 30,9 кв.м. за вищевказаною адресою, яке і викуплено відповідачем. Приміщення позивача та відповідача в рішеннях судів визначено цифрами VI, VII, однак за наслідком їх обмірів вказані різні площі. Так, в позивача підвальні приміщення зазначені літерами VI, VII, мають загальну площу 30,93 кв.м., тобто приміщення з літерою VI 14,7 кв.м., приміщення VII 16,23 кв.м. У відповідача ті самі приміщення (що не заперечувалося відповідачем у справі №0907/2-4264/2011) вказані іншою площею - 31,7 кв.м., тобто приміщення з літерою VI 13,9 кв.м., приміщення з літерою VII 17,8 кв.м., що пояснюється здійсненням обмірів різними інвентаризаторами. Таким чином існування на даний час договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, на підставі якого відповідач отримала витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме спірні нежитлові приміщення, а також існування різних реєстраційних номерів ставить під загрозу його право власності на дані приміщення та створює можливість відчуження відповідачем його приміщень третім особам. Вказує, що придбання відповідачем його приміщення у особи, яка не мала права цього робити, свідчить про незаконність таких дій та, як наслідок, права власності. У листі Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська на його запит повідомлено, що між Фондом та ОСОБА_1 дійсно було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 . При цьому в такому листі Фонд вказує та визнає, що як виявилось, підвальні приміщення були приватизовані ОСОБА_3 (попередній власник його квартири) разом з квартирою, про що було видано Свідоцтво про право власності від 24.05.2001 року. З огляду на викладене позивач просив суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 від 19.03.2009 року, укладений між Фондом комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська та ОСОБА_1 ; припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на дані нежитлові приміщення, реєстраційний номер 26351009, номер запису 3381 в книзі 33в. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15.04.2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська. Відповідач ОСОБА_1 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування державної реєстрації нерухомого майна. В обґрунтування своїх вимог зазначає, реєстрація 11.08.2015 року Реєстраційною службою Івано-Франківського МУЮ права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 з коморами в підвалі є незаконною та безпідставною. Зазначає, що по-перше, під час реєстрації даного майна воно було обтяжене. Так, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.04.2009 року, реєстраційний №26351009, їй на праві власності належали і належать нежитлові підвальні приміщення площею 31,7 кв.м. по АДРЕСА_1 згідно нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 19.03.2009 року. Також ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30.05.2011 року, за заявою ОСОБА_2 по справі №0907/2-4264/11 було накладено арешт на вказані нежитлові підвальні приміщення. Крім цього, станом на дату реєстрації права власності на спірне майно за позивачем розгляд справи №0907/2-4264/11 ще не був завершений. Також вказує, що в оспорюваному витягу з Державного реєстру є невідповідності, оскільки час державної реєстрації вказано «11.08.2015 в 14:51:52»; підстава внесення запису «рішення від 12.08.2015 №13:48-10»; об`єкт нерухомого майна: «квартира двохкімнатна з коморами в підвалі»; опис об`єкта: «комори в підвалі площею 16,23 кв.м., 18,9 кв.м., 14,7 кв.м. всього 49,8 кв.м.»; загальна площа «66,5 кв.м., житлова 45,2 кв.м. / 66,5 кв.м. 45,2 кв.м. = 21,3 кв.м.». Отже, реєстрація була проведена на день раніше, ніж прийнято рішення. Також в описі об`єкта вказані лише три комори в підвалі, хоча об`єкт нерухомого майна квартира з коморами в підвалі. Різниця між загальною та житловою площею складає 21,3 кв.м., в той час як лише площа трьох комор 49,83 к.в.м. До того ж на час реєстрації квартири це приміщення було переведене в нежитлове (2001 рік) і з цього часу і на даний час це є кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Дана обставина підтверджується архівними витягами рішення МВК Івано-Франківської міської ради №392 від 25.09.2001 року та викопіровками до нього. З огляду на викладене вважає, що в 2015 році квартири (житлового приміщення) не було і, відповідно, не могло бути зареєстровано як житлове приміщення в Державному реєстрі. Вважає, що реєстрація права власності ОСОБА_2 проведена незаконно, з порушенням вимог законодавства. Просить скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , номер об`єкта нерухомого мана 701331326101 від 11.08.2015 року. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30.05.2016 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісною позовною заявою ОСОБА_2 та присвоєно номер справи 344/1896/16-ц, номер провадження 2/344/2754/16. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.06.2021 року у позовні вимоги первісного позову ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, що по АДРЕСА_1 , від 19 березня 2009 року, укладений між Фондом комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська та ОСОБА_1 . Припинено право власності та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення, що знаходяться по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 26351009, номер запису: 3381 в книзі 33в. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1102 грн. 40 коп. витрат, понесених на оплату судового збору. У зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Зокрема, позивачем до справи не додано належного доказу, в якому було б зазначено, що до квартири АДРЕСА_4 відносились спірні підвали, коли та за яким рішенням вони надавались та згідно якого акту. Натомість, у поданих ним документах не зазначено про приватизацію підвальних приміщень. Також вважає, що суд першої інстанції повинен був закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 на підставі ст. 255 ЦПК України, оскільки по вимозі про визнання недійсним договору купівлі-продажу підвалів ухвалено рішення суду по справі №0907/2-4264/11, яке набрало законної сили, а вимоги про припинення права власності та скасування державної реєстрації є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Також суд не взяв до уваги, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки йому ще з 2010 року було відомо про продаж відповідачу спірних підвальних приміщень. Вважає, що державна реєстрація права власності ОСОБА_2 11.05.2015 року проведена незаконно, з порушенням вимог ст.ст. 203, 210, 215 ЦК України, ст. 152 ЦПК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Крім того, якщо з 2001 року по 2015 рік не було зареєстровано в Єдиному реєстрі нерухомого майна за ОСОБА_2 ні квартири, ні комор в підвалі, то згідно вимог ст. 210 ЦК України він не набув права власності на зазначене майно. Натомість ОСОБА_1 законним шляхом набула права власності на викуплені та зареєстровані 24.04.2009 року підвальні приміщення по АДРЕСА_1 , що підтверджено і рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2015 року. Також вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки тому факту, що в 2015 році реєстрація за ОСОБА_2 нерухомого майна як квартири з підвалами була проведена незаконно, оскільки з 2003 року це вже було діюче кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Просить рішення Івано-Франківського міського суду від 15.06.2021 року скасувати та постановити нове, яким зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову відмовити та закрити провадження у справі в цій частині. Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради подав заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог первісного позову. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_2 пропущено визначений законодавством трирічний строк для звернення до суду, що підтверджується його заявою від 09.11.2010 року, а також ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14.12.2010 року про відкриття провадження у справі №2-10851/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Також ним не наведено поважних причин пропуску вказаного строку. Однак суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду відповідні заяви відповідача та третьої особи і не вказав у оскаржуваному рішенні причин їх відхилення та незастосування позовної давності. Також зазначає, що вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19 березня 2009 року, укладеного між Фондом комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська та ОСОБА_1 , була предметом розгляду у іншій цивільній справі. Однак місцевий суд не вирішив питання про закриття провадження у даній справі. Вважає, що враховуючи те, що Івано-Франківським БТІ не було відмовлено у реєстрації права власності на спірні підвальні приміщення за територіальною громадою м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, такі приміщення не належали іншим особам на праві власності. Також вважає безпідставним посилання суду першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення на позовну заяву Фонду комунальної власності до ОСОБА_1 , оскільки вказана заява була повернута без розгляду, а тому не є належним доказом. Судом першої інстанції не було повідомлено Департамент комунальних ресурсів у встановленому законодавством порядку про судове засідання 15.06.2021 року. Таким чином, суд позбавив учасників справи виступити в судових дебатах. Просить рішення Івано-Франківського міського суду від 15.06.2021 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Скаржник у своїй апеляційній скарзі повністю повторяє свої доводи та посилання на обставини, що висвітлювалися ним в документах, які подавались до суду першої інстанції та які судом з`ясовано повністю. Безпідставним вважає твердження ОСОБА_1 , про те, що ОСОБА_2 з 2010 року було відомо про продаж їй Фондом підвальних приміщень, оскільки таке не підтверджується жодним доказом. Зазначає, що існування на даний час зареєстрованого його права власності на комори, правомірність якого перевірялась судами по справі №0907/2-4264/11, а також договору купівлі-продажу нежитлових приміщень на підставі якого відповідач отримала витяг про реєстрацію права власності на дане нерухоме майно, як і існування різних реєстраційних номерів ставить під загрозу його право власності та робить можливим відчуження відповідачем цих приміщень третім особам. А придбання відповідачем його приміщення у особи, яка не мала права його продавати, вказує на незаконність таких дій та, як наслідок, права власності відповідача. Крім того зазначає, що квартира відповідача була добудована на горішньому поверсі та перероблена з горішнього приміщення приблизно в 2006-2007 роках. Саме тоді ОСОБА_1 стала власником квартири АДРЕСА_5 та здійснила викуп підвалів які, ще з 2001 року перебували у власності жителів квартири АДРЕСА_4 , яку і придбав ОСОБА_2 разом з підвалами. Вважає, що ситуація, що склалася, виникла через старий облік нерухомості, що вівся ОБТІ та новий електронний реєстр, до якого його квартира та підвальні приміщення не були внесені оскільки були придбані швидше, ніж створений реєстр. Вважає, що нема підстав для закриття провадження, оскільки підстави позовів та сторони по вказаних справах є різними. З проводу посилання на пропуск ним строку позовної давності зазначає, що інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо майна відповідача отримана ним тільки 12.02.2016 року. На той час вільного доступу до електронного реєстру прав власності ще не існувало. А в матеріали судової справи №0907/2-4264/11 завірену копію витягу про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем Івано-Франківським ОБТІ було долучено тільки 13.03.2013 року, і позивач з нею ознайомився на підставі заяви від 14.03.2013 року. Отже даний позов ним подано в межах трирічного строку позовної давності. Вважає, що не є належним відповідачем по зустрічному позову ОСОБА_1 , оскільки державна реєстрація за ним права власності на нерухоме майно проводилася не ним, а посадовою особою реєстраційної служби. Крім того правова підстава для здійснення такої реєстрації є чинна та законна. Відповідно, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 адвокат Боднарук С.І. та представник третьої особи - Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради Тріщ Р.З. підтримали вимоги апеляційної скарги. Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2 адвокат Маланюк О.Я. проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно копії Довідки ЖЕО №9 в м. Івано-Франківськ №235 від 16.05.2001 року в користуванні квартири АДРЕСА_2 (квартиронаймач ОСОБА_3 ) знаходяться підвальні приміщення площею 16,23 кв.м., 18,9 кв. м., 14,7 кв. м. згідно позицій 1, 2, 3, 6, 7 (т. 1, а.с. 93). Відповідно до копії архівного витягу №Б-13 від 18.01.2012 року з розпорядження міського голови від 24.05.2001 року №267-р «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 188). 22.06.2001 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу продали, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат та трьох комор, що розташовані в підвалі. Загальна площа цієї квартири становить 66,5 кв.м., а житлова площа 45,2 кв.м.; комори площею 16,23 кв.м., 18,9 кв.м. та 14,7 кв.м. Квартира, що відчужується, належить продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду 24.05.2001 року згідно з розпорядженням міського голови №267-р від 24.05.2001 року, і зареєстрованого Івано-Франківським ОБТІ за№5126/86 (т. 2, а.с. 104). Нотаріально посвідченими заявами від 21.04.2001 року та від 28.08.2001 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надано дозвіл на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_2 під кафе або магазин (т. 1, а.с. 120-122). Згідно копії архівного витягу №107/4-07 від 27.05.2016 року з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 25.09.2001 року №392 ОСОБА_2 дозволено проведення проектно-пошукових робіт згідно висновків міжвідомчої комісії (протокол №177 від 30.09.2001 року) для переобладнання з прибудовою викупленої квартири АДРЕСА_2 під кафе (т. 1, а.с. 88, 156). А згідно копії архівного витягу №118а/4-07 від 16.06.2016 року з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27.11.2001 року №473 ОСОБА_2 дозволено переобладнання з прибудовою даної квартири під кафе (т. 1, а.с. 157). Відповідно до копії архівного витягу №118/4-07 від 16.06.2016 року з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15.04.2003 року №169 вирішено затвердити акт готовності до експлуатації кафе на АДРЕСА_6 , загальною площею 128,0 кв.м. (власник: ОСОБА_2 ) (т. 1, а.с. 113, 158). 11.08.2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області на підставі Договору купівлі-продажу від 22.06.2001 року, серія та номер Д-907, зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру двохкімнатну з коморами в підвалі за адресою: АДРЕСА_6 . Загальна площа 66,5 кв.м., житлова площа 45,2 кв.м. Комори в підвалі площею 16,23 кв.м., 18,9 кв.м., 14,7 кв.м. (т. 1, а.с. 16, 51, 77). Разом з тим, судом встановлено, що 22.05.2007 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як орендодавцем та ОСОБА_1 як орендарем укладено Договір оренди нежитлових приміщень №ДО-3130, згідно якого на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 22.05.2007 року №228 ОСОБА_1 передано в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 30,9 кв.м. (приміщення VІ, VІІ згідно поверхового плану на будинок по АДРЕСА_1 , виготовленого Івано-Франківським ОБТІ 19.05.1992 року), розташовані в підвалі даного будинку, який перебуває на балансі Житлово-експлуатаційної організації №9 (т. 2, а.с. 17-22). Згідно копії Акту приймання-передачі від 22.05.2007 року ОСОБА_1 як орендар прийняла в оренду вищевказані нежитлові приміщення (т. 2, а.с. 23). 19.03.2009 року Фонд комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська та ОСОБА_1 уклали Договір купівлі-продажу, згідно якого Фонд зобов`язався передати у власність останньої шляхом викупу нежитлові підвальні приміщення в будинку по АДРЕСА_1 площею 31,7 кв.м. (т. 1, а.с. 19-20). За Актом прийому-передачі нежитлових підвальних приміщень в будинку на АДРЕСА_1 від 25.03.2009 року Фонд комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська передав, а ОСОБА_1 прийняла вказані нежитлові приміщення (т. 1, а.с. 50). Згідно копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22568188 від 24.04.2009 року, копії Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №53153618 від 12.02.2016 року за ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу №101 від 19.03.2009 року 24.04.2009 року зареєстровано право власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Форма власності - приватна, частка 1/1 (т. 1, а.с. 17). Як вбачається з копії листа Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська Івано-Франківської міської ради №ФКВ-03/1284 від 02.12.2010 року у відповідь на звернення ОСОБА_2 , після укладення Договору купівлі-продажу 19.03.2009 року нежитлових підвальних приміщень в будинку на АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 виявилося, що вказані підвальні приміщення були приватизовані ОСОБА_3 разом з квартирою, про що було видано Свідоцтво про право власності 24.05.2001 року. Враховуючи викладене, Фонд комунальної власності 10.11.2010 року листом №ФКВ-03/1179 звернувся до ОСОБА_10 з пропозицією розірвати Договір купівлі-продажу №101 від 19.03.2009 року за згодою сторін. В свою чергу Фонд комунальної власності гарантував повернути ОСОБА_10 витрати, понесені нею при приватизації вказаних приміщень. Однак у вказаний термін письмової відповіді від неї не поступило. На цей час з метою підготовки відповідного звернення до суду щодо розірвання договору купівлі-продажу за нововиявленими обставинами, Фонд комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська звернувся до Івано-Франківського ОБТІ та Управління житлово-комунального господарства міськвиконкому про надання копій необхідних документів. Після отримання інформації з ОБТІ та УЖКГ Фонд комунальної власності звернеться в міський суд з позовною заявою про примусове розірвання договору купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_10 придбала нежитлові підвальні приміщення, які на той час були власністю ОСОБА_2 , анулювання свідоцтва про право власності на ці приміщення за територіальною громадою міста Івано-Франківська від 05.02.2009 року, із залученням ОСОБА_2 до розгляду даної справи як третьої особи (т. 1, а.с. 22). 17.02.2011 року Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи на стороні позивача: Івано-Франківська міська рада, ОСОБА_2 про розірвання Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 від 19.03.2009 року (т. 1, а.с. 48-49). Також рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.09.2015 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківськ Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання договору недійсним, визнання права власності. Визнано незаконним рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківськ на 2008-2010 роки» в частині п. 29 додатку №2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу»; визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Івано-Франківськ міської ради №616 від 16.12.2008 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно» в частині додатку №16 до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою міста в особі Івано-Франківської міської ради»; визнано право власності на нежитлові підвальні приміщення по АДРЕСА_1 , зазначені в технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_4 : 14,7 кв.м. під цифрою VІ, площею 16,2 кв.м під цифрою VІІ за ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 24.05.2001 року, виданого госпрозрахунковою групою з приватизації житлового фонду ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в частині приватизації комор площею 16,23 кв.м., 18,9 кв. м., 14,7 кв.м. та про визнання недійсним Договору купівлі продажу від 22.06.2001 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , відмовлено (т. 1, а.с. 8-11). Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2015 року вищевказане рішення Івано-Франківського міського суду від 22.09.2015 року в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на нежитлові підвальні приміщення по АДРЕСА_1 , зазначені в технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_4 , площею 14,7 кв.м. та площею 16,2 кв.м., скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 відмовлено. В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 22.09.2015 року залишено без змін. Зазначено, що спірні підвальні приміщення належать на праві власності ОСОБА_2 відповідно до Договору купівлі-продажу від 22.06.2001 року. А тому суд першої інстанції помилково повторно визнав право власності за ОСОБА_2 на дані підвальні приміщення (т. 1, а.с. 12-15). Задовольняючи позовні вимоги первісного позову та відмовляючи в зустрічному, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Івано-Франківського міського суду від 22.09.2015 року та рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2015 року визнано незаконним рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківськ на 2008-2010 роки» в частині п. 29 додатку №2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу; визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Івано-Франківськ міської ради №616 від 16.12.2008 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно в частині додатку №16 Додатку до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою міста в особі Івано-Франківської міської ради», відтак і всі подальші дії та правочини вчинювані на підставі даних рішень також є незаконними, оскільки для таких не існує правової підстави. А твердження ОСОБА_1 про те, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19.03.2009 року вже була предметом розгляду у цивільній справі №0907/2-4264/11, а тому провадження щодо цієї вимоги підлягає закриттю, є необґрунтованими. При цьому правовою підставою для реєстрації права власності на спірні приміщення за позивачем ОСОБА_2 виступав Договір купівлі-продажу від 22.06.2001 року, який є чинним та не скасовувався. Відтак відсутні підстави для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 . Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне. За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Частиною 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1-3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як роз`яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 5 Постанови, відповідно до ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, зокрема, співвласником спірного майна, якими й були у справі позивачі, як співвласники багатоквартирного будинку, у тому числі допоміжних приміщень. У відповідності до п. 1 ч. 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону визначено, що державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження. Згідно ч. 1 статті 5 даного Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав приймає державний реєстратор. Статтею 10 Закону встановлено повноваження державного реєстратора щодо здійснення реєстрації права власності, відповідно до якої державний реєстратор здійснює реєстрацію права власності на відповідній підставі. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судом першої інстанції вірно зазначено, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі №0907/2-4264/11 визнано незаконними рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2008 року «Про внесення доповнень до програми приватизації в м. Івано-Франківськ на 2008-2010 роки» в частині п. 29 додатку №2 «Перелік об`єктів комунальної власності міста, які використовуються мешканцями для господарських потреб і підлягають приватизації шляхом викупу» та рішення Виконавчого комітету Івано-Франківськ міської ради №616 від 16.12.2008 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно в частині додатку №16 Додатку до рішення «Перелік нерухомого майна, на яке оформляється право власності за територіальною громадою міста в особі Івано-Франківської міської ради», а відтак відсутні правові підстави для подальших дії та правочинів, вчинюваних на підставі таких рішень. Відповідно, такі є незаконними. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, щодо належності до квартири АДРЕСА_4 спірних підвальних приміщень, то такі не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини були встановлені вищевказаними судовими рішеннями, і відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування при розгляді даної справи. Так, в рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2015 року у справі №0907/2-4264/11 зазначено, що «відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 24.05.2001 року квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 . Відповідно до довідки ЖЕО №9 від 16.05.2001 року в користуванні ОСОБА_3 знаходяться підвали площею 16,23 кв.м., 18,9 кв.м., 14,7 кв.м., згідно позицій 1, 2, 3, 6,

7. В технічному паспорті на квартиру АДРЕСА_2 , вказано, що до даної квартири належать комора в підвалі площею 16,23 кв.м., 18,9 кв.м., 14.7 кв.м. Відповідно до плану підвального приміщення, до квартири АДРЕСА_4 належать підвальні приміщення, позначені цифрами І, II, VI, VII.». «При цьому ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 приватизували спірну квартиру в 2001 році, а спірний підвал перебував в їх користуванні до 2001 року. Будучи власниками квартири, до якої належали підвали, вищезазначені особи мали право розпорядитись квартирою та підвалами одночасно на користь позивача. Відповідачем не доведено наявності правових підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 24.05.2001 року в частині приватизації комор, оскільки перехід підсобних приміщень, які належать до житлового приміщення, відповідно до рішення Конституційного Суду України, здійснюється одночасно із приватизацією житла і не потребує виконання будь-яких додаткових формальностей.». При цьому посилання апелянта на невідповідності у площах підвальних приміщень, які були передані відповідачу, та які були продані ОСОБА_2 , а також зазначення в план-схемі підвальних приміщень будинку п`яти таких приміщень замість трьох не заслуговують на увагу, оскільки наведене не свідчить про передачу ОСОБА_1 інших підвальних приміщень, які не належали до квартири АДРЕСА_2 , а зазначена в довідці ЖЕО №9 загальна площа трьох підвальних приміщень, які рахувалися за даною квартирою, відповідає площі п`яти приміщень в план-схемі будинку. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що реєстрація за ОСОБА_2 нерухомого майна як квартири з підвалами була проведена в 2015 році незаконно, оскільки з 2003 року це вже було діюче кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », то слід зазначити, що така реєстрація проведена на підставі Договору купівлі-продажу від 22.06.2001 року за яким позивачем було придбано квартиру, яка складається з двох кімнат та трьох комор, що розташовані в підвалі, що відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та про що також зазначав суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. А сам факт реєстрації позивачем права власності в 2015 році не свідчить про правомірність продажу таких приміщень відповідачу з огляду на відсутність у продавця такого права. Доводи апелянтів про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі ст. 255 ЦПК України, оскільки по вимозі про визнання недійсним договору купівлі-продажу підвалів ухвалено рішення суду по справі №0907/2-4264/11, та про пропуск позивачем строку позовної давності теж не заслуговують на увагу з огляду на наступне. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, вимоги в даній справі заявлені з інших підстав, ніж у справі №0907/2-4264/11, зокрема, в основу таких саме й покладено рішення суду у вказаній справі. Також у даних справ різний склад сторін. Таким чином підстави для вирішення питання про закриття провадження у даній справі відсутні. Також з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено, що ОСОБА_2 мав можливість ознайомитися з відомостями про реєстрацію права власності на спірні підвальні приміщення за ОСОБА_1 до березня 2013 року. Доводи третьої особи, яка приєдналася до апеляційної скарги, про те, що Івано-Франківським БТІ не було відмовлено у реєстрації права власності на спірні підвальні приміщення за територіальною громадою м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, отже такі приміщення не належали іншим особам на праві власності, теж не спростовують висновків суду про відсутність правових підстав у останньої для такої реєстрації та подальшого продажу таких приміщень. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення вимог первісного позову та відмову у задоволенні вимог зустрічного позову є вірними, судом правильно встановлено обставини справи та застосовано норми права, які підлягали застосуванню до даних правовідносин. Доводи апеляційної скарги та особи, яка до неї приєдналася, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким рішенням. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, слід залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 15 червня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 15 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: В.А. Девляшевський О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 26 листопада 2021 року.