Ухвала КЦС ВС № 308/2695/16-ц

УХВАЛА 22 листопада 2021 року м. Київ справа № 308/2695/16-ц провадження № 61-10368св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року в складі колегії суддів: Мацунича М. В., Куштана Б. П., Кондора Р. Ю., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя. Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 1985 року по 24 червня 2015 року. Під час шлюбу ними здійснено будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 . У будинку створені всі умови для проживання, підключено газо-, електро- та водопостачання, повністю умебльовано, встановлено усі побутові пристрої, створено комфортні умови для проживання та користування банею. У той же час будинок не здано в експлуатацію, що відмовляється зробити відповідач із метою уникнути поділу будинку між ними. Вона здати в експлуатацію будинок не має можливості, оскільки всі дозвільні документи видані на ім`я чоловіка. Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнень, просила суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається із житлового будинку з мансардою, загальною площею 136,6 кв. м., бані, господарських споруд та огорожі об`єктом спільною сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Короткий зміст судових рішень Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що будинок побудовано ОСОБА_2 самостійно для дочки за її кошти, позивач не довела, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя. Також послався на те, що будинок не зданий в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року, скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове рішення. Визнано незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 разом із господарськими спорудами, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований під час шлюбу за спільні кошти, за спільної праці подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено, він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не здається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя. Позивач позбавлена можливості здійснити відповідні дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. Сам юридичний статус спірного об`єкта як незавершений будівництвом житловий будинок через свідоме неприйняття такого в експлуатацію не може бути перепоною за наявності наведених обставин у визнанні такого спірного об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного майна - об`єкта незавершеного будівництва об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Аргументи учасників справи У липні 2020 року ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участь у справі, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційного інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що її батько (відповідача у справі) заявляв, що незавершений будівництвом житловий будинок збудований за її кошти та для неї. Суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були залучити її до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача. В результаті незалучення її до участі у справі її права були порушені. У вересні 2020 рокудо Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому зазначено, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, неправильно застосував норми матеріального права, скасував судове рішення, яке відповідає закону, тому просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. У вересні 2020 рокудо Верховного Суду надійшов відзив позивача, в якому зазначено, що заявник при розгляді справи судом першої інстанції два рази в різний час допитувалась як свідок, але в суді першої інстанції не вступила у справу в якості третьої особи, що має самостійні вимоги щодо предмету спору, не повідомила про це і суд апеляційної інстанції. Зазначає, що заявник не має жодного відношення до предмету позову, тому просить закрити касаційне провадження, оскільки оскарженим судовим рішенням питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_3 не вирішувались. Межі та підстави касаційного перегляду Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020року відкрито касаційне провадження у цій справі. В ухвалі зазначено, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі у справі, на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України. 13 листопада 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зазначено, що «відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції. Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків». У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва спільним майном подружжя (сторін у справі). В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що вона є донькою сторін у справі, а незавершений житловий будинок збудований за її кошти. Разом з цим апеляційний суд встановив, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований сторонами під час шлюбу, за спільні кошти та внаслідок спільної праці сторін, позивачем надано докази на підтвердження того, що вона брала участь у будівництві та облаштуванні будинку, зокрема, наявні квитанції на її ім`я про придбання будівельних матеріалів (керамічна плитка), шпалер та меблів. При цьому апеляційний суд перевірив та відхилив доводи відповідача про те, що будинок будувався за кошти дочки сторін ОСОБА_3 , яка працювала за кордоном та перераховували такі кошти відповідачу, оскільки наявні в матеріалах справи договори на відкриття та ведення банківського рахунку і платіжні доручення про переведення коштів від ОСОБА_3 датовані 2013 роком, тобто значно пізніше за той період, коли здійснено будівництво. Дочка сторін на час здійснення будівництва спірного житлового будинку була студенткою у період з 2003 до 2008 року, а тому, матеріально не мала можливості брати участь у такому будівництві. Матеріали справи не містять доказів того, що дочка ОСОБА_3 брала участь у створенні спірного об`єкту. Сторонами дочці у 2007 році придбано трикімнатну квартиру в м. Ужгороді у мікрорайоні Боздош . Аналіз матеріалів справи свідчить, заявник була обізнана про розгляд цієї справи, оскільки викликалась в ній як свідок, але не пред?явила самостійних вимог щодо предмету спору під час розгляду справи судом першої інстанції. За таких обставин відсутні підстави вважати, що апеляційним судом вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Враховуючи, щорішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , касаційне провадження за її касаційною скаргою підлягає закриттю. Керуючись статтями 260, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року у справі № 308/2695/16-ц. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков І. О. Дундар В. І. Крат