Ухвала КАС ВС № 440/499/21

УХВАЛА 26 листопада 2021 року м. Київ справа № 440/499/21 адміністративне провадження № К/9901/40975/21 Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора України, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: 25 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора України, Полтавської обласної прокуратури, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення № 3 Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 30 листопада 2020 року про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ керівника Полтавської обласної прокуратури № 1154к від 24 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні територіальними органами поліції управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Полтавської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 грудня 2020 року з 30 грудня 2020 року; - поновити ОСОБА_1 в органах Полтавської обласної прокуратури на посаді прокурора відділу організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні територіальними органами поліції управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Полтавської області або на посаді, що є рівнозначною вказаній посаді, з 31 грудня 2020 року, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури; - стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 грудня 2020 року по дату винесення судового рішення. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ керівника Полтавської обласної прокуратури №1154к від 24 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні територіальними органами поліції управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, прокуратури Полтавської області; - поновлено ОСОБА_1 в Полтавській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу організації нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні територіальними органами поліції управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю з 31 грудня 2020 року; - стягнуто на користь ОСОБА_1 з Полтавської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальній сумі 55 379,25 грн. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у загальній сумі 14 767, 80 грн допущено до негайного виконання. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . В цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня касаційну скаргу повернуто скаржнику. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що скаржником судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржується на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, автор зазначає що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 6, 9, 11, 17, розділу ІІ « Прикінцевих і перехідних положень" Закону України №113-IX та щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцевих і перехідних положень" Закону України "№113-IX від 19 вересня 2019 року. Водночас, у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а викладено правовий висновок щодо питання правомірності звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв`язку з неуспішним проходженням прокурором атестації. Так, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, де, з-поміж іншого, зазначено, що до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон спеціальний має перевагу над загальним», Верховний Суд виснував, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, має перевагу над загальним Законом №1697-VII. Верховний Суд указав, що у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (надалі - Порядок № 221) відповідно до Закону № 113-ІХ). Виходячи із системного аналізу положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IX, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, окреслив, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно, набрання прокурором за результатами іспиту у формі анонімного тестування кількості балів, що є меншою за прохідний бал для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено також у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20. Щодо зазначення скаржником відсутності висновків щодо застосування пунктів 6, 9, 16, 17, розділу ІІ Закону №113-ІХ урегульовані умови переведення прокурорів (пункт 7) та питання організації проходження ними атестації суд зазначає наступне. Питання проходження атестації також урегульовано і положеннями зазначених заявником пунктів Порядку №221. Проте, наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду, за обставин установлених саме у цій справі. Крім того, заявник не виклав їх у взаємозв`язку з обставинами справи у контексті їхніх індивідуальних ознак. Верховний Суд також звертає увагу на те, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України. Зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що вирішуючи спір у цій справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, зокрема, урахував те, що Закон № 113-ІХ пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-ІХз дня набрання ним чинності.. З огляду на викладене, суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до цитування норм чинного законодавства та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала. Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора України, Полтавської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернуто особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя: А.Г. Загороднюк