Постанова 4851 № 520/6150/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2021 р. Справа № 520/6150/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 22.06.21 по справі № 520/6150/21 за позовом ОСОБА_1 до Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського районного центру соціальних служб, про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського районного центру соціальних служб, в якому просив суд: - стягнути з Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді заборгованість із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4326,56 грн., усього на суму 25288,36 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача розмір середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку, тобто з 16.01.2021 по 16.04.2021 із розрахунку 414,34 грн. середньоденної заробітної плати у розмірі 26524,16 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягала у нездійснені під час звільнення остаточного розрахунку з позивачем. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 позов задоволено частково. Зобов`язано Дворічанський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді здійснити виплату заборгованості на користь ОСОБА_1 із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4326,56 грн., усього на суму 25288,36 грн. без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 прийнято з 22.02.2018 на посаду фахівця із соціальної роботи без категорії в Дворічанський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, що підтверджується наказом № 8-к від 21.02.2018. Відповідно до наказу №23-к від 01.11.2018 позивача переведено на посаду фахівця із соціальної роботи 2-ї категорії. Згідно розпорядження голови комісії з реорганізації Куп`янської районної державної адміністрації від 18.01.2021 №5 «Про припинення шляхом ліквідації структурних, підрозділів Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області зі статусом юридичної особи публічного права» від 19.01.2021 працівники Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді попереджені про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією. Відповідно до наказу №3-к від 18.03.2021 Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді позивача звільнено у зв`язку з ліквідацією Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Зі змісту позову встановлено, що під час звільнення ОСОБА_1 з посади відповідачем не здійснено з позивачем остаточних розрахунків, а саме заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органів державної влади та їх посадових осіб зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України. Згідно з ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищаються законом. Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно з ст. 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Відповідно до ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Згідно з ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та пп.. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст. 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. За змістом ст. 166 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Зі змісту наявної в матеріалах справи розрахункової відомості заборгованості із заробітної плати та інших виплат за період з 01.01.2021 по 19.03.2021 встановлено, що на користь позивача належать виплати: заробітна плата у розмірі 14961,85 грн., вихідна допомога при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсація за невикористану відпустку у розмірі 4326,56 грн., усього на суму 25288,36 грн. Доказів здійснення виплати позивачу вказаних сум до суду не надано. При цьому, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким; - дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним; - при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог; - критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. З урахуванням вказаного вище, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги стосовно прийняття постанови про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4326,56 грн., усього на суму 25288,36 грн., не підлягають задоволенню, оскільки здійснення виплати заборгованості відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Положеннями ст. 245 КАС України визначено повноваження суду при вирішенні справи, відповідно до п. 4 ч. 2 яких у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. З урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою належного захисту та відновлення порушених прав позивача в спірних правовідносинах дійшов правомірного висновку про зобов`язання Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді здійснити виплату заборгованості на користь ОСОБА_1 із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4326,56 грн., усього на суму 25288,36 грн. без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку з 16.01.2021 по 16.04.2021 із розрахунку 414,34 грн. середньоденної заробітної плати у розмірі 26524,16 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За змістом п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу (КЗпП - прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП - прим.), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП - прим.), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Положення вказаної статті переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Тобто, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку суми недоплати. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, не встановивши суми недоплати з дотриманням принципу пропорційності вказаного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку та сума недоплати. Судовим розглядом встановлено, що на даний момент відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу заробітну плату, вихідну допомогу при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку. З урахуванням вказаного вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку з 16.01.2021 по 16.04.2021 із розрахунку 414,34 грн. середньоденної заробітної плати у розмірі 26524,16 грн. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 по справі №520/6150/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц