Постанова 4823 № 750/3816/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 23 листопада 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/3816/21 Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1363/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Харечко Л.К., суддів: Онищенко О.І., Євстафіїва О.К. секретар - Позняк О.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_4 , відповідач - Чернігівська міська рада, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2021 року у складі судді Рахманкулової І.П., повний текст якого складений 29.07.2021 у м. Чернігові, У С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Чернігівської міської ради в своїх інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та в інтересах неповнолітньої - ОСОБА_4 та просила визнати за собою та малолітніми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право користування квартирою, загальною площею 65,75 кв.м, з яких жила площа - 38,40 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_4 новим наймачем зазначеної квартири; зобов`язати відповідача змінити договір найму спірної квартири, змінивши померлого наймача - ОСОБА_7 на нового наймача - ОСОБА_4 . Обгрунтовувала свої вимоги тим, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 21.12.1992 № 349 було виділено житлову площу та видано ордер ОСОБА_3 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 на сім`ю із чотирьох осіб (він, дружина - ОСОБА_8 , сини - ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ). Згодом ОСОБА_3 помер, його дружина та син ОСОБА_9 змінили місце проживання, у зв`язку з чим, з 11.04.2016 наймачем спірної квартири став ОСОБА_7 07.02.2003 між позивачкою та ОСОБА_7 був укладений шлюб, після реєстрації якого вона стала проживати у квартирі зі своїм чоловіком без реєстрації. Від шлюбу у подружжя народилися ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які з моменту свого народження також стали проживати у квартирі АДРЕСА_2 , без реєстрації. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер. За життя зазначена квартира ним приватизована не була. 04.03.2021 позивачка звернулась до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з заявою про реєстрацію свого місця проживання та місця проживання дітей, проте, їй було відмовлено. 25.03.2021 вона звернулась до Чернігівської міської ради з заявою про надання дозволу на переоформлення договору найму квартири та визнання її наймачем, але, станом на 09.04.2021 відповіді вона не отримала. Вказувала, що на день звернення з позовом квартира, до якої вона вселилася та її діти в якості членів сім`ї померлого наймача, є їх єдиним місцем проживання. Вважає, що оскільки вони вселилися на законних підставах, постійно проживали та проживають у спірній квартирі, вони, відповідно до ст. ст. 64, 65, 106 Житлового кодексу УРСР, вони усі мають право проживати в ній та мають право на зміну договору найму. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням відмовлено. Позов ОСОБА_4 , яка набула повноліття в процесі розгляду справи, про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано за ОСОБА_4 право користування житлом, а саме, квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Чернігівська міська рада просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні її вимог. Доводи скарги зводяться до того, що не є доведеним факт того, що позивачі проживали з ОСОБА_7 як члени його сім`ї за однією адресою. Проживання ОСОБА_4 разом з батьком у 2020 році є сумнівним, адже, він зловживав спиртними напоями та спричинив їй тілесні ушкодження. Також, якщо б ОСОБА_4 проживала разом з батьком, то з нього не стягувались би аліменти на її утримання. Те, що позивачка відчужила належне їй житлове приміщення не спростовує факту досягнення при її вселенні в спірну квартиру угоди між нею, наймачами квартири та членами його сім`ї щодо порядку користування цим житловим приміщенням, за якою самостійного права на зазначену квартиру вона та її діти не набувають. Вважає, що акт про проживання особи без реєстрації від 19.02.2021 не є належним доказом, оскільки, складений не у відповідності до Положення про порядок складання актів та видачі довідок щодо проживання громадян у м. Чернігові, затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 19.11.2021 №

541. У відзиві на апеляційну скаргу Чернігівської міської ради ОСОБА_4 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 залишити без змін, вказуючи на те, що спірна квартира є єдиним місцем проживання ОСОБА_10 , скасування рішення може призвести до порушення її права на житло, яке гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови у позові про визнання за ОСОБА_1 та її малолітніми дітьми ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права користування квартирою та ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що факт вселення позивачів в квартиру, їх постійне проживання в ній підтверджується доказами, наданими позивачкою, зокрема, актом ДОЖФ № 1 КП «Деснянське» Чернігівської міської ради від 19.02.2021, довідкою Чернігівського ДНЗ № 50 від 12.01.2021, деклараціями про вибір лікаря, договорами про надання платних освітніх послуг, а також, показами свідків. Суд надав оцінку зазначеним обставинам, проте, невірно визначив дату повернення дітей до квартири та не врахував, що тимчасове залишення позивачкою разом з малолітніми дітьми квартири було її свідомим вибором, з метою захистити дітей від батька, який в стані алкогольного сп`яніння вчиняв сварки та скандали. Вказує на те, що спірна квартира є єдиним місцем проживання малолітніх дітей, іншого житла вони не мають, тому, рішення, яке ухвалив суд, призводить до порушення їх прав на житло, яке гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вислухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Стаття 12 ЦПК України встановлює, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ч. 1 статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Частина 4 статті 9 Житлового кодексу УРСР передбачає, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до ст. 61 Житлового кодексу УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщеннях між наймодавцем, житлово - експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб (частина 2 статті 824 ЦК України). Статтею 106 ЖК УРСР встановлено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь - якому членові сім`ї наймача. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача (власника), їх діти, батьки та інші особи, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Права члена сім`ї має також і особа, яка перестала бути членом сім`ї наймача, але продовжує проживати в займаному ним житловому приміщенні. Членом сім`ї наймача може бути визнано особу, яка постійно проживає з наймачем та веде з ним спільне господарство (частина 2 статті 64 ЖК УРСР). Відповідно до ст. 107 ЖК УРСР наймач жилого приміщення за згодою членів сім`ї в будь - який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду (роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 № 9, п. 15). Суд встановив, що ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 21.12.1992 № 349 було виділено житлову площу та видано ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 на сім`ю чотири чоловіки: ОСОБА_3 , дружину - ОСОБА_8 , синів - ОСОБА_7 і ОСОБА_9 . Рішення про виправлення помилки у нумерації будинку з АДРЕСА_4 в архіві не знайдено. Копія особового рахунку КП «Деснянське» Чернігівської міської ради № 47880 від 01 березня 1997 року свідчить, що особовий рахунок за вказаною вище адресою було відкрито на ОСОБА_3 , сім`я якого складала чотири особи: він, дружина та сини, які були зареєстровані у квартирі з ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згодом ОСОБА_3 помер, а інші, окрім ОСОБА_7 , змінили місце проживання, у зв`язку із чим наймачем квартири АДРЕСА_2 став ОСОБА_7 . 07.02.2003 між ОСОБА_1 і ОСОБА_7 був укладений шлюб, від якого народилися троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 помер. Той факт, що спірна квартира не була приватизована і за життя ОСОБА_7 був зареєстрований в ній один, підтверджується копією довідки Управління адміністративних послуг ЧМР від 15.03.2021, копією відповіді КП «Деснянське» від 24.03.2021, копією відповіді виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 12.03.2021. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, ОСОБА_1 надала суду докази на підтвердження того, що вона зі свого карткового рахунку оплачувала усі комунальні послуги за спірну квартиру з січня 2017 року по жовтень 2019 року. Відповідно до копії довідки Чернігівського ДНЗ № 21 «Дзвіночок» від 13.01.2021 № 3, ОСОБА_4 , відвідувала садочок у період з 01.12.2004 по 31.08.2009. У відомостях про батьків місце проживання вказано: АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою Чернігівського ДНЗ № 50 від 12.01.2021 № 42, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відвідували садочок з 03.09.2013 по 28.08.2018, проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Декларації про вибір лікаря та витяги із медичних карток усіх дітей свідчать, що місцем їх фактичного проживання також вказана адреса спірної квартири. Відповідно до копій про надання платних освітніх послуг № 34 та № 35 від 25.10.2017, укладених між ОСОБА_1 та Центром раннього розвитку «Уніка», адресою замовника зазначено - АДРЕСА_1 . Той факт, що позивачка разом з малолітніми дітьми змінили місце проживання та переїхали до іншого місця проживання - за місцем реєстрації у м. Ріпки з кінця серпня 2019 року (перед початком навчального року), що навчались вони у Ріпкинській ЗОШ у період з 28.08.2019 по 06.01.2021 та були відраховані 06.01.2021 у зв`язку з переїздом до іншого місця проживання, а також, що вони наразі навчаються у ЗОШ № 19 м. Чернігова, підтверджується інформацією Ріпкинської селищної ради від 28.05.2021, довідками від 03.03.2021 № 69, №

70. З зазначеного виходить, що малолітні діти ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повернулись до школи у м. Чернігів після смерті їх батька - ОСОБА_7 . Інформація Ріпкинської селищної ради від 28.05.2021 № 776/03-13 свідчить, що за адресою: АДРЕСА_5 з 27.12.2019 і по теперішній час зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Також з 14.11.2019 зареєстрована ОСОБА_4 . Інформація про період та фактичне проживання вказаних осіб в смт Ріпки у виконавчому органі ради відсутня. Що стосується ОСОБА_4 , то доведено, що вона навчалась у школі № 19 м. Чернігова у період з 2009 по 2020 рік. Відповідно до акту про пожежу від 15.12.2020 та акту про обстеження житлово-побутових умов проживання в результаті пожежі, яка сталася в домогосподарстві 15.12.2020 за адресою: АДРЕСА_5 , житло на даний час непридатне для проживання неповнолітніх дітей. Вказане житло належить на праві власності ОСОБА_1 . За змістом статті 65 Житлового кодексу УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні. Місцем проживання фізичної особи,яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вина проживає (частина 4 статті 29 ЦК України). Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Правила реєстрації місця проживання та Порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 передбачають, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Апеляційний суд, з огляду на вищезазначене, вважає, що ОСОБА_1 не можна визнати такою, що відповідно до положень статей 64, 65, 156 Житлового кодексу УРСР, набула право користування спірною квартирою, наймачем якої за життя був її бувший чоловік, оскільки вона є власником іншого житла, в якому зареєстрована, в якому зареєстровані її малолітні діти, а отже, зберігає за собою право користування іншим житловим приміщенням. Також, як було встановлено, позивачка разом зі своїми малолітніми дітьми добровільно виїхали в інше місце проживання (м. Ріпки) та поселилися в ньому, повернулися до спірної квартири після смерті квартиронаймача - ОСОБА_7 . Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах її малолітніх дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_3 , суд першої інстанції вірно та обґрунтовано виходив з того, що позивачка не набула права користування спірним житловим приміщенням. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд невірно визначив дату повернення дітей до квартири, що на її думку, повинно було вплинути на правильність вирішення даного спору і те, що суд не врахував, що тимчасове залишення позивачкою разом з малолітніми дітьми квартири було вимушеним, не впливають на правильність висновків суду і не можуть бути підставами для визнання її та малолітніх дітей такими, що набули право користування житловим приміщенням в силу ст. ст. 64, 65, 156 ЖК УРСР. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання факту порушення прав малолітніх дітей на житло, яке гарантується статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже, за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні (стаття 65 ЖК). Оскільки було встановлено та підтверджено належними та достовірними доказами, що позивачка та її малолітні діти мають інше постійне місце проживання, апеляційний суд відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги, як безпідставні, а отже, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Апеляційна скарга Чернігівської міської ради також не містить доводів, які б давали підстави для скасування законного по суті рішення суду, так як, є доведеним факт того, що ОСОБА_4 проживала з ОСОБА_7 як член його сім`ї за однією адресою з часу народження, без реєстрації, та, відповідно, набула право користування спірною квартирою. Суд дійшов правильного висновку про те, що, коли позивачка з двома малолітніми дітьми виїхала проживати у м. Ріпки, ОСОБА_4 залишилася проживати у квартирі, оскільки закінчувала школу у м. Чернігові, свого місця проживання вона не змінювала з часу народження. За змістом частини 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином, повно та всебічно дослідив усі обставини справи, перевірив надані сторонами докази, дотримався положень матеріального і процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2021 року підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Чернігівської міської ради та ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 25.11.2021. Головуюча судді: