Постанова Львівський апеляційний суд № 442/4076/21

Справа № 442/4076/21 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О. Провадження № 22-ц/811/2661/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:70 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Крайник Н.П., Ванівського О.М., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,- В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягувати на її користь додаткові витрати на утримання сина в розмірі 14400,00 грн. на навчання та 300 грн. витрат на страхування від нещасних випадків на весь термін навчання. Вказує на те, що згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 28.07.2020 року присуджено стягувати з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/3 частини із всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 09.06.2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Дитина навчається у Дрогобицькій філії ТзОВ медичний коледж «Монада» на платній денній формі без отримання стипендії. Перший рік навчання становить 28800 грн., другий 31800 грн., третій 34800 грн. За перший рік нею сплачені кошти в повному обсязі. Крім того, у відповідності до договору добровільного страхування від нещасних випадків страхова сума на одну застраховану особу 8000,00 грн., страховий платіж річний 200,00 грн., загальний за період страхування 600,00 грн. Суму в розмірі 600 грн. нею оплачено. Відтак вважає, що має право на відшкодування додаткових витрат на утримання у зв`язку із навчанням сина. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Звертає увагу, що Дрогобицька філія Львівського медичного фахового коледжу «Монада» проводить навчання виключно на платній основі. Стверджує, що при виборі навчального закладу відповідач брав участь. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 04 листопада 2021 року, є дата складення повного судового рішення 22 листопада 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що позивачем не доведено існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини на контрактній формі при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частинами 1-3 ст. 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій та (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька й (або) у твердій грошовій сумі. За змістом ст. 185 СК України та роз`яснень п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Верховний Суд у своїй постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 констатував, що аналіз указаних норм закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, окрім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка перебуває на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку з розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу тощо. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 . З договору та додатку №1 до нього вбачається, що ОСОБА_3 є студентом Дрогобицької філії ТзОВ медичний коледж «Монада» та навчаться на платній денній формі без отримання стипендії. Дана обставина також підтверджується довідкою за №14 від 24.05.2021 року вищезгаданого навчального закладу. З долучених квитанцій вбачається, що позивачкою здійснюються проплати за навчання дитини та за договором добровільного страхування від нещасних випадків. Позовна заява містить посилання про наявність законних, на думку позивачки, підстав для стягнення з відповідача додаткових витрат у сумі 14700 грн., як половини вартості за навчання сина у коледжі та страхування від нещасних випадків. Колегія суддів вважає, як правильно зазначив і суд першої інстанції, що навчання неповнолітнього сина у вищому навчальному закладі з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини в контексті ст. 185 СК України. Предметом доказування у даній справі є наявність необхідності розвитку певних здібностей дитини та підтвердження цього належними доказами. Законодавцем визначено, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо), витрати на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття, тощо. У той же час, позивачкою ані в районному суду, ані в суді апеляційної інстанції не надано доказів того, що понесення нею додаткових витрат зумовив саме розвиток здібностей її неповнолітньої дитини, яка, здобувши базову середню освіту, за власним бажанням і у відповідності до ст. 4 ЗУ «Про вищу освіту», згідно з якою громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і спеціальності, поступила до Дрогобицької філії ТзОВ медичний коледж «Монада» за спеціальністю «Фармація» для подальшого навчання та здобуття вищої освіти на контрактній основі. Зокрема, у матеріалах справи відсутні будь які дані, які б надали змогу суду визначити те, що вибір напрямку «Фармація», за яким навчається неповнолітній ОСОБА_3 , зумовлений саме розвитком його здібностей. Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» та ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 липня 2020 року вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини із всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку з подальшою індексацією, починаючи з 09.06.2020 і до досягнення дітьми повноліття, тобто аліменти з відповідача будуть стягуватися до ІНФОРМАЦІЯ_4 включно. Від сплати аліментів, розмір яких є більшим, ніж зазвичай на одну дитину, і які стягуються за виконавчим листом, відповідач не ухиляється, належних доказів щодо існування заборгованості зі сплати аліментів стороною позивача не надано. З огляду на наведені обставини колегія суддів вважає, що витрати на навчання та страхування неповнолітнього ОСОБА_4 охоплюються загальними потребами, забезпечення яких здійснено судовим рішенням про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини, що стягуються у примусовому порядку. У випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею 23 років, правила статті 185 СК України щодо обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами, не застосовуються. Оплата вартості навчання та проживання неповнолітньої дитини в гуртожитку не відноситься до додаткових витрат, тому правові підстави для їх стягнення відсутні. Такі спірні правовідносини регулюються нормами ст. 199 СК України, якою передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник