Постанова Запорізький апеляційний суд № 315/1680/20

Дата документу 16.11.2021 Справа № 315/1680/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №315/1680/20 Головуючий у 1 інстанції: Телегуз С.М. Провадження № 22-ц/807/2970/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В. при секретарі: Бабенко Т.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за невиконання договору позики,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення коштів за невиконання договору позики. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначав, що 12 червня 2017 року ним було надано в борг ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 358468 грн. на підставі посвідченого нотаріусом Сухановою Т.О. Договору позики. Згідно п.1 цього Договору Позикодавець передав у власність Позичальнику 358468 грн., а Позичальник зобов`язався повернути позикодавцю вищезазначену суму в термін до 31 грудня 2017 року. По день звернення з відповідним позовом до суду ОСОБА_1 не повернув позичені кошти. На телефонні дзвінки не відповідає, будь-які дії позивача ігнорує, надані в борг грошові кошти Відповідач не повернув. З урахуванням ст. 625 ЦК України, ОСОБА_2 зазначає, що на дату звернення до суду, заборгованість ОСОБА_1 складає: 358468 грн. (сума боргу) + 57974,82 грн. (інфляційне збільшення) + 30792,99 грн. (3% річних) = 447235,81 грн. Так, розрахунок Інфляційного збільшення здійснюється за формулою: ІІС = (ІІ1 : 100) х (ІІ2 : 100) х (ІІ3 : 100) х ... (IIZ : 100), де II1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, IIZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Тому, Інфляційне збільшення складає: (101,50 : 100) х (100,90 : 100) х (101,10 : 100) х (100,80 : 100) х (100,00 : 100) х (100,00 : 100) х (99,30 : 100) х (100,00 : 100) х (101,90 : 100) х (101,70 : 100) х (101,40 : 100) х (100,80 : 100) х (101,00 : 100) х (100,50 : 100) х (100,90 : 100) х (101,00 : 100) х (100,70 : 100) х (99,50 : 100) х (99,40 : 100) х (99,70 : 100) х (100,70 : 100) х (100,70 : 100) х (100,10 : 100) х (99,80 : 100) х (100,20 : 100) х (99,70 : 100) х (100,80 : 100) х (100,80 : 100) х (100,30 : 100) х (100,20 : 100) х (99,40 : 100) х (99,80 : 100) х (100,50 : 100) = 1.16172941 х 358468 - 358468 = 57974,82 грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою: С х 3% х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Тому, 3% річних складає 30792,99 грн.: з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2019 року: 358468 х 3% х 730 : 365 : 100 = 21508,08 грн., з 01 січня 2020 року до 11 листопада 2020 року: 358468 х 3% х 316 : 366 : 100 = 9284,91 грн. З огляду на вищенаведені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 12 червня 2017 року в розмірі 447235,81 грн., з яких: 358468 грн. (основна сума боргу), 57974,82 грн. (інфляційне збільшення), 30792,99 грн. (3% річних). Покласти на Відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 4472,36 грн. та стягнути витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики №1085 від 12 червня 2017 року в розмірі 447235,81 грн., з яких: 358468 грн. (основна сума боргу), 57974,82 грн. (інфляційне збільшення), 30792,99 грн. (3% річних). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в сумі 4472,36 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту існування боргового зобов`язання відповідача перед позивачем, невиконаного в строк належним чином. Оскільки укладений між сторонами договір позики є безпроцентним, однак Позичальник не повернув суму позики в термін до 31 грудня 2017 року, тому він відповідно до п.4 цього договору зобов`язаний сплатити Позикодавцю суму позики відповідно до ст.625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Зазначене узгоджується з правовою позицією, наведеній у постанові Верховного Суду України у справі №6-369цс15 від 02 вересня 2015 року, за якою, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. Наданий ОСОБА_1 доказ на підтвердження часткової оплати за договором позики в сумі 10000 грн. копію заяви на переказ готівки від 04 серпня 2017 року на рахунок ОСОБА_2 в ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції до уваги не взяв, оскільки відповідно до п.4 договору позики Сторони погодили, що повернення грошей має відбуватися в місті Вінниці за вказаною Позикодавцем адресою, що відповідає вимогам ч.1 ст.532 ЦК України - місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Крім того,, суду першої інстанції зазначив, що заява на переказ готівки є різновидом касового документа, який є підставою банку прийняти від клієнта готівкові кошти в національній валюті через операційну касу, в той час як належним доказом перерахування грошових коштів є відповідна квитанція банку, що передбачено Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні від 25.09.2018 року №103. Додатковим рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату правничої допомоги в сумі 7450 грн. В іншій частині заяви відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує, що між ним та ОСОБА_2 12 червня 2017 року укладено нотаріально посвідчений договір позики на суму 358468 грн., разом з тим, звертає увагу на п. 5 вказаного договору. Зазначеним пунктом передбачена можливість виконання умов цього договору шляхом виплати грошових коштів частинами. Так, за домовленістю з позивачем та на виконання умов договору, 04 серпня 2017 року ОСОБА_1 через операційну касу ПАТ КБ «ПриватБанк» було перераховано на наданий ОСОБА_2 особистий рахунок (картку) в ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у сумі 10000 грн., що підтверджується відповідною заявою на переказ готівки, яка мститься в матеріалах справи. При цьому, згідно п.п. 1 п. 102 Інструкції про ведення касових операцій банками України, затвердженою Постановою Національного банку України № 103 від 25.09.2018 року, заява на переказ готівки належить до касових документів, які оформляються банками (філіями, відділеннями) згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією. Натомість, зазначаючи в судовому рішенні про те, що належним доказом перерахування грошових коштів с відповідна квитанція банку, що передбачено Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні від 25.09.2018 року, суд першої інстанції фактично вирішив питання про неналежність наданої ОСОБА_1 заяви на переказ готівки як доказу по справі. Скаржник також вважає незаконним висновок суду першої інстанції про неможливість взяти до уваги наданий ОСОБА_1 доказ на підтвердження часткової оплати за договором позики в сумі 10000 грн. з огляду на те, що відповідно до п.4 договору позики Сторони погоджують між собою, що повернення грошей мас відбуватися в місті Вінниці за вказаною Позикодавцем адресою, що відповідає вимогам ч. 1 ст.532 ЦК України - місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Однак, п. 4 Договору не відповідає що вимогам ч. 1 ст.532 ЦК України, оскільки терміни: «місто», як визначено у договорі і «місце», як визначено Законом не є тотожними. Так, у п. 4 Договору зазначено, що сторони погодили, що повернення грошей має відбуватися в місті Вінниці за вказаною Позикодавцем адресою, однак конкретна адреса місця цього повернення у договорі не зазначена. Отже, за умовами договору не вбачається можливим встановити де саме ОСОБА_1 повинен був повернути грошові кошти. ОСОБА_1 , також звертає увагу, що ОСОБА_2 зареєстрований та фактично проживає у місті Калинівка Калинівського району Вінницької області. Вказана адреса відповідачу стала відома із цього позову у 2020 році, і на момент отримання грошової позики та сплати частини грошових кошів, ОСОБА_1 відома не була. Не врахувавши вже сплачену ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 10000 грн., суд першої інстанції фактично здійснив подвійне стягнення з відповідача, що грубо суперечить нормам статті 61 Конституцій України. Також, з огляду на стягнення з ОСОБА_1 повної суми грошової позики, без врахування вже сплачених 10000 грн., суд першої інстанції також незаконно стягнув і невірну суму 3% річних та інфляційного збільшення. При цьому, у п. 5 Договору позики чітко зазначено, що позикодавець зобов`язаний підтвердити прийняття виконання вищезазначеного зобов`язання позичальником шляхом видачі позичальнику заяви (розписки) про отримання виконання або поверненням боргового документа. В разі виплати грошових коштів частинами, заява (розписка) мас видаватися позикодавцем кожен раз при отриманні частини грошових коштів. У разі відмови позикодавця повернути борговий документ або видати заяву (розписку) позичальник має право затримати виконання зобов`язання. Отже, написання позикодавцем заяви (розписки) про повернення йому частини грошової позики не є його правом, а є саме прямим обов`язком позикодавця перед позичальником. Після сплати ОСОБА_1 04 серпня 2017 року частини грошових коштів на виконання умов договору у розмірі 10000 грн., ОСОБА_2 відмовився написати заяву (розписку) про їх отримання, мотивувавши свою відмову тим, що він її напише лише після сплати повної суми грошової позики у повному обсязі. З огляду на вказані обставини, на підставі пункту № 5 договору, ОСОБА_1 було затримане виконання зобов`язання за договором. Таким чином, з огляду на невиконання позикодавцем вимог пункту № 5 Договору та безпідставне ненадання ним ОСОБА_1 заяви (розписки) про отримання частини грошової позики у розмірі 10000 грн., усі обов`язки боржника за договором позики є також затриманими, що свідчить про відсутність порушень умов договору відповідачем. При цьому, ОСОБА_3 не заперечується факт отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10000 грн., та факт ненадання розписки про їх отримання. Таким чином, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 не підлягав задоволенню саме через невиконання самим же позивачем умов договору. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 просить залишити рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року та додаткове рішення (яке не оскаржується ОСОБА_1 ) без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 зазначає, що стверджуючи про те, що ним було перераховано грошові кошти у розмірі 10000 грн. за домовленістю із позивачем, ОСОБА_1 будь-яких доказів такої домовленості не надано. Факт часткового погашення боргу за договором позики відсутній, оскільки з документу, що підтверджує банківську операцію вбачається, що місцем переведення коштів є м. Запоріжжя, а платником зазначено ОСОБА_5 , який, з урахуванням того, що заява на переказ готівки складена українською мовою, стороні позивача невідомий. Крім наведеного, з договору позики вбачається, що за умови готовності повернути суму позики відповідач мав повідомити про це позивача, який у свою чергу мав назначити/визначити конкретне місце у місті Вінниця. Отже, права на затримання виконання зобов`язання за договором у ОСОБА_1 , не було, крім того, затримання не може тривати довше, ніж обов`язок повернути суму позики у визначений договором строк. Також у відзиві зазначено, що якби відповідач мав на меті добросовісно виконувати умови Договору, а Позивач уникав чи відмовлявся б від такого отримання повернутих йому грошей, ОСОБА_1 був вправі передати гроші в депозит будь-якої нотаріальної контори, що буде свідчити про своєчасне виконання ним умов цього боргового документа. Однак, Відповідач цим правом не скористався, що може свідчити лише про свідоме, умисне невиконання умов Договору позики. Представник ОСОБА_1 , - ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити її з вищевказаних підстав. Представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, встановлено судом першої інстанції та визнається учасниками справи, що 12 червня 2017 року між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Сухановою Т.О. (а.с.6). Відповідно до п.1 цього договору Позикодавець передав у власність Позичальнику 358468 грн., а позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю вищезазначену суму в термін до 31 грудня 2017 року. Відповідно до п. 2 Договору зазначена вище сума грошей отримана Позичальником від Позикодавця повністю до оформлення та підписання цього договору. Підпис Позичальника на договорі свідчить про те, що ним отримані вищезазначені грошові кошти в повному обсязі. Відповідно до п.3 цього договору сторони домовились, що договір позики є безпроцентним. У п. 4 Договору зазначено, що сторони погоджують між собою, що повернення грошей має відбуватися в місті Вінниці за вказаною Позикодавцем адресою. Можливе дострокове повернення позики, в разі дострокового повернення грошових коштів, адреса місця повернення також вказується Позикодавцем. У випадку коли Позичальник не поверне суму позики в термін до 31 грудня 2017 року, Позикодавець вправі пред`явити цей договір до стягнення в строки та в порядку, передбаченому чинним законодавством, а Позичальник зобов`язаний сплатити суму позики відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. В разі відмови Позикодавця від отримання повернутих йому грошей або в разі його відсутності Позичальник вправі передати гроші в депозит будь-якої нотаріальної контори, що буде свідчити про своєчасне виконання ним умов цього боргового документа. Згідно п. 5 Договору Позикодавець зобов`язаний підтвердити прийняття виконання вищезазначеного зобов`язання Позичальником шляхом видачі Позичальнику заяви (розписки) про отримання виконання або поверненням боргового документа. В разі виплати грошових коштів частинами, заява (розписка) має видаватися Позикодавцем кожен раз при отриманні частини грошових коштів. У разі відмови Позикодавця повернути борговий документ, або видати заяву (розписку) Позичальник має право затримати виконання зобов`язання. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 5 ЦПК Українипередбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 , як на підставу своїх позовних вимог, посилався на те, що ОСОБА_1 своєчасно не повернув отримані за договором позики грошові кошти у розмірі 358468 грн. На підтвердження своїх вимог надав копію Договору позики, який засвідчено у нотаріальному порядку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 627 ЦК Українивизначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК Українисуд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступу від цих правових висновків Верховний Суд не встановив. У цій справі, ОСОБА_1 не заперечується факт укладення договору позики та факт отримання грошових коштів у визначеній в Договорі сумі. Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 посилався, зокрема на те, що 04 серпня 2017 року, у відповідності до п. 5 Договору, який передбачає можливість виплати грошових коштів частинами, ним було виплачено частину грошових коштів у розмірі 10000 грн. на картковий рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується копією заяви на переказ готівки (а.с. 43). ОСОБА_1 зазначав, що вказана банківська операція ним була здійснена за погодженням із ОСОБА_2 , який повідомив відповідачу реквізити свого банківського рахунку. Проте, після отримання грошових коштів, всупереч п. 5 Договору, ОСОБА_2 відмовився надати ОСОБА_1 заяву (розписку) про отримання частини грошових коштів, у зв`язку з чим боржником було затримано виконання зобов`язання. Колегія суддів погоджується з висновком щодо неможливості прийняти вищезазначені доводи та заяву RF_TMHC158NF00FP21F1KQ57 на переказ готівки від 04 серпня 2017 року, на підтвердження часткового виконання ОСОБА_1 умов Договору позики від 12 червня 2017 року, з огляду на наступне. Так, відповідно до статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. В порушення вищевказаних вимог, ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів на підтвердження існування домовленості між сторонами щодо виплати частини грошових коштів шляхом переказу їх на картковий рахунок, в той час, як договором позики чітко передбачено, що повернення грошей має відбуватися в місті Вінниці за вказаною Позикодавцем адресою. Посилання ОСОБА_1 на те, що саме після такої домовленості йому сталі відомі реквізити банківської картки ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також, не надано ОСОБА_1 будь-яких доказів щодо узгодження з ОСОБА_2 порядку надання останнім заяви (розписки) у випадку переказу грошових коштів на банківський рахунок. Доказів відмови ОСОБА_2 у видачі такої розписки про отримання частини грошових кошів матеріали справи також не містять. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що факт настання обставин, які передбачають право Позичальника затримати виконання зобов`язання, належними та допустимими доказами не доведено. При цьому, не приймаються також до уваги доводи скаржника про те, що адреса ОСОБА_2 йому до ознайомлення з позовом була невідома, оскільки в Договорі позики, який підписано сторонами, та відповідно до п. 12, копія якого була надана ОСОБА_1 зазначена, зокрема, адреса позивача, яка, з урахуванням рішення Про перейменування вулиці на підставі ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» невідмінна від адреси, зазначеній ним у позовній заяві. Посилання скаржника на те, що у Договорі позики від 12 червня 2017 року не визначено місце зобов`язання, оскільки крім міста Вінниця, конкретної адреси виконання зобов`язання не зазначено, є безпідставними, оскільки, як вже зазначалося, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Так, ОСОБА_1 підписавши Договір позики від 12 червня 2017 року погодився на те, що повернення грошей має відбуватися в м. Вінниці за вказаною Позикодавцем адресою. Доказів здійснення ОСОБА_1 дій, зокрема, узгодження із ОСОБА_2 адреси у м. Вінниця, для повернення грошей, матеріали справи не містять. Крім того, абз. 4 п. 4 Договору позики сторони передбачили можливість Позичальника передати гроші в депозит будь-якої нотаріальної контори, у разі відмови Позикодавця від отримання повернутих йому грошей або в разі його відсутності. Крім вищенаведеного, ЦК Українитакож передбачає механізм захисту боржника у разі ухилення кредитора від прийняття виконання зобов`язання (ст. 537 ЦК України). Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення відповідної суми інфляційних втрат та 3% річних, є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку вчинені ним дії не свідчать про добросовісність боржника та недобросовісність кредитора, оскільки відповідачу слід було діяти з урахуванням п. 4 Договору позики та вимог частини першої статті 537 ЦК України, шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори, що ним не було вчинено, і протилежного відповідачем у його скарзі не наведено та жодними доказами не підтверджено. Також не приймаються доводи апеляційної скарги щодо висновку суду першої інстанції про неналежність копії заяви RF_TMHC158NF00FP21F1KQ57 на переказ готівки від 04 серпня 2017 року, як доказу саме факту перерахування цих коштів, оскільки судом першої інстанції заяву не прийнято саме з підстав недотримання при частковому виконанні договору вимог пункту 4 Договору, яким передбачено що повернення грошей має відбуватися в м. Вінниця за вказаною Позикодавцем адресою. Посилання ОСОБА_1 на те, що неприйняття вищевказаної заяви судом призвело забороненого статтею 61 Конституції України подвійного стягнення, є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 , не позбавлений права звернутись з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, та установивши, що ОСОБА_1 своїх грошових зобов`язань за договором позики не виконав, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення основної суми боргу за договором позики, інфляційних втрат та 3 % річних. Доводів щодо невірності розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, окрім неврахування 10000 грн., апеляційна скарга не містить, стягнена судом сума відповідає вимогам позивача та наведеним ним розрахункам, що не спростовані відповідачем. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 25 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: