Постанова 4820 № 671/1174/21

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 671/1174/21 Провадження № 22-ц/4820/1721/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 671/1174/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 14 вересня 2021 року (суддя Павлова А.С.). Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Автокредит Плюс» про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позову зазначала, що 28.12.2018 між нею та ТОВ «Автокредит Плюс» було укладено договір № АРСS000000000041888, за яким відповідач, як лізингодавець, зобов`язався передати за плату їй у лізинг транспортний засіб Peugeot 605, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 57000 грн, зі встановленням строку лізингу у 60 місяців та розміру авансового платежу 9000 грн. Вказувала, що на виконання цього договору нею з грудня 2018 року по березень 2020 року було сплачено на рахунок відповідача 33850 грн. Позивач вважає, що укладений між нею та відповідачем 28.12.2018 договір фінансового лізингу, всупереч ст. 799 ЦК України, не було нотаріально посвідчено, тому такий договір є нікчемним. Оскільки недійсність такого правочину встановлена законом, кошти які вона сплатила на виконання умов цього правочину мають бути ТОВ «Автокредит Плюс» на її користь. Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 14 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Автокредит Плюс» про стягнення грошових коштів задоволено. Стягнуто із ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 33850 грн. Зобов`язано ОСОБА_1 , після отримання внесених нею платежів, повернути ТОВ «Автокредит Плюс» отриманий за лізингом автомобіль Peugeot 605, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стягнуто із ТОВ «Автокредит Плюс» на користь держави судовий збір в сумі 2270 грн. Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду, ТОВ «Автокредит Плюс» подало апеляційну скаргу, в якій просить змінити його в частині розміру стягнутих грошових коштів з товариства, зменшивши суму стягнення до 6361,96 грн. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд при розгляді даної справи неправильно застосував ст. 216 ЦК України. Зазначає, що суд не взяв до уваги ту обставину, що складовою лізингового платежу за договором лізингу є плата за користування предметом лізингу, яка за своєю правовою природою є платою за користування наймачем майном, переданого в лізинг, а виконання чи не виконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, однак не для визнання правочину недійсним. Таким чином, сума, що підлягає стягненню на користь позивача має бути зменшена на суму платежів, яка є платою за користування предметом лізингу, а саме на 27488,04 грн. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до пунктів 3 і 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що договір, підписаний сторонами 28.12.2018, нотаріально не посвідчений, а тому, в силу ч. 1 ст. 220, ч. 2 ст. 799 ЦК України, є нікчемним, тобто не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені. З урахуванням наведеного, суд правильно встановив правові підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 та повернення відповідачем на її користь отриманих платежів в межах заявлених нею вимог. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що 28.12.2018 ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до публічного договору № АРСS000000000041888 про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії: www.planetavto.com.ua, за умовами якого ТОВ «Автокредит Плюс» на підставах фінансового лізингу передало у платне володіння і користування позивача предмет лізингу згідно специфікації автомобіль марки Peugeot 605, 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 57000 грн. На підтвердження укладення договору фінансового лізингу сторонами також підписано графік лізингових платежів (додаток 2), специфікацію та акт приймання-передачі від 28.12.2018, за якими відповідач передав, а позивач прийняв обумовлений предмет лізингу. Даний договір не був нотаріально посвідченим. Вказане підтверджується копією вищенаведеного договору з додатками (а.с. 3-5). Відповідно до п.п. 14.1.2, 14.1.4 договору строк лізингу 60 місяців з моменту підписання Додатку 2 (Графік лізингових платежів). Період сплати з 20 по 25 число кожного місяця. На виконання умов договору про надання фінансового лізингу від 28.12.2018 позивач сплатила відповідачу авансовий платіж в сумі 9000 грн (а.с. 6, 7). Також судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24 січня 2019 року по 03 березня 2020 року вносила кошти на погашення заборгованості за договором № АРСS000000000041888 від 28.12.2018 на загальну суму 36050 грн. Вказане підтверджується копіями квитанцій № 8193447 від 25.06.2019, від 30.08.2019, № 6980463 від 24.01.2019, № 7229396 від 25.02.2019, № 7740422 від 26.04.2019, від 29.03.2019, № 7988626 від 30.05.2019, № 9192304 від 25.10.2019, № 8971549 від 30.09.2019, № 9455051 від 25.11.2019, № 9766305 від 27.12.2019, № 9455051 від 10.02.2020, № 10328384 від 03.03.2020 (а.с. 6-13). Оцінюючи оскаржуване судове рішення на відповідність вимогам статті 263 ЦПК України, апеляційний суд виходить з того, що спірні правовідносини, які виникають у зв`язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, а також Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів». Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору з урахуванням правил статті 628 ЦК України. Статтею 799 ЦК України визначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, оспорюваний договір, підписаний сторонами, є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені. Відповідно до статті 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався. Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу, мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі описаних правовідносин ОСОБА_1 користувалася предметом лізингу, який належить на праві власності ТОВ «Автокредит Плюс». Посилання в апеляційній скарзі на те, що не підлягають стягненню з товариства на користь позивача кошти, сплачені нею за користування предметом лізингу, є безпідставним, оскільки укладений договір лізингу є нікчемним в усій сукупності його умов та додатків до нього. Відповідно, жодні положення зазначеного нікчемного договору не можуть бути застосовані судом для обрахунку, у тому числі і умови про оплату за користування предметом лізингу. Визначена у договорі плата за користування предметом лізингу відповідно до додатку № 2 до договору, а також зазначені в абзаці другому частини першої статті 216 ЦК Українисуми відшкодування вартості за користування майном (у справі, яка переглядається, - автомобілем) не є тотожними правовими категоріями, а тому друга категорія не може бути обрахована із застосуванням умов нікчемного правочину. Встановлено, що протягом усього часу виконання нікчемного правочину товариство отримувало від ОСОБА_1 лізингові платежі (до яких входить і плата за користування предметом лізингу), користувалося ними і розпоряджалося цими грошовими коштами, а відповідно повною мірою стосовно і цих грошових коштів у ТОВ «Автокредит Плюс» виникло зобов`язання зі збереження майна без достатньої правової підстави. Доводи апеляційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних відповідачем постановах, не знайшли своє підтвердження, оскільки у цій справі встановлені судом обставини є відмінними від тих, у яких ухвалені судові рішення, наведені як приклади. Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Рішення суду в цій частині ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Разом з тим, при вирішенні питання про розподіл судового збору, суд першої інстанції припустився помилки та не врахував подачу позову майнового характеру не юридичною особою, а фізичною особою, та задоволення позовних вимог фізичної особи. А тому, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908 грн (2270*0,4). У зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл судового збору підлягає зміні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» задовольнити частково. Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 14 вересня 2021 року в частині вирішення питання про розподіл судового збору змінити, зменшивши суду судового збору, який стягнуто з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь держави, до 908 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 23 листопада 2021 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай