Постанова 4821 № 712/11457/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м. Черкаси справа № 712/11457/19 провадження № 22-ц/821/1727/21 категорія 310000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Нерушак Л.В., Василенко Л.І. секретар: Винник І.М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 представник відповідача - адвокат Семенюк Ольга Григорівна третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Семенюк Ольги Григорівни на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 02 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 10 квітня 2017 року, служба у справах дітей Черкаської міської ради, як орган опіки та піклування в м. Черкаси постановив рішення № 253, яким вирішив: визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 . Крім цього, 07 вересня 2018 року, служба у справах дітей Черкаської міської ради, як орган опіки та піклування в м. Черкаси постановив рішення № 573, яким вирішив: встановити матері, ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 : перші та треті вихідні місяця з 09-00 суботи до 19-00 неділі, святкові дні та день народження дитини з 13-00 до 18-00; без присутності батька дитини та з урахуванням обставин, які можуть виникнути. Зазначений службою у справах дітей Черкаської міської ради графік відповідачем не виконується. Відповідач не відповідає на телефонні дзвінки позивача, уникає будь-яких контактів із позивачем з приводу участі позивача, як матері у спілкуванні з малолітнім сином, чим фактично перешкоджає позивачу брати участь у спілкуванні та вихованні з малолітнім сином, з метою щоб дитина почала забувати про матір. 17 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області із зверненням про те, що 17 листопада 2018 року, близько 09.45 години вона прийшла за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкає її колишній чоловік із малолітнім сином ОСОБА_4 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Черкаської міської ради №573 від 07 вересня 2018 року, але двері позивачу відчинено не було, передачу дитини позивачу для спілкування з матір`ю здійснено не було. 10 грудня 2018 року, співробітниками Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, за зверненням позивача було видано довідку, в якій зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. 01 грудня 2018 року позивач звернулася до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області із зверненням про те, що відповідач не надає можливості спілкуватися із дитиною. У грудні 2018 року, співробітниками Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області за зверненням Позивача було видано довідку, в якій зазначено, що відсутній факт вчинення будь-якого умисного злочину та правопорушення, так як у громадянина ОСОБА_2 02 грудня - день народження та він поїхав з дітьми до батьків, щоб відсвяткувати. 05 січня 2019 року, позивач звернулася до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області із зверненням про те, що відповідач не надає можливості спілкуватися із сином, який проживає разом з батьком. 05 січня 2019 року співробітниками Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, за зверненням позивача було видано довідку, в якій зазначено про те, що: «Під час проведення подальшої перевірки було встановлено що рішення Служби у справах дітей носить рекомендаційний характер, а дане питання відноситься до цивільно-правових відносин тому гр. ОСОБА_1 , для вирішення питання по суті було рекомендовано звернутися до суду». 02 травня 2019 року, листом за № 1535/30-02-48, начальник служби у справах дітей повідомила позивача про те, що з громадянином ОСОБА_2 , була проведена бесіда профілактичного характеру з приводу належного виконання рішення служби у справах дітей Черкаської міської ради «Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні матері ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3 ». Громадянин ОСОБА_2 , заперечує про факти перешкоджання зустрічам позивача та сина. 01 червня 2019 року, позивач звернулася до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, із зверненням щодо конфлікту із відповідачем, як колишнім чоловіком, який не надає бачитися та спілкуватися із сином. 18 червня 2019 року, співробітниками Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, за зверненням позивача було видано довідку, в якій зазначено, що під час проведення перевірки було здійснено виїзд за адресою місця проживання батька ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 , двері, не відчинив. Сусідка ОСОБА_5 , пояснила, що разом з ОСОБА_2 , проживає його мати, яка є інвалідом 1 групи та пересувається на інвалідному візку, сам ОСОБА_2 , вдома буває рідко, так як постійно працює та інколи їде у відрядження. За цих обставин залишається відкритим питання, з ким перебуває малолітній син, так як батько практично завжди вдома відсутній? Позивач не має жодної інформації про те, з ким та як знаходиться постійно дитина, хто її годує та доглядає. Просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у вихованні дитини та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у спосіб, встановлений рішенням № 573 від 07 вересня 2018 року Служби у справах дітей Черкаської міської ради, як органу опіки та піклування м. Черкаси. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_6 усунути перешкоди ОСОБА_1 у вихованні дитини та співкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у спосіб, встановлений рішенням Служби у справах дітей Черкаської міської ради № 573 від 07 вересня 2018 року «Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні матері ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3 ». Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено ту обставину, що між сторонами не досягнуто згоди з приводу участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, внаслідок чого між сторонами виникають непорозуміння, що призвело до звернення ОСОБА_1 до суду з цього приводу. Враховуючи всі обставини справи та той факт, що позивачка ОСОБА_1 не позбавлена батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , відповідно до чинного законодавства має право у спілкуванні та вихованні своєї дитини, та з урахуванням думки малолітнього ОСОБА_3 , суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі свого представника - адвоката Семенюк О.Г. оскаржив його до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Семенюк О.Г. просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне, а справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що під час вирішення спору, суд надав невірну оцінку позиції самої дитини щодо бажання спілкуватися та проводити час з матір`ю. Між матір`ю та дитиною немає неприязних стосунків, однак відсутні довірчі стосунки і постійний зв`язок. Суд в першу чергу повинен був виходити з інтересів дитини з урахуванням конкретних обставин справи. В даному випадку встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений в інтересах дитини. Крім цього, не було враховано, що поважність причин у неможливості спілкуватися протягом певного часу дитини і матері була зумовлена дорожньо-транспортною пригодою. Внаслідок цього, дитина тривалий час проходила лікування і відновлення. Також, зазначив, що орган опіки та піклування не тільки не надав суду свій висновок щодо розв`язання спору але навіть не обстежив умови проживання позивачки. За таких обставин, висновок суду не може залишатися в силі і підлягає скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві, на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_1 зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і підстав для її задоволення немає. Вказала, що рішенням виконавчого комітету ЧМР № 573 від 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 було встановлено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною: «перші та треті вихідні дні місяця з 09:00 год. суботи по 19:00 год. неділі, святкові дні та день народження дитини з 13:00 по 18:00 год. з урахуванням обставин, які можуть виникнути». Дане рішення є обов`язковим до виконання відповідачем, тому він не має права чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною. Рішення суду вважає правильним і підстав для його скасування не вбачає. В додаткових поясненнях до апеляційної скарги, що надійшли від представника ОСОБА_2 - адвоката Семенюк О.Г. зазначено, що після розгляду справи в суді першої інстанції, представник відповідача звернувся до Служби у справах дітей Черкаської міської ради із клопотання про проведення обстеження побутових умов ОСОБА_1 та встановлення її місця проживання. На вказане звернення було отримано лист від 25 серпня 2021 року, в якому зазначається, що ОСОБА_1 відмовилася надавати інформацію про своє місце проживання і за якою адресою проживає малолітній ОСОБА_7 , коли перебуває в неї. Таким чином, не вдалося з`ясувати, чи наявні в позивачки всі умови для безпечного проживання дитини з матір`ю, що дає підстави для скасування рішення суду.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 05 жовтня 2013 року по 28 вересня 2015 року. Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 . Ч. 1 ст. 2 СК України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Статтею 7 вказаної Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема, він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що мати, яка проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 731/171/17 та у Постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 237/4742/17. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа «Хант проти України», № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» № 1038309, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини. У випадку вчинення перешкод того із батьків, з ким проживає дитина, тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Згідно рішення служби у справах дітей Черкаської міської ради від 07 вересня 2018 року № 573 встановлено матері, ОСОБА_1 спосіб у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 : перші та треті вихідні місяця з 09-00суботи до 19-00 неділі; святкові дні та день народження дитини з 13-00 до 18-00; без присутності батька дитини та з урахуванням обставин, які можуть виникнути. Сторони у справі не оспорюють вказане рішення служби у справах дітей Черкаської міської ради щодо періодів та часу побачення дитини з матір`ю. Відповідач вважає, що мати взагалі не має права з об`єктивних підстав (ведення аморального способу життя) бачитися з дитиною. Крім цього, не спростовує обставин, що з його боку чиняться перешкоди щодо спілкування матері та дитини. Задовольняючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свій висновок про те, що в матеріалах справи відсутні дані негативного впливу матері на розвиток дитини. Більше того, позивачем надано докази, що ОСОБА_1 неодноразово (17 листопада 2018 року, 01 грудня 2018 року, 05 січня 2019 року, 01 червня 2019 року) зверталася до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області з приводу перешкоджання ОСОБА_2 щодо її спікування з сином ОСОБА_3 . За результатами звернень, ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав. Отже, на момент звернення позивача з позовом до суду та розгляду справи судом першої інстанції достовірно встановлено, що між сторонами не досягнуто згоди з приводу участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною. Посилання відповідача на ту обставину, що перешкоди у спілкуванні матері і дитини були зумовлені об`єктивними причинами, а саме відновленням дитини після дорожньо-транспортної пригоди та проходженням відповідно медикаментозним лікуванням в домашніх умовах не є підставою для перешкоджання для спілкування позивачки із своєю дитиною. Апеляційний суд враховує ту обставину, що під час розгляду даної справи, судом першої інстанції був допитаний малолітній ОСОБА_3 , який суду пояснив, що він бажає спілкуватися та зустрічатися зі своєю мамою, також хоче бачитися зі своєю сестричкою. Він не має змоги спілкується зі своєю мамою, оскільки у нього не має мобільного телефону, а батько не пускає його на зустрічі з мамою. Тому, враховуючи всі вищевказані обставини, той факт, що позивачка ОСОБА_1 не позбавлена батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , відповідно до чинного законодавства має право у спілкуванні та вихованні своєї дитини, та з урахуванням думки малолітнього ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим колегія суддів не знаходить підстав для зміни або скасування постановленого судом першої інстанції рішення за наведених в апеляційній скарзі підстав. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Семенюк Ольги Григорівни залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 16 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 24 листопада 2021 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді Л.В. Нерушак Л.І. Василенко