Постанова 4857 № 163/1323/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 163/1323/21 пров. № А/857/19725/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській обл. Департаменту патрульної поліції на рішення Любомльського районного суду Волинської обл. від 27.08.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській обл. Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Шеремета С.А.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14 год. 00 хв. 27.08.2021р., м.Любомль Волинської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не вказана),- В С Т А Н О В И В: 08.06.2021р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ЕАН № 4292970 від 02.06.2021р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення та закрити провадження у справі; стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (а.с.2-11). Рішенням Любомльського районного суду Волинської обл. від 27.08.2021р. позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову інспектора Управління патрульної поліції /УПП/ в Дніпропетровській обл. Департаменту патрульної поліції /ДПП/ Малярова С.О. серії ЕАН № 4292970 від 02.06.2021р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.132-1 КУпАП з накладенням стягнення у вигляді 510 грн. штрафу; провадження в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, закрито; стягнуто з УПП в Дніпропетровській обл. ДПП за рахунок його бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 судові витрати в загальній сумі 1954 грн. (а.с.35-38). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач УПП в Дніпропетровській обл. ДПП, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.44-49). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що копія уніфікованої митної квитанції МД-1 серії 20502Р № 0407063 від 3.05.2021р., яку врахував суд під час вирішення справи, поліцейському під час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 не надавалася. За таких умов інспектор виходив із відсутності у водія відповідного дозволу органу Національної поліції на перевезення великогабаритних вантажів. Також процедура розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення фіксувалася на нагрудний відеореєстратор інспектора, однак не була збережена по причині закінчення строків зберігання відеозаписів у відповідному підрозділі УПП в Дніпропетровській обл. ДПП згідно внутрішніх нормативних документів. У частині стягнення витрат на правову допомогу наголошує на неможливості встановлення кількості часу та переліку правових послуг, що були виконані адвокатом в рамках розглядуваної справи. Також адвокат Коляда Д.І. подав в канцелярію суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Розглядувана справа є справою незначною складності, не має особливого чи виняткового значення для позивача і не впливає на репутацію останнього. Позивачем та його представником не доведено обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмету спору. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 02.06.2021р. поліцейським роти № 1 батальйону № 2 УПП в Дніпропетровській обл. ДПП молодшим лейтенантом поліції Маляровим С.О. винесено постанову серії ЕАН № 4292970 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с.4). Відповідно до цієї постанови о 16 год. 17 хв. 02.06.2021р. позивач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Вольво», державний номерний знак НОМЕР_1 , і напівпричепом, державний номерний знак НОМЕР_2 , на 159 км автодороги М29 (Новомосковський район Дніпропетровської обл.), перевозив негабаритний вантаж, який по ширині перевищував 2,6 м (складав 2,7 м) без дозвільних документів від уповноваженого органу Національної поліції на участь в русі, а також рухався без використання проблискових маяків оранжевого кольору, чим порушив вимоги п.4 постанови КМ України № 30 від 18.01.2001р. «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» та скоїв правопорушення, передбачене ст.132-1 КУпАП, за що до нього застосоване стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Також оскаржувана постанова не містить додатків, зокрема відеофіксації вчиненого правопорушення. Відповідно до наказу ТзОВ «Негабарит-Сервіс» № 32-к від 20.04.2018р. позивач ОСОБА_1 працює водієм транспортних засобів товариства, починаючи з 23.04.2018р. (а.с.10). Як вбачається з копії погодження маршруту № 09-02/16/7504 від 28.05.2021р. Державне агентство автомобільних доріг України надало погодження ТзОВ «Негабарит-Сервіс» на проїзд автомобіля «Вольво/Рольфо» (автопоїзд НОМЕР_1 / НОМЕР_3 ), з довжиною 18,5 м, шириною 2,70 м та висотою 4,00 м в період з 30.05.2021р. по 08.06.2021р. за маршрутом ПП «Ягодин» - М07 ... - виїзд на М04 - М04 - Слобожанське. Відстань проїзду - 994 км. У цьому погодженні також зазначено, що плата за проїзд великогабаритного та/або великовагового транспортного засобу в розмірі 59,64 євро входить в єдиний збір та справляться у пунктах пропуску через державний кордон України в режимі ввезення (транзиту). Згідно із копією уніфікованої митної квитанції МД-1 серії 20502Р № 0407063 від 31.05.2021р. за проїзд автопоїзда НОМЕР_1 / НОМЕР_3 ТзОВ «Негабарит-Сервіс» сплатило 1991 грн. 36 коп., що еквівалентно 59,64 євро, виходячи із курсу валют 1 євро = 33,3896 грн. Розмір внесеної плати за проїзд визначений із розрахунку ставки 0,06 євро/км і довжини маршруту (0,06 євро х 994 км = 59,64 євро) (а.с.8). Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що сукупний аналіз положень Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затв. постановою КМ України № 30 від 18.01.2001р., та Закону України № 2344-ІІІ від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку про те, що рух великовагового та великогабаритного транспортного засобу може здійснюватися альтернативно на підставі наявності одного із таких документів: виданого перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції дозволу; документа про внесення плати за проїзд такого транспортного засобу за умови, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Під час судового розгляду з`ясовано, що позивач перевозив негабаритний вантаж шириною 2,7 м, через що у відповідності до п.4 Правил № 30 від 18.01.2001р. та ст.48 Закону України № 2344-111 від 05.04.2001р. вправі був перевозити такий вантаж на підставі документа про внесення плати за проїзд, оскільки перевищення габаритного обмеження над визначеними законодавством в даному випадку становило менше п`яти відсотків, а саме не перевищувало 27,93 м (2,6 х 0,05 + 2,6). Отже, позивач ОСОБА_1 здійснював рух вантажним автомобілем з причепом на підставі уніфікованої митної квитанції про сплату єдиного збору за проїзд вказаного великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами, яка є документом про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Відтак, дії позивача узгоджуються з вимогами названих актів, оскільки за наявності документа про внесення плати за проїзд дозвіл уповноваженого підрозділу Національної поліції не вимагається. Звідси, законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затв. постановою КМ України № 30 від 18.01.2001р., уповноважена особа відповідача не мала. Також зазначені Правила не містять формулювання стосовно обов`язку водія здійснювати перевезення такого вантажу з проблисковими маячками оранжевого кольору. Водночас, Правила дорожнього руху /ПДР/ зобов`язують водія великогабаритного транспортного засобу здійснювати рух з увімкненим проблисковим маячком (проблисковими маячками) оранжевого кольору, на який водій повинен мати дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції. Правила № 30 від 18.01.2001р. та Закон України № 2344-ІІІ від 05.04.2001р. дозволяють рух великогабаритного транспортного засобу на підставі документа про внесення плати за проїзд такого транспортного засобу за умови, якщо перевищення габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Проте, у такому випадку, видача окремого дозволу уповноваженим підрозділом Національної поліції на встановлення та використання проблискового маячка оранжевого кольору не передбачено. Також суд дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн. є реальними, співмірними зі складністю справи, підтвердженими належними доказами, тому у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Колегія суддів вважає наведені висновки такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відповідно до ч.2 ст.29 Закону України № 3353-ХІІ від 30.06.1993р. «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. В силу приписів ст.33 Закону України № 2862-IV від 08.09.2005р. «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.4 ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затв. постановою КМ України № 30 від 18.01.2001р., передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Згідно ч.1 ст.132-1 КУпАП порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.22.5 ПДР України затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., За спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Із змісту приписів Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затв. постановою КМ України № 30 від 18.01.2001р., та Закону України № 2344-ІІІ від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт» слідує, що рух великовагового та великогабаритного транспортного засобу може здійснюватися альтернативно на підставі наявності одного із таких документів: виданого перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції дозволу; документа про внесення плати за проїзд такого транспортного засобу за умови, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Таким чином, перевізник наділений правом вибору на підставі якого допустимого документа, передбаченого п.4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, здійснювати проїзд автомобільними шляхами України. Статтею 5 Закону України № 1212-XIV від 04.11.1999р. «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України» встановлені ставки єдиного збору за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України контролю вантажів і транспортних засобів, плата за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України (за кожен кілометр проїзду) та додаткова плата за кожен кілометр проїзду автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів, загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів. Згідно пп.5 ч.1 ст.5 цього Закону ставка єдиного збору за одиницю транспортного засобу в євро за проїзд автомобільними дорогами (за кожен кілометр проїзду) для великогабаритних автотранспортних засобів з перевищенням встановлених параметрів ширини, висоти, довжини становить 0,06 євро. Відповідно до п.2 Порядку справляння єдиного збору у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон, затв. постановою КМ України № 1569 від 24.10.2002р., єдиний збір справляється одноразово органом доходів і зборів, який здійснює митні формальності у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон, під час ввезення транспортного засобу (контейнера) на митну територію України (зокрема з метою транзиту). Єдиний збір сплачується власником транспортного засобу (контейнера) чи вантажу, або перевізником вантажу, або іншою особою, уповноваженою власником чи перевізником (п.3 цього Порядку). Згідно з п.4. вказаного Порядку єдиний збір справляється за єдиним платіжним документом - уніфікованою митною квитанцією, форма, порядок заповнення та використання якої встановлюються Мінфіном. Єдиний платіжний документ складається у паперовій формі або у формі електронного документа. Оскільки позивач перевозив негабаритний вантаж шириною 2,7 м, тому у відповідності до п.4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затв. постановою КМ України № 30 від 18.01.2001р., та ст.48 Закону України № 2344-ІІІ від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт» вправі був перевозити такий вантаж на підставі документа про внесення плати за проїзд, оскільки перевищення габаритного обмеження над визначеними законодавством в даному випадку становило менше п`яти відсотків, а саме не перевищувало 27,93 м (2,6 х 0,05 + 2,6). Як слідує з фактичних обставин справи, позивач під час руху великогабаритним транспортним засобом автомобільними дорогами не мав відповідного дозволу уповноваженого підрозділу Національної поліції, однак здійснював рух зазначеним транспортним засобом на підставі уніфікованої митної квитанції про сплату єдиного збору за проїзд вказаного великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами, що є документом про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів, та дозволу Державного агентства автомобільних доріг України № 09-02/16/7504 від 28.05.2021р. З врахуванням наведеного, позивач не допустив порушень п.22.5 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами. Підпункт «в» п.2.1 ПДР визначає, що водій механічного транспортного засобу у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв повинен мати при собі дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м. При цьому, установка проблискових маячків без спеціального дозволу тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч.5 ст.122 КпАП. Згідно із пп.«д» п.9.1 ПДР увімкнення проблискового маячка оранжевого кольору є попереджувальним сигналом. Відповідно до п.22.6 ПДР транспортні засоби, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, повинні рухатися з увімкненим ближнім світлом фар, задніми габаритними ліхтарями та встановленими у випадках, визначених спеціальними правилами, розпізнавальними знаками, передбаченими пунктом 30.3 цих Правил, а великовагові та великогабаритні транспортні засоби, сільськогосподарська техніка, ширина якої перевищує 2,6 м - також з увімкненим проблисковим маячком (проблисковими маячками) оранжевого кольору. За змістом пп.«є» п.31.4.7 ПДР забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутні проблискові маячки оранжевого кольору на великовагових та великогабаритних транспортних засобах, на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м. Пунктом 17 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затв. постановою КМ України № 30 від 18.01.2001р., передбачено, що великогабаритні та великовагові транспортні засоби, серед іншого, повинні бути укомплектовані не менш як одним проблисковим маячком оранжевого кольору з автономним живленням. Відповідно до п.29 зазначених Правил проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів повинен здійснюватися в період найменшої інтенсивності руху. У світлий час доби їх проїзд здійснюється з постійно ввімкненими фарами ближнього світла та проблисковим маячком оранжевого кольору. Пункт 18 згаданих Правил визначає, що проблисковий маячок оранжевого кольору встановлюється на транспортному засобі чи на вантажі згідно із вимогами стандартів. Кріплення маячка повинне бути надійним (з урахуванням усіх режимів руху і гальмування) і забезпечувати вільне його бачення усіма учасниками руху. Дозвіл, що видається перевізнику уповноваженим підрозділом Національної поліції, одночасно є дозволом на встановлення та використання проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах та на автомобілі прикриття із зазначенням його марки та державного реєстраційного номера на термін дії дозволу. Згідно із п.31 цих Правил видача дозволу та подання документів, необхідних для його отримання, переоформлення, видачі дубліката та анулювання, здійснюються через центр надання адміністративних послуг. Порядком надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби платних послуг, затв. постановою КМ України № 1098 від 26.10.2011р., передбачено лише видачу дозволу на перевезення надгабаритних, великовагових вантажів. Отже, приписи ПДР зобов`язують водія великогабаритного транспортного засобу здійснювати рух з увімкненим проблисковим маячком (проблисковими маячками) оранжевого кольору, на який водій повинен мати дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції. Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затв. постановою КМ України № 30 від 18.01.2001р., визначають, що виданий перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції дозвіл на участь у дорожньому русі великогабаритного транспортного засобу одночасно є дозволом на встановлення та використання проблискового маячка оранжевого кольору на такому транспортному засобі. Разом із цим, наведені Правила та Закон України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт» дозволяють рух великогабаритного транспортного засобу на підставі документа про внесення плати за проїзд такого транспортного засобу за умови, якщо перевищення габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. В розглядуваному випадку видача окремого дозволу уповноваженим підрозділом Національної поліції на встановлення та використання проблискового маячка оранжевого кольору діючими актами законодавства не передбачена. Наказом МВС України № 771 від 09.08.2016р. затверджений лише Порядок обліку та видачі дозволів на встановлення та використання спеціальних світлових сигнальних пристроїв автожовтого (оранжевого) кольору на транспортних засобах реагування суб`єктів охоронної діяльності. Отже, слідування водієм великогабаритного транспортного засобу на підставі документа про внесення плати за проїзд, яким в розглядуваному випадку є уніфікована митна квитанція, юридично унеможливлює отримання дозволу уповноваженого підрозділу Національної поліції на встановлення та використання проблискового маячка оранжевого кольору на такому транспортному засобі, тим самим позбавляє водія можливості дотримання вимог п.п.2.1, 22.6 ПДР. Такі законодавчі прогалини не можуть бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки у такому випадку у водія великогабаритного транспортного засобу взагалі відсутня суб`єктивна сторона правопорушення, як у формі умислу, так і необережності, а відтак в розумінні ст.9 КУпАП не містить складу правопорушення. Враховуючи досліджені у справі докази та норми діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що уповноважена особа відповідача при винесенні оскаржуваної постанови належним чином не з`ясувала і не перевірила усіх фактичних обставин стосовно наявності у позивача дозвільного документа на рух автомобільними дорогами великогабаритного транспортного засобу та юридичної неможливості руху такого транспортного засобу з увімкненими проблисковими маячками оранжевого кольору, внаслідок чого незаконно притягнула позивача до адміністративної відповідальності за передбачене ч.1 ст.132-1 КУпАП правопорушення, реального складу якого у його не було. Окрім цього, оскаржувана постанова відповідача не відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Згідно приписів ст.283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку. Спірна постанова серії ЕАН № 4292970 від 02.06.2021р. не містить покликання на жоден доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного правопорушення (зокрема, в ній не вказані наявність у водія автомобіля будь-яких дозвільних документів на перевезення, обставини проведення замірів рулеткою тощо). Стосовно правильності оцінки наявних у справі доказів колегія суддів виходить з того, що відповідно до приписів КУпАП: ст.222 - органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. ст.251 - доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. ст.258 - протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі (ч.2). У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу (ч.4). Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення (ч.5). Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015р., У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП. Згідно п.10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Посилання на жоден із цих доказів, які передбачені ст.251 КУпАП, у винесеній постанові є відсутніми. Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Статтею 254 КУпАП визначено, що така фіксація відбувається шляхом складання протоколу про адміністративне правопорушення, у якому відповідно до ст.256 КУпАП, крім іншого, зазначається місце час і суть адміністративного порушення, виявленого уповноваженою особою, прізвища адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Такі ж вимоги містяться у відомчому нормативному акті в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом МВС України № 1376 від 06.11.2015р. (остання не поширюється на правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, однак враховується судом в системному аналізі з іншими актами законодавства). Зокрема, згідно п.3 розділу ІІ цієї Інструкції якщо під час винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення й адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа органу поліції зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст.256 КУпАП, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 КУпАП. В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. Така позиція суду ґрунтується на правових висновках, які зроблені Конституційним Судом України у своєму Рішенні у справі № 23-рп/2010 від 22.12.2010р. Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складався попри те, що позивач заперечував свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.132-1 КУпАП. Будь-яких інших доказів вчинення розглядуваного правопорушення відповідачем не представлено. Як слідує із змісту апеляційної скарги, процедура розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення фіксувалася на нагрудний відеореєстратор інспектора, однак така фіксація не була збережена по причині закінчення строків зберігання відеозаписів у відповідному підрозділі УПП в Дніпропетровській обл. ДПП згідно внутрішніх нормативних документів. Результати проведених інспектором замірів вантажу з використанням рулетки будь-яким чином не оформлені, докази таких суду не надані. На підставі наведеного, відповідачами та апелянтом неправомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ст.132-1 КУпАП та помилково накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.; складену інспектором поліції постанову за наведених обставин не можна вважати належним і допустимим доказом по справі. Згідно вимог ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Звідси, процесуальний закон покладає на суд обов`язок щодо закриття справи про адміністративне правопорушення у випадку скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення відповідного стягнення. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції погодився з доводами позивача в частині відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 1500 грн., проти чого відповідач заперечував у відзиві на позов, а також оскаржив рішення суду в цій частині. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує наступне. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України. За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції, в загальному розмірі 1500 грн. На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем представлено: договір про надання правничої (правової) допомоги від 08.06.2021р., за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом Колядою Д.І. (а.с.30); ордер серії АС № 1024051 від 25.08.2021р. на представництво інтересів в Любомльському районному суді (а.с.32); акт приймання-передачі наданих послуг від 25.08.2021р. за договором про надання правничої (правової) допомоги від 08.06.2021р., згідно з яких адвокатом були надані наступні правничі послуги: ознайомлення з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4292970 від 02.06.2021р.; консультації клієнта з юридичних питань формування правової позиції у справі збирання доказів; підготовка проекту адміністративного позову; представництво інтересів ОСОБА_1 в суді з проводу оскарження постанови серії ЕАН № 4292970 від 02.06.2021р. Витрачений адвокатом час на надання клієнту правничих послуг становить 3 (три) години (а.с.33); банківську квитанцію від 26.08.2021р. про оплату послуг адвоката на суму 1500 грн. (а.с.24). Водночас, представлені документи містять істотні недоліки, які враховуються судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Зокрема, між сторонами договору не узгоджений чіткий перелік правових послуг та вартість кожної послуги із розрахунку затраченого часу, не складено розрахунок погодинної вартості правової допомоги. Відомості складеного 25.08.2021р. акту приймання-передачі наданих послуг вказують про включення до нього послуг, які мають неконкретизований характер, зокрема: консультації клієнта з юридичних питань, збирання доказів, формування правової позиції у справі. Отже, надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу саме в розглядуваній справі. Щодо оцінки заявлених до відшкодування адвокатських витрат (їх складу та вартості) колегія суддів вважає їх істотно завищеними, оскільки розглядувана справа стосується оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення, остання була розглянута за відсутності сторін (їх представників). Оцінюючи в сукупності викладене, враховуючи доводи відповідача, який вказує на неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу із складністю справи та ціною позову, колегія суддів вважає в розглядуваному випадку позивачем не підтверджено несення витрат на правові послуги в розглядуваній справі у заявленому розмірі. Водночас, за таких умов суд не позбавлений об`єктивної можливості оцінити рівень адвокатських витрат, достовірно встановити несення таких витрат позивачем, а також обґрунтованість рівня їх вартості. Суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, однак в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді ознайомлення з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4292970 від 02.06.2021р.; підготовка проекту адміністративного позову; представництво інтересів ОСОБА_1 в суді з проводу оскарження постанови серії ЕАН № 4292970 від 02.06.2021р. Враховуючи складність розглядуваної справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для особи, яка є стороною по справі, апеляційний суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 500 грн. Решта вимог позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє як такі, що не підтверджені належними доказами, і є неспівмірними. При вирішенні наведеного питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду по наведеній категорії справ, яка викладена у додатковій постанові від 08.05.2018р. у справі № 810/2823/17, в постановах від 15.05.2018р. у справі № 821/1594/17, від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, від 05.09.2019р. у справі № 826/841/17, від 19.09.2019р. у справі № 826/8890/18, від 16.04.2020р. у справі № 727/4597/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 500 грн. витрат на правову допомогу адвоката. Також судом неправильно визначено суб`єкта, за рахунок бюджетних асигнувань якого підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати. Зокрема, відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу /БК/ України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Згідно із ч.1 ст.47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Проте УПП в Дніпропетровській обл. ДПП не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 1691 від 22.12.2011р., тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування. Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Так, сплачений позивачем судовий збір та витрати на правову допомогу підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПП Національної поліції України. Також УПП в Дніпропетровській обл. ДПП є територіальним відокремленим підрозділом ДПП Національної поліції України, без права юридичної особи. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги УПП в Дніпропетровській обл. ДПП є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення норм процесуального права (в частині розподілу судових витрат), через що оскаржуване рішення суду слід в цій частині змінити та стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПП Національної поліції України судові витрати в розмірі 454 грн. сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу; всього 954 грн. При цьому, таке вирішення питання про розподіл судових витрат не впливає на правильність рішення суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми. З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській обл. Департаменту патрульної поліції задовольнити частково. Рішення Любомльського районного суду Волинської обл. від 27.08.2021р. в адміністративній справі № 163/1323/21 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м.Київ, вул.Федора Ернста, 3; код ЄДРПОУ 40108646) судові витрати в розмірі 454 грн. сплаченого судового збору за подання адміністративного позову та 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу; всього 954 (дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн.». В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 24.11.2021р.