Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/16850/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16850/20 Головуючий у І інстанції - Пащенко К.С., Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , що як законний представник діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до Київської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради, яка полягає в нерозгляді клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язати Київську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, комунальної форми власності, яка розташована в межах міста Києва із урахуванням правових висновків, викладених в судовому рішенні суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною відмову Київської міської ради щодо не розгляду клопотання поданого в інтересах ОСОБА_2 про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оформлену листом Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 24.03.2021 № 057-08/К-1314-1853, та зобов`язано Київську міську раду повторно розглянути це клопотання ОСОБА_2 з урахуванням правових висновків, викладених в рішенні суду. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не має наслідком державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку, тому на етапі звернення одного з батьків в інтересах неповнолітньої дитини з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не може вимагатись нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що нерозгляд органом місцевого самоврядування клопотання громадянина в строки, встановлені Земельним кодексом України, не перешкоджає процесу відведення земельної ділянки, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення, а тому недотримання міською радою строку розгляду заяви позивача не порушило його прав. Апелянт наголошує, що оскільки ОСОБА_2 станом на 2020 рік вважалась як малолітня особа, а клопотання про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неможливо віднести до правочину дрібного чи побутового, тому в такому разі в інтересах ОСОБА_2 мають право звертатись батьки. Крім того, відповідач звертає увагу, що суб`єктом подання проектів рішень для винесення на сесію Київради з питань надання дозволу (відмови у наданні дозволу) на розробку проектів землеустрою є Департамент земельних ресурсів, а тому Київська міська рада як орган місцевого самоврядування на пленарному засіданні розглядає той чи інший проект рішення та в подальшому приймає рішення шляхом голосування, тому виконати судове рішення в частині повторного розгляду вказаного клопотання є неможливим з огляду на те, що саме на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради покладено обов`язок підготовлювати проекти рішень, оскільки останній є суб`єктом подання проектів рішень. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що у березні 2020 року законний представника ОСОБА_2 - батько ОСОБА_1 - звернувся до Київської міської ради і її інтересах з клопотанням від 14.03.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Листом від 24.03.2021 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) надав відповідь № 057-08/К-1314-1853, у якій вказано, що у поданому клопотанні відсутня згода другого з батьків малолітньої дитини ОСОБА_2 , а відтак Департамент не має можливості підготувати проект рішення Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неповнолітній ОСОБА_2 . Зазначено, що у разі надходження належно оформленого клопотання Департаментом буде його розглянуто в установленому порядку. Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно не розглянув подане клопотання з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, повноваження, а також розмежування повноважень органів виконавчої влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений ст. 118 ЗК України, зокрема частиною 6 цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України. Розглядаючи вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає в нерозгляді клопотання, поданого в інтересах ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що уповноваженим органом фактично розглянуто це клопотання та прийнято рішення за результатом його розгляду, що вбачається з листа від 24.03.2021 № 057-08/К-1314-1853, а відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, протиправної бездіяльності відповідачем допущено не було. Разом з тим, відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, що не визначені статтею 118 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним та право на відступлення від яких для суб`єкта владних повноважень не передбачено. Крім того, частина 6 статті 118 ЗК України містить вимоги до особи, яка звертається з відповідним клопотанням, а саме: така особа має бути громадянином України. Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 підтверджується, що батьки ОСОБА_2 є громадянами України, тому і ОСОБА_2 є громадянкою України, оскільки в силу ст. 7 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Відповідно до ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Частина 1 ст. 242 ЦК України передбачає, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Таким чином, малолітня особа має право вчиняти дрібні побутові правочини самостійно, а інші правочини - через законних представників - батьків (усиновлювачів). Як вбачається з матеріалів справи, клопотання від 12.03.2020 подано ОСОБА_2 через її батька ОСОБА_1 як законного представника. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання відповідача на відсутність у заявника достатнього обсягу цивільної дієздатності для звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованими. У ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. При цьому, ані Земельний кодекс України, ані Цивільний кодекс України не містять заборони батькам вчиняти правочини, спрямовані на набуття малолітньою дитиною права власності на нерухоме майно, зокрема, земельну ділянку. Абзацом 2 ч. 6 ст. 177 Сімейного кодексу України передбачено, що на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Колегія суддів наголошує, що звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є першим етапом визначеної процедури безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам, тобто отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням про надання її у власність. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 509/594/17. Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не має наслідком державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку, тому на етапі звернення одного з батьків в інтересах неповнолітньої дитини з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не може вимагатись нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Розглядаючи вимогу позовної заяви про зобов`язання відповідача розглянути клопотання про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, колегія суддів виходить з наступного. Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду. Суд першої інстанції правильно звернув увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, де зазначено, що абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку. Отже, з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду не зважаючи на наявність у зацікавленої особи в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності права замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання уповноважений орган на надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, неналежний розгляд клопотання про надання такого дозволу може бути перешкодою у реалізації гарантованого Конституцією України права особи, що становить порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи та є підставою для звернення до суду, а тому доводи апелянта щодо відсутності порушеного права позивача внаслідок відмови у розгляді клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є необґрунтованим та не доводить правомірність дій відповідача. Колегія суддів зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу або про відмову у наданні такого дозволу після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, незважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд його клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, а тому доводи апелянта, що Київська міська рада не може виконати судове рішення в частині повторного розгляду клопотання ОСОБА_2 , є необґрунтованими, оскільки саме на відповідача покладено обов`язок прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах строку, встановленого ст.118 ЗК України. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2208/17. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: І.О. Грибан О.В. Карпушова