Постанова 4852 № 191/1765/21(2-а/191/18/21)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 24 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 191/1765/21(2-а/191/18/21) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2021 року (головуючий суддя Твердохліб А.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора Синельниківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Матвійчук Вадима Едуардовича, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом до інспектора Синельниківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Матвійчук Вадима Едуардовича (далі Відповідач-1), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі Відповідач-2), в якому просив суд: - визнати факт того, що мопед моделі «ALPHA» LHJPJBA, шасі (рама) № НОМЕР_1 вміст двигуна 49,9 куб. см не відноситься до механічного транспортного засобу категорії А1 в розумінні п. 2.13 Правил дорожнього руху; - скасувати постанову серії ЕАН №4254147 від 24 травня 2021 року відносно Позивача у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП; - провадження у справі про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення; - стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2021 року у справі №191/1765/21(2-а/191/18/21) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до інспектора Синельниківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Матвійчук Вадима Едуардовича, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відмовлено (а.с. 29-31). Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 47-48). В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що на думку Позивача, допустивши неповне з`ясування обставин справи про заявлення державною Україна за допомогою нотифікації про прирівнення велосипедів з підвісним двигуном (мопедів) до мотоциклів, суд першої інстанції висловив припущення, що Україна користуючись правом, наданим їй положеннями Конвенції, не вважає такі транспорті засоби як «мопеди», «велосипеди з підвісним двигуном» просто «велосипедами» у розумінні Конвенції. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Позивач зазначив і про те, що наявність у нього посвідчення водія категорії А1 для керування спірним мопедом буде суперечити положенням Конвенції про дорожній рух. В апеляційній скарзі Позивач з поміж іншого просить суд витребувати із Департаменту міжнародного права Міністерства юстиції України належним чином завірені копії документів, що підтверджують наступні обставини: чи зверталася держава Україна до Генерального секретаря Організації Об`єднаних Націй з нотифікацією в порядку п. 2 ст. 54 «Конвенції про дорожній рух» від 08 листопада 1968 року (зі змінами та доповненнями, внесеними Європейською угодою від 01 травня 1971 року) в момент здачі на збереження своєї ратифікаційної грамоти або документу про приєднання. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів порадившись на місці ухвалила відмовити в задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів, з огляду на те, що питання правомірності віднесення Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №340 від 08.05.1993 (в редакції постанови від 20.05.2009 року №511), мопедів, моторолерів та інших двоколісних (триколісних транспортних засобів, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт до категорії А1 не є спірним у даній справі, позаяк вказане Положення №340 від 08.05.1993 Позивачем не оскаржується, воно є чинним та підлягає застосуванню в межах спірних правовідносин. Також у своїй апеляційній скарзі Позивач просив суд розглядати справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами). Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили. Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24 травня 2021 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАН №4254147, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 3400 гривень. В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 24 травня 2021 року об 14:58 год. Позивач керував транспортним засобом без права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.«а» Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2ст. 126 КУпАП України (а.с. 8). Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 24 травня 2021 року є предметом судового розгляду в даній справі. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306; Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №340 від 08.05.1993. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення Позивачем правопорушення Відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Частиною 2 статті 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач керував транспортним засобом без посвідчення водія на право керування таким транспортним засобом. Колегією суддів встановлено, що Відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, надано на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення відеозапис подій 24.05.2021 року (а.с. 22), яким зафіксовано факт керування Позивачем транспортним засобом - мопед марки «Alpha» LHJPJBA без наявності посвідчення водія категорії А1. При цьому, відповідно до положень п. 1.10 Правил дорожнього руху України: - механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; - мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Згідно з пунктами 2 та 3 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №340 від 08 травня 1993 року (в редакції постанови від 20 травня 2009 року №511 із подальшими змінами), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії. А транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на відповідні категорії. При цьому мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт відносяться до категорії А1. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що мопед марки «Alpha» LHJPJBA, шасі (рама) № НОМЕР_2 , з робочим об`ємом двигуна 49,9 кубічних сантиметрів (а.с. 6), вважається згідно Правил дорожнього руху саме механічним транспортним засобом. Отже, положення пункту 2.1. «а» Правил дорожнього руху, безпосередньо повинні застосовуватися і до водія ОСОБА_1 , який керував мопедом марки «Alpha» LHJPJBA. Щодо доводів Позивача про невідповідність положень Правил дорожнього руху та норм Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами Конвенції про дорожній рух, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що як Правила дорожнього руху, так і Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами є чинними законодавчими актами, правомірність їх прийняття Позивачем не оскаржується, а тому посилання на їх невідповідність вказаній Конвенції не свідчить про наявність підстав для звільнення Позивача від відповідальності за не виконання вимог таких законодавчих актів. Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що Відповідачем-1 надано належні докази на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про доведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, правомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 126 КУпАП. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 01 жовтня 2021 року скасуванню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2021 року у справі №191/1765/21(2-а/191/18/21) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов