Постанова 4873 № 910/12609/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" жовтня 2021 р. Справа№ 910/12609/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Полякова Б.М. Куксова В.В. при секретарі Токаревій А.Г. за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.10.2021. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Київської міської ради та Громадська організація "Реабілітаційний центр учасників бойових дій "Крок за кроком" на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі № 910/12609/20 за позовом Київської міської ради до 1) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрскладсервіс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Громадська організація "Реабілітаційний центр учасників бойових дій "Крок за кроком" про визнання недійсним договору, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ВСТАНОВИВ: Позивач - Київська міська рада звернулась до господарського суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни (відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс» (відповідач 2) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110 та визнання протиправним та скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни про визнання недійсним договору, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 №45957530 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс». В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вказана земельна ділянка є власністю територіальної громади міста Києва, а тому, рішення щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність цієї земельної ділянки могла прийняти лише Київська міська рада. Однак, зі слів позивача, Київською міською радою жодних рішень щодо передачі (надання) спірної земельної ділянки у власність або користування іншим особам не приймалося, що свідчить про вчинення відповідачами дій, направлених на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності. Рішенням господарського суду Київської області від 20.04.2020 у справі № 910/12609/20 у задоволенні позову Київської міської ради до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» про визнання недійсним договору, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмовлено повністю. Вказане рішення мотивоване недоведеністю позивачем у встановленому порядку належними та допустимими доказами наявності підстав для задоволення позову. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Громадська організація «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з відмовою суду в задоволенні клопотання третьої особи про зупинення провадження. Скаржник вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі і як наслідок у подальшому судового рішення. Також не погоджуючись з ухваленим рішенням, Київська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме - неправильним застосуванням статей 236, 277 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - враховуючи межі міста Києва, кадастровий номер земельної ділянки, відомості про спірну земельну ділянку, остання за твердженням апелянта весь час перебувала та перебуває у власності територіальної громади міста Києва, а отже рішення щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки могла прийняти лише Київська міська рада; - згідно з інформацією, наявною у загальному доступі на офіційних веб-сторінках Київської міської ради, Бориспільської районної державної адміністрації та Гнідинської міської ради, рішення щодо затвердження проекту землеустрою або рішення про передачу земельних ділянок у користування третім особам відсутні; - суд міг з власної ініціативи призначити експертизу для з`ясування обставин важливих для справи. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) між суддями від 10.06.2021 справу №910/12609/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного суду від 27.07.2021 після усунення недоліків, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі № 9140/12609/20. Ухвалою Північного апеляційного суду від 27.07.2021 після усунення недоліків, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» на рішення господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20. 11.08.2021 колегією суддів у складі: Ходаківська І.П.- головуючий, Демидова А.М., Владимиренко С.В. заявлено самовідвід від розгляду справи № 910/12609/20, який вмотивований тим, що під час автоматизованого розподілу даної справи не було враховано спеціалізацію суддів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківської І.П.- головуючий, Демидової А.М., Владимиренко С.В. про самовідвід від розгляду справи №910/12609/20 задоволено. Матеріали справи №910/12609/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 у зв`язку із задоволенням заяви колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківської І.П.- головуючий, Демидової А.М., Владимиренко С.В. про самовідвід від розгляду справи № 910/12609/20, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів та протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) між суддями від 16.08.2021 справу №910/12609/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Хрипун О.О., Поляков Б.М. Розпорядженням В.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 у зв`язку перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/12609/20. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021 для розгляду справи №910/12609/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді: Куксов В.В., Поляков Б.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 апеляційну скаргу Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20 прийнято до провадження у визначеному складі. Призначено справу до розгляду на 12.10.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20 прийнято до провадження у визначеному складі. Призначено апеляційну скаргу Київської міської ради для спільного розгляду з апеляційною скаргою Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20 на 12.10.2021. 07.10.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу Київської міської ради, у якому наведено заперечення проти доводів вказаної апеляційної скарги, яку заявник просить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зокрема, відповідач-2 наголошує на наступному: - позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка ввійшла в межі міста Києва; - відповідач - 2 набув право приватної власності на спірну земельну ділянку від попереднього власника, у якого вона також перебувала у приватній власності, а для встановлення наявності порушених прав або інтересів апелянта не достатньо встановити ту обставину, що спірна земельна ділянка ввійшла в межі міста Києва, оскільки це не тягне за собою припинення права приватної власності на таку земельну ділянку; - кадастровий номер спірної земельної ділянки є лише її ідентифікатором в Державному земельному кадастрі та не є доказом, що вона знаходиться в межах міста Києва чи іншої адміністративно - територіальної одиниці; - апелянтом не надано доказів, що підтверджували б що спірна земельна ділянка знаходилась у комунальній власності територіальної громади міста Києва, а тому права та інтереси апелянта не порушувались у зв`язку з укладенням спірного договору. 07.10.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком», у якому наведено заперечення проти доводів вказаної апеляційної скарги, яку заявник просить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідач - 2 вважає, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні клопотання апелянта щодо зупинення провадження у справі з огляду на те, що заявляючи таке клопотання, на переконання відповідача - 2 скаржником не було обґрунтовано, в чому саме полягає неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №910/17839/20, та в чому полягає обґрунтована неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у вказаній справі. В судове засідання 12.10.2021 з`явилися представники позивача, відповідача - 2 та третьої особи. Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином. Представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник третьої особи підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник відповідача - 2 проти задоволення апеляційних скарг заперечив з урахування відзивів на апеляційні скарги, поданих під час апеляційного провадження та просив відмовити в їх задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін. Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору. Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача

1. Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, зазначає наступне. Щодо апеляційної скарги Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком». Доводи вказаної апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з відмовою суду в задоволенні клопотання третьої особи про зупинення провадження. Колегія суддів, беручи до уваги межі доводів та вимог апеляційної скарги, зазначає наступне. Так, представником третьої особи у судовому засіданні 20.04.2021 року подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Господарським судом Київської області справи №910/17839/20. Вказане клопотання про зупинення провадження у справі зокрема обґрунтоване тим, що третьою особою до суду подавалось клопотання про витребування доказів, зокрема, матеріалів реєстраційної справи, що заведена за результатами розгляду заяви ТОВ «ПРОВІДЕНТ» від 14.12.2018, за наслідками розгляду якої реєстратором прийнято рішення від 18.12.2018 року №44678468 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:05:002:0004, в задоволенні якого ухвалою суду від 16.03.2021 року відмовлено. Судом першої інстанції було розглянуто клопотання про зупинення провадження в судовому засіданні 20.04.2021 та відмовлено в його задоволенні. Судовою колегією перевірено, що заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі третя особа посилається на те, що рішення у справі №910/17839/20 має значення для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі №910/12609/20, оскільки, у справі №910/17839/20 буде встановлено протиправність переходу (виникнення) права власності у ТОВ «Провідент» на земельну ділянку, що є предметом спору у справі №910/12609/20. Так, у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №910/17839/20 за позовом Київської міської ради до державного реєстратора Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Тютюна Д.С. та ТОВ «ПРОВІДЕНТ» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.03.2019 №45756320 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:05:008:0067 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області за ТОВ «Провідент». На думку заявника, за результатами зазначеної реєстраційної дії посвідчено право власності ТОВ «ПРОВІДЕНТ» на спірну земельну ділянку, що є предметом розгляду у даній справі, і власником якої в подальшому стало ТОВ «УКРСКЛАДСЕРВІС». Третя особа вважає, що у разі задоволення позову у справі №910/17839/20, буде встановлено протиправність переходу (виникнення) права власності на земельну ділянку у ТОВ «ПРОВІДЕНТ», а відтак, на думку третьої особи, договори купівлі-продажу нерухомого майна іншим особам є незаконними, оскільки, ТОВ «ПРОВІДЕНТ» не набуло права власності на земельну ділянку. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Так, предметом даного спору є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тож розглядаючи вказані вимоги суд має встановити чи порушується право позивача діями відповідачів, чи є підстави для визнання правочину недійсним, чи обґрунтовані вказані вимоги відповідними доказами, та визначитись з обставинами, що є предметом доказування у даному спорі. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заявником належним чином не обґрунтовано, в чому полягає неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №910/17839/20. При цьому, суд правильно зауважив, що третьою особою не обґрунтовано, у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/17839/20, і не зазначено, які саме обставини не можуть бути встановлені судом самостійно при вирішенні даної справи, яким чином встановлені в іншій справі обставини вплинуть на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи у даній справі, виходячи з предмета та підстав позову. Водночас, сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки третьою особою не наведено причин, з яких зібрані у справі докази не дозволяють встановити і оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду в даній справі, яким чином факт протиправності переходу права власності на земельну ділянку до ТОВ «Провідент», який не є стороною у даній справі, вплине на результати розгляду даної справи. Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для зупинення провадження в даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі і як наслідок у подальшому судового рішення є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки судом першої інстанції було розглянуто відповідне клопотання, в задоволенні якого судом вмотивовано відмовлено, що також відображено в оскаржуваному рішенні. Отже, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком». Щодо апеляційної скарги Київської міської ради. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме - неправильним застосуванням статтей 236, 277 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», просить його скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської ради не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, у позові Київської міської радою заявлено вимоги про: - визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110; - визнання протиправним та скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 №45957530 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс». В обгрунтування позовних вимог Київська міська рада посилається на наступні обставини. За результатами здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (позивач) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Затварницькою І.П. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 року №45957530, яким за ТОВ «Укрскладсервіс» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 2,2 га з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001, що розташована в с. Гнідин Бориспільського району Київської області. Позивач зазначає, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі у власність чи користування спірної земельної ділянки під будівництво ні відповідачу 2, ні іншим особам не приймала. До Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли звернення громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» та депутата Київської міської ради Андрія Задерейко щодо неправомірного розпорядження спірною земельною ділянкою третіми особами. З метою встановлення фактичних обставин справи, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 року №16/890 (в редакції рішення Київської міської ради від 10.03.2016 року №144/144) (далі - Порядок №16/890) проведено обстеження спірної земельної ділянки та встановлено, що на спірній земельній ділянці в межах міста Києва розміщено будівлі та споруди Реабілітаційного центру фізичної реабілітації «Крок за кроком». Інформація щодо правового статусу вказаних будівель та споруд в Департаменті відсутня. За результатами обстеження складено Акт від 27.07.2020 року №20-0459-06, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка розташована в межах міста Києва та не передавалась третім особам за рішенням Київської міської ради. Позивач зазначає, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що спірна земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 включена в межі села Гнідин Бориспільського району Київської області. Однак, згідно з інформацією, наявною у загальному доступі на офіційних веб-сторінках Київської міської ради, Бориспільської районної державної адміністрації та Гнідинської сільської ради, рішення щодо затвердження проекту землеустрою або рішення про передачу земельних ділянок у користування третім особам відсутні. Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру України станом на момент здійснення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, такої земельної ділянки не існувало, натомість, згідно з відомостями з Державного земельного кадастру України, існували квартали 045 та 046, що перебували у власності територіальної громади міста Києва. Позивач стверджує, що спірна земельна ділянка належить територіальній громаді міста Києва. В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи користування, у відповідності до ст. 9 ЗК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу. На думку позивача, земельна ділянка площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, знаходиться в межах міста Києва та перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва. В якості доказів, що підтверджують вказану обставину, позивачем до позовної заяви додано Указ Президії Верховної Ради Української PCP від 04.04.1978 року №3225-ІХ, Указ Президії Верховної Ради Української PCP від 05.03.1982 року №3185-Х, Указ Президії Верховної Ради Української PCP від 26.08.1988 року №6486-ХІ, рішення Київської міської ради IX сесії XXIII скликання від 29.11.2001 року №126/1560, акт обстеження земельних ділянок Департаменту земельних ресурсів КМДА №20-0460-02 від 27.07.2020 року, робочі матеріали з міського земельного кадастру, Каталог координат і висот знаків міської межі на листі карти масштабу 1:10000 від 11.05.1989 року. Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 30.09.1976 року №1103, наказ Державного агентства земельних ресурсів України від 11.10.2012 року №1-дск та рішення Київської міської ради від 15.02.2018 року №47/4111 «Про питання міської геодезичної мережі міста Києва», рішення Київської міської ради VIII сесії XXIII скликання від 27.04.2001 року №280/1257, генеральний план міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 року №370/1804, інформацію, розміщену на веб-сайті Публічної кадастрової карти та класифікатор кадастрового номеру земельної ділянки. Позивач стверджує, що враховуючи межі міста Києва, класифікатор кадастрового номеру земельної ділянки, відомості про дану земельну ділянку, спірна земельна ділянка весь час перебувала та перебуває, на момент звернення до суду із цією позовною заявою, у власності територіальної громади міста Києва, а отже, рішення щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки могла прийняти лише Київська міська рада. Таким чином, позивач вважає, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110 оформлено з метою створення так званого «добросовісного набувача», щоб приховати ряд протиправних дій невстановлених осіб з метою неправомірного заволодіння землями комунальної власності територіальної громади міста Києва. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом, який був обізнаний про відсутність рішення Київської міської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Щодо неправомірних дій приватного нотаріуса та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позивач зазначає, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності на спірну земельну ділянку є Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110, який, на думку позивача, має ознаки недійсного правочину. Враховуючи зазначене, на думку позивача, приватним нотаріусом в порушення ст. 46 та 46-1 Закону України «Про нотаріат» не здійснено перевірку інформації в Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки. Наведені обставини також висвітлені позивачем в апеляційній скарзі. Стосовно тверджень позивача про те, що земельна ділянка площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, знаходиться в межах міста Києва та перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 04.04.1978 року №3225-ІХ в межі міста Києва включено частину Броварського району Київської області загальною площею 110,7 га, яка генеральним планом розвитку міста передбачена під житлове будівництво. Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 05.03.1982 року №3185-Х в межі міста Києва включено частину села Троєщина Броварського району Київської області з прилеглими землями загальною площею 624,3 га. Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 26.08.1988 року №6486-ХІ в межі міста Києва включено село Жуляни Києво-Святошинського району, село Троєщина Броварського району та селище міського типу Бортничі Бориспільського району Київської області разом з прилеглими землями загальною площею 3 440 гектарів, які за генеральним планом розвитку міста передбачається використати під житлове та промислове будівництво. Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 02.10.1989 року №8119-ХІ в межі міста Києва включено смт. Осокорки. З вищевказаних Указів Президії Верховної Ради Української PCP не вбачається, що земельна ділянка площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, ввійшла в межі міста Києва в період з 1978 по 1989 роки або станом на день розгляду справи знаходиться в межах міста Києва, а тому, вказані Укази Президії Верховної Ради Української PCP не підтверджують ту обставину, яка є предметом доказування у справі, зокрема, що спірна земельна ділянка ввійшла або знаходиться в межах міста Києва. Як вбачається з Указу Президії Верховної Ради Української PCP від 26.08.1988 року №6486-ХІ в межі міста Києва включено землі населених пунктів разом з прилеглими територіями, які визначалися згідно з Генеральним планом міста Києва станом на 1988 рік, в якому передбачалося використати ці землі під житлове та промислове будівництво. Вказаний Генеральний план міста Києва станом на 1988 рік позивачем до матеріалів справи не додано. На підтвердження тієї обставини, що земельна ділянка площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, знаходиться в межах міста Києва та перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, позивачем також було надано Каталог координат і висот знаків міської межі на листі карти м-бу 1:10000 від 11.05.1989 року, розроблений Українським державним інститутом інженерно-геодезичних вишукувань та зйомок «УкрДІІГіс» Головного управління геодезії і картографії при PM СРСР. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу УРСР 1970 року (в редакції до 15.03.1991 року), державний землеустрій включає такі землевпорядні дії: встановлення і зміну міської межі, селищної межі і межі сільських населених пунктів. Згідно з ст. 151 Земельного кодексу УРСР 1970 року, яка має назву «Органи, що здійснюють державний землеустрій», державний землеустрій здійснюється державними землевпорядними органами. Керівництво роботами по державному землеустрою і контроль за їх виконанням здійснюються Міністерством сільського господарства Української PCP та його місцевими органами. Судом встановлено, що Український державний інститут інженерно-геодезичних вишукувань та зйомок «УкрДІІГіс», який розробляв вказаний Каталог координат, перебував в підпорядкуванні Головного управління геодезії і картографії при РМ СРСР, а не Міністерства сільського господарства Української PCP або його місцевих органів. Разом з цим, позивачем не доведено, що вказаний інститут «УкрДІІГіс» є державним землевпорядним органом, який міг здійснювати державний землеустрій станом на 1989-1990 роки, в тому числі, який міг проводити землевпорядні роботи щодо встановлення і зміни міської межі міста Києва. Крім того, з вказаного Каталогу координат не вбачається, що земельна ділянка площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000: 90:455:0001, ввійшла в межі міста Києва в період з 1978 по 1989 роки або наразі знаходиться в межах міста Києва і перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, а тому, вказаний Каталог координат не підтверджує ту обставину, яка є предметом доказування у справі, що спірна земельна ділянка ввійшла або знаходиться в межах міста Києва і перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу УРСР 1970 року, землевпорядний процес складається з підготовчих робіт, складання проекту землеустрою, розгляду і затвердження проекту, перенесення його в натуру, оформлення і видачі землевпорядних документів, авторського нагляду за здійсненням проекту землеустрою. Згідно з ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу УРСР 1970 року, у процесі землеустрою складаються землевпорядні проекти. Проект землеустрою щодо зміни меж міста Києва позивачем до матеріалів справи не додано. Також позивачем надано рішення Київської міської ради IX сесії XXIII скликання від 29.11.2001 року №126/1560. Судом встановлено, що вищевказаним рішенням Київської міської ради IX сесії XXIII скликання від 29.11.2001 року №126/1560 не змінювались межі міста Києва, у вказаному рішенні не йде мова про земельну ділянку площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, а тому, вказаний доказ не доводить факту, що вказана земельна ділянка ввійшла або знаходиться в межах міста Києва. Крім того, позивачем на підтвердження того, що земельна ділянка площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001 частково знаходиться в межах міста Києва надано Акт обстеження земельних ділянок Департаменту земельних ресурсів КМДА № 20-0460-02 від 27.07.2020 року. При цьому, вказаний Акт не є належним доказом на підтвердження зазначеної обставини, оскільки, такий Акт складено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, тобто, органом, безпосередньо підпорядкованим позивачу, судова експертиза з цього питання не проводилась та, як вбачається із самого Акту, адресою земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру є Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області, а не м. Київ. Абзацом 2 підпункту 10 пункту 1 постанови Верховної ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року №807-ІХ постановлено утворити у Київській області Бориспільський район (з адміністративним центром у місті Бориспіль) у складі територій Бориспільської міської, Вороньківської сільської, Гірської сільської, Дівичківської сільської, Золочівської сільської, Переяславської міської, Пристоличної сільської, Студениківської сільської, Ташанської сільської, Циблівської сільської, Яготинської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Київської області згідно з додатком, відповідно до якого території Гнідинської та Вишеньківської сільських рад ввійшли до складу території Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Так, згідно відомостей про земельну ділянку площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вбачається, що спірна земельна ділянка розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, яка на даний час ввійшла до складу території Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналізуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про ненадання позивачем належних та допустимих доказів, на підтвердження тієї обставини, що спірна земельна ділянка ввійшла до 1989 року або наразі знаходиться в межах міста Києва і перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва. Скаржник наполягає, що враховуючи кадастровий номер земельної ділянки, відомості про спірну земельну ділянку на Публічній кадастровій карті України, остання весь час перебувала та перебуває у власності територіальної громади міста Києва. Натомість, колегія суддів наголошує, що відомості з державного кадастру не можуть бути належним та достатнім доказом на підтвердження тих обставин, на які посилається позивач, а надані позивачем докази на підтвердження того, що земельна ділянка знаходиться в межах міста Києва і перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва не є належними та достатніми для встановлення таких обставин. Стосовно вимоги позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110 судом встановлено наступне. В обґрунтування вказаної вимоги позивач посилається на ст. 328 Цивільного кодексу України згідно якої, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята). Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Позивач зазначає, що, оскільки, продавець за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110 не був власником спірної земельної ділянки, тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на її відчуження відповідачу

2. Додані до матеріалів справи докази свідчать, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 за даними Державного земельного кадастру обліковується у с. Гнідин Бориспільського району Київської області і придбана відповідачем 2 згідно Договору купівлі-продажу №110, укладеного 14.03.2019 року між продавцем ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс» та покупцем - ТОВ «Укрскладсервіс». При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що стверджуючи про відсутність у продавця - ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс» повноважень на продаж спірної земельної ділянки, позивачем відповідну особу не залучено в якості відповідача і не наведено стосовно такої особи жодних обставин. Спірний Договір купівлі-продажу від 14.03.2019 року №110 містить відомості, що земельна ділянка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу від 07.03.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П. за реєстровим №85. При цьому, право власності продавця на спірну земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2019 року за номером запису про право власності 30613652 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1776339832208, таке рішення не оскаржено і не спростовано. Таким чином, спірна земельна ділянка набута відповідачем 2 ТОВ «Укрскладсервіс» шляхом її придбання у особи, яка мала право власності, набуте внаслідок купівлі-продажу, і на момент продажу спірної земельної ділянки відповідачу 2 за спірним Договором купівлі-продажу від 14.03.2019 року №110, у продавця було зареєстровано право власності на об`єкт, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Викладені обставини спростовують доводи позивача, що спірний Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110 укладено з порушенням вимог ст. 203 ЦК України. Водночас, нотаріусом в матеріали справи надано документи, з яких вбачається, що ним під час посвідчення спірного правочину зроблено Витяг з Державного земельного кадастру №НВ-0002854062019 від 13.03.2019 року про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001, в якому містяться відомості про державну реєстрацію земельної ділянки на підставі Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 18.02.2019 року, Фізична особа-підприємець Погодаєв Олександр Володимирович, земельна ділянка зареєстрована Відділом у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області 25.02.2019 року. З кадастрового плану земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка межує з одного боку з землями ТОВ «Провідент» з іншого боку з землями загального користування. Разом з цим, як правильно зауважив суд першої інстанції, позивачем, який посилається на формування земельної ділянки за кодом, який має належати землям м. Києва, не з`ясовано обставин формування спірної земельної ділянки як об`єкту цивільних прав, та підстав її внесення до Державного земельного кадастру, не визначено та не залучено до участі у справі всього кола причетних осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості про межі державного кордону України, межі адміністративно-територіальних одиниць, нормативну грошову оцінку земель, розташованих у межах територій адміністративно-територіальних одиниць, економічну оцінку земель, обмеження у використанні земель, встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про встановлення і зміну меж адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою, документації з оцінки земель, яка є підставою для внесення таких відомостей. Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості про межі адміністративно-територіальних одиниць, які були встановлені до набрання чинності Законом України «Про землеустрій», вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проектів формування території і встановлення меж сільських, селищних рад. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не з`ясовано та не спростовано обставин внесення спірної земельної ділянки до Державного земельного кадастру та підстав її реєстрації Відділом у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області 25.02.2019 року, коли така земельна ділянка була надана у власність чи користування і кому. Водночас, посилання позивача на незаконність набуття відповідачем 2 права власності на спірну земельну ділянку на підставі спірного Договору купівлі-продажу від 14.03.2019 року №110 спростовано в ході розгляду спору, крім того, з огляду на обставини спору, таке посилання не обґрунтовує протиправності вибуття спірної земельної ділянки з володіння позивача. Відповідно до ст.ст. 389, 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У контексті досліджуваних обставин, суд звертає увагу позивача, що з огляду на викладені в позові обставини, оскільки позивач вважає, що саме йому належить право власності (розпорядження) спірною земельною ділянкою, яка вибула з власності поза його волею (він не приймав жодних рішень щодо виділення земельної ділянки), тобто, позивач стверджує про порушення його права власності на земельну ділянку, що з огляду на ст. 386 Цивільного кодексу України передбачає застосування способу захисту права на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України у вигляді витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і не вимагає визнання недійсними низки договорів, які укладались щодо майна після його незаконного вибуття. При цьому, у будь-якому випадку, без доведення факту протиправності вибуття земельної ділянки з власності позивача (тобто дослідження обставин її виділення першому приватному власнику), відсутні підстави стверджувати про порушення прав позивача. Крім того, за відсутності факту порушення прав позивача, обставини щодо вчинення правочинів наступними власниками земельної ділянки не стосуються позивача і він не може бути позивачем у спорі про визнання недійсними таких правочинів, стороною яких він не є та не є заінтересованою особою. Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які свідчать про факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки від позивача. За змістом ч.ч 1, 2 ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Таким чином, з огляду на вказану норму, позивачем подано позов в порядку здійснення прав власника земельної ділянки. У даному спорі з визначеними відповідачами можуть досліджуватись виключно обставини щодо укладення спірного Договору купівлі-продажу, а відповідачі не є відповідальними особами за рішення щодо затвердження проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки та формування її як об`єкту цивільних прав. Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, позивачем наведені обставини не обґрунтовано, з матеріалів справи вбачається, що позивач не вжив всіх необхідних заходів для з`ясування фактичних обставин спору та належного захисту свого права, позов подано до осіб, які не є відповідальними за наведені позивачем порушення саме його права. Судом встановлено, що відповідач 2 є власником спірної земельної на підставі Договору купівлі-продажу від 14.03.2019 року №110, у той час як визнання недійсним спірного договору та визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 року №45957530 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 за встановлених судом у рішенні обставин призведе до порушення гарантованих Конституцією України прав власника. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду в тому, що укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, посвідченого 14.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Затварницькою І.П. за р. № 110 та реєстрація права власності на земельну ділянку площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001 за ТОВ «Укрскладсервіс» не порушує прав або охоронюваних законом інтересів позивача. Стосовно вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 №45957530 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс» судом встановлено наступне. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав. Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено чіткий перелік підстав для державної реєстрації прав. Відповідно до ст. 46 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні. Статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України. Частиною 1 ст. 36 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено: якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий державний реєстратор зобов`язаний повідомити про це правоохоронні органи. До матеріалів справи додано копію витягу з Державного земельного кадастру який підтверджує, що земельна ділянка площею 2,2 га, кадастровий номер 8000000000:90:455:0001, згідно з даними Державного земельного кадастру станом на день укладення Договору купівлі-продажу розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області та перебувала у власності продавця ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс». Таким чином, приватним нотаріусом здійснено перевірку інформації щодо земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Згідно з п. 1.3. Договору купівлі-продажу від 14.03.2019 року, земельна ділянка належала продавцю - ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Затварницькою І.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.03.2019 року за реєстровим номером №85. Право власності продавця на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2019 року за номером запису про право власності 30613652, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1776339832208. Згідно з п. 7.10. Договору купівлі-продажу, відсутність заборони на відчуження земельної ділянки, що є предметом цього Договору, та відсутність податкової застави нотаріусом перевірено. Також, нотаріусом було встановлено особи громадян, які підписали Договір купівлі-продажу та перевірено їх дієздатність, а також правоздатність та повноваження представників і належність ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс» відчужуваної земельної ділянки. Відповідач 1 наголошував на неналежності залучення нотаріуса відповідачем у справі про оскарження посвідченого ним правочину, зазначаючи, що нотаріус не може бути відповідачем у тих судових справах, в яких позивач оспорює достовірність посвідченого факту, що ґрунтуються на вчиненій нотаріальній дії, чи правильність документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, або коли іншими особами оскаржуються права і обов`язки, набуття яких пов`язане із вчиненням нотаріальних дій. Крім того, у постанові Верховного суду від 04.09.2018 року у справі №3/2042/16 зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного та господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено та не обґрунтовано факту відсутності у продавця права на спірну земельну ділянку на момент укладення спірного Договору купівлі-продажу від 14.03.2019 року №110. Також, судом не встановлено фактів порушення вимог чинного законодавства України під час вчинення правочину і проведення за відповідачем 2 державної реєстрації набутого права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001. З огляду на встановлені судом обставини щодо наявності достатніх підстав для вчинення спірного правочину та наявності у продавця права на продаж земельної ділянки, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2019 року №110. Водночас, вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Затварницької Інни Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.03.2019 №45957530 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:455:0001 у с. Гнідин Бориспільського району Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрскладсервіс» не підлягає задоволенню з огляду на те, що таку реєстрацію було проведено за наявності достатніх підстав, враховуючи вищевикладені обставини. Частинами 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України). Колегія суддів наголошує, що з урахуванням вищевикладених обставин у їх сукупності, доводи Київської міської ради про те, що суд міг з власної ініціативи призначити експертизу для з`ясування обставин важливих для справи колегією суддів відхиляються як безпідставні та такі, що не свідчать про порушення судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення. Підсумовуючи наведене, судова колегія визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо недоведення позивачем у встановленому порядку належними та допустимими доказами наявності підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Так, пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржниками у своїх апеляційних скаргах вищенаведені висновки суду першої інстанції у відповідних оскаржуваних частинах не спростовано. Дослідивши обставини справи, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Київської міської ради та Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників бойових дій «Крок за кроком» на рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі №910/12609/20 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв`язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів. керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Київської міської ради та Громадська організація "Реабілітаційний центр учасників бойових дій "Крок за кроком" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.04.2021 у справі № 910/12609/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи № 910/12609/20 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 22.11.2021 після виходу суддів з відпустки та лікарняного. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді Б.М. Поляков В.В. Куксов