Постанова Київський апеляційний суд № 754/7432/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/7432/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/14632/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 листопада 2021року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П., за участю секретаря судового засідання Пальчика М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Ярмака Сергія Степановича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року у складі судді Скрипки О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про поновлення на роботі і оплату за вимушений прогул,- В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась у суд із позовом до акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») про поновлення на роботі і оплату за вимушений прогул та з урахуванням уточнених позовних вимог, просить задовольнити її вимоги, скасувати наказ про звільнення та поновити на роботі, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 93 448 грн 74 коп. та вирішити питання судових витрат. Позов обґрунтовано, тим, що з 01.12.1997 року позивач працювала в АТ «Укрексімбанк» на різних посадах, з 01.04.2019 року наказом № 101-к від 29.03.2019 року займала посаду головного економіста аналітичного відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк». Пропрацюючи в банку більше 20 років, неодноразово була відзначена за сумлінну працю керівництвом банку, про що свідчать записи у її трудовій книжці. 05.05.2020 року наказом № 211-к від 05.05.2020 року її було звільнено з займаної посади на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України. З вказаного наказу вбачається, що банком було проведено службове розслідування на виконання розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24.02.2020 року № 24-р, за результатами якого було складено акт, яким нібито встановлено вину в діях позивача, які призвели до видачі з каси відділення коштів клієнтів особам, які не були власниками рахунків, що призвело до втрати довір`я до неї з боку власника або уповноваженого ним органу. Позивач вважає вказаний наказ є незаконним, оскільки до кола її обов`язків віднесено обслуговування індивідуальних клієнтів відділення з питань надання послуг по платіжних картках. З цього вбачається, що вона не відноситься до працівників, які безпосередньо обслуговують грошові цінності. Тобто, за своїми посадовими обов`язками вона не приймає, не зберігає, не транспортує грошові, а основне - не отримує грошові кошти під звіт. Основними функціями головного економіста-аналітика є консультування та обслуговування індивідуальних клієнтів банку. Відтак, оскільки до її посадових обов`язків не входять функції безпосереднього обслуговування грошових цінностей, а тому відсутні підстави вважати, що вона є працівником, який безпосередньо зайнятий обслуговуванням грошових та товарних цінностей. Вказано, що внаслідок тривалого психологічного тиску з боку працівників банку у ОСОБА_1 суттєво погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим 04.05.2020 року по 09.05.2020 року вона перебувала на лікарняному. 05.05.2020 року шляхом маніпуляцій позивача викликали на роботу нібито для бесіди та вручено наказ про звільнення. Відтак, вона була звільнена під час тимчасової непрацездатності, що є підставою для визнання наказу про звільнення незаконним та її поновлення на роботі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Ярмак С.С. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги аргументацію позивача та не дослідив її коло обов`язків, до яких не входять трудові обов`язки осіб, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності. Вказано, що позивача звільнено під час тимчасової непрацездатності, що прямо заборонено ч. 3 статті 40 КЗпП України. Судом першої інстанції у рішенні зазначається, що вказаний лікарняний листок не може бути врахований судом і не дає підстав для зміни дати звільнення, оскільки відповідно до листа Фонду соціального страхування України лист непрацездатності АДШ №319078, виданий Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Деснянського району м. Києва на ім`я ОСОБА_1 з 04.05.2020 року по 12.05.2020 року необґрунтовано на весь період. Між тим, вказаний листок непрацездатності є дійсним, не визнаний в установленому порядку недійсним, відсутні будь-які судові рішення що ставлять під сумнів його дійсність, а неналежне виконання лікарем обов`язків щодо ведення документації не дає підстави для висновку, що виданий уповноваженою особою листок непрацездатності не може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Манчуленко Я.В. в інтересах «Укрексімбанк» за замістом зазначає, що позивач, здійснюючи функції відповідального виконавця, без підпису якого відповідно до нормативних документів банку неможлива видача коштів з каси відділення, підписувала первинні видаткові документи на видачу коштів з каси відділення без згоди і без присутності клієнтів та без обов`язкової процедури ідентифікації та уточнення інформації про клієнтів. Також зазначено, що позивача звільнено 05.05.2020 року, листок непрацездатності видано 04.05.2020 року, між тим в цей день та 05.05.2020 року протягом дня ОСОБА_1 перебувала в приміщенні банку, про що свідчить система фіксування входу/виходу, особисто була присутня на засіданні профспілкової організації 04.05.2020 року, результати якого зафіксовано протоколом № 11-20, а також 05.05.2020 року ознайомлена з наказом про звільнення в приміщенні банку. Листок непрацездатності в ці дні банку не надавала. У зв`язку з чим просить рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу, доводи якої є безпідставними та необґрунтованими, залишити без задоволення. Колегія суддів, вислухавши адвоката Ярмака С.С. в інтересах ОСОБА_1 який просить апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Манчуленка Я.В. в інтересах «Укрексімбанк», який просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, про її часткове задоволення. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з 01.12.1997 року в АТ «Укрексімбанк» на різних посадах, а відповідно до наказу № 101-к від 29.03.2019 року з 01.04.2019 року обіймала посаду головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м. Києві (а.с.120 т.1). Наказом № 211-к від 05.05.2020 року позивача звільнено з займаної посади з 05.05.2020 року на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України - у зв`язку із втратою до неї довір`я (а.с.137-141 т.1). Підставою для видання вказаного наказу є акт за результатами службового розслідування від 15.04.2020 року, проведеного на виконання службового розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24.02.2020 року № 24-р, пояснення ОСОБА_1 від 27.04.2020 року, згода виборного органу Первинної профспілкової організації АТ «Укрексімбанк» (протокол № 11-20 від 04.05.2020 року). Колегія суддів погоджується з висновками районного суду про відсутність правових підстав до визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлення на роботі. При цьому, колегія суддів враховує таке. Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України). Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і таке інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я. Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт. Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Встановлено, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м. Києві, безпосередньо пов`язана із збереженням, обробкою, перерахуванням, перевезенням, прийманням, видачею валютних та інших цінностей (пункт 1 договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність) (а.с.97 т.1). До посадових обов`язків ОСОБА_1 , з якими вона письмово ознайомлена, відноситься, зокрема: обслуговування індивідуальних клієнтів відділення з питань надання послуг по платіжних картках, відкриття/закриття поточних (в тому числі карткових) та депозитних рахунків індивідуальним клієнтами відділення, подальше супроводження відповідних договір та операцій клієнтів згідно з правилами міжнародних платіжних систем і внутрішнім нормативним документам банку (п.2.2); здійснення зберігання офіційних документів, інших документів, їх копій щодо ідентифікації клієнтів відділення, їх представників, а також усіх документів, що стосуються проведення заходів щодо верифікації клієнтів відділення чи їх поглибленої передвіки відповідно до внутрішніх нормативних документів банку з питань фінансового моніторингу (п.2.15); обслуговування касових операцій за зарплатними картковими рахунками фізичних осіб та надання додаткових послуг до карткових рахунків (п.2.27); закриття карткових рахунків клієнтів (п.2.28); проведення накладання та перевірки електронного цифрового підпису на банківських платіжних електронних документах (п.2.39); здійснення зберігання таємного ключа згідно з вимогами Національного банку України, банку та знищення таємного ключа відповідно до встановленого в банку порядку (а.2.41) та ін. (а.с.120-126 т.1). Винні дії позивача під час виконання посадових обов`язків встановлені комісією банку та зафіксовані у акті за результатами службового розслідування від 15.04.2020 року, проведеного на виконання службового розпорядження Голови Правління АТ «Укрексімбанк» від 24.02.2020 року № 24-р, відповідно до якого позивачем порушено п.п.2.2, 2.5, 2.7, 2.8, 2.11, 2.14, 2.15, 2.19, 2.23, 2.27, 2.28, 4.1.1, 4.1.5, 4.1.8 посадової інструкції (а.с.166-217 т.1). Зокрема, у цьому висновку зазначено, що ОСОБА_1 , здійснюючи функції відповідального виконавця, без підпису якого відповідно до нормативних документів банку неможлива видача коштів з каси відділення, підписувала первинні видаткові документи на видачу коштів з каси відділення без згоди і без присутності клієнтів та без обов`язкової процедури ідентифікації та уточнення інформації про клієнтів. Винні дії позивача, що полягають у передачі нею, як відповідальним виконавцем, інформації щодо електронного особистого таємного ключа головному економісту-аналітику Операційного управління ОСОБА_2 призвели до видачі з каси відділення готівкових коштів клієнтів особі, яка не була власником рахунку і не мала повноважень на їх отримання, що дало підстави до втрати до позивача довір`я (а.с.166-218 т.1). У своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що виявлені за наслідками перевірки випадки, коли працівник банку ОСОБА_2 вчиняла дій по проведенню операцій щодо зняття коштів та закриття рахунків клієнтів банку у їх відсутність та без відповідної ідентифікації було можливим завдяки наданому нею указаному працівнику інформації щодо паролю доступу до відповідної інформації (а.с.219 т.1). Відповідно до частини другої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 592/7118/17 та від 11 червня 2020 року у справі № 643/13899/17. Висновок у подібних правовідносинах щодо обґрунтованості звільнення працівника унаслідок втрати довір`я на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України викладено і Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року (справа № 6-100цс16). Отже, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 , здійснюючи функції відповідального виконавця, передала інформацію щодо електронного особистого таємного ключа іншому працівнику банку, що надало можливість видавати з каси відділення готівкових коштів клієнтів особі, яка не була власником рахунку і не мала повноважень на їх отримання. За таких обставин, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими доводи апеляційної скарги про незаконність припинення з ОСОБА_1 трудових відносин, оскільки вона за своїми посадовими обов`язками не відноситься до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності. Враховуючи викладені обставини та матеріали справи, у їх сукупності, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що видаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з учиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довіря до неї як працівника, що безпосередньо обслуговує грошові цінності ( на підставі п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України), АТ «Укрексімбанк» діяло відповідно до вимог трудового законодавства. Разом з тим, твердження апеляційної скарги про розірвання ОСОБА_1 трудового договору за ініціативою адміністрації в період її тимчасової непрацездатності, заслуговують на увагу. Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. 15 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 205/4196/18 прийняла постанову, у якій відступивши від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц, сформувала правовий висновок про те, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України). Ця гарантія поширюється на випадки припинення трудового договору (договору контракту) з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки. Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки районного суду про неможливість застосування до виниклих у справі правовідносин вимог ч.3 ст.40 КЗпП України з урахуванням правової позиції викладеної Великою Палатою Верховного Суду у справі № 205/4196/18. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (далі - Інструкція) тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон № 2240) підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я за погодженням з Фондом. Частиною першою статті 28 Закону № 2240 передбачено, що страховик має право здійснювати перевірку обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності застрахованим особам. Згідно з частиною другою статті 36 Закону № 2240 застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності. За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до даних долученого до справи листа непрацездатності серії АШД № 310978 ОСОБА_3 з 04.05.2020 року по 12.05.2020 року визнана тимчасово непрацездатною та указано про її необхідність стати до роботи 13.05.2020 року (а.с.12 Отже, наказ про припинення з ОСОБА_3 трудових відносин з 05.05.2020 року було видано в період її тимчасової непрацездатності (а.с.6-10 т.1). Як на підставу законності розірвання з позивачем трудового договору під час перебування її на листку непрацездатності, районний суд виходив з інформації, яка міститься у відповідях на звернення Фонду соціального страхування України Управління виконавчої дирекції фонду у м. Києві № 5255-6 від 03.09.2020 року та від 08.12.2020 року № 7184-11, згідно якої під час видачі лікарняного листа АДШ № 319078 лікарем загальної практики сімейної медицини Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Деснянського району м. Києва Ярмолюк Л.І. було допущено ряд порушень, а саме: необґрунтовано на весь період (з 04.05.2020 року 12.05.2020 року - 9 днів) та без належного оформлення медичної документації (а.с.237 т.1, 44 т.2). Між тим, судом не надано належної оцінки повідомленню Фондом про те, що бланк Л/Н оформлено без порушень, у відповідності до вимог «Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують непрацездатність громадян», затвердженої наказом МОЗ України від 13.11.2001 року № 455 (а.с.44 т.2). Не враховано районним судом й відсутність у справі доказів про відкликання медичним закладом виданого на імя позивача лікарняного листа чи визнання його недійсним, а також не спростовано факт перебування ОСОБА_1 у стані непрацездатності в день видачі наказу про розірвання з нею трудового договору. Не може свідчити про законність наказу про звільнення позивача з 05.05.2020 року й посилання представника відповідача про неповідомлення ОСОБА_1 роботодавця про її перебування на лікарняному, оскільки указані обставини підтверджуються виданим на її ім`я листком непрацездатності та не можуть свідчити про законність розірвання трудового договору з працівником за ініціативою адміністрації в період його непрацездатності. Водночас, підлягає до врахування і та обставина, що сам факт звільнення ОСОБА_1 під час лікарняного не є достатньою підставою для її поновлення на роботі. У такому випадку потрібно змінити дату звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності. Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалене по справі рішення постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає зміні. З огляду на викладене, необхідно змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м. Києві за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України з 05 травня 2020 року на 13 травня 2020 року. У решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки викладені в зазначеній частині висновки відповідають фактичним обставина справи та долученим до справи доказам й підстави до його скасування, як про це ставиться в апеляційній скарзі, відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Ярмака Сергія Степановича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 серпня 2021 року змінити в частині дати звільнення ОСОБА_1 з посади головного економіста-аналітика відділу обслуговування індивідуальних клієнтів Центрального відділення АТ «Укрексімбанк» у м. Києві за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України з 05 травня 2020року на 13 травня 2020року. У решті рішення районного суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: