Постанова Одеський апеляційний суд № 946/6739/19

Номер провадження: 22-ц/813/2428/21 Номер справи місцевого суду: 946/6739/19 Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.11.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 946/6739/19 Номер провадження: 22-ц/813/2428/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач), - суддів Князюка О.В., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Рибачук О.І., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач ОСОБА_2 , - апелянт - особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси - ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Присакар О.Я. 17 грудня 2019 року, повний текст рішення складений 27 грудня 2019 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з вищезазначеним позовом, в якому просить визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями, який розташований за адресою - АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що вищевказаний житловий будинок належав ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вищевказане спадкове майно. Спадщину прийняла дружина спадкодавця - ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла. Після її смерті відкрилась спадщина на вищевказане спадкове майно. Спадщину після ОСОБА_6 прийняв її син - ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вищевказане спадкове майно. Спадкоємцем за законом першої черги являється дочка спадкодавця - ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину шляхом спільного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. При зверненні до нотаріуса для видачі свідоцтва на спадщину, позивачці було відмовлено в оформлені спадкових прав (а. с. 3 - 5). 2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції ОСОБА_2 не скористалась правом надання відзиву на позовну заяву, однак надала суду заяву, згідно якої не заперечує проти задоволення позовних вимог (а. с. 108). 2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 грудня 2019 року вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ), в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями, який розташований за адресою - АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після смерті ОСОБА_4 , згідно ст. 1220 ЦК України, відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 , який він успадкував після смерті матері. Спадкоємцями за законом першої черги відповідно до ст. 1261 ЦК України після смерті ОСОБА_4 є: - дружина - ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 15.04.1978 року; - дочка - ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 19.03.1979 року та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 18.05.2016 року. ОСОБА_2 від прийняття спадщини відмовилась. ОСОБА_1 на час відкриття спадщини проживала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем, про що свідчить запис у будинковій книзі. Тобто, остання вважається такою, яка прийняла спадщину. Право власності на спадкове майно в нотаріальному порядку неможливе оформити. Іншим (крім судового) шляхом захистити права позивачки неможливо. Суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачкою вимог про визнання права власності на спадкове майно. Право позивачки на спадщину підлягає захисту на підставі ст. 16 ЦК України, у зв`язку з чим задовольнив позов (а. с. 113 - 116). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Просить визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на об`єкти нерухомості, що розташовані за адресою - АДРЕСА_1 , позначені у технічній документації як - літня кухня (літера Б), гараж (літера В), сарай (літера Г). В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що ОСОБА_7 18.05.2016 р. уклав шлюб з ОСОБА_8 . Зазначений факт підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеської області, актовий запис № 235 від 18.05.2016 р.. На час подання апеляційної скарги шлюб не розірваний. ОСОБА_7 зазначає, що за вказаною адресою у період 2016-2019 роки ним, разом з позивачкою, на одному подвір`ї із вказаним будинком було побудовано двоповерховий будинок. Дата остаточної побудови - 2019 рік. В технічній документації, наданій КП «Ізмаїльське БТІ» на адвокатський запит від 24.07.2020 p., вказаний новозбудований двоповерховий будинок позначений літерою «А». Як вбачається із п. 2 Договору від 15.06.1959 р. забудовнику ОСОБА_5 було дозволено будівництво «жилого одноєтажного глинобитного дома, жилой площадью - 38,46 кв. м., с количеством комнат - три по красной линии застройки», «типовий проект №7» за адресою - АДРЕСА_2 (в подальшому АДРЕСА_1 . За вказаною адресою умовам вищевказаного Договору від 15.06.1959 р. відповідає лише літня кухня (літ. Б), яка і є насправді тим самим житловим будинком, який був побудований батьком відповідачки станом на 1991 рік. Вказана будівля складається з 4-ох житлових кімнат та коридору, і не є за своїм призначенням літною кухнею, оскільки протягом біля шістдесяти років була і є житловим приміщенням. Двоповерховий житловий будинок, позначений літерою «А», є насправді тою самою будівлею, яка була збудована в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 протягом 2016-2019 років. Загальна площа будинку складає 92,9 кв. м.. Безпосередньо будинок збудований із будівельних матеріалів, які за об`єктивних підстав не могли використовуватися ані у 1950-х, ані в 1980-90-х роках. В технічній документації, наданій КП «Ізмаїльське БТІ» на адвокатський запит від 24.07.2020 p., вказаний новозбудований двоповерховий будинок позначений літерою «А». Апелянт посилається на норми статей 60,61,63,65 Сімейного кодексу України та вважає, що новозбудований двоповерховий будинок, позначений літерою «А», розташований за адресою - АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також ОСОБА_3 вказує, що він звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду із позовною заявою про визнання права власності на спільне майно подружжя (а. с. 123 - 126). 2.6 Узагальнені доводи сторін в апеляційному суді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не скористались правом надання відзиву на апеляційну скаргу. Відзив від останніх на апеляційну скаргу не надійшов. 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 грудня 2019 року (а. с. 138). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.09.2020 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 143). 20.09.2021 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (а. с. 193). У судовому засіданні ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. У судовому засіданні адвокат Янковський Олег Вікторович, діючи від імені ОСОБА_1 , просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_3 . Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Відповідно до виписки з рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради депутатів трудящих №204/9 від 23.04.1959 року, ОСОБА_5 для індивідуального будівництва житлового будинку відведено земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею - 600 кв. м. (а. с. 11). Відповідно до договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку від 15.06.1959 року, ОСОБА_5 надано право безстрокового користування земельною ділянкою за адресою - АДРЕСА_1 . На підставі вищевказаного договору ОСОБА_5 , як забудовник поміж іншого зобов`язується побудувати житловий одноповерховий будинок, площею - 38,74 кв. м., з трьома кімнатами, літню кухню, сарай. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 24.04.1973 року (а. с. 13), ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 , згідно ст. 525 ЦК УРСР (1963 року) відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 57539789 від 13.09.2019 року, наданої приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Арнаут О.В., відсутня інформація про заповіт, складений та посвідчений від імені ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцем за законом першої черги відповідно до ст. 529 ЦК УРСР після смерті ОСОБА_5 є - дружина ОСОБА_6 , що підтверджено свідоцтвом про одруження (а.с.12). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 09.11.2000 року (а. с. 15), ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_6 згідно ст. 525 ЦК УРСР (1963 року) відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 , який вона успадкувала після смерті чоловіка. Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 58628909 від 06.12.2019 року, наданої Ізмаїльською державною нотаріальною конторою Одеської області, відсутня інформація про заповіт, складений та посвідчений від імені ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємцем за законом першої черги відповідно до ст. 529 ЦК УРСР після смерті ОСОБА_6 є - син ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про народження (а.с.14). ОСОБА_4 прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, так як на момент відкриття спадщини був зареєстрований та проживав разом із померлою за однією адресою, що підтверджується записами в будинковій книзі. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 29.06.2018 року (а. с. 16), ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 згідно ст. 1220 ЦК України відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 , який він успадкував після смерті матері. Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 57539828 від 13.09.2019 року, наданої приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Арнаут О.В., відсутня інформація про заповіт, складений та посвідчений від імені ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями за законом першої черги, відповідно до ст. 1261 ЦК України, після смерті ОСОБА_4 є - дружина ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 15.04.1978 року (а. с. 17); - дочка - ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 19.03.1979 року (а. с. 18) та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 18.05.2016 року (а. с. 19). ОСОБА_1 на час відкриття спадщини проживала та була зареєстрована разом зі спадкодавцем, про що свідчить запис у будинкової книзі. ОСОБА_2 від прийняття спадщини відмовилась. Письмовою відповіддю нотаріуса Хитрій О.А. було роз`яснено про неможливість видати свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеської області, актовий запис № 235 від 18.05.2016року, між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 був укладений шлюб. Відповідно до технічного паспорту виготовленого 24.09.2019 року ФОП ОСОБА_11 , за адресою - АДРЕСА_1 , станом на 24.09.2019 р. було розташовано наступне майно: Будинок житловий, двоповерховий, літера «А», загальною площею - 92,9 кв. м.; Літня кухня, літера «Б», площею забудови - 62,7 кв. м.; Гараж, літера «В», площею забудови - 31,2 кв. м.; Сарай, літера «Г», площею забудови - 11,0 кв. м.. Довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» від 26.11.2019 року №1530 підтверджується, що житловий будинок з надвірними спорудами побудований є завершений будівництвом у 1991 році. Відповідно до п. 3.2 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року, зареєстрованого в Мінюсті України за № 582/5773 від 10.07.2001 року, не належить до самочинного будівництва. Не є об`єктами самочинного будівництва індивідуальні житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992 року. Також, КП «Ізмаїльське МБТІ» у довідці зазначило, що відповідно до адресного реєстру м. Ізмаїла об`єкт нерухомості має самостійний юридичний адрес - АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_3 ; колишня адреса - АДРЕСА_2 ). 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 відсутні. 3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу Щодо доводів апелянта про те, що житловий двоповерховий будинок, що позначений літерою «А», площею 92,9 кв. м., не входить до складу спадкового майна, оскільки він побудований у 2019 році апелянтом та позивачкою, у період перебування у шлюбі, колегія суддів зазначає наступне. Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за умовами договору ОСОБА_5 зобов`язувався побудувати житловий одноповерховий будинок, площею - 38,74 кв. м., з трьома кімнатами, літню кухню, сарай. Відповідно до технічного паспорту виготовленого 24.09.2019 року ФОП ОСОБА_11 , за адресою - АДРЕСА_1 , станом на 24.09.2019 р. розташовано: - будинок житловий, двоповерховий, літера «А», загальною площею - 92,9 кв. м.; - літня кухня, літера «Б», площею забудови - 62,7 кв. м.; - гараж, літера «В», площею забудови - 31,2 кв. м.; - сарай, літера «Г», площею забудови - 11,0 кв. м.. Згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, про що також зазначено у довідці КП «Ізмаїльське МБТІ» від 26.11.2019 року №1530, згідно якої вищевказаний житловий будинок з надвірними спорудами побудований у 1991 році є завершений будівництвом та відповідно до п. 3.2 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року, зареєстрованого в Мінюсті України за № 582/5773 від 10.07.2001 року не належить до самочинного будівництва. Згідно листа № 12/5-126 від 23.03.1999 року Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України не підлягають здачі в експлуатацію об`єкти нерухомості побудовані до 05.08.1992 року. З вищенаведеного вбачаються, що площа житлового будинку з 1959 року збільшилась до - 92,9 кв. м. та на земельній ділянці був збудований гараж літера «В», площею забудови - 31,2 кв. м.. Однак, з наявних у справі матеріалів неможливо встановити час проведення таких змін. Апелянтом не підтверджено вказане належними та допустимими доказами. Однак, довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» від 26.11.2019 року №1530 підтверджується, що житловий будинок з надвірними спорудами побудований є завершений будівництвом у 1991 році та відповідно до п. 3.2 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року, зареєстрованого в Мінюсті України за № 582/5773 від 10.07.2001 року не належить до самочинного будівництва. Колегією суддів встановлено, що 18.05.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 був укладений шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеської області, Актовий запис № 235 від 18.05.2016р. та на теперішній час шлюб не розірвано. Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Відповідно до ст. 63 СК України дружина, та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 65 СК України, дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Апелянт посилається на норми статей 60,61,63,65 Сімейного кодексу України та вважає, що новозбудований двоповерховий будинок, позначений літерою «А», розташований за адресою - АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Колегія суддів звертає увагу на те, стаття 57 СК України визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Предметом розгляду вказаної справи є - визнання права власності на спадкове майно. Серед підстав позову позивачка посилається на належність спадкового майна спадкодавцю, будівництво житлового будинку з надвірними спорудами побудований спадкодавцем у 1991 році. Отже, під час розгляду даної справи не встановлювалися обставини будівництва спірного майна під час знаходження апелянта у шлюбі з позивачкою, знаходження вказаного спірного майна спільній сумісній власності подружжя. Доводи апелянта про відповідність літньої кухні під літ. «Б» житловому будинку під літ. «А», за умовам Договору від 15.06.1959 р., який був побудований батьком відповідачки станом на 1991 рік, колегія суддів відхиляє оскільки з наявних у матеріалах справи на час апеляційного розгляду неможливо встановити чи дійсно літня кухня фактично є житловим будинком. Доводи апелянта, що будинок збудований із будівельних матеріалів, які за об`єктивних підстав не могли використовуватися ані в 1950-х, ані в 1980- 90х роках, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Колегія суддів звертає увагу, що крім підтверджених обставин щодо знаходження апелянта у шлюбі з позивачкою, інші обставини (щодо спільного проживання за адресою знаходження спірного майна, будівництво спірного майна під час знаходження у шлюбі) апелянтом не підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Виходячи з вищевказаного апелянт - ОСОБА_3 не позбавлений можливості спростувати обставини щодо будівництва спірного майна спадкодавцем по даній справі, довести, що будівництво спірного майна відбулося під час його знаходження у шлюбі з позивачкою під час розгляду іншої справи за його позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, провадження по якій на даний час зупинено до розгляду даної справи. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено судом при повному та всебічному досліджені наявних в матеріалах справи доказів, яким надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 та на підставі наданих останнім доказів відсутні. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 23 листопада 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк О. М. Таварткіладзе