Постанова 4813 № 500/3363/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/8290/21 Номер справи місцевого суду: 500/3363/15-ц Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 лютого 2021 року, постановленого під головуванням судді Баннікової Н.В., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: У травні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (надалі за текстом ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 155 098,42 грн. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 30.01.2006 року ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідач ОСОБА_1 уклав кредитний договір № 2006/669/19-2, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 25 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти. Позивач умови Договору виконав в повному обсязі, проте відповідач платежі належним чином не здійснював, у зв`язку з чим станом на 19.12.2014 року загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складала 155 098,42 грн., станом на дату подачі позову заборгованість погашена не була, в зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 155 098,42 грн. Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.11.2020 року до участі у справі в якості правонаступника позивача ПАТ «Укрсоцбанк» було залучено АТ «Альфа-Банк». Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 лютого 2021 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором кредиту № 2006/669/19-2 від 30.01.2006 року в сумі 89 158,22 грн. , з яких 57 875,28 грн. основний борг, 19 340,54 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, 8 513,46 грн. пеня за несвоєчасне погашення основного боргу, 3 428,94 грн. пеня за несвоєчасне погашення процентів. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову повністю, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не були досліджені документи первинного обліку, а тому висновки суду щодо наявної заборгованості у відповідача перед банком не відповідають дійсності, оскільки судом не досліджено та не встановлено факту належного виконання банком умов кредитного договору, отримання ОСОБА_1 грошових коштів, так як позивачем не надано до суду жодних виписок на підтвердження існування боргу та інших доказів на підтвердження позовних вимог, також апелянт зазначив, що позивачем не спростовано порушення строку позовної давності. Відзиву до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам за наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги частково, та стягуючи з боржника кредитну заборгованість, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належно не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора. З таким висновком суду колегія суддів погоджується не в повні мірі, з наступних підстав. В силу ст.ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки. При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі. Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. За правилами ч.1 ст. 1049 і ст. 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором. Згідно вимог ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором. За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що 30.01.2006 року ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідач ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2006/669/19-2, відповідно до умов якого позивач надав відповідачеві у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25 000 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості: з лютого 2006 року по грудень 2010 року щомісячно рівними частками по 417 доларів США; в січні 2011 року 397 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості 29 січня 2011 року (а.с. 8-12 т. 1). 01.07.2009 року акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору кредиту № 2006/669/19-2 від 30.01.2006 року, відповідно до якої перший абзац договору кредиту було викладено в новій редакції: кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, та цільового характеру використання в сумі 25 000 доларів США зі сплатою 14 процентів річних та з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 29.01.2016 року (включно), на умовах, визначених цим договором. Погашення кредиту здійснюється до 10 числа (включно) кожного місяця, починаючи з лютого 2006 року (останній платіж у січні 2016 року) згідно з графіком, наведеним у додатковій угоді (а.с. 214-217 т.1). Пункт 3.3.8., 3.3.9 Договору кредиту встановлює, що ОСОБА_1 зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному в 1.1 цього Договору. Відповідачем не виконуються умови Договору кредиту - порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів. Пункт 4.2. Договору кредиту встановлює, що у разі прострочення позичальником терміну сплати комісії за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку, визначеного в п.3.3.14 Договору кредиту, строків сплати процентів, визначених п. 2.4. Договору кредиту, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1, 2.6.3., 3.2.3., 4.4., 5.4. Договору кредиту позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної сплаченої суми за кожний день прострочки, що діє у цей період. Пунктом 4.4. договору кредиту встановлено: у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків визначених п.п. 3.3.2. - 3.3.7., 3.3.11.- 3.3.13. та 3.3.16. цього договору, порушення позичальником умов договорів, визначеного у п. 1.3. цього договору, протягом більше, ніж сорок п`ять днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції. За правилами п.4.5 договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п.3.3.8 та 3.3.9 цього договору протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та нараховані штрафні санкції. Відповідно до п.7.4 договору у разі настання обставин, визначених п. 3.2.3., 4.4., 4.5, 5.4 цього договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний погасити кредит. Сплатити проценти за фактичний час користування кредиту та нараховані штрафні санкції. Свої зобов`язання, визначені п. 3.1. Договору кредиту, позивачем виконано належним чином в повному обсязі: Відповідачу відкрито позичковий рахунок в Одеській обласній філії ООФ АКБ «Укрсоцбанк» та надано суму кредиту готівкою. Однак, як вбачається з наданого позивачем розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 2006/669/19-2 від 30.01.2006 року, останній платіж відповідачем було здійснено 10.11.2011 року (а.с.5 т.1). Так, згідно таблиці заборгованості, станом на 19.12.2014 р. у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в загальній сумі 155 098,42 грн., що еквівалентно за курсом станом на 19.12.2014 за розрахунком банку 8 666,02 дол. США та 18 448,26 грн., з яких: 6 000 дол. США заборгованість за тілом кредиту, 2 666,02 дол. США заборгованість за відсотками, 12 217,34 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 6 230,92 грн. пеня за несвоєчасне повернення відсотків (а.с.7 т.1). За таких обставин, на думку колегії суддів, у позичальника виник обов`язок щодо повернення кредитних коштів. Разом з тим, відповідно до пунктів 4.5 та 7.4 договору кредиту, сторони договору узгодили між собою, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків щодо своєчасного та в повному обсязі погашенню кредиту із нарахованими процентами, сплати процентів в порядку визначеному договором, протягом більше ніж 45 днів (п. 4.4.), та 60 календарних днів (4.5.), строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Тобто, сторони врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. З вищевказаного розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що останній платіж за тілом кредиту позичальником здійснено, відповідно до наданих банком розрахунків, 10.11.2011 року (а.с. 5-7 т. 1). Отже, з розрахунку заборгованості встановлено, що позичальником ОСОБА_1 було допущено невиконання обов`язків, визначених підпунктами 3.3.8, 3.3.9 договору кредиту щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, більше ніж 45 днів та 60 календарних днів, а саме - відповідач не сплатив платіж по погашенню процентів за користування кредитом, який відповідно до умов договору кредиту (підпункт 2.4.1) мав сплатити до 10 грудня 2010 року включно. При таких обставинах, вирішуючи спір у цій справі, колегія суддів виходить з того, що в силу умов договору кредиту (підпункти 4.5, 7.4), у зв`язку із невиконанням позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.8, 3.3.9, щодо своєчасного та в повному обсязі погашення кредиту із нарахованими процентами за фактичний час його використання, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив. У зв`язку із вказаним ОСОБА_1 протягом одного робочого дня 09 лютого 2012 року був зобов`язаний погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року в справі №138/240/16-ц (провадження №61-14987св19) вказано, що якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному ч.2 ст.1050 ЦК України. При таких обставинах колегія суддів дійшла висновку про те, що строк користування кредитом за кредитним договором від 30 січня 2006 року з додатковою угодою № 2 від 01 липня 2009 року був змінений у відповідності до положень договору і ч.2 ст.1050 ЦК України та вважається таким, що сплив 09 лютого 2012 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Встановлено, що в силу умов договору кредиту (підпункти 4.5, 7.4) строк виконання основного зобов`язань був змінений з 29 січня 2016 року на 09 лютого 2012 року. Тобто з 10 лютого 2012 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав. Проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише у травні 2015 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена ст.257 ЦК України. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в судовому засіданні, а також у заяві від 13.04.2018 року, поданою ОСОБА_1 відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском строку позовної давності (а.с. 37, 185 т. 1). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Відповідно до ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). В той же час у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, «що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону». Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач до винесення судового рішення заявив про застосування строків позовної давності, колегія суддів вважає правильним прийняти заяву відповідача про застосування позовної давності та застосувати позовну давність в частині нарахування відсотків, а також стягнення кредитної заборгованості, яка виникла до 10 лютого 2012 року. Одночасно, колегія суддів зазначає, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статтею 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Таким чином у справі, що переглядається, після настання строку кредитування позивач мав право на стягнення з ОСОБА_1 тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України. За таких обставин, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та пенею, нарахованої поза межами строку кредитування, а саме з 10 лютого 2012 року, та повинен був відмовити за необґрунтованістю в цій частині. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не були досліджені документи первинного обліку, а тому висновки суду щодо наявної заборгованості у відповідача перед банком не відповідають дійсності, оскільки судом не досліджено та не встановлено факту належного виконання банком умов кредитного договору, отримання ОСОБА_1 грошових коштів, так як позивачем не надано до суду жодних виписок на підтвердження існування боргу та інших доказів на підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, з тих підстав, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження укладання кредитного договору, відповідно до умов якого банк у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 25000 доларів США (а.с. 8-10). Виходячи з вищевикладеного,враховуючи застосування апеляційним судом строку позовної давності до позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, які виникли до 10 лютого 2012 року рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за спливом строку позовної давності. В частині стягнення заборгованості за відсотками та пенею, після настання строку кредитування позивач мав право на стягнення з ОСОБА_1 тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України, про яке заявлено позивачем не було, а тому колегія суддів прийшла висновку про відмову задоволення в цій частині позовних вимог за необґрунтованістю. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25 лютого 2021 року скасувати. Прийняти постанову. В задоволені позову акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 23 листопада 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Р.Д. Громік ______________________________________ М.М. Драгомерецький