Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/1159/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/1159/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Трошиної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року (головуючий суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі Позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (далі Відповідач), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.07.2018 по 31.12.2020; - зобов`язати Головне Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01.07.2018 по 31.12.2020. В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що перебуває на обліку у Дніпровському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, як внутрішньо переміщена особа з 03.05.2017. Разом з тим, Відповідачем у період з 01.07.2018 по 31.12.2020 страхові виплати ОСОБА_1 не були виплачені. На звернення до Відповідача Позивачу надано відповідь, в якій зазначено, що виплати заборгованості по страховим виплатам здійснюватимуться у відповідності до «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Позивач вважає дану бездіяльність Відповідача протиправною. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.07.2018 по 30.11.2020. Зобов`язано Головне Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01.07.2018 по 30.11.2020. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с.53-56). Рішення суду обґрунтовано тим, що виходячи з того, що право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не здійснивши Позивачу в порушення вимог статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виплату страхових виплат за період з 01.07.2018 по 30.11.2020, Відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання Відповідача виплатити Позивачу заборгованість по страховим виплатам за період з 01.07.2018 по 30.11.2020. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Відповідач, із посиланням на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що Позивач не реалізував своє право на страхові виплати у спірному періоді, до будь-якого відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження та нарахування страхових виплат Позивачу Фондом не звертався, постанови органу Фонду про нарахування страхових виплат Позивачу Фондом не приймалися, тому нарахована заборгованість по страховим виплатам Позивачу відсутня бо не підтверджена правом Позивача на її отримання, який встановлений в умовах ситуації, яка склалася на території Донецької та Луганської областей. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що виходячи із того, що право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можна зробити висновок про те, що не здійснивши в порушення вимог статті 47 Закону №1105-ХІV виплату страхових виплат за період з 01.07.2018 року по 31.12.2020 року, Дніпровське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області допустило протиправну бездіяльність. Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник Позивача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував. Заслухавши пояснення представників учасників справи, кожного окремо, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що Позивач перебуває на обліку в Дніпровському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області як отримувач щомісячної страхової виплати у зв`язку з втратою годувальника за датою початку виплат 05.12.1996. Позивач є внутрішньо переміщеною особою. Адресою її фактичного місця проживання є: АДРЕСА_1 , про що зазначено у довідці від 03.05.2017 № 0000196049/3837. Згідно протоколу №101 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Центральної районної у м. Дніпрі ради від 21.06.2018 вирішено одностайно про не підтвердження факту проживання внутрішньо переміщеної особи, зокрема, ОСОБА_1 та вирішено одностайно скасувати дію довідки згідно чинного законодавства внутрішньо переміщеної особи. Постановою Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 25.06.2018 № 0402/53468.1/6 ОСОБА_1 з 01.07.2018 припинені щомісячні страхові виплати на підставі протоколу комісії №101 від 21.06.2018 Центральної районної у м. Дніпрі ради. 01.12.2020 Позивач звернулася до Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила виплатити заборгованість по страховим виплатам. Однак, листом від 10.12.2020 № 31.1-06/7305 Дніпровським відділенням повідомлено Позивача про те, що суми страхових виплати, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На сьогодні такий порядок не затверджено, а тому суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, можуть бути виплачені Позивачу на умовах окремого порядку, визначено КМУ. Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року. Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Відповідно до п.п. 4 та 5 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» утворено Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділень у районах і містах обласного значення, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його виконавчої дирекції, відділень цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх робочих органів. Згідно з ч. 3 ст. 8 вказаного Закону робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. З огляду на наведені положення законодавства до Відповідача у справі перейшли обов`язки щодо призначення та виплати виплат, що передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV). Розділом V Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV). Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, до якого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 були внесені зміни у пункт

15. Вказаний пункт викладено в такій редакції: «

15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України». Вказані зміни набрали чинності 12.05.2018 року. Як встановлено судом, Відповідачем продовжено Позивачу раніше призначену щомісячну страхову виплату з 01.12.2020 року. Страхові виплати за період з 01.07.2018 по 30.11.2020 не виплачені Відповідачем з посиланням на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Судом встановлено, що Позивачем неправильно зазначено період не виплати страхових виплат з 01.07.2018 по 31.12.2020, оскільки відповідно до постанови Дніпровського відділення від 15.12.2020 №0402/53468.1/53468.1/7 Позивачу продовжено виплати з 01.12.2020, тобто за грудень 2020 Позивач отримала виплату. Судом першої інстанції вірно зазначено, що підхід Відповідача у спірних правовідносинах не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права. Взявши на себе обов`язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату страхових виплат, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»). Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів. Так, статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53). У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). Враховуючи викладене, а також виходячи з того, що право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що не здійснивши Позивачу в порушення вимог статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» виплату страхових виплат за період з 01.07.2018 по 30.11.2020, Відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання Відповідача виплатити Позивачу заборгованість по страховим виплатам за період з 01.07.2018 по 30.11.2020. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову у даній справі прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 05 травня 2021 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року по справі №160/1159/21 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. В повному обсязі постанова складена 23 листопада 2021 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова