Постанова 4851 № 520/1262/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 р.Справа № 520/1262/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Присяжнюк О.В. , Перцової Т.С. , за участю секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю. представника позивача - Олинник І.М. представника відповідача - Гундар Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Відродження" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 (суддя Старосєльцева О.В.; м. Харків; повний текст рішення складено 01.04.2021) по справі № 520/1262/21 за позовом Селянського (фермерського) господарства "Відродження" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Селянське (фермерське) господарство "Відродження" (далі за текстом - позивач, СФГ "Відродження") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області) в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.12.2020 № 00059650710 про застосування штрафу у розмірі 500 000,00 грн.. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2021 року позов СФГ "Відродження" залишено без задоволення. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідачем не було встановлено факту зберігання позивачем пального (не було вилучено паливо, не надано доказів щодо огляду місця (території) зберігання пального), взагалі дані обставини не обґрунтовані і не доведені з боку відповідача жодним належним, допустимим та достатнім доказом в розумінні ст. 74-77 КАС України, висновки контролюючого органу ґрунтуються на припущеннях. При цьому, отримання позивачем пального відповідно до видаткових накладних не є доказом того, що позивач фактично зберігав отримане пальне в певних ємностях. Вказує, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей/резервуарів. Проте у разі, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортних засобів та/або іншого обладнання, у суб`єкта господарювання відсутній обов`язок отримувати відповідну ліцензію. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом встановлено, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації, унаслідок чого набув правового статусу суб`єкта господарювання - юридичної особи приватного права, на обліку у якості платника податків перебуває в Головному управління ДПС у Харківській області, утвореному на правах відокремленого підрозділу ДПС України. Напрямами господарської діяльності заявника є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і відповідачем у ході розгляду справи не спростовувалося. Позивач отримав від ТОВ "Енергоімпекс" пальне - за акцизною накладною №1313 від 27.07.2020 скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 19.460кг (у літрах, приведених до температури 15С -36428); за акцизною накладною №1314 від 27.07.2020р. скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 19.960кг (у літрах, приведених до температури 15С -37364); за акцизною накладною №1332 від 28.07.2020р. скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 20.160кг (у літрах, приведених до температури 15С -35418); за акцизною накладною №1333 від 28.07.2020р. скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 19.420кг (у літрах, приведених до температури 15С -34565); за акцизною накладною №1334 від 28.07.2020р. скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 19.980кг (у літрах, приведених до температури 15С - 36133); за акцизною накладною №1335 від 28.07.2020р. скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 19.960кг (у літрах, приведених до температури 15С - 37519); за акцизною накладною №1336 від 28.07.2020р. скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 19.240кг (у літрах, приведених до температури 15С - 36295); за акцизною накладною №1337 від 29.07.2020р. скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази у кількості 19.560кг (у літрах, приведених до температури 15С - 36493). 30.10.2020 ГУ ДПС у Харківській області було видано наказ № 4134 про призначення фактичної перевірки СФГ "Відродження" з питання дотримання вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, напоїв, тютюнових виробів та пального" під час обігу пального. За результатами проведеної фактичної перевірки відповідачем складено акт від 06.11.2020 (далі за текстом - Акт) згідно з висновком якого контролюючим органом встановлено порушення підприємством позивача положень ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, напоїв, тютюнових виробів та пального" у зв`язку з неотриманням ліцензії на адресу місця зберігання пального - вул. Червоноармійська,17/5, село Наталине, Красноградський район, Харківська область. 09.12.2020р. із посиланням на Акт контролюючим органом було видано податкове повідомлення-рішення №00059650710 про застосування 500.000,00грн. штрафу. Не погодившись із правомірністю згаданого податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах факт придбання господарством скрапленого газу за період з 27-29.07.2020р. у загальному об`ємі - 15774 кг ( 290215 л) підтверджений матеріалами справи, разом з цим позивачем не було надано доказів на підтвердження обставин використання пального у господарській діяльності для заправки зерносушильного обладнання та техніки для збору врожаю протягом доби з моменту отримання пального. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, регламентовані Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" №481/95-ВР від 19.12.1995. Відповідно до статті 15 Закону № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання. Згідно статті 1 Закону №481/95 ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Згідно з абзацом 52 статті 1 Закону №481/95 місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Абзацом 56 статті 1 Закону №481/95 визначено, що зберігання пального це діяльність зі зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) зі зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. Відповідно до частини 16 статті 15 Закону №481/95 суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Згідно з частиною 19 статті 15 Закону №481/95 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі. Статтею 17 Закону №481/95 передбачена відповідальність за порушення норм цього Закону, відповідно до якої за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Зазначені зміни щодо відповідальності набирали чинності з 1 липня 2019 року. Статтею 18 Закону №481 (в редакції Закону №391-IX від 18.12.2019) передбачено, що тимчасово до 31 березня 2020 року до суб`єктів господарювання не застосовується фінансова санкція, у разі зберігання пального без наявності відповідної ліцензії. Згідно з частиною 43 статті 15 Закону №481/95 отримання ліцензії суб`єктами господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке вони не реалізовують іншим особам і використовують виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, відбувається за спрощеною процедурою. Вони не повинні додавати до заяви про отримання ліцензії на право зберігання пального копії документів, перелік яких встановлено частиною 38 статті 15 Закону №481/95. Такі суб`єкти господарювання в заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовується для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження. Відповідно до підпункту 14.1.6 пункту 14.1 ст.14 ПК акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального. Не є акцизним складом: а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії; б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу; в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам; г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару. З наведеного слідує, що приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом зберігання пального є акцизним складом. Однак не є акцизним складом, зокрема, паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої, а відтак, у разі зберігання пального у паливному баку безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої відсутній обов`язок отримувати ліцензію на право зберігання пального. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що суб`єкти господарювання всіх форм власності, які отримують пальне для власних потреб та здійснюють діяльність з його зберігання, повинні отримати відповідну ліцензію в органах ДПС, за винятками, встановленими законами. Такими винятками, з-поміж іншого, є зберігання пального в паливних баках транспортних засобів чи технологічного обладнання (пристроїв). Як вбачається з акту перевірки, на підставі якого контролюючим органом винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення, перевіркою контролюючого органу встановлено, що СФГ Відродження у період з 27.07.2020 по 29.07.2020 здійснювалось придбання скріпленого газу від ТОВ "Енергоіпекс". Вказане не заперечується сторонами у справі. Позивач не заперечуючи факт поставки пального, стверджує про відсутність події його зберігання з підстав використання пального відразу після поставки. Водночас, зміст акту фактичної перевірки не відображає обставин щодо встановлення контролюючим органом факту фізичного зберігання позивачем придбаного пального (наявність його залишку на дату перевірки) у місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії. Так, висновок відповідача про зберігання позивачем пального в місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії, базується лише на обставинах придбання позивачем скрапленого газу за період з 27-29.07.2020р. у загальному об`ємі - 15774 кг ( 290215 л). При цьому, відповідачем не наведено безспірних доказів фактичної наявності та фізичного зберігання такого пального в ємностях СФГ Відродження, розташованих за адресою: вул. Червоноармійська,17/5, село Наталине, Красноградський район, Харківська область, а саме (але не виключно): акту вимірювання обсягів пального в ємностях, що знаходяться на території СФГ Відродження, документів щодо використання такого пального тощо. Крім того, під час перевірки взагалі не виявлено ані самого пального, ані ємностей для його зберігання. Вказане не заперечується відповідачем. Таким чином, стверджуючи, що платник зберігав паливно-мастильні матеріали без відповідної ліцензії, податковий орган не зміг пояснити: скільки і якого пального, в якому місці, в який період часу платник зберігав. У свою чергу, позивач під час судового розгляду справи наполягав на тому, що придбане пальне після поставки було використане у господарській діяльності позивача для заправки зерносушильного обладнання та техніки для збору врожаю. Разом з цим, відповідачем на спростування обставин щодо використання позивачем придбаного пального для заправки транспортних засобів СФГ Відродження без зберігання у відповідних ємностях ані до суду першої, ані апеляційної інстанцій жодних пояснень або доказів не надав. З приводу доводів відповідача про невідповідність позиції позивача даним акцизних накладних, складеним ТОВ "Енергоімпекс", а саме, що при отриманні позивачем пального з пересувного акцизного складу у паливні баки транспортних засобів акцизна накладна мала б "Напрям використання "4" без зазначення в ній адреси місця зберігання, натомість, в акцизних накладних при напрямі використання пального "0" у графі "адреса місця зберігання пального для власних потреб" вказано: вул.Червоноармійська,17/5, село Наталине, Красноградський район, Харківська область, колегія суддів зазначає наступне. Приписами п. 4 розділу ІІ Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2019 №262 (надалі Порядок №262), чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у верхній лівій частині акцизної накладної зазначаються: коди операцій для акцизної накладної, яка складається в одному примірнику; ознака щодо умов оподаткування пального; ознака щодо напрямів використання пального. У відповідному рядку зазначається ознака щодо напрямів використання пального: "1" - реалізація пального в споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно) виробником або особою, яка здійснила розлив пального у таку тару; "2" - реалізація пального з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного у разі, якщо до реалізації пального такий інший акцизний склад уже відомий; "3" - розподіл обсягу залишків пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами, де такі обсяги фактично знаходилися. Ознака напряму використання "3" зазначається в акцизних накладних, складених на всі операції з розподілу обсягів залишку пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами; "4" - реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним. Така ознака зазначається також у разі реалізації пального з акцизного складу пересувного до: паливного бака транспортного засобу або технічного обладнання, пристрою; місця зберігання пального, яке не є акцизним складом. Для пального, з яким здійснюються операції, не віднесені до одного з кодів ознаки напряму використання "1" - "4", у відповідному рядку зазначається цифра "0". Відповідно що п.12. Розділу II вищеназваного Порядку в акцизній накладній, складеній на операції з реалізації пального суб`єкту господарювання, який не є платником (код операції "3"), адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку): зазначається - в накладних з напрямом використання пального "0"; не зазначається - в накладних з напрямом використання пального "4" (якщо здійснюється реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, або реалізація пального з акцизного складу пересувного до паливного бака транспортного засобу чи технічного обладнання, пристрою). Так, зі змісту наявних у матеріалах справи копій акцизних накладних вбачається, що у верхній лівій частині останніх у рядку "Напрям використання" зазначено "0", а також вказано адресу місця зберігання пального для власних потреб: вул. Червоноармійська, 17/5, село Наталине, Красноградський район, Харківська область. Разом з тим колегія суддів зазначає, що як було встановлено зі змісту матеріалів фактичної перевірки, позивача притягнуто до відповідальності саме за зберігання пального без ліцензії, а не за порушення порядку обліку паливно-мастильних матеріалів чи складення первинних документів. В свою чергу зазначені акцизні накладні підтверджують саме факт придбання позивачем пального у ТОВ "Енергоімпекс" та його поставку, однак не є беззаперечним доказом його зберігання позивачем у розумінні ст.1 Закону № 481/95-ВР та жодним чином не вказують на порушення, які наведено в ч.1, ч. 8 ст.15 Закону № 481/95-ВР. При цьому обов`язковою умовою для застосування штрафних санкцій на підставі 2 статті 17 Закону № 481/95-ВР є встановлення конкретного порушення (факту зберігання пального у місцях, на які не отримувалися відповідні ліцензії), підтвердженого відповідними доказами. Враховуючи, що під час проведення фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області не встановлено факт фізичного зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано факт його придбання у ТОВ "Енергоімпекс", колегія суддів вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем положень ст. 15 Закону № 481/95-ВР не є достатньо вмотивовані та ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально. Відповідач фактично ототожнив поняття придбання пального та зберігання пального, відповідачем не представлено жодного належного та допустимого доказу здійснення позивачем зберігання пального без наявності ліцензії, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до СФГ Відродження штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу на підставі частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР. Відтак, висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального без наявності ліцензії слід вважати недоведеним, а податкове повідомлення-рішення від 09.12.2020р. №00059650710 таким, що підлягає скасуванню. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують. Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень. Водночас, докази, на які посилається відповідач, не підтверджують правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 09.12.2020р. №00059650710 та були спростовані в ході судового розгляду справи, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо його скасування є такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Відродження" задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року по справі № 520/1262/21 скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов Селянського (фермерського) господарства "Відродження" - задовольнити. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00059650710 від 09.12.2020. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 23.11.2021 року