Постанова 4821 № 711/8520/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Черкаси Справа № 711/8520/20 Провадження № 22-ц/821/1933/21 Категорія: 304020000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Єльцова В. О., Карпенко О. В., секретаря - Винник І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Друга Черкаська державна нотаріальна контора, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луценко Людмили Миколаївни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно, визнання договору дарування недійсним, у складі: головуючого судді Позарецької С. М., повний текст рішення виготовлено 23 вересня 2021 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно, визнання договору дарування недійсним. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . За час свого життя батько склав заповіт від 16.06.1989 на ім`я позивача, яким заповів одну другу частину паєнагромаджень, внесених в житлово-будівельний кооператив №21, що за адресою: АДРЕСА_1 . Мати позивача ОСОБА_5 померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті матері батько зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , яка на день його смерті також проживала з ним. Зазначав, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , відповідач по справі - його дружина ОСОБА_3 без згоди позивача оформила спадщину на своє ім`я, про що, як вказує позивач, йому не повідомила. Спадковим майном є паєнагромадження в ЖБК №21. Вказував, що відповідач ОСОБА_3 не надала відомостей в державну нотаріальну контору, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем є його син ОСОБА_1 , на ім`я якого складено заповіт, та який також вступив в управління та володіння спадковим майном. Вважає, що ОСОБА_3 незаконно заволоділа належною йому 1/2 частиною паєнагромаджень. 02.09.2020 ОСОБА_3 уклала договір дарування на вказану квартиру на ім`я свого онука ОСОБА_2 . Також зазначав, що він звернувся до Другої Черкаської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право власності за заповітом, а саме на квартиру АДРЕСА_1 та отримав 05.11.2020 постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яку державний нотаріус мотивує тим, що він не надав відомостей, які б свідчили про те, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном та не подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини та не надав документи, що підтверджують спільне проживання із спадкодавцем, що передбачено п. п. 1, 2 ст. 549 ЦК УРСР, 1963 року. Вважає, що факт вступу позивача в управління чи володіння спадковим майном протягом шести місяців після смерті його батька, підтверджується тим, що він отримав побутові речі, належні особисто спадкодавцю. Уточнивши 23.12.2020 позовні вимоги, остаточно просив суд визнати право власності за ним на 1/2 частину паєнагромаджень, внесених в ЖБК №21, що по адресі: АДРЕСА_1 за заповітом, що складений ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири №21 за вказаною адресою; визнати договір дарування за №2473, виданий 02.09.2020 приватним нотаріусом Ткаченко І. П. на ім`я ОСОБА_2 , недійсним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позов, як на думку суду, є безпідставним та необґрунтованим, тому строки позовної давності в даному випадку не повинні застосовуватись. Судом зазначено, якщо позивач мав намір отримати у спадщину певне майно після смерті свого батька, то він мав можливість подати відповідну заяву як спадкоємець по заповіту, так і спадкоємець по закону після смерті свого батька ОСОБА_4 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, враховуючи те, що про смерть останнього йому було відомо в день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, той факт, що він не знав про наявність заповіту, - не позбавляло його права вчинити дії щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Луценко Л. М. подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення правових норм УРСР та інших правових норм ЦПК України, Конституції України, неповне з`ясування судом обставин справи, просила суд скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким: визнати Договір дарування за № 2473, виданий 02.09.2020 приватним нотаріусом Ткаченко І. П. на ім`я відповідача ОСОБА_2 , недійсним; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; встановити факт, що ОСОБА_1 фактично вступив в управління або володіння спадковим майном після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Апеляційна скарга мотивована тим, що на час смерті батька ОСОБА_1 проживав з ним, а після смерті батька отримав у спадок сервіз, годинник, тощо, тому є таким, що фактично вступив у володіння та управління спадковим майном. Зазначає, що ОСОБА_1 страждає психічним розладом здоров`я, хоча не визнаний недієздатним, тому про складений заповіт на його ім`я не знав до 2020 року. На думку скаржника, суд не врахував, що ссуда на квартиру АДРЕСА_1 була виплачена в 1986 році, ОСОБА_3 на час її виплати перебувала у шлюбі із ОСОБА_4 . Також вважає, що суд незаконно посилається на пропущений трирічний строк, адже позивач фактично вступив в управління майном після батька, а про заповіт дізнався лише у серпні 2020 року. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 03.10.1973, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №1140 (а.с. 13). Згідно із Свідоцтвом про смерть від 26.06.1990, ОСОБА_4 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №2030 (а.с. 12). Зі слів представників позивача, матір позивача померла задовго до смерті його батька. За життя ОСОБА_4 склав заповіт і на випадок своєї смерті зробив розпорядження: належну йому одну другу частину паєнагромаджень, внесених в ЖБК №21, що знаходиться в АДРЕСА_1 , заповідає своєму синові ОСОБА_1 . Заповіт 16.06.1989 посвідчений державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори Плітко Н. І. (реєстр №1-3129) (а.с. 14). Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 05.11.2020 №62350363, 05.11.2020 зареєстровано спадкову справу №66701141, номер у нотаріуса №601/2020, спадкодавець ОСОБА_4 . Відповідно до паспорту Серія НОМЕР_2 , ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 31.07.1987 (а.с. 9-10). Згідно з постановою державного нотаріуса Другої Черкаської державної нотаріальної контори від 05.11.2020, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що залишилась після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема, нотаріус зазначив, що спадкоємець ОСОБА_1 , в порушення вимог п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, в ред. 1963 року, не надав відомості, які б свідчили про те, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном та не подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини та не надав документи, що підтверджують спільне проживання з померлим. Також зазначено, що ОСОБА_1 не надав правовстановлюючі документи на майно, що належало померлому. Крім того, у постанові вказано, що згідно довідки, виданої Управлінням з питань державної реєстрації Черкаської міської ради м. Черкаси 21.10.2020, разом із померлим ОСОБА_4 на день його смерті була зареєстрована дружина померлого ОСОБА_3 (а.с. 5). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.10.2020 №226893637, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування, що виданий 02.09.2020 приватним нотаріусом Ткаченко І. П.(а.с. 15-16). Згідно Договору дарування квартири від 02.09.2020, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Квартира належить дарувальниці на підставі Довідки №49, виданої ЖБК №21 «Дніпро» 08.06.1994, згідно якої ОСОБА_3 є членом ЖБК №21 «Дніпро», що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 і займає квартиру №21 , балансова вартість квартири складає 4250 рублів, ссуда виплачена повністю в березні 1986 року (а.с. 97-99). Право власності зареєстроване в «ЧООБТІ» за ОСОБА_3 23.06.1994, про що здійснено запис в реєстрову книгу №7 за реєстровим номером №16 ст.169, що підтверджується також довідкою КП «ЧООБТІ» №6266 о від 29.10.2019 (а.с. 100). Технічний паспорт виготовлено КП «ЧООБТІ» 22.10.2019 за станом на 17.09.2004 на ім`я власника ОСОБА_3 (а.с. 101). Згідно довідки Управління з питань державної реєстрації від 25.08.2020, станом на 25.08.2020 в квартирі зареєстровано дві особи, малолітні та неповнолітні діти не зареєстровані (а.с. 103). Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.09.2020, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 26.09.2004 за ОСОБА_3 (а.с. 105-107).

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. 17.11.2021 від представника ОСОБА_1 - адвоката Луценко Л. М. до суду надійшло клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату, у зв`язку з професійною зайнятістю адвоката. Як вбачається з матеріалів справи представник ОСОБА_1 - адвокат Луценко Л. М. завчасно була повідомлена про час та місце розгляду поданої нею в інтересах ОСОБА_1 апеляційної скарги, а саме 29.10.21 згідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та, у спосіб зазначений в апеляційній скарзі, sms повідомленням 22.10.2021. Враховуючи, що подане клопотання не містить посилання на конкретну поважну причину щодо перенесення судового розгляду, так і будь-яких доказів які б на неї вказували, колегія суддів, не визнаючи зазначену в заяві причину поважною, враховуючи те, що сам ОСОБА_1 належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, вважає за можливе слухати справу за відсутності ОСОБА_1 та його представника адвоката Луценко Л. М. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Татаринова О. С., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_1 стверджував про те, що він є спадкоємцем першої черги спадщини, яка відкрилася після смерті його батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яку він прийняв вступивши у фактичне користування майном. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За положенням ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР. Згідно роз`яснень, викладених в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі, щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини. Як ч. 2 ст. 1220 ЦК України, так і ст. 525 ЦК Української РСР визначають, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Враховуючи, що заповіт, складений спадкодавцем ОСОБА_4 на ім`я позивача ОСОБА_1 , складений та посвідчений нотаріально 16.06.1989, а спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак спірні правовідносини, що пов`язані із питаннями саме відкриття та прийняття спадщини після смерті такої особи на той час були врегульовані нормами ЦК УРСР у редакції 1963 року, а до відносин, що стосуються спірного договору дарування, укладеного 02.09.2020 - норми ЦК України, що вірно було враховано судом першої інстанції. Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Згідно ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина, батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилась після його смерті. Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. За змістом ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття. Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління і володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Таким чином, щодо спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року, передбачається фактичний вступ у володіння нею, а тому за наявності документів, що підтверджують фактичне прийняття спадщини, нотаріусом може бути видане свідоцтво про право на спадщину. При цьому спадкоємець, який фактично вступив у володіння й управління спадщиною до 01 січня 2004 року, дійсно, не обмежений строком у праві на отримання свідоцтва про право на спадщину, але фактичний вступ у володіння або управління повинен мати місце протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Нотаріусу мають бути повідомлені або ним встановлені відомості про фактичне прийняття спадщини. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затверджена наказом від 31 жовтня 1975 р. N 45/5, яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. При цьому отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 560 ЦК УРСР, є правом, а не обов`язком спадкоємця. Крім того, вказаною Інструкцією у п. 124 визначено, що спадкоємці, які пропустили строк на прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена в письмовій формі і подана державній нотаріальній конторі до видачі свідоцтва про право на спадщину. Справжність підписів спадкоємців на заяві повинна бути засвідчена у відповідності з правилами, викладеними в п.121 цієї Інструкції. Як встановлено з матеріалів справи, на момент смерті ОСОБА_4 проживав з відповідачем ОСОБА_3 . Вказана обставина не заперечувалась позивачем. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 31.07.1987, тобто він був зареєстрований за іншою адресою за два роки до смерті спадкодавця. Даних про інше фактичне місце проживання позивача матеріали справи не містять. В апеляційній скарзі міститься посилання на те, що ОСОБА_1 на момент смерті спадкодавця, проживав разом з ним, проте вказане твердження не підтверджується жодним належним доказом. ОСОБА_1 не подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців із дня відкриття спадщини, вказував, що дізнався про наявність заповіту лише у 2020 році. За змістом ч. 1 ст. 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Проте, звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказував, що фактично вступив в управління і володіння спадковим майном шляхом отримання у спадок побутових речей, не конкретизувавши останніх, які особисто належали батьку та надав фото речей. Дослідивши фото, судом встановлено, що на них зображено жіночі прикраси, годинник наручний, годинник, тарілки (сервіз) та каструля. Підстави стверджувати, що вказані речі отримані в спадок та були особистими речами спадкодавця відсутні. Крім того, зі слів позивача встановлено, що мати позивача померла значно раніше батька, тому вказані речі можуть також бути спадщиною після матері, враховуючи, що більшість речей є жіночими. Крім того, зазначені позивачем речі не є тими речами, які, в силу чинного на час відкриття спадщини законодавства, могли підтвердити його фактичний вступ в управління та володіння майном. Отже, позивач, посилаючись на фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном, не надав доказів, які б підтверджували ці обставини та із заявою про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не звертався. Крім того, перевіряючи склад спадкового майна, апеляційний суд виходить з наступного. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Із наданого позивачем заповіту вбачається, що спадкодавець на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 належну йому одну другу частину паєнагромаджень, внесених в ЖБК №21, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Тобто, ОСОБА_1 батько заповідав не квартиру АДРЕСА_1 , а 1/2 частину паєнакопичень. Відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону України «Про власність» від 26 березня 1991 року, ЗУ РСР «Про власність» застосовується до правовідносин, які виникли після введення в дію Закону, тобто з 15 квітня 1991 року. Щодо правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, Закон Української РСР «Про власність» застосовується до тих прав і обов`язків, що виникнуть після введення в дію Закону. Положення статті 15 зазначеного Закону застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року. Згідно зі ст. 15 ЗУ «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. При цьому, відповідно до ст. 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам. Статтею 16 ЗУ «Про власність», визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України. Виходячи з положень ст. 146 ЖК України, ст. 15 ЗУ «Про власність», п. 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і ст. ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховуючи, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. При повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі. Відповідно до п. 1 ст. 17 ЗУ «Про власність» при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці сім`ї члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було установлено письмовою угодою між ними. При цьому, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна та з`ясовувати джерело і час його придбання. Отже, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів. Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя. Судом встановлено, що згідно Довідки №49, виданої ЖБК №21 «Дніпро» 08.06.1994, ОСОБА_3 є членом ЖБК №21 «Дніпро», що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 і займає квартиру №21 , балансова вартість квартири складає 4250 рублів, ссуда виплачена повністю в березні 1986, тобто ще за життя спадкодавця. На підставі вказаної довідки ЧОБТІ видане 23.06.1994 реєстраційне посвідчення, за яким власником квартиру АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Даних про те, коли саме ОСОБА_3 вступила в шлюб з ОСОБА_4 , коли саме відбувся вступ ОСОБА_3 в ЖБК 21 «Днепр», чи був взагалі членом даного кооперативу ОСОБА_4 , коли саме почалися виплати в ЖБК 21 «Днепр», ким і в якому розмірі матеріали справи не містять. Вказані обставини вірно встановлені судом першої інстанції та вірно зазначено, що сам по собі факт того, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив відповідне розпорядження на користь свого сина ОСОБА_1 , не дає підстав вважати, що він дійсно був власником чи мав право на 1/2 частини паєнагромаджень, як вказує останній. ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не зазначав про неможливість отримання доказів, які б могли підтвердити право спадкодавця на 1/2 спірної квартири, не заявляв жодних клопотань про їх витребування у відповідності до вимог ст. 84 ЦПК України, яка регламентує витребування доказів. Щодо визнання недійсним договору дарування, слід зазначити наступне. За змістом статей 717-719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Частиною 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Частина 1 ст. 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Сторонами оспореного Договору дарування є відповідачі по справі, які договір виконали та не оскаржували. Заявляючи вимогу про визнання недійсним Договору дарування №2473 від 02.09.2020 позивач не зазначає підстав його недійсності. Дослідивши, надані на вимогу суду нотаріусом, Договір дарування та документи, на підставі яких він посвідчувався, судом не встановлено підстав для визнання його недійсним. Відповідно до ст. 12 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Згідно з нормами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У ч. 1 с. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи, що позивачем не доказано належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , інші вимоги не підлягають задоволенню також. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що в апеляційній скарзі, в прохальній частині, поставлена вимога про встановлення факту - фактичного вступлення у володіння або управління ОСОБА_1 спадковим майном після смерті його батька. Проте, вказана вимога не була заявлена до суду першої інстанції, тому в апеляційного суду, в силу положень ст. 367 ЦПК України, відсутні повноваження для розгляду даної вимоги. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Районний суд обґрунтовано не вирішував питання щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності з огляду на недоведеність позову, оскільки у за змістом ст.ст. 256, 267 ЦК України наслідки спливу строку позовної давності застосовуються у разі доведеності позову та відповідно до роз`яснень, які були надані судам у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» та положень ст.71-80 ЦК УРСР (ст.260-267 ЦК України) при доведеності позову, наявності заяви про застосування строку позовної давності, зробленою стороною у справі до ухвалення судом рішення та встановивши, що строк для звернення з позовом пропущена без поважної причини, у позові має бути відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності. Відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, підстави для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Луценко Людмили Миколаївни залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. О. Єльцов О. В. Карпенко