Постанова 4808 № 346/5226/20

Справа № 346/5226/20 Провадження № 22-ц/4808/1688/21 Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Пнівчук О.В., Фединяка В.Д., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Коломийського міськрайонного суду від 15 вересня 2021 року під головуванням судді П`ятковського В.І. у м. Коломия, в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором б/н від 29.03.2012, укладеним між сторонами у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому було збільшено до 25 000 грн, утворилася заборгованість, яка станом на 04.10.2020 становила 53 984,98 грн, з якої: 35 385,76 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 16 244,13 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2 355,09 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.

625. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїм підписом у заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua, складає договір між ним та банком про надання банківських послуг, однакне виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, позивач просив стягнути вищевказану заборгованість. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 15 вересня 2021 року відмовленоу задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 29 березня 2012 року у розмірі 53 984,98 грн. станом на 04 жовтня 2020 року. У апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору в цілому. Кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредитом є сплата відсотків. Вказує, що виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку. Суд першої інстанції залишив поза увагою висновки Верховного Суду про те, що виписка по картковому рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідача. Відповідач не навів жодних обставин та не надав будь-яких доказів, які б свідчили про те, що кредитний договір був укладений без його вільного волевиявлення та він мав право відмовитися від одержання кредиту повністю або частково, повідомивши про це кредитодавця. Позичальник, оцінивши всі фінансові ризик не відмовився від отримання кредитних коштів та умов їх повернення, які були запропоновані на умовах банку, свої зобов`язання не виконав, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Встановлено, що 29.03.2012 року ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (т. 1 а.с 14). У заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, зобов`язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг і регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку. У анкеті-заяві ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена. До кредитного договору банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначено умови кредитування, зокрема: базову відсоткову ставку в місяць: у розмірі 3,0 % - для кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», 2,5 % для кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (за тратами здійсненими з 01.09.2014 2,9 %, з 01.04.2015 3,6 %), 1,7% для кредитних карт «Універсальна Contract», 2,5 % для кредитних карт «Універсальна Голд» (за тратами здійсненими з 01.09.2014 2,7 %, з 01.04.2015 3,5 %); розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, , але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості (для карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract»та «Універсальна Голд» з 01.04.2014 5 %, але не менше 100 грн); термін внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним (т. 1 а.с. 15). Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 04.10.2020 становила 53 984,98 грн, з якої: 35 385,76 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 16 244,13 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2 355,09 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 (т.1 а.с. 5-11). Відповідно до п. 1.1.3.2.3. Умов та правил банк має право змінювати тарифи та інші умови обслуговування рахунків. При цьому, банк зобов`язаний не менше ніж за сім днів до введення проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком. Згідно п.п. 1.1.6.1., 1.1.6.2. Умов та правил зміни до цих Умов та правил вносяться банком щомісяця в односторонньому порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв`язку. Пунктом 1.1.2.4 Умов та правил передбачено, що у разі незгоди клієнта із змінами умов та правил і/або Тарифів він зобов`язаний звернутися в банк для розірвання договору та погасити заборгованість. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ст. 526 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками нарахованими відповідно до п. 2.1.1.2.12. Умов та правил в редакції станом на 01.03.2019 на підставі ст. 625 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.03.2012, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини договору. Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання) та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування, щодо права банку на внесення банком щомісяця в односторонньому порядку змін до Умов та правил, а випадку коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, повідомлення клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв`язку, а також обов`язку клієнта звернутися в банк для розірвання договору та погасити заборгованість у разі незгоди клієнта із змінами умов та правил і/або Тарифів. Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки вона повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Не можуть бути застосовані до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.03.2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26.11.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, про право банку на зміну в односторонньому порядку Умов та правил, надані банком Тарифи і Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи встановлення обов`язку позичальника сплатити проценти від суми неповернутого в строк кредиту у розмірі 84 % річних у разі неповернення кредиту в строк, визначений Умовами та правилами, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи те, що Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.03.2012 шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом в розмірі 42 % річних та розмір процентів річних 84 % від суми неповернутого в строк кредиту. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даній справі між сторонами виникли відносини щодо споживчого кредитування, тобто договірні правовідносини між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, зокрема щодо встановлення процентів за користування кредитом в розмірі 42 % річних та річних процентів - 84 % від суми неповернутого в строк кредиту, про які вважав узгодженими банк. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), які правильно враховані судом першої інстанції при розгляді цієї справи відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України. У зв`язку з цим не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про узгодження сторонами умов кредитування. Крім того, позивачем не надано Умови та Правила в редакції станом на 01.03.2019, на які банк посилається як на складову укладеного кредитного договору та на підставі яких здійснювався розрахунок заборгованості за простроченими відсотками відповідача та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.

625. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В анкеті-заяві не зазначений строк дії кредитного договору, умови та порядок нарахування та сплати процентів від простроченої суми заборгованості згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України. Згідно довідки позивача про надану ОСОБА_1 кредитну картку вбачається, що картка № НОМЕР_1 відкрита 24.05.2017 і має термін дії до квітня 2021 року. Отже, на час звернення позивача до суду із позовом термін дії картки № НОМЕР_1 не закінчився, тому немає підстав вважати, що ОСОБА_1 прострочив виконання грошового зобов`язання. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині недоведеності позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками та заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, оскільки позивач не надав доказів щодо підстав їх нарахування та стягнення. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що вказана заборгованість не доведена належними та допустимими доказами, оскільки роздруківка виписки за договором, надана банком як доказ, не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», постанові НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» від 04 липня 2018 року. Крім того, поняття «Прострочене тіло кредиту» у Умовах та правилах надання банківських послуг відсутнє. Є незрозумілим та не з`ясовується з наданих позивачем розрахунків заборгованості, яким чином була нарахована заборгованість за простроченим тілом кредиту і чим саме вона відрізняється від заборгованості за тілом кредиту, яка дорівнює нулю. Доказів того, що сума фактично отриманих кредитних коштів (тіло кредиту) перевищує суму фактично сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості по простроченому тілу кредиту, позивачем надано не було, а отже у даному випадку позивачем належними і допустимими доказами не доведено наявність у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 35 385,76 грн. Проте з такими висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту погодитися неможливо, оскільки відповідачем не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. За змістом частин 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно п. 2.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 556, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації із застосуванням комп`ютерних засобів, за допомогою яких в автоматизованому режимі здійснюється збирання, передавання, систематизація та оброблення інформації. Організація автоматизованої реєстрації і обробки даних повинна забезпечити суцільне і безперервне відображення всіх операцій, доказовість інформації, збереження узагальненої інформації на машинних носіях, а також можливість здійснення будь-якого подальшого контролю і одержання роздруківок на паперових носіях. Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75, в редакції, чинній на момент розгляду справи судом, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. З матеріалів справи вбачається, що 29.03.2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, ідентифікувався у банку, ознайомився з Умовами та правилами надання батьківських послугв ПриватБанку. При оцінці доказів суд першої інстанції невірно врахував висновки викладені Верховним Судом у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц щодо виписок за картковими рахунками (по кредитному договору) і помилково вважав, що для доведення обставин справи позивачем не надано первинних документів, які стверджують заборгованість за кредитним договором. Також суд першої інстанції не врахував, що на підтвердження заборгованості за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» надало копію виписки з особового рахунка (по кредитному договору) відповідача, з якої вбачається, що він з 27 квітня 2018 року активно користувався кредитними коштами, зокрема і по місцю свого проживання, неодноразово знімав готівкові кошти, поповнював свою кредитну картку готівкою, здійснював переказ коштів через систему Приват 24, зокрема і для погашення заборгованості за кредитним договором, використовував послугу «Миттєва розстрочка» для переведення витрачених кредитних коштів у розстрочку та до 26.06.2019 включно погашав заборгованість за кредитом шляхом поповнення готівкою своєї картки (т. 1 а.с. 49-70). При цьому, матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем. Судом першої інстанції не перевірено розрахунок заборгованості та не оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема випискою за картковими рахунками (по кредитному договору). Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 02.11.2018 у відповідача відсутня заборгованість за кредитним договором. У період з 03.11.2018 по 06.06.2019 відповідачем витрачено кредитних коштів на загальну суму 73 224,17 грн та внесено на погашення заборгованості 47 336,01 грн, що підтверджується також копією виписки з особового рахунка (по кредитному договору) відповідача. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання позивачем доказів того, що сума фактично отриманих кредитних коштів (тіло кредиту) перевищує суму фактично сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості по простроченому тілу кредиту. При цьому, з наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.03.2012 вбачається, що відповідно до граф «Витрати клієнтом кредитних коштів», «Відсотки погашені за рахунок кредиту» та «Тіло кредиту поточне» за період з 03.11.2018 по 06.06.2019 нараховані банком відсотки погашалися в тому числі за рахунок кредитних коштів (шляхом списання самим банком коштів кредитного ліміта), що призводило до збільшення поточного тіла кредиту. Зокрема, 01.12.2018 було погашено за рахунок кредиту відсотки в розмірі 53,84 грн, 01.01.2019 1452,12 грн, 01.02.2019 902,18 грн, 01.03.2019 813,73 грн, 01.04.2019 926,68 грн, 01.05.2019 979,07 грн, 01.06.2019 2 122,94 грн, 01.07.2019 2 147,07 грн, а всього на загальну суму 9 397,63 грн, та на цю суму збільшилося поточне тіло кредиту. Таке списання також відображено у виписці з особового рахунка (по кредитному договору) відповідача. Також позивачем за рахунок коштів внесених відповідачем на погашення заборгованості в загальній сумі 47 336,01 грн було погашено заборгованість за нарахованою пенею в сумі 100 грн, однак суду не надано будь-яких доказів щодо узгоджених сторонами підстав її нарахування та умови нарахування і розмір такої не зазначено в анкеті-заяві. Останні витрати кредитних коштів відповідачем здійснено п`ять платежів у розмірах по 2 021,50 грн в межах замовленої послуги «Миттєва розстрочка», останній з яких вчинено 06.07.2019. Доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні 29.03.2012 між сторонами договору відповідач погодився саме з тими умовами договору, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, оскільки не відмовився від одержання кредиту повністю або частково, є безпідставними. При цьому, надана банком виписка по рахунку не містить інформації про умови договору, укладеного між сторонами. Укладений між сторонами договір від 29.03.2012 у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредитних коштів за отриманою банківською карткою (користування нею). Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, банк вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку шляхом стягнення заборгованості. Таким чином, ураховуючи викладене та те, що відповідачем внесено на погашення заборгованості кошти в сумі 47 336,01 грн, з яких позивачем зараховано 100 грн на погашення неузгодженої сторонами пені, до стягнення підлягає розмір заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту), що становить різницю між сумою витрачених кредитних коштів та сумою коштів, внесених позичальником на погашення заборгованості, а саме 25 888,16 грн (73224,17- 47336,01). Вказаний розмір заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) підлягає стягненню і відповідає різниці між заявленим позивачем розміром такої та сумою відсотків, які погашалися за рахунок кредитних коштів (шляхом списання самим банком коштів кредитного ліміта), з врахуванням зарахованої пені в розмірі 100 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищенаведене та положення ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) за кредитним договором від 29.03.2012 року в сумі 25 888,16 грн. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 вказаної статті якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи та переглядом справи у суді апеляційної інстанції, частково покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача слід стягнути на користь позивача 1 008,00 грнвитрат по оплаті судового збору та 1 512,00 грн витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 15 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом кредиту) за кредитним договором від 29 березня 2012 року у розмірі 25 888,16 грн (двадцять п`ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 16 коп) станом на 04 жовтня 2020 року. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1 008,00 грнпонесених витрат по оплаті судового збору в суді першої інстанції та 1 512,00 грн витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняттяі у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.Д. Фединяк