Постанова 4802 № 158/447/21

Справа № 158/447/21 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л. Провадження № 22-ц/802/1162/21 Категорія: 53 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 жовтня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лінії» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лінії» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 червня 2021 року, В С Т А Н О В И В : У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом. Вказувала на те, що 16 грудня 2018 року на автодорозі Львів-Краківець, у смт. Івано-Франкове, Яворівського району Львівської області, сталась дорожньо-транспортна пригода, під час якої належний відповідачу ТзОВ «Українські лінії» автобус марки «Neoplan N1122/3L», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням працівника товариства водія ОСОБА_4 зіткнувся із легковим автомобілем марки «Volvo 340», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_5 . Як наслідок у цій ДТП ОСОБА_5 та троє пасажирів його автомобіля загинули. Вироком Яворівського районного суду Львівської області від 26 липня 2019 року, який набрав законної сили, водія автобуса ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та призначено покарання, а її у цьому кримінальному провадженні було визнано потерпілою. Крім того позивач зазначала, що на поховання сина і спорудження пам`ятника на його могилі понесла матеріальні затрати на загальну суму 53924 грн. В зв`язку зі смертю сина вона зазнала моральних та душевних страждань. Враховуючи вищевикладене та покликаючись на вимоги чинного законодавства, позивач просила суд стягнути з відповідача на свою корись матеріальну шкоду, у розмірі 53924 грн та відшкодування моральної шкоди у сумі 1000000 грн. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача ТзОВ «Українські лінії» на користь ОСОБА_1 550000 грн відшкодування моральної шкоди, 53924 грн за завдану матеріальну шкоду та 9500 грн понесених витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат щодо сплати судового збору. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржуване судове рішення в частині розміру стягнутої на її користь моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом не враховано характер та обсяг її душевних страждань, перенесених нею у зв`язку зі смертю єдиного сина, на утриманні якого вона перебувала. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині розміру стягнутого відшкодування моральної шкоди, відповідач ТзОВ «Українські лінії» просив його скасувати, як незаконне і необґрунтоване та прийняти нове рішення яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 100000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд не навів мотивів, з яких він виходив, і не врахував принципи розумності, виваженості та справедливості. У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відповідач ТзОВ «Українські лінії», вважаючи доводи скарги безпідставними, просив залишити її без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди сторонами спору не оскаржується, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст.367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги подані сторонами спору до задоволення не підлягають з таких підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за завдану моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах. Також суд, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, зіслався на ступінь вини водія, яким було грубо порушено Правила дорожнього руху та скоєно тяжкий злочин, глибину заподіяних позивачу моральних страждань смертю сина. Такий висновок суду є правильним. Встановлено, що 16 грудня 2018 приблизно о 03 год. 20 хв., ОСОБА_4 керуючи рейсовим автобусом «Київ-Вроцлав» марки «Neoplan N1122/3L», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням «Львів-Краківець» у напрямку до м. Львова, в смт. Івано-Франкове Яворівського району Львівської області, неподалік будинку № 28, що по вул. Яворівській, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу руху, по якій в цей час рухався автомобіль «Volvo 340», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , чим створив аварійну ситуацію, що призвела до зіткнення транспортних засобів. В результаті ДТП водій ОСОБА_5 та три пасажири, що знаходились в салоні його автомобіля, отримали множинні тілесні ушкодження, що призвели до їх смерті. Вироком Яворівського районного суду Львівської області від 26 липня 2019 року, який набрав законної сили, ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Засуджений ОСОБА_4 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Українські лінії» та здійснював рейс Вроцлав-Київ по маршруту Дніпро-Згожелець у складі екіпажу рейсового автобусу (а.с.167-171, 180-184). Крім того встановлено, що ОСОБА_5 був єдиним сином позивача ОСОБА_1 і остання знаходилась на його утриманні (а.с. 7-13). Згідно довідки КП Ківерцівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Олицької амбулаторії загальної практики сімейної медицини стан здоров`я позивача ОСОБА_1 після смерті сина ОСОБА_5 значно погіршився і вона потребує санітарно-курортного лікування в санаторії неврологічного профілю (а.с. 25). Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1186 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що власник автомобіля є зобов`язаною особою та несе відповідальність перед потерпілими за завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду, в тому числі за моральну шкоду у разі смерті потерпілого перед його батьками, у випадку, якщо в момент дорожньо-транспортної пригоди він керував транспортним засобом (тобто є заподіювачем шкоди) або у випадку передбаченому частиною першої статті 1172 ЦК України. Отже, враховуючи, що за завдану моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а також те, що визнаний винним у скоєнні ДТП водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ТзОВ «Українські лінії», висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог до цього товариства про стягнення моральної шкоди є правильним. Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 84 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції, виходив з характеру душевних страждань позивача, яка втратила єдиного сина, на утриманні якого перебувала, істотності вимушених змін у її житті, погіршення стану її здоров`я із-за душевних переживань викликаних смертю близької людини, із ступеня вини водія, який скоїв тяжкий злочин, порушивши Правила дорожнього руху, та врахував при цьому вимоги розумності і справедливості. Доводи апеляційних скарг поданих сторонами спору, як вбачається з їх змісту зводяться до незгоди із судовим рішенням лише в частині визначеного судом до стягення з відповідача на користь позивача розміру відшкодування моральної шкоди і переоцінки у зв`язку з цим доказів, які були досліджені судом першої інстанції та приєднані до матеріалів справи. Аргументи наведених скаржниками в апеляційних скаргах не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору та не впливають на законність оскаржуваного рішення. Отже, вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, У Х В А Л И В : Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лінії» залишити без задоволення. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді