Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/305/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.11.2021 року м.Дніпро Справа № 904/305/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О., при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г. від позивача: Полєшко Е.П., ордер серія АЕ №1081619 від 11.10.2021 р., адвокат; від відповідача: Ляшенко К.О., ордер серія ДП № 2236/036 від 11.10.2021 р., адвокат; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2021, ухвалене суддею Крижним О.М. (м. Дніпро) повний текст якого підписаний 18.06.2021, у справі №904/305/21 за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України", сел. Дослідне Дніпровський район Дніпропетровська область до Фізичної особи-підприємця Денисенко Андрія Володимировича, м. Дніпро про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів у сумі 626339,00 грн. ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року Державне підприємство "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Денисенко Андрія Володимировича, в якому просило: - визнати недійсним договір №94 від 09.04.2019 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин, укладений між Державним підприємством "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" та Фізичною особою-підприємцем Денисенко Андрієм Володимировичем; - застосувати наслідки недійсності договору №94 від 09.04.2019 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин, укладеного між Державним підприємством "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" та Фізичною особою-підприємцем Денисенко Андрієм Володимировичем, стягнувши з Фізичної особи-підприємця Денисенко Андрія Володимировича 62 6339,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення перевірки розрахунків (взаємовідносин) позивача з відповідачем за спірним договором комісія дійшла висновку про неможливість підтвердження реальності здійснення господарських операцій між сторонами. Позивач вважає, що відповідач жодних послуг, передбачених договором, не надавав. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2021 у справі № 904/305/21 у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що наказом Національної академії аграрних наук України №22-к від 29.01.2020 ОСОБА_1 був незаконно звільнений з посади директора з 30.01.2020 у зв`язку з погіршенням показників фінансово-господарської діяльності ДП "ДГ "Дніпро" ДУ ІЗК НААН, зокрема, істотного відхилення фактичного показника планового, суттєвого зменшення поголів`я основних свиноматок, зменшення обсягу реалізації вирощеної живої ваги, збільшення кредиторської заборгованості за 2019 рік, а також керуючись ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10.12.2019 у справі №175/4545/19 за звинуваченням ОСОБА_1 ; під час кримінального провадження ОСОБА_1 був відсторонений від посади, а в подальшому був звільнений з посади директора ДП "ДГ "Дніпро" ДУ ІЗК НААН, а на підприємстві було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності, зокрема, проведено перевірку реальності фінансово-господарських взаємовідносин з ФОП Денисенко А.В. За наслідками проведеної перевірки комісією встановлено, що за договорами по внесенню засобів захисту рослин №5-04 від 05.04.2018 та №94 від 09.04.2019, комісією позивача було виявлено, що послуги за вказаними договорами Фізичною особою-підприємцем Денисенко Андрієм Володимировичем фактично не надавались, комісія дійшла висновку про неможливість підтвердження реальності здійснення цих господарських операцій між сторонами та поставила під сумнів факт їх вчинення, про що складено акт № 15 від 16.12.2020. Апелянт заперечує надання йому послуг ФОП Денисенко А.В., вважає, що договір №94 від 09.04.2019 є недійсним, укладеним за змовою попереднього директора підприємства - Хорішка С.А., якого було звільнено з посади, та ФОП Денисенко А.В.; укладаючи вказаний договір зазначені особи знали, що його не буде виконано і не мали наміру надавати/отримувати послуги, тобто створювати правові наслідки, пов`язані з предметом цього договору За доводами скаржника фактично за договором № 94 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин від 09.04.2019 складена лише одна загальна заявка № 1, яка не містить необхідних для ідентифікації проведених робіт/послуг даних таких, як номер поля по внутрішньгосподарській номенклатурі, конкретизовані узгоджені терміни внесення, найменування культури, площа обробки, найменування внесених засобів захисту ростин, регламенти внесення. Апелянт посилається і на те, що складені господарством акти про внесення засобів захисту сільськогосподарських культур технікою, що належить ФОП Денисенко А.В. , які затверджені директором та підписані комісією у складі заступника директора, головного агронома, агронома, керуючого відповідного відділення, головного інженера, не містять інформацію про дату внесення засобів захисту сільськогосподарських культур, культуру, кількість, га, витрати пального; вказані акти не розкривають зміст господарських операцій з надання послуг по внесенню ЗЗР, а містять лише загальне найменування послуг без жодної їх деталізації; з актів виконаних робіт неможливо встановити ні найменування конкретно вчинених дій, ні місця вчинення дій, ні обсягу наданих послуг, ні часу їх надання, тобто вони не дозволяють розкрити зміст господарської операції. За доводами скаржника, з даних архіву погодних умов розміщеного в загальнодоступній мережі Інтернет за місцезнаходженням земельного масиву позивача містять відомості про наявність опадів у зазначені в актах дати, що свідчить про неможливість надання послуг з внесення засобів захисту рослин за спірним договором у вказані в актах, тобто внесені недостовірних дані в акти виконаних робіт (наданих послуг). На думку скаржника, зв актах відсутня будь-яка конкретизуюча інформація щодо специфіки виконаних робіт, в даних актах зазначено про внесення СЗР, що не було предметом договору надання послуг; в актах не вказано жодної іншої інформації, передбаченої договором або формою заявки, яка б розкривала зміст господарської операції; в долученій заявці № 1 до договору № 94 від 09.04.2019, відсутня будь-яка інформація, яка б надала можливість позивачу виконати роботи та врахування якої, відповідно до положень договору, є необхідною передумовою здійснення робіт; акти № ОУ-0000016/1, № ОУ-0000016/2 не могли бути підписані головним бухгалтером Ярошенко О.Л. у зв`язку із її перебуванням у відпустці; акти №ОУ-0000018/1 та №ОУ-0000016/1 не могли бути підписані Жарій В.О. у зв`язку з перебуванням останнього у відпустці з 18.06.2019. Крім того, як зазначає апелянт, об`єм вказаних в актах послуг дорівнює 7 034,5 га, що враховуючи вартість обробки за один гектар становить 1 688 280 грн., що не відповідає вартості робіт передбаченої договором 1 440 000, 00 грн. та об`єму робіт відповідно до заявки - 6 000 га. Враховуючи вищезазначене, апелянт вважає, що наведене свідчить про те, що договір №94 від 09.04.2019 укладався сторонами без спрямування на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, всупереч ч.5 ст.203 ЦК України господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не повно та неналежним чином досліджено надані позивачем докази, надано невірну оцінку обставинам справи, що призвело до ухвалення неправомірного рішення, а також порушено принцип юридичної визначеності. 07.10.2021 від Фізичної особи-підприємця Денисенко Андрія Володимировича (засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта") надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначає, що апелянтом не наведено у чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, і в чому полягає порушення принципу юридично визначеності, оскільки принцип юридичної визначеності спрямований насамперед на запобігання перегляду судових рішень, що набрали законної сили, з ініціативи держави. Відповідач посилається на те, що позивач посилається на нез`ясування в повному обсязі судом першої інстанції обставин справи, які мають значення для справи, однак в апеляційній скарзі позивачем не зазначено, у чому саме полягає неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, а вдається до повторного викладу тексту всього свого позову, не акцентуючи на доказах, які спростовують підстави його позовних вимог і не вказує жодного доказу, який би доводив фіктивність правочину відповідно до законодавства чи зловмисну домовленість, оскільки саме норми статей 232 та 234 ЦК України є підставою позовних вимог позивача. За доводами відповідача, позивач передав майно (частково оплатив отримані послуги) за договором № 94 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин від 09.04.2019 в сумі 626 339,00 грн., що підтверджується доказами (виписки за особовим рахунком ФОП Денисенко А.В., завірені 11.02.2021 АТ «УКРСИББАНК»), позивач забезпечував відповідача готовим розчином ЗЗР для внесення, пальним, водою; ФОП Денисенко А.В. сплатив податки з суми 626 339,00 грн., отриманої як прибуток за спірним договором. Крім того, відповідач посилається і на те, що позивач отримав послуги, передбачені предметом договору, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №№ ОУ-0000016/1, ОУ-0000016/2, ОУ-0000017/1, ОУ-0000017/2, ОУ-0000018/1, ОУ-0000018/2 та заявою свідка Хорішко С.А. від 10.02.2021; при цьому, позивач частково оплатив отримані послуги за спірним договором, в сумі 626 339,00 грн., внаслідок чого відбулися зміни у його майновому стані - реальний рух активів, що підтверджується банківською випискою за особовим рахункам ФОП Денисенко А.В.; керівник підприємства позивача - Хорішко Сергій Анатолійович, який укладав від імені та в інтересах підприємства договір № 94 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин від 09.04.2019 підтверджує як факт укладання правочину, так і факт його виконання сторонами: з боку ФОП Денисенко А.В. повністю договір виконано, а з боку ДП "ДГ "ДНІПРО" ДУ ІЗК НААН не в повному обсязі виконані грошові зобов`язання за спірним договором, що підтверджується заявою свідка Хорішко С.А. від 10.02.2021, підпис якого посвідчено нотаріусом, зареєстрована в реєстрі за № 581 та правовою позицією позивача, який не оспорює факт укладення договору № 94 від 09.04.2019. Також, відповідач зазначає, що в підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором № 94 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин від 09.04.2019 є фактична наявність у сторін договору первинних документів: договору, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), технічна можливість (у ФОП Денисенко А.В. наявні транспортні засоби, які є необхідними для надання такого виду послуг - самохідні розприскувачі у кількості 2 одиниці, копії технічних паспортів містяться в матеріалах справи), достатність часу (послуги надавались з 09.04.2019 по 30.06.2019, у зв`язку з чим спірний договір не може бути визнано фіктивним. Відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору відповідно до ст. 232 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосовуванню у випадках, коли правочин вчинено юридичною особою не самостійно, а через представника, а оспорюваний правочин було укладено повноважним директором позивача - Хорішко Сергієм Анатолійовичем, який є виконавчим органом юридичної особи та не підпадає під поняття представника, а з боку відповідача оспорюваний правочин укладено особисто фізичною особою-підприємцем Денисенко Андрієм Володимировичем, а не представником. Відповідач посилається на те, що даний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; позивачем не надано належних доказів наявності умислу у відповідача та директора позивача, як і не надано доказів незаконного заволодіння майном (грошовими коштами) Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України". Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2021, справу №904/305/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Кузнецова І.Л. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2021 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу позивача залишено без руху через неподання останнім доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, неподання належних доказів направлення скарги відповідачу, зокрема фіскального чек/поштової накладної. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. 19.08.2021 на адресу Центрального апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків скарги з доказами їх усунення. 25.08.2021 розпорядженням в.о. керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/305/21 у зв`язку зі звільненням з посади за рішенням Вищої ради правосуддя від 05.08.2021 через подання нею відповідної заяви про відставку судді Кузнецової І.Л. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021, справу №904/305/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Березкіна О.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2021 (колегія суддів у складі: головуючий, доповідач Іванов О.Г., судді - Дармін М.О., Березкіна О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2021 у справі №904/305/21; розгляд справи №904/305/21 призначено в судовому засіданні на 11.10.2021 о 10:30 год.; сторонам наданий строк для подачі відзиву, заяв, клопотань. 11.10.2021 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника позивача (апелянта) - адвоката Полєшко Е.П. про відкладення розгляду справи на іншу дату. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.10.2021 розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2021 у справі №904/305/21 відкладено до 10.11.2021 о 15:00 год. 10.11.2021 від Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" надійшли пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач зазначає наступне. Матеріалами справи не підтверджується існування у відповідача технічної можливості для надання послуг, передбачених договором, зокрема, не надано, доказів наявності у відповідача відповідної техніки, що могла б обробити зазначену площу полів, забезпечення її паливом, передачі ЗЗР для їх внесення; заявкою № 1 до договору, сторонами не було визначено конкретне місце внесення засобів захисту рослин (номери полів по внутрішньогосподарській номенклатурі), терміни їх внесення, найменування культур, площі обробки, найменування ЗЗР та регламенти їх внесення, погодження яких передбачено змістом самої заявки, що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача і технологічної можливості для надання послуг за договором. Позивач вважає, що подані відповідачем докази, зокрема, акти здачі- приймання робіт (надання послуг), не відповідають такому критерію доказів, як достовірність, оскільки інші обставини, які не спростовані в установленому порядку свідчать про невідповідність інформації, зазначеної в цих актах. За доводами позивача, виходячи зі специфіки та особливостей послуг із внесення засобів захисту, які є предметом спірного договору, можливість їх надання відповідачем ставиться в залежність від цілого ряду умов, серед яких отримання ідентифікуючої інформації відносно конкретного місця проведення робіт із внесення ЗЗР, найменування, виду та кількості наявних ЗЗР, надання палива для самохідного оприскувача, а всьому цьому передує, перш за все, оформлення необхідних дозвільних документів, однак матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем від позивача означених речей та документів. Крім того, як зазначає позивач, невід`ємною частиною договору є заявка, яка передбачає необхідність відображення істотних умов кожного конкретного замовлення виконавцю по внесенню засобів захисту рослин, однак фактично по договору за весь час обсяг робіт складена одна загальна заявка № 1, при цьому, необхідні для ідентифікації проведених робіт дані (номер поля по внутрішньогосподарській номенклатурі, конкретизовані узгоджені терміни внесення, найменування культури, площа обробки, га; внесене ЗЗР, регламенти внесення, в заявці відсутні, що унеможливлює надання ФОП Денисенко А.В. визначених у договорі № 94 від 09.04.2019 послуг, їх обсягу та кількості, тобто в заявці № 1 до вказаного договору необхідна вичерпна інформація, яка б надала можливість позивачу виконати роботи та врахування якої, відповідно до положень договору, є необхідною передумовою здійснення робіт. Також, позивач вважає, що з наданих позивачем актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) неможливо встановити час та місце конкретно вчинених дій з надання послуг по внесенню засобів захисту рослин, самі акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) мають знеособлений характер, не розкривають зміст та обсяг господарських операцій з надання послуг по внесенню засобів захисту рослин, а містять лише загальне найменування послуг без жодної їх деталізації. Апелянт також посилається і на те, що Господарським судом Дніпропетровської області та Центральним апеляційним господарським судом була розглянута справа №904/6571/20 за позовом ФОП Денисенко А.В. до Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" про стягнення коштів, у задоволенні позовних якого було відмовлено через відсутність доведеності реальної можливості надання послуг ФОП Денисенко А.В.; на даний час відкрито кримінальне провадження за ч. 4 ст. 19 КК України за фактом вчинення колишнім керівником Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" Хорішком С.А. заволодінням чужим майном під час виконання фіктивних договорів про внесення засобів захисту рослин шляхом зловживання своїм службовим становищем, за попередньою змовою з ФОП Денисенко А.В., що призвело до збитків у апелянта у великих розмірах. В судовому засіданні 10.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. 09.04.2019 між Державним підприємством "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" (замовник) та суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою Денисенко Андрієм Володимировичем (виконавець) укладено договір про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин №94, відповідно до п.1.1 якого цей договір регулює взаємовідносини сторін при організації внесення засобів захисту рослин замовника самохідним обприскувачем виконавця. Розділом 2 договору передбачено обов`язки виконавця: - приймати до виконання заявку замовника, подану з дотриманням вимог, передбачених цим договором. У разі неможливості виконання заявки з об`єктивних причин, негайно повідомляти про це представнику замовника; - відповідно до заявки замовника забезпечувати своєчасне та якісне (дотримання регламентів внесення препаратів, оптимальне покриття площі обробки робочим розчином з урахуванням геометрії поля) внесення препаратів замовника; - приймати на себе відповідальність за збереження наданих для роботи препаратів; - виробляти обробки в найкоротші терміни, за винятком випадків, коли це неможливо через погодні умови, або спричинить за собою зниження якості проведених робіт; - забезпечувати оперативний контроль за ходом проведення обробок, негайно доводити до відома замовника про вимушені затримки і інших непередбачених обставин, що перешкоджають своєчасному виконанню замовлення. Розділом 3 договору визначені обов`язки замовника: - надати інформацію, необхідну для розрахунків оптимальних маршрутів руху оприскувача виконавця; - вживати заходів щодо недопущення простою оприскувача виконавця з вини замовника; - забезпечувати належне оформлення дозвільних документів та погоджень у відповідних станціях (районні ЗЗР, СЕС) та іншої документації, необхідної для безперешкодного проведення робіт, обумовлених у заявці; - провести відповідний інструктаж своїм працівникам (в т.ч. які працюють за наймом)на роботах по внесенню засобів захисту рослин; - організація чотириразового харчування (на одного оператора) та проживання за рахунок підприємства - замовника в умовах необхідних для дотримання особистої гігієни працівників виконавця з розрахунку дві людини на одиницю техніки. Згідно з п.4.1 договору загальна вартість робіт за договором 1440000,00 грн. Розмір оплати за надані послуги обчислюються виходячи з вартості 1 га обробки, з підвозом води і становить 240,00 грн. за норми внесення робочої рідини не більше 200 л на 1 га. Замовник забезпечує паливом самохідний оприскувач виконавця, з розрахунку 1,5 літр бензину А-92 на обробку 1 гектару площі, або дизельне паливо (ДП) на обробку 1 гектара площі. Переїзд між полями здійснюється за рахунок господарства з розрахунку норми витрати палива (бензин марки А-92 або дизельне паливо (ДТ)) 35 літрів на 100 кілометрів (п.4.3 договору). Відповідно до п. 4.4 договору замовник проводить оплату за фактом виконаних робіт, щомісячно. Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків - до повного виконання договірних зобов`язань (п. 8.1 договору). Дію договору може бути достроково зупинено за обопільною згодою сторін (п.8.6 договору). Пунктом 8.9 договору передбачено, що сторони погоджуються, що даний договір підписаний при повному розумінні всіх його положень і всі умови договору узгоджені. Невідповідність окремих положень даного договору чинному законодавству України не може бути підставою для визнання договору недійсним в цілому. Сторонами підписано заявки №1 до договору про надання послуг у м. Опитне у квітні-жовтні (площі обробки 6000,00 та 8000,00 га відповідно) (а.с. 19-20, т.1). На підтвердження виконання умов договору № 94 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин від 09.04.2019 між ДП "ДГ "Дніпро" ДУ ІЗК НААН та ФОП Денисенко А.В. складено акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ-0000016/1 від 30.04.2019 на суму 118440,00 грн., №ОУ-0000016/2 від 30.04.2019 на суму 174960,00 грн., №ОУ-0000017/1 від 31.05.2019 на суму 195240,00 грн., №ОУ-0000017/2 від 31.05.2019 на суму 379800,00 грн., №ОУ-0000018/1 від 30.06.2019 на суму 290640,00 грн., №ОУ-0000018/2 від 30.06.2019 на суму 529200,00 грн. Всього на суму 1688280,00 грн. Наказом №136 від 15.12.2020 створено комісію для перевірки висновків аудиторської фірми "Інсайдер". За наслідками проведеної перевірки, відповідно до акту №15 від 16.12.2020, комісія, аналізуючи документи (договір №94 від 09.04.2019 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин, заявку №1 до договору, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з 30 квітня по 30 червня 2019 року), дійшла висновку про неможливість підтвердження реального здійснення господарської операції між сторонами ДП "ДГ "Дніпро" ДУ ІЗК НААН та ФОП Денисенко А.В. та наявність зобов`язань за договором №5-04 від 05.04.2018 та договором №94 від 09.04.2019 ставить під сумнів факт вчинення цих господарських операцій. В акті зазначено, зокрема, що в актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг) відсутня будь-яка конкретизуюча інформації щодо специфіки виконаних робіт. В даних актах зазначено про внесення СЗР, що не було предметом договору надання послуг; в актах не вказано жодної іншої інформації, передбаченої договором або формою заявки, яка б розкривала зміст господарської операції. 30.06.2019 є вихідним днем - неділя, що з огляду на встановлений графік роботи підприємства, унеможливлює підписання актів ОУ-000018/1, оу-0000018/2 у зазначений день; в долученій заявці № 1 до договору № 94 від 09.04.2019, відсутня будь-яка інформація, яка б надала можливість позивачу виконати роботи, та врахування якої відповідно до положень договору є необхідною передумовою здійснення робіт. Акти №ОУ-0000016/1, №ОУ-0000016/2 не могли бути підписані головним бухгалтером Ярошенко О.Л. у зв`язку із її перебуванням у відпустці; акти №ОУ-0000018/1 та акт №ОУ-0000018/2 не могли бути підписані Жарій В.О. у зв`язку з перебуванням останнього у відпустці з 18.06.2019. Об`єм вказаних послуг відповідно вказаних позивачем актів дорівнює 7 034,5 га, що враховуючи вартість обробки за один гектар становить 7034,5*240=1688280 грн., що не відповідає вартості робіт передбаченої договором 1440000,00 грн., та об`єму робіт відповідно до заявки - 6 000 га. Позивач вважає, що договір №94 від 09.04.2019 є фіктивним, у зв`язку з наявністю в діях відповідача та представника позивача директора Хорішко Сергія Анатолійовича умислу - приховати справжні наміри учасників правочину, а саме незаконне заволодіння майном (грошовими коштами) Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" без фактичного надання послуг з внесення засобів захисту рослин. Укладаючи договір №94 від 09.04.2019 відповідач та директор позивача Хорішко С.А. знали, що його не буде виконано, і не мали наміру надавати/отримувати послуги, тобто створювати правові наслідки, пов`язані з предметом цього договору. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що надані позивачем докази не підтверджують фіктивності правочину та наявності зловмисної змови колишнього керівника позивача з відповідачем; позивачем не надано доказів того, що сторони не мали наміру виконувати договір саме на день його підписання, а не, наприклад, такий намір виник пізніше; навіть часткове виконання робіт за договором спростовує твердження позивача та виключає визнання договору недійсним з підстав, визначених позивачем. Щодо застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення коштів у сумі 626339,00 грн., господарський суд зазначив, що позивач просив стягнути кошти саме як наслідок недійсності правочину, при цьому, вимоги стягнути кошти у зв`язку із невиконанням дійсного укладеного правочину не заявлялися, у зв`язку з чим, предметом судового розгляду не є встановлення точного обсягу виконаних робіт, відповідно, вимога про застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів у сумі 626339,00 грн. чітко заявлена саме як похідна вимога, а відтак, задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Згідно з загальним правилом, передбаченим ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки, передбачені ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Спірний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. 2 ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. При цьому, застосування ч. 1 ст. 232 ЦК України підлягає застосуванню при вирішенні спорів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи, таким, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц міститься висновок про те, що "згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Аналогічний правовий висновок зроблено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 по справі №909/330/16 та №912/2185/16 від 31.07.2019. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 березня 2021 року в справі № 201/2832/19. Також позивач зазначає, що оспорюваний договір вчинено внаслідок зловмисної колишнього керівника позивача з відповідачем. Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень. У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. В ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року у справі № 6-6639вов09 зроблено висновок про те, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. У постанові від 05.08.2020 у справі № 638/2324/14-ц суд касаційної інстанції зауважив, що для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину. Суд роз`яснив, що критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок по застосуванню статті 232 ЦК України та вказано, що "під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють". Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України). Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що надані позивачем докази не підтверджують фіктивності правочину та наявності зловмисної змови колишнього керівника позивача з відповідачем. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи зазначене, позивач мав довести, що сторони оспорюваного ним договору, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачу, мали спільний умисел на використання оспорюваного договору виключно з метою заволодіння коштами державного підприємства. Між тим, як вже зазначалось, у визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатись орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу. Відповідно до матеріалів справи спірний договір про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин № 94 від 09.04.2019 з боку Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" (замовник) підписано директором - Хорішко С.А.; з боку суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи Денисенко Андрія Володимировича (виконавець) підписано безпосередньо - Денисенко А.В. Оскільки спірний договір підписано не представниками сторін, а безпосередньо їх керівниками, так як директор товариства не є його представником в розумінні законодавства, тому позивачем та матеріалами справи не доведено наявності умислу саме представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання, а також наявності самої домовленості. Отже, позивачем не доведено наявність зловмисної домовленості та умисних дій саме представників сторін, а не їх керівників. Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, надані позивачем докази не підтверджують фіктивності правочину та наявності зловмисної змови колишнього керівника позивача з відповідачем, оскільки акт № 15 від 16.12.2020, складено виключно з представників позивача, сторони, зацікавленої у вирішенні спору, яка поставила під сумніви факт вчинення господарських операцій між представником позивача в особі директора та ФОП Денисенко А.В. , відповідно, думка співробітників позивача не може бути належним доказом фіктивності та зловмисної домовленості. Як вірно зазначено судом першої інстанції, у вищевказаному акті зазначено, що "більшість" мікродобрив та засобів захисту рослин поступили у господарство після виконання робіт відповідачем, тобто навіть за інформацією позивача, на час виконання робіт, була в наявності певна кількість мікродобрив та засобів захисту рослин, яка не становить "більшість", однак ні у вищевказаному акті, ні в позовній заяві, не зазначено, які обсяги були в наявності на момент надання послуг (згідно актів виконаних робіт). При цьому, матеріали справи також цього не містять. Також, не вказано, що обсяги мікродобрив та засобів захисту рослин, що були в наявності, не використані для надання послуг. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували б наявні обсяги засобів захисту рослин, а також факт того, що "більшість" засобів захисту рослин отримана після підписання актів виконаних робіт, зокрема, видаткові накладні, акти приймання-передачі, інформація бухгалтерського обліку залишків на складах тощо. Доводи скаржника про те, що акти на списання засобів захисту рослин затверджені Хорішко С.А. з порушеннями, не на спеціалізованому бланку, позивач не виконав інструктаж, не виконав п.3.1-3.4 договору, тощо вказують на можливі порушення позивачем правил складання документів та виконання договору, а не про зловмисну змову. Продуктивність оприскувача може вказувати на неможливість здійснення повного обсягу робіт у визначений час або про виконання робіт протягом більшого часу. Це ж стосується погодних явищ - якщо роботи виконувалися за погодних умов, при яких роботи заборонені - позивач має право пред`явити претензії саме щодо якості робіт. При цьому, оцінка дійсності договору надається на момент його укладення. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доказів фіктивності правочину та наявності зловмисної змови та того, що сторони не мали наміру виконувати договір саме на день його підписання, а не наприклад, такий намір виник пізніше, позивачем не надано. Крім того, з акту №15 від 16.12.2020 випливає наявність деяких обсягів мікродобрив та засобів захисту рослин на момент надання послуг, у зв`язку з чим навіть часткове виконання робіт за договором спростовує твердження позивача та виключає визнання договору недійсним з підстав, визначених позивачем. За таких обставин, з урахуванням наведених вище норм права, відсутні підстави, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження в діях представника позивача - директора Хорішко С.А та ФОП Денисенко А.С. наявності фіктивності чи зловмисної домовленості сторін представника однієї сторони з другою стороною під час укладення спірного договору. Посилання позивача на справу № 175/4545/19 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 367 КК України не стосується оспорюваного договору. Вказане кримінальне провадження стосувалося збитків у зв`язку із будівництвом автомобільної дороги Знам`янка - Луганськ - Ізварине "на Волгоград через м. Дніпропетровськ від автомобільної дороги Бориспіль - Дніпропетровськ - Запоріжжя до межі м. Дніпропетровська". До того ж ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10.12.2019 у кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 367 КК України закрито на підставі п.1 ч.2 ст. 284 КПК України. У цьому зв`язку позовні вимоги про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають. Щодо застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення коштів у сумі 626 339,00 грн. , то враховуючи те, що вказана вимога заявлена позивачем як похідна вимога від вимоги про визнання недійсним договору № 94 про надання послуг по внесенню засобів захисту рослин від 09.04.2019, в задоволенні якої суди дійшли висновку про відмову в її задоволенні, відповідно, вимога про застосування наслідків недійсності правочину - стягнення коштів у сумі 626 339,00 грн. задоволенню також не підлягає. Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявників у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2021 у справі №904/305/21 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2021 у справі №904/305/21 - залишити без змін. Судові витрати Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано - 22.11.2021. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя О.В. Березкіна Суддя М.О. Дармін