Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/7761/20

Дата документу 22.11.2021 Справа № 334/7761/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 334/7761/20 Головуючий у 1 інстанції: Філіпова І.М. № 22-ц/807/2932/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ В грудні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг та підписала анкету-заяву б/н від 08.11.2010 року, підтвердивши свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг. Цією заявою відповідача підтверджується, що він був повністю проінформований про умови кредитування, які були йому надані в письмовій формі. При укладанні договору сторони керувалися положеннями ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання. 08.11.2010 року відповідачем також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладанні договору надав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою банку. Позивач виконав свої зобов`язання у повному обсязі надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлено договором. В редакції Умов та Правил, яка почала діяти з 01.03.2019 року, згідно п. 2.1.1.2.12, сторони дійшли згоди, що в разі, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого кредиту, які у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 процентів для картки «Універсальна», 84,0 процентів для картки «Універсальна голд». Відповідач порушив умови договору, у зв`язку з чим станом на 02.11.2020 року заборгованість становить 30 238, 65 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 23 872,23 грн, заборгованість за нарахованими відсотками 6366,42 грн. Посилаючись на вищезазначене, просило суд стягнути з відповідача заборгованість. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2021 року у задоволенні позовної заяви відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 26 липня 2021 року до Запорізького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача Крамаренка А.А., в якому представник просить апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення, а судове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя ­без змін. У відзиві зазначено, що позивачем не надано жодного документу на підтвердження того, що ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про зміну тарифів (процентної ставки) та розміру кредитного ліміту. Наголошується, що матеріали справи не містять доказів підтвердження факту ознайомлення відповідача із Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також з умовами кредитування, в тому числі щодо нарахування процентів у розмірі, встановленому Приватбанком. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач звернувся до ПАТ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 08.11.2010 року. Відповідно до змісту анкети-заяви, відповідач погодилася, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами укладають між банком та відповідачем договір про надання банківських послуг. Частина анкети «додаткова інформація (обов`язкова для отримання кредиту/кредитної картки)» заповнена, у розділі «ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Приватбанку бажаю оформити на своє ім`я» відсутня будь-яка відмітка. Також, 08.11.2010 року відповідач підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». 14.06.2018 року відбулася державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з ПАТ КБ «Приватбанк» на АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копією статуту позивача. На підтвердження умов надання кредиту відповідачу та порушення зобов`язання останнім позивач надав суду анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, розрахунок заборгованості, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), відповідно до якого 08.11.2010 року відбувся старт карткового рахунку та встановлений кредитний ліміт в розмірі 900,00 грн, який у подальшому був змінений банком; довідка з інформацією про надані ОСОБА_1 кредитні картки, зокрема, їх номер, дату відкриття та термін дії, виписку по рахунку за період з 08.11.2010 року по 01.10.2020 року. Згідно з наданим банком розрахунком, у ОСОБА_1 станом на 02.11.2020 року виникла заборгованість за кредитним договором б/н від 08.11.2010 року в розмірі 30 238, 65 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 23 872, 23 грн, заборгованість за простроченим відсотками 6366,42 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, а також відсутність будь-яких інших погоджених у встановленому порядку домовленостей про їх нарахування та розмір чи ознайомлення з ними відповідача, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, адже зазначені документи достовірно не підтверджують вказаних обставин. З огляду на зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь банку 30 238, 65 грн. заборгованості за кредитним договором. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтями 626, 628 ЦК України регламентовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Стаття 526 ЦК України зазначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 63 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання та його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»). Враховуючи той факт, що умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути доступні та зрозумілі усім споживачам (клієнтам), а також доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на момент укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Враховуючи положення статей 633634 ЦК України, другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналіз вищезазначених положень законодавства дозволяє дійти наступного висновку. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначені актами діючого законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначені сторонами безпосередньо у договорі). Довідкою про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка міститься в матеріалах судової справи, визначена «Базова процентна ставка» у розмірі 2,5%. Однак, умови та порядок її нарахування і погашення, які є істотними умовами кредитного договору, відсутні. АТ КБ «Приватбанк», пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 08.11.2010 р. у розмірі 30 238,65 грн. станом на 02.11.2020, просив, окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. При цьому, матеріали справи не містять жодного підтвердження того, що саме із цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг ознайомився та погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафу) у відповідних розмірах та порядку нарахування, на які посилається позивач в обґрунтування позовної заяви. Крім того, роздруківка Витягів із сайту позивача не може вважатися належним доказом з огляду на те, що даний доказ залежить повністю від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни до умов та правил споживчого кредитування. У даному випадку видається неможливим застосування до даних правовідносин положення частини першої статті 634 ЦК України, зміст якої регламентує наступне: договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Оскільки до Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово вносилися зміни АТ КБ «Приватбанк» протягом часу, з якого виникли спірні правовідносини до моменту звернення до суду із даним позовом, допустимим є той факт, що кредитор може додати до позовної заяви Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, яка є найбільш сприятливою для задоволення позовних вимог. Враховуючи наведені вище обставини та факт ненадання позивачем доказів на підтвердження запропонованих відповідачу конкретних Умов та Правил надання банківських послуг, надані та долучені до матеріалів судової справи Витяг із Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть бути визнані стандартною (типовою) формою, яка встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказані обставини. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору і щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної зі сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку розміщені на сайті за посиланням http://privatbank.ua.terms/, які містяться в матеріалах судової справи, не містять підпису відповідача чи будь-якої іншої позначки, яка б свідчила про ознайомлення останнього зі змістом даного документу. А тому, зазначений Витяг не можна вважати частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Як вбачається із матеріалів справи, позивач не пред`являв відповідачу вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах, встановлених статтями 625, 1048 ЦК України. Крім того, укладений між сторонами кредитний договір у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Щодо позовних вимог про стягнення тіла кредиту, то судом першої інстанції враховано, що згідно наданої позивачем виписки по рахунку за період з 08.11.2010 року по 01.10.2020 року відповідач періодично погашав заборгованість у повному обсязі, останнього разу - 08.12.2017 року відповідачем було внесено 900,00 грн, після чого на карті залишився залишок власних коштів відповідача у розмірі 27, 45 грн. При цьому, судом встановлено, що з 08.12.2017 року по 01.10.2020 року відповідачем було внесено на картковий рахунок 39 852, 51 грн, а використано (розрахунки в магазині, поповнення мобільного рахунку, переведення кошів, зняття готівки в банкоматі тощо) відповідачем 14 086, 22 грн. Таким чином, суд першої інстанції констатував, що, відповідач, з урахуванням наданого розрахунку, повернув фактично отримані кредитні кошти. Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову. Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 342/180/17 від 03.07.2019, № 14-131цс19 від 03.07.2019. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, судова колегія вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що позичальник підписав довідку про умови кредитування, а відтак, був ознайомлений з ними. Надані позивачем у якості доказі анкета-заява позичальника та довідка про умови кредитування не можуть свідчити про дотримання прав споживача послуг. Зазначені документи не мають між собою жодного зв`язку з огляду на те, що у кожному з них відсутні застереження про їх поєднання взаємними договірними умовами. Відтак, суд першої інстанції зробив правильний висновок про неможливість базування висновків на припущеннях про те, що зазначені документи становили спільно між собою та з Умовами кредитування єдиний договір з його обов`язковими умовами та реквізитами. Тож ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 22листопада 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков