Постанова 4808 № 344/11056/14-ц

Справа № 344/11056/14-ц Провадження № 22-ц/4808/850/21 Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А. Суддя-доповідач Василишин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О., секретаря Мельник О.В., за участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Синишина П.Є., апелянта ОСОБА_2 , апелянта ОСОБА_3 , представника апелянтів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Хоптія М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 15 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Пастернак І.А. в м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживали однією сім`єю, виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів, в с т а н о в и в: У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю, виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частини квартири та грошових вкладів. Позовні вимоги мотивовано тим, що із січня 1997 року по 25 листопада 2011 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , що встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року. За час спільного проживання ними придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року, право власності на яку оформлено на ім`я ОСОБА_4 , а також відкрито карткові рахунки на його ім`я у АТ «РайффайзенБанк Аваль» на суму 32 818,08 грн та у ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 83 737,39 грн. Посилаючись на те, що вказана квартира та грошові кошти входять до складу спільного сумісного майна, враховуючи заяви про збільшення позовних вимог, просила суд: визнати квартиру АДРЕСА_1 та грошові вклади спільною сумісною власністю подружжя; виключити зі складу спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових вкладів; визнати за нею право власності на 1/2 частини спірної квартири та на 1/2 частини грошових вкладів в АТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 16 409,04 грн та у ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 41 868,69 грн. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 27,4 кв.м. об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 27,4 кв.м. Визнано грошові вклади ОСОБА_4 в банках: АТ "Райфайзен Банк Аваль" на суму 32818,08 грн (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги № 0443606800) та ПАТ КБ "ПриватБанк" на суму 57850,84 грн (рахунок 6762466716858962) об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину грошового вкладу в АТ "Райфайзен Банк Аваль" (рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги № 0443606800) на суму 16409,04 грн, на 1/2 частину грошового вкладу в ПАТ КБ "ПриватБанк" (рахунок № НОМЕР_1 ) на суму 28 925,42 грн. В задоволенні решти вимог позову відмовлено. ОСОБА_1 на рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання депозитного вкладу об`єктом спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 такого вкладу подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. В обґрунтування своїх доводів зазначила, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні її позовних вимог у вказаній вище частині, посилаючись на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірні кошти належать не тільки ОСОБА_4 , а й їй, ОСОБА_1 , оскільки для визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, набутого під час спільного проживання особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, необхідно встановити лише факт спільного проживання однією сім`єю. Інші обставини при розгляді таких справ, доказуванню не підлягають. Враховуючи викладене, просила скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на 1/2 частини депозиту та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 також подали апеляційні скарги, в яких вказали на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Свої доводи мотивували тим, що суд першої інстанції не викликав та не допитав в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , які би могли надати суттєві покази по даній справі, що в подальшому сприяло би повноті та об`єктивності розгляду справи. Крім того, суд не дотримався вимог цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи ОСОБА_2 , оскільки розглянув справу за її відсутності, незважаючи на те, що вона не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд помилково не врахував, що для визнання майна об`єктом спільної власності, доказуванню підлягають не тільки обставини щодо придбання майна за час спільного проживання, а й обставини щодо мети придбання майна та коштів, за які таке майно було набуте, що узгоджується із висновками ВС, викладеними у постанові від 27.03.2019 № 331/8757/14-ц, від 19.03.2020 у справі № 707/2488/18, 15.06.2020 у справі № 642/340/18. Так, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не звернув увагу, що спірну квартиру їх батько придбав через один місяць після продажу квартири, яка належала йому на праві особистої приватної власності, оскільки була успадкована ним після смерті матері, що свідчить про те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю. Враховуючи викладене, просили скасувати оскаржуване рішення суду, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник скаргу підтримали, просили її задоволити , а скаргу відповідачів відхилити. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та їх представник апеляційну скаргу підтримали з доводів, викладених у ній та просили відхилити скаргу ОСОБА_1 . Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до статті 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про таке. Відповідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає вказаним вимогам, з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , 1944 року народження, проживали однією сім`єю з січня 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року, яке набрало законної сили 03 лютого 2014 року (а.с.14-16, том 1). Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 13, том 1). Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с. 176, том 1). Згідно із заявами про прийняття спадщини за законом, поданими до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори дочками ОСОБА_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , до складу спадкового майна, яке залишилося після смерті спадкодавця належать: грошові вклади в АТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Ощадбанк», а також квартира АДРЕСА_1 (а.с. 169, том 1). ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 30 серпня 2005 року, ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 2898. Згідно із п. 2.1. вищевказаного договору, продаж вчинено за 3178 грн (а.с. 5, том 1). Право власності на вказану квартиру за ОСОБА_4 зареєстровано 05.09.2005 Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.09.2005 (а.с. 6, том 1). Згідно із договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 29 липня 2005 року ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 4421, ОСОБА_4 продав за 14257 грн ОСОБА_8 , від імені якого діяла ОСОБА_9 , належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 126, том 4). 27 серпня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 уклали договір № SAMDN01000706774347 (вклад «Стандарт» з щомісячною виплатою»), за умовами якого останній передав банку грошові кошти в сумі 18790,29 грн під процентну ставку 21,5% річних з автоматичною пролонгацією договору (а.с. 130, том 1). Згідно із відповіддю, наданою ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_4 у ПАТ КБ «ПриватБанк» має такі відкриті рахунки із залишком коштів на них: договір № SAMDN01000706774347, рахунок НОМЕР_3 , поточна сума станом на 25.11.2011 25886,55 грн; рахунок НОМЕР_1 , поточна сума станом на 25.11.2011 57850,84 грн; рахунок НОМЕР_4 , поточна сума станом на 25.11.2011 0,00 грн; рахунок НОМЕР_5 , поточна сума станом на 25.11.2011 0,00 грн (а.с. 199, том 1). В АТ «Райффайзен Банк Аваль» на ім`я ОСОБА_4 відкрито рахунок для зарахування пенсії та соціальної допомоги № 0443606800, залишок коштів на якому станом на 25.11.201 складав 32818,08 грн. Також було відкрито рахунок для виплати заробітної плати № 0332085400 та приватний картковий рахунок № НОМЕР_6 , залишок коштів на яких відсутній станом на 25.11.2011 (а.с. 197, том 1). Згідно із відповіддю, наданою філією Івано-Франківського обласного управління ПАТ «Ощадбанк» 27.11.2014, станом на 25.11.2011 коштів та рахунків, які належали би померлому на ім`я ОСОБА_4 , 1944 року народження, в установах ощадбанку немає (а.с. 201, том 1). Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (право спільної сумісної власності подружжя). За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, вказані норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Вказана презумпція поширюється і на майно, набуте чоловіком та дружиною, які не перебували у шлюбі, але проживали однією сім`єю як подружжя. Разом із тим, сімейне законодавство не виключає можливості набуття чоловіком чи дружиною майна на праві особистої приватної власності, незважаючи на перебування їх у шлюбі (проживання однією сім`єю як подружжя без реєстрації шлюбу), у випадку, якщо такі кошти, за які придбано майно належали їй (йому) особисто. Відтак, виходячи із презумпції спільності майна подружжя та положень статті 74 СК України, обов`язок довести належність спірного майна особисто ОСОБА_4 покладається на відповідачів. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі у поданій апеляційній скарзі вказували на те, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_4 , оскільки придбана ним за кошти, які він отримав від продажу успадкованої від матері квартири. Колегія суддів відхиляє вказані доводи з огляду на те, що такі не підтверджуються належними та допустимими доказами. Сам по собі продаж квартири ОСОБА_4 незадовго до придбання спірної квартири не свідчить про те, що квартира є виключно його особистою приватною власністю, оскільки докази того, що кошти отримані від продажу квартири використовувалися на придбання спірної квартири у матеріалах справи відсутні. Навіть якщо виходити з того, що вартість проданої квартири значно вища за ціну спірної придбаної квартири (хоча позивач стверджує, що фактично квартира була придбана за долари у значно вищому еквіваленті ніж це передбачено договором), то докази, які б вказували на використання для її придбання виключно особистих коштів ОСОБА_4 в матеріалах справи відсутні. Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянтів щодо мети придбання батьком спірної квартири для дітей, тобто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки доказів, які б підтверджували цю обставину апелянтами не представлено. Зрештою, якщо б така мета мала місце, вона могла б бути реалізованою за життя ОСОБА_4 . Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виходячи з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю з січня 1997 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року, яке набрало законної сили 03 лютого 2014 року, тобто на час придбання спірної квартири, то така вважається об`єктом їх спільної сумісної власності. Крім того, такий висновок констатовано Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у даній справі, якою справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції - що фактичне визнання рішенням суду шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вказує на належність ОСОБА_1 1/2 частини майна, набутого ними за період перебування у фактичних шлюбних відносинах. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заслуговують на увагу та не підтверджують неправомірності рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим їх апеляційні скарги слід залишити без задоволення. Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 . Так, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 27 серпня 2009 року укладено із ПАТ КБ «ПриватБанк» договір № SAMDN01000706774347 (вклад «Стандарт» з щомісячною виплатою»), за умовами якого останній передав банку грошові кошти в сумі 18790,29 грн під процентну ставку 21,5% річних з автоматичною пролонгацією договору. Позивачка, звертаючись до суду із даним позовом, просила визнати вказаний грошовий вклад об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину цього грошового вкладу. Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ці кошти належать не тільки ОСОБА_4 , а й ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим. Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «майно, набуте за час шлюбу». Відсутній в ньому і перелік такого майна. Разом з тим, слід вважати, що до речей, які входять до складу подружнього майна можуть належати і грошові вклади. Вказане узгоджується із позицією ВС, викладеною у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц. Враховуючи те, що грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку внесено під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю, а відповідачами не доведено, що такі були особистими коштами померлого, колегія суддів вважає, що вони є об`єктом спільної сумісної власності, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 має право на визнання за нею права власності на 1/2 частину таких коштів. Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув уваги, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку в АТ КБ "ПриватБанк" (договір SAMDN01000706774347, рахунок НОМЕР_3 ) у сумі 18790,29 грн об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього грошового вкладу слід скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовної вимоги. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи те, що рішення суду скасовано лише в частині визнання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку об`єктом спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частину цього грошового вкладу, апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат, лише в цій частині. ОСОБА_1 за подання позову в цій частині сплачено 243,60 грн, за подання апеляційної скарги 365,40 грн, враховуючи те, що її позовні вимоги задоволено повністю та задоволено вимоги апеляційної скарги, понесені нею витрати слід стягнути на її користь із відповідачів. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково надав оцінку вимогам позовної заяви про виключення із спадкового майна спірної квартири та грошових коштів, оскільки такі вимоги уже були предметом розгляду судів. Так, у рішенні Апеляційного суду Івано-Франківського області від 22 вересня 2015 року з приводу вказаних вимог судом зазначено, що такий спосіб захисту порушеного права в даному конкретному випадку не може бути задоволений та є зайвим, адже права позивача як власника повністю захищаються шляхом визнання за нею права власності на половину майна та грошових коштів. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 20 квітня 2016 року погодився із зазначеним висновком апеляційного суду та залишив рішення суду в цій частині без змін. А відтак, підстави для нового розгляду цих вимог, відсутні. Враховуючи викладене, з мотивувальної частини рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 року необхідно виключити абзац 46, який свідчить про помилковий розгляд судом зазначених вище вимог, а саме: «Що стосується позовної вимоги про виключення із спадкового майна певної частини майна та коштів, то така задоволенню не підлягає, поскільки такий спосіб захисту порушеного права в даному конкретному випадку не може бути задоволений та є зайвим, адже права позивача як власника повністю захищаються шляхом визнання за нею права власності на половину майна та грошових коштів». Таким чином, рішення суду слід скасувати в частині відмови в задоволенні вимоги щодо депозитного вкладу, а в решті рішення підлягає залишенню без змін із виключенням з мотивувальної його частини обґрунтування , яке не стосується позовних вимог. Керуючись ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання грошовихкоштів, розміщених на депозитному рахунку в АТ КБ "ПриватБанк" (договір SAMDN01000706774347, рахунок НОМЕР_3 ) у сумі 18790,29 грноб`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього грошового вкладу скасувати. В цій частині ухвалити нове рішення, яким задоволити позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку в АТ КБ "ПриватБанк" (договір SAMDN01000706774347, рахунок НОМЕР_3 ) у сумі 18790,29 грн із нарахованими відсотками об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та визнати грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку в АТ КБ "ПриватБанк" (договір SAMDN01000706774347, рахунок НОМЕР_3 ) у сумі 18790,29 грн із нарахованими відсотками об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину грошового вкладу в АТ КБ "ПриватБанк" (договір SAMDN01000706774347, рахунок НОМЕР_3 ) у сумі 18790,29 грн із нарахованими відсотками. Виключити з мотивувальної частини рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2021 року абзац 46 в частині слів: «Що стосується позовної вимоги про виключення із спадкового майна певної частини майна та коштів, то така задоволенню не підлягає, поскільки такий спосіб захисту порушеного права в даному конкретному випадку не може бути задоволений та є зайвим, адже права позивача як власника повністю захищаються шляхом визнання за нею права власності на половину майна та грошових коштів». В решті рішення залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 304,5 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року. Суддя-доповідач: Л.В. Василишин Судді: І.О. Максюта М.Д. Горейко