Постанова 4819 № 954/925/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 954/925/20 Головуючий в І інстанції Гончаренко О.В. Номер провадження: №22-ц/819/1542/21 Доповідач Кутурланова О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 жовтня 2021 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кутурланової О.В., суддів: Майданіка В.В., Орловської Н.В., секретар судового засідання Юськів І.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області у складі судді Гончаренка О.В. від 24 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , секретаря Хрещенівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області Степури Романа Івановича, приватного нотаріуса Нововоронцовського районного нотаріального округу Херсонської області Виноградової Наталії Миколаївни, треті особи на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача: Хрещенівська сільська рада Нововоронцовського району Херсонської області про визнання незаконними дій та застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , секретаря Хрещенівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області Степури Р.І., приватного нотаріуса Нововоронцовського районного нотаріального округу Херсонської області Виноградової Н.М., треті особи на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача: Хрещенівська сільська рада Нововоронцовського району Херсонської області, про визнання незаконними дій та застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту. В обґрунтування позову посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , який до дня смерті був зареєстрований та проживав в с. Українка Нововоронцовського району Херсонської області. Після відкриття спадщини вона звернулася з заявою про прийняття спадщини за законом до приватного нотаріуса Виноградової Н.М., від якої дізналася про існування складеного батьком заповіту на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за №307, посвідченого секретарем Хрещенівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області Степурою Р.І., згідно якого ОСОБА_5 заповів ОСОБА_2 земельну ділянку площею 6,92 га, розташовану на території Біляївської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області, призначену для товарного сільськогосподарського виробництва. Посилаючись на те, що заповіт складений у Хрещенівській сільській раді Нововоронцовського району Херсонської області, тобто поза межами проживання спадкодавця, посвідчений посадовою особою іншої сільської ради, а отже не уповноваженою особою, складений на користь чужої для спадкодавця людини, просила суд: - визнати незаконними дії секретаря Хрещенівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області Степури Р.І. щодо посвідчення заповіту від 06.08.2018 року, складеного ОСОБА_5 ; - визнати нікчемним та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину щодо заповіту від 06.08.2018 року, виключити із кола спадкоємців за заповітом ОСОБА_2 ; - заборонити видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину; - включити до кола спадкоємців за законом першої черги ОСОБА_1 . Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 24 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність рішення суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 24 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша ст.12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Українка Нововоронцовського району Херсонської області, про що складено відповідний актовий запис №08, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 16.12.2019 року. З копії спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, а також ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , як спадкоємці першої черги за законом. Відповідно до заповіту від 06.08.2018 року, ОСОБА_5 заповів все належне йому майно, а саме земельну ділянку в межах згідно з планом загальною площею 6,92 га, розташовану на території Біляївської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області та призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений секретарем Хрещенівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області Степурою Р.І. та зареєстровано в реєстрі за №307 (а.с.86) Згідно довідки Біляївської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області №117 від 09.06.2020 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною 1 ст.1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно до ч.1 ст.1235 ЦК України встановлено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Частиною 2 ст.215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Як передбачено ч.1 ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Згідно з ч.1,2 ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Відповідно до ст.1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Згідно статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах. Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту. Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Пунктом 2.1. Порядку визначено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості вчинюваної нотаріальної дії, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання. Відповідно до ч.ч.1,4 ст.50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради. Як вбачається з матеріалів справи, на території Хрещенівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області обов`язки з вчинення нотаріальних дій виконує секретар ради згідно ЗУ «Про нотаріат» (а.с.33). Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що секретар Хрещенівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області Степура Р.І. не мав повноважень здійснювати нотаріальні дії на момент складення заповіту, а тому доводи апеляційної скарги про те, що заповіт було посвідчено не уповноваженою особою колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги та відхиляються. Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України). Нездійснення цього права не є підставою для його припинення. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки. На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування. Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 ЦК України. Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням. Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування. Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди до запрошення нотаріуса посвідчити заповіт. Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту. Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті. Як наслідок, немає жодних підстав вважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування правочину поза межами цього органу тягне нікчемність заповіту. Відтак, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи не в межах цього органу (за місцем проживання заповідача), це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України. У цивільному законодавстві нікчемність правочинів передбачена у випадках, встановлених законом, підстав для чого у наведеній ситуації не вбачається. Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту. Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує це вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача. Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього. Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину, тому штучно віднаходити підстави для того, аби визнати заповіт нікчемним, зокрема з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт ОСОБА_5 , який не входив до територіальної громади с.Хрещенівка Нововоронцовського району Херсонської області за відсутності інших суттєвих і значимих посилань щодо його недійсності (несправжність підпису, тощо) видається таким, що не ґрунтується на чинному законодавстві. Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Колегія суддів також звертає увагу на те, що зазначене не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України. Інакший підхід призводив би до необґрунтованого покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов`язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, постановах Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 року у справі № 220/183/20. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для встановлення недійсності заповіту, оскільки він відповідає вимогам законодавства, зокрема: складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце та час його складання, заповіт особисто підписаний заповідачем та посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування. Доводи апеляційної скарги про те, що заповіт складено на користь чужої для спадкодавця людини, колегією суддів відхиляються, оскільки заповіт це особисте розпорядження спадкодавця, в якому відповідно до ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Посилання апелянта на наявність договірних відносин між померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з приводу оренди оспорюваної земельної ділянки колегією суддів також відхиляються, оскільки наявність договору не змінює виражену у заповіті останню волю спадкодавця. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду та переоцінки доказів і не спростовують висновків суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 24 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Дата складання повного тексту постанови 12.11.2021 року Головуючий О.В. Кутурланова Судді: В.В. Майданік Н.В. Орловська