Постанова Хмельницький апеляційний суд № 683/634/21

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 683/634/21 Провадження № 22-ц/4820/1784/21 Категорія: 19, 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), Костенка А.М., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Гриньова А.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №683/634/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 серпня 2021 року (суддя Кутасевич О.Г., повне судове рішення складено 03 вересня 2021 року) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» (далі Банк) вказувало, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала Заяву №б/н від 14.12.2017. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була проінформована щодо умов кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Банком на підставі Договору відповідачці відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, який вподальшому збільшено до 9000 грн. Позивач зазначив, що ним виконані взяті на себе зобов`язання за Договором в повному обсязі, тоді як відповідачка не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку із чим станом на 22.02.2021 виникла заборгованість у розмірі 10793,50 грн, з яких: 8685,15 грн заборгованість за кредитом; 2108,35 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Зважаючи на викладене, Банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 10793,50 грн заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 14.12.2017 та судові витрати. Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із цим рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Банк посилається на те, що на підставі анкети-заяви відповідачці відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено кредитний ліміт 25000 грн, яку остання активувала та вподальшому користувалася, а тому вказане свідчить про укладення сторонами кредитного договору. А з виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, однак використані кредитні кошти не повернула. Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково послався на постанову Великої Палати Верховного Суду №342/180/17 від 03.07.2019 та не звернув уваги на те, що цій справі та справі №342/180/17 різні обставини. Банк також зазначає, що суд першої інстанції, здійснюючи перерахунок заборгованості, проігнорував, що відповідачка не звільнялася від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом за ст. 1048 ЦК України і, крім того, не оспорювала факт погодження умов кредитування, у тому числі щодо порядку погашення заборгованості. Банк вказує, що якщо суд вважав, що умовами договору не встановлена конкретна відсоткова ставка, він не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом, а був зобов`язаний застосувати ст. 1048 ЦК України. Апелянт посилається на те, що відповідачкою не доведено факту належного виконання умов кредитного договору зокрема щодо сплати процентів та повернення в повному обсязі суми отриманих кредитних коштів, а тому суд передчасно з формальних міркувань та припущень відмовив в задоволені позову. Банк також зазначає, що висновок суду про погашення заборгованості, що зроблений судом без урахування зазначених норм матеріального права, з урахуванням преюдиційного значення встановлених судом обставин, позбавляє позивача права на ефективний судовий захист, адже наявність висновку про погашення заборгованості за кредитом, що зроблений судом передчасно та без встановлення обставин справи, позбавляє Банк можливості стягнути з позичальника відсотки за ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, право на які гарантовані законом та які в цій справі судом не лише не стягувалися, а й не визначалися. Зважаючи на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким позовні вимоги Банку задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив. Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Так, звертаючись до суду, позивач посилався на те, що ОСОБА_1 користувалася картковим рахунком, використовуючи кредитні кошти і цим самим прийняла пропозицію Банку та уклала кредитний договір, що узгоджується із ч. 2 ст. 642 ЦПК України. І через порушення відповідачкою своїх зобов`язань за кредитним договором щодо не погашення кредитної заборгованості, у Банку виникло право дострокової вимоги до останньої про повернення всієї суми кредиту, що станом на 31.08.2019 за розрахунком Банку становила 10793 грн 50 коп: 8685,15 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2108,35 грн - заборгованість за простроченим відсотками, яку позивач просив стягнути із боржника. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем наявності кредитної заборгованості ОСОБА_1 в розмірі 10793 грн 50 коп по кредитному договору від 14.12.2017. Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права і ці висновки суду узгоджуються з матеріалами справи. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що 14.12.2017 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис ОСОБА_1 у заяві (а.с.16). Як слідує із довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 згідно кредитного договору №б/н отримала картку № НОМЕР_1 терміном дії до 10.2021 року (а.с. 14). З виписки по особовому рахунку вбачається, що ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти та користувалася ними, періодично погашаючи заборгованість (а.с. 76-81). Відповідно до розрахунків заборгованості за договором №б/н від 14.12.2017, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 31.08.2019 заборгованість за поточним тілом кредиту становить 8270,75 грн та 309,55 грн за нарахованими відсотками; а заборгованість за простроченим тілом кредиту станом на 22.02.2021 нараховано 8685,15 грн, а за простроченим відсотками 2108,35 грн і всього 10793,50 грн (а.с.10-13). Відповідно до ч 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом ч 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Як передбачено ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч 1, 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На підтвердження вимог щодо стягнення із відповідачки заборгованості за кредитом АТ КБ «ПриватБанк» надало суду: розрахунки заборгованості за кредитним договором станом на 31.08.2019 та на 22.02.2021; Анкету - заяву ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку; копію паспорту споживчого кредиту; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг з Протоколу №55 засідання Правління від 22.11.2017, блок 13; виписку по рахунку позичальника; довідки про отримання ОСОБА_1 карти згідно кредитного договору і про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 . При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці: витяг із Умов та Правил надання банківських послуг, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Протоколу №55 засідання Правління від 22.11.2017, блок 13 (а.с. 20-67) розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку 14.12.2017 (а.с. 16), а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та саме в зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку їх нарахування. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Умови та правилами надання банківських послуг в редакції 22.11.2017 не є складовою кредитного договору, що укладений між сторонами, оскільки не підписані відповідачкою. Також, суд першої інстанції вірно виходив з того, що копія паспорту споживчого кредиту від 22.05.2020, що доданий Банком до позовної заяви не є невід`ємною частиною кредитного договору, що укладено між сторонами 14.12.2017 та не є узгодженням сторонами цього кредитного договору умов сплати відсотків за користування кредитними коштами. Адже встановлено, що на час укладення між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору (14 грудня 2017 року) паспорт споживчого кредиту був відсутній, оскільки, як вбачається із наданого позивачем зазначеного доказу, останній був підписаний кредитодавцем АТ КБ «ПриватБанк» та позичальником ОСОБА_1 22.05.2020, тобто через 2 роки і 5 місяців після укладення між сторонами кредитного договору. А тому цей доказ не підтверджує узгодження між сторонами такої істотної умови договору, як сплату відсотків за користування кредитними коштами. Як вбачається із розрахунків заборгованості за договором №б/н від 02.08.2017, укладеного між Банком та ОСОБА_1 станом на 31.08.2019 та на 22.05.2021 (а.с. 10-13) за період з 14.12.2017 по 31.07.2020 проценти за користування кредитними коштами нараховувалися Банком на поточну заборгованість за відсотковою ставкою 3,6% в місяць, а за період з 01.08.2020 по 22.05.2021 проценти на поточну заборгованість нараховувалися за відсотковою ставкою в розмірі 3,50% в місяць, що не відповідає умовам кредитного договору від 14.12.2017, який укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та позичальником. Враховуючи вищезазначені розрахунки та виписки по рахунку позичальника (а.с. 76-81, 101- 128), суд першої інстанції правильно виходив з того, що списання Банком коштів в сумі 8094,44 грн на погашення процентів за рахунок кредитних коштів фактично призвело до збільшення заборгованості за кредитом. І провівши власний розрахунок та врахувавши факт сплати 04.05.2021 позичальником на погашення кредитної заборгованості 1000 грн, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивачем в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України з врахуванням отриманих ОСОБА_1 та повернутих нею кредитних коштів не доведено наявність станом на 22.05.2021 заборгованості по кредитному договору №б/н від 14.12.2017 в розмірі 10793,50 грн (8685,15 грн (заборгованість за кредитом) + 2108,35 грн (заборгованість по відсоткам за користування кредитом). З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 207, 634, 638 ЦК України щодо укладення договору і узгодження його умов та порушення норм процесуального права в частині не прийняття до уваги доказів щодо приєднання відповідачки до умов договору є такими, що не заслуговують на увагу. Оцінюючи посилання апелянта на не врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду по справах №755/7704/15-ц від 23.01.2018 та №159/2146/15-ц від 26.09.2018, №189/2109/18 від 22.07.2020, судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже судом у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України надано оцінку розрахункам заборгованості за договором №б/н від 14.12.2017, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 31.07.2019 та 22.05.2021 і в мотивувальній частині оскаржуваного рішення наведено розрахунок, яким підтверджено відсутність заборгованості відповідачки перед АТ КБ «ПриватБанк» по зазначеному кредитному договору. І ці доводи апеляції зводяться до словесної незгоди апелянта із оцінкою судом зазначених письмових доказів. Апелянт в апеляційній скарзі посилається на правові позиції Верховного Суду, що викладені у постанові від 29.07.2020 по справі №753/10779/16-ц, але вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки обставини у цих справах не є подібними: у вказаній справі предметом позову було визнання недійсним кредитного договору, застосування реституції, зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» вчинити дії по зарахуванню коштів в рахунок виконання зобов`язань позичальника по поверненню грошових коштів та стягнути моральну шкоду, а у цій справі предметом позову є стягнення заборгованості по кредитному договору. Також, не заслуговують на увагу посилання апелянта на правові висновки, що викладені Верховним Судом в постановах від 18.12.2019 (справа №205/2825/18), від 20.05.2020 (справа №588/62/18), від 21.10.2020 (справа №331/4560/19) хоча предмет спору у зазначених справах та в цій справі № 683/634/21 є однаковий - стягнення кредитної заборгованості, однак обставини у цих справах не є подібними, оскільки по цій справі судом першої інстанції вірно встановлено відсутність заборгованості позичальника ОСОБА_1 за кредитом, а тому відсутні підстави для нарахування відсотків. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про відмову у позові позбавляє позивача права на ефективний судовий захист - на звернення до суду про стягнення із позичальника відсотків за користування кредитними коштами по ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, судова колегія їх вважає неспроможними, адже саме позивач, звертаючись до суду із позовом, визначає предмет та підстави позову. З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що вирішуючи спір на підставі наданих позивачем доказів, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 18 листопада 2021 року. Судді А.П. Корніюк А.М. Костенко Т.В. Спірідонова