Постанова Київський апеляційний суд № 752/19697/19

Справа № 752/19697/19 Головуючий 1 інстанція- Чередніченко Н.П. Провадження № 22-ц/824/10716/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 18 листопада 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Примушка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 12 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Телявський Анатолій Миколайович, ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувавала тим, що 22серпня 2007 року між нею і ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML-400/262/2007 (з послідуючими додатковими договорами), за умовами якого вонаотримала кредитні кошти в сумі 200000 доларів США, строком до 22 серпня 2027 року. В цей же день на забезпечення виконання зобов'язань між нею і банком укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № PCL-400/262/2007, предметом якого є належна їй квартира АДРЕСА_1 . Посилалася, що 29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого банк передав товариству право вимоги за укладеним з нею кредитним договором № ML-400/262/2007, а 07 липня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення прав вимоги за укладеним з нею договором іпотеки № PCL-400/262/2007. З огляду на неналежне виконання нею обов`язків по погашенню кредиту рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 січня 2013 року у справі № 2-717/11 стягнуто солідарно з неї та поручителя ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» борг за кредитним договором № ML-400/262/2007 в розмірі 1818577,51 грн., яке перебуває на виконанні у Голосіївському РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві, виконавче провадження № 55028688, відкрите 30 жовтня 2017 року Вказувала, 03 березня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення - 2 - шляхом реалізації на належну їй квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки № PCL-400/262/2007 в рахунок погашення боргу за кредитним договором перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 2225081,53 грн., який з 06 серпня 2019 року перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Телявського А.М., виконавче провадження № 59723319. Тобто, на даний час існують два виконавчі провадження за одним і тим же кредитним зобов`язанням, а саме - виконавче провадження № 55028688 щодо виконання рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 січня 2013 року про стягнення з неїборгу за кредитом у розмірі 1818577,51 грн., та виконавче провадження провадження № 59723319 щодо виконання виконавчого напису від 03 березня 2014 року про звернення стягнення на належну їй квартиру в рахунок погашення боргу у розмірі 2225081,53 грн. Вважає, виконавчий напис незаконним, оскільки виконавчий напис вчинено одночасно і під час розгляду цивільної справи № 2-717/10, що свідчить про наявність спору про розмір боргу. Вказує, що стягнення заборгованості та звернення стягнення на квартиру є тотожними, оскільки, звернення стягнення на предмет іпотеки проводиться в межах кредитного договору. Більше того розмір стягнення за виконавчим написом нотаріуса є значно більшим ніж за виконавчим листом, виданим у справі № 2-717/10. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що спірний виконавчий напис було вчинено щодо заборгованості, яка не була безспірною, приватним нотаріусом належним чином не було встановлено дійсний розмір боргу, залишено поза увагою перебування на розгляді в суді спору щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, виконавчий напис містить помилки та неточності, а відтак наявні підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. У зв`язку з наведеним просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 722, вчинений 03 березня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. Ухвалою суду Голосіївського районного суду м.Києва відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» замінено на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Інвестстандарт» відповідно до укладених між сторонами 12 листопада 2020 року договорів факторингу та відступлення прав вимоги (т.2 а.с.231-234). Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 12 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду обстаивнам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована помилковістю врахування судом рішення Голосіївського районного суду від 13 липня 2015 року у справі № 752/6960/15-ц за її позовом про визнання цього ж виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яким у задоволенні позову було відмовлено з підстав того, що позивачем не було доведено те, що в суді існував спір між сторонами, оскільки вказаний позов було подано з інших підстав. Суд не врахував, що при вчиненні виконавчого напису відповідне право стягувача, для захисту якого він звертається до нотаріуса, має існувати на момент звернення, а сама заборгованість чи інша відповідальність боржника перед кередитором має бути безспірною, що є обов`язковою умовою для вчинення виконавчого напису. Суд не звернув уваги, що сам по собі факт подання документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору щодо боргу та його розміру. Суд залишив поза увагою, що на час вчинення виконавчого напису Центральним районним судом м.Миколаєва розглядалася справа про стягнення з неї боргу в розмірі 1818577,51 грн. Вважає, що при вирішенні її вимог суд не має обмежуватися лише перевіркою дотримання - 3 - нотаріусом формальних процедур, а має перевірити усі доводи боржника, в тому числі чи була заборгованіть безспірною, чи не було невирішених спорів щодо боргу на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Інвестстандарт»подав письмові пояснення на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Родіонова В.Є. належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується судовими повістками, направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказані ними в апеляційній скарзі електронні адреси, і повідомленнями про їх доставлення, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. В суді апеляційної інстанції представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Інвестстандарт» адвокат Спінулова В.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Приватний нотаріус Бондар І.М. надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Решта третіх осіб належно повідомлені про розгляд справи, не з`явилися, причин неявки не сповістили. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки його недоведеністю. При цьому суд виходив з того, що оспорюваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Бондар І.М. правомірно, в межах повноважень та з дотриманням вимог закону Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а наведені позивачем підстави, зокрема, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався у безспірності боргу, наявність двох виконавчих проваджень за одним і тим же кредитним зобов`язанням, наявність помилок та неточностей у виконавчому написі, тощо, не свідчать про можливість його визнання таким, що не підлягає виконанню. Такі висновки судує правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження»). Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів - 4 - місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом МЮ України № 296/5 від 22 лютого 2012 року. Згідно ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Аналогічні положення містить Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, яка регулює вчинення нотаріусами виконавчих написів (в редакції на час вчинення виконавчого напису). Згідно п.1.1 цієї Глави для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно п.1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно п.п.3.1., 3.2., 3.5 цієї Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем та передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМ України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМ України № 1172 від 29 червня 1999 pоку, п.2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають із кредитних відносин» для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитним правовідносин, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Отже, за змістом наведених норм вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не вирішує спорів про право, а відтак вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку(правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц). Відповідно до ст.50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її - 5 - вчиненні можуть бути оскаржені до суду особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц). Визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню можливе не лише з підстав недотримання нотаріусом порядку та процедури вчинення виконавчого напису, а також у зв`язку із наявністю спору між кредитором та стягувачем щодо розміру заборгованості. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року при розгляді справи № 6-887цс17, предметом якої був спір про оспорення виконавчого напису, де суд вказав, що боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, згідно якої, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав (п.34 постанови). Судом першої інстанції встановлено, що 22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 і ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», було укладено кредитний договір - 6 - № ML-400/262/2007 (з послідуючими додатковими договорами), за умовами якого позивачка отримала кредитні кошти в сумі 200000 доларів США строком на 20 років до 22 серпня 2027 року. В цей же день 22 серпня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань між ОСОБА_1 і ЗАТ «ОТП Банк» укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № PCL-400/262/2007, згідно якого позивачка передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1 . 29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк»і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого банк передав товариствуправо вимоги за укладеним з ОСОБА_1 кредитним договором № ML-400/262/2007. 07 липня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк»і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення прав вимоги за укладеним з ОСОБА_1 договором іпотеки № PCL-400/262/2007. З огляду на неналежне виконання ОСОБА_1 обов`язків по погашенню кредиту рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 січня 2013 року у справі № 2-717/11 за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто солідарно з позичальниці ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» борг за кредитним договором № ML-400/262/2007 в розмірі 1818577,51 грн. Вказане рішення суду перебуває на виконанні у Голосіївському РВ ДВС м.Київ ГТУЮ у м.Києві, виконавче провадження № 55028688, відкрите 30 жовтня 2017 року. Також судом встановлено, що 03 березня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки № PCL-400/262/2007 в рахунок погашення боргу за кредитним договором перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 2225081,53 грн. шляхом його реалізації, який з 06 серпня 2019 року перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Телявського А.М., виконавче провадження № 59723319. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року у справі № 752/6960/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 11 липня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання виконавчого напису від 03 березня 2014 року таким, що не підлягає виконанню. Зазначенимисудовими рішеннями встановлено, що вказана у виконавчому написі заборгованість ОСОБА_1 є безспірною і нею не спростована, а при вчиненні виконавчого напису процедура дотримана. За таких обставин, встановивши у справі, яка переглядається, наявність доказів належного направлення кредитором на адресу ОСОБА_1 як іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень та наслідки її невиконання, а також те, що нотаріусу кредитором надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, та неспростування цих обставин з боку позивачки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові. Доводи апеляційної скарги про помилкове врахування судом рішення Голосіївського районного суду від 13 липня 2015 року у справі № 752/6960/15-ц за її позовом про визнання цього ж виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яким у задоволенні позову було відмовлено, оскільки вказаний позов було подано з інших підстав колегія суддів відхиляє як наобгрунтовані. Згідно приписів ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо - 7 - якої встановлено ці обставини. Отже, дана норма чітко вказує на преюдиційність встановлених обставин стосовно певної особи рішенням суду у іншій цивільній справі. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта». Аналогічна правова позиція міститьсяу постанові Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16. Судовими рішеннями у справі № 752/6960/15-ц за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, встановлено, що згідно наданого розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором склала 229228,77 доларів США, з яких 209975,01 доларів США тіло кредиту, 19253,76 доларів США проценти. 16 травня 2013 року кредиторнаправив ОСОБА_1 згідно опису вкладення в цінний лист вимогу про погашення заборгованості (вих. № n2200 16/05/2013 р.), щодо дострокового виконання позивачкою боргових зобов`язань шляхом сплатиборгу 229228,77 доларів США та проінформував позивачку про можливість вчинення виконавчого напису після спливу тридцяти днів після направлення вказаної вимоги. Водночас позивачкою не надано доказів погашення нею заборгованості. Згідно письмових пояснень приватного нотаріуса Бондар І.М. їй було надано вищезазначені документи для вчинення виконавчого напису, а тому суд прийшовдо висновку, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено з дотриманням вимог чинного законодавства України. Також, у рішенні Голосіївського районного суду від 13 липня 2015 року у справі № 752/6960/15-ц дана оцінка доводам позивачки щодо подвійного стягнення з огляду на наявність рішення Центрального районного суду м.Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 боргу за кредитом, а також щодо наявності спору в суді на момент вчинення виконавчого напису та іншим доводам. Із встановленими обставинами та оцінкою доводів сторін погодився Апеляційний суд м.Києва, який своєю ухвалою від 11 липня 2017 року залишив судове рішення без змін. За таких обставин, враховуючи приписи ч.2 ст.82 ЦПК України, суд першої інстанції вірно врахував обставини, встановлені судовими рішеннням у справі № 752/6960/15-ц у відношенні позивачки ОСОБА_1 , якіне підлягають повторному доказуванню при розгляді даної справи. При цьому посилання в апеляційній скарзі на те, що позов у справі № 752/6960/15-ц було подано ОСОБА_1 з інших підстав колегія суддів відхиляє як такі, що не мають - 8 - правового значення, оскільки ч.4 ст.82 ЦПК України встановлює преюдиційність обставин, встановлених рішенням суду у іншій справі, незалежно від підстав позову. Це по-перше. По-друге, як вбачається із описової частини рішення Голосіївського районного суду від 13 липня 2015 року позивачка мотивувала свої вимоги тим, що виконавчий напис вчинено стосовно заборгованості, яка не є безспірною, оскільки вже оспорювалась в суді, а також наявністю рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 14 січня 2013 року у справі № 2-717/11 про стягнення боргу, що узгоджується із обгрунтуванням вимог у даній справі та свідчить про правильність висновків суду у справі, що переглядається. Відхиляючи наведені вище аргументи скаржниці, колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК Українизастосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду(«що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»). Як зазначено в Доповіді щодо верховенства права Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), правова визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Існування суперечливих рішень, що їх виносять суди, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики. ЄСПЛ зазначав, що сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи (рішення від 24 липня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/99). Це ж стосується доводів апеляційної скарги про неврахування судом того, що при вчиненні виконавчого напису відповідне право стягувача, для захисту якого він звертається до нотаріуса, має існувати на момент звернення, а сама заборгованість чи інша відповідальність боржника перед кередитором має бути безспірною, що є обов`язковою умовою для вчинення виконавчого напису, які є безпідставними із викладених вище підстав. Посилання у скарзі на те, що суд не звернув уваги, що сам по собі факт подання документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору щодо боргу та його розміру необгрунтовані. Як вище вказувалося для вчинення виконавчого напису кредитором були надані приватному нотаріусу всі необхідні документі, які підтверджують безспірність заборгованості і які передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою КМ України № 1172 від 29 червня 1999 року.Також були надані докази направлення відповідної вимоги на адресу позивачки кредитором. - 9 - Закон не передбачає покладення на нотаріуса обов`язку по перевірці розміру наявності безспірної заборгованості боржника перед стягувачем шляхом дослідження інших документів, не передбачених вказаним Переліком. Посилаючись на невірність та спірність розміру боргу за кредитом, позивачка всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення. Доводи апеляційної скарги про те, що на час вчинення виконавчого напису Центральним районним судом м.Миколаєва розглядалася справа про стягнення з ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 боргу в розмірі 1818577,51 грн. колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки рішення Центрального районного суду м.Миколаєва ухвалено 14січня 2013 року, а виконавчий напис вчинено 03 березня 2014 року. Окрім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, де, відступаючи від висновку Верховного Суду України у постанові від 04 березня 2015 року у справі № 6-27цс15, Велика Палата дійшла висновку, що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об`єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Переліку. Таким чином, вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчих написів (п.п.36, 38 та 40). Наведені в апеляційній скарзі доводи про наявність двох виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості та щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за одним і тим же кредитним зобов'язанням, що на думку скаржниці є тотожним та свідчить про подвійність стягнення безпідставні, оскільки наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора боргуза кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, де Велика Палата зазначила, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, а застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним - 10 - стягненням заборгованості. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17, в якій Велика Палата послалася, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня (п.п.31, 32). Доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні позовних вимог суд не мав обмежуватися лише перевіркою дотримання нотаріусом формальних процедур, а мав перевірити усі її доводи як боржника, в тому числі чи була заборгованіть безспірною, чи не було невирішених спорів щодо боргу на час вчинення нотаріусом виконавчого напису колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Ухвалюючи рішення, суд вірно вказав у тексті, що підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника, а тому суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Відхиляючи дані доводи, колегія суддів виходить з того, що законодавство не визначає переліку обставин, які свідчать про наявність спору щодо розміру боргу і яківстановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесуального законуза наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів(правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц). Не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи аргументи позивачки про те, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису належним чином не переконався у безспірності розміру суми, не встановив дійсний розмір боргу, та наведене повністю спростовується наявними у справі доказами. Це ж підтверджується висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі № 752/6960/15-ц, де судами було встановлено відсутність підстав для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зокрема, з підстав спірності боргу та того, що нотаріусом при його вчиненні були порушені вимоги закону, а також констатовано надання нотаріусу всіх необхідних документів. Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і поясненнях, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, - 11 - до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 12 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: