Постанова 4857 № 380/597/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/597/21 пров. № А/857/16846/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І., представника відповідача Мельничука Ю. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року (прийняте у м. Львові суддею Сакалошем В.М.; складене у повному обсязі 14 липня 2021 року) в адміністративній справі № 380/597/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Офісу генерального прокурора України про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив: - визнати протиправним і скасувати наказ керівника Львівської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 2511к про звільнення його з посади прокурора Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020 року; - поновити його в органах прокуратури на посаді прокурора Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області з 31 грудня 2020 року; - стягнути з Львівської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 31.12.2020 по дату фактичного поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 2001 року проходив службу в органах прокуратури Львівської області на різних посадах. Наказом прокурора Львівської області від 30.06.2016 № 1369к призначений на посаду прокурора Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області. Відповідно до наказу керівника Львівської обласної прокуратури від 23.12.2020 № 2511к його звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020. Підставою прийняття даного наказу слугувало рішення кадрової комісії від 23.11.2020 № 45, з яким його ознайомлено не було. Вважає, що його незаконно звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру», в зв`язку із відсутністю обставин реорганізації, ліквідації або скорочення штату Городоцької місцевої прокуратури Львівської області на час звільнення, тобто за відсутності для цього законних та обґрунтованих підстав, а неуспішне проходження атестації не може бути підставою для звільнення. Вказаний наказ про своє звільнення вважає протиправним, тому звернувся до суду для поновлення своїх порушених прав. Також зазначає, що посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-УІІ без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для нього негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необгрунтованим з тих підстав, що таке винесене без з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а викладені в рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Також суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права внаслідок неправильного тлумачення закону, що призвело до неправильного вирішення справи по суті та прийняття необгрунтованого рішення. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж доводами, що й вимоги позовної заяви. Також зазначає, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України № 1697-VІІ «Про прокуратуру» двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. З огляду на викладене, вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму Закону № 1697-VІІ без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення, позаяк зміст наказу не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу. Зазначає, що відбулося лише перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора, а Прокуратури Львівської області в Львівську обласну прокуратуру, без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, посилання суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні на підставність звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки на час його звільнення ні реорганізація, ні ліквідація, ні скорочення штатів Львівської обласної прокуратури взагалі та зокрема посади прокурора Городоцької місцевої прокуратури Львівської області, яку він обіймав, не відбувалося, хоча в оспорюваному наказі вказана саме ця підстава для звільнення. Також, результати проведення атестації не є підставою для звільнення державного службовця, позаяк однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівників, в т.ч. визначений статтею 51 Закону України «Про прокуратуру», як спеціального закону; у вказаній нормі відсутня така підстава для звільнення. Отже поширення висновків суду в оскаржуваному рішенні не може застосуватись до спірних правовідносин і вказує на порушення судом норм матеріального права, а також застосування акту, який втратив чинність, ще до часу виникнення спірних правовідносин. Наголошує на тому, що відповідно до статті 16 вказаного Закону незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Позивач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, що відповідно до приписів частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Представник позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 2001 року проходив службу в органах прокуратури Львівської області на різних посадах. Наказом прокурора Львівської області від 30.06.2016 № 1369к призначений на посаду прокурора Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури Львівської області. А наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 23.12.2020 № 2511к його звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020. Підставою прийняття цього наказу слугувало рішення № 45 кадрової комісії № 2 від 23.11.2020 про неуспішне проходження позивачем атестації. Так, за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) ОСОБА_1 набрав 64 балів, що є менше прохідного балу для складання іспиту (70 балів) і його не допущено до проходження наступного етапу атестації. Вважаючи наказ про звільнення із займаної посади та органів прокуратури незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що фактом, який зумовив звільнення позивача було не завершення процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації. Тобто, відповідач обґрунтовано визначив підставою для звільнення позивача положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, оскільки вказане прямо передбачено положеннями Закону № 113-IX, який є чинним. Відтак, оскаржуваний наказ керівника прокуратури Львівської області № 2511-к від 23.12.2020 є таким, що прийнятий у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні, що вказує на безпідставність вимог позивача для його поновлення на службі в органах прокуратури. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII). За приписами частини третьої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. А частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 25.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Згідно із пунктом 6 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». А відповідно до абзацу другого пункту 7 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX). За приписами пунктів 10, 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 221), відповідно до пунктів 1, 2, 3, 5 - 11 розділу 1 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора. За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява підписується прокурором особисто. Особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 221 після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). За вимогами абзацу другого пункту 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які не успішно пройшли атестацію. 09.10.2019 позивач подав заяву Генеральному прокурору про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію в порядку пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Вказаним позивач підтвердив своє бажання бути переведеним на посаду прокурора в обласній прокуратурі, бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також, що за умови настання однієї із підстав, передбачених пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора. Також, подаючи вказану заяву, позивач підтвердив, що ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації, погодився на їх застосування, відтак, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, усвідомлював юридичні наслідки не проходження атестації та можливе звільнення із підстав, передбачених Законом № 113-IX. Не погоджуючись із вказаною процедурою та її наслідками, позивач, проте, не відмовився від подачі такої заяви та проходження атестації. Позаяк позивач не пройшов успішно атестацію, тому на підставі рішення Кадрової комісії № 2 від 23.11.2020 № 45 про неуспішне проходження позивачем атестації керівник прокуратури Львівської області правомірно прийняв наказ № 2511к від 23.12.2020 про звільнення його з займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30.12.2020. При цьому колегія суддів апеляційного суду зауважує, що позивач не оспорює процедуру проведення атестації, результати її проходження та висновки Кадрової комісії №

2. З приводу покликань апелянта на те, що в оскаржуваному наказі не було конкретизовано підставу його звільнення, що породжує негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення, колегія суддів зазначає, що підставою для звільнення в наказі вказано рішення кадрової комісії від 23.11.2020 № 45, тобто рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. Колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними доводи апелянта з приводу того, що відбулося лише перейменування Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора, а Прокуратури Львівської області в Львівську обласну прокуратуру, проте не відбулися ні реорганізація, ні ліквідація, ні скорочення штатів Львівської обласної прокуратури взагалі та зокрема посади прокурора Городоцької місцевої прокуратури Львівської області, яку він обіймав, позаяк реформування системи органів прокуратури передбачено зазначеним вище Законом № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019, яким також визначено порядок припинення діяльності органів прокуратури. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури. Організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 4 Закону України «Про прокуратуру»). Тобто, покликання апелянта не ґрунтуються на нормах законодавства і зроблені з неправильним застосуванням положень Закону № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, про що уже було зазначено вище. А єдиною умовою переведення прокурорів пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено успішне проходження атестації. Вказані приписи жодним чином не впливають на незалежність прокурора, позаяк звільнення з посади відбулося на підставі та в порядку, передбачених законом. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, фактом, що зумовив звільнення позивача було не завершення процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації. Тобто, відповідач обґрунтовано визначив підставою для звільнення позивача положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, оскільки вказане прямо передбачено положеннями Закону № 113-IX, який є чинним. Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про прокуратуру», як спеціального, а не норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які застосовуються лише в частині, яка не урегульована нормами спеціального законодавства. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року в справі № 807/211/17, під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Тобто, Закон № 1697-VII та Закон 113-ІХ є спеціальними законами, які визначають підстави для звільнення прокурора з посади, при цьому останній Закон встановлює особливості звільнення прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах внаслідок оголошеного реформування системи органів прокуратури і таке звільнення, як уже було вказано, пов`язане з результатами проходження атестації, яка є єдиною умовою переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. При цьому, частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII обумовлена можливість звільнення прокурорів з посади з підстав та в порядку, передбачених законом (без вказівки на застосування виключно Закону № 1697- VII). Крім того, законодавцем внесено зміни до статей 32 та 40 КЗпП України. Так, згідно з частиною п`ятою статті 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Частиною п`ятою статті 40 КЗпП України передбачено особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої - третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відповідно до абзацу другого пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1991 № 1-рп/9 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший. Отже, з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень КЗпП України встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають, а відтак не потребують додаткового аналізу та спростування, при тому, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Вказане також узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Серявін та інші проти України» та «Трофимчук проти України». За таких умов позивача правомірно було звільнено із займаної посади та органів прокуратури, оскаржуваний наказ керівника прокуратури Львівської області № 2511-к від 23.12.2020 є правомірним, а відтак підстави для його скасування та поновлення позивача на посаді та органах прокуратури відсутні. Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 року в адміністративній справі № 380/597/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р.Й. Коваль Судді В.В. Гуляк Н.В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 19 листопада 2021 року.