Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/3441/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2021 р.м. ОдесаСправа № 400/3441/21 Головуючий в І інстанції: Малих О.В. Дата та місце ухвалення рішення: 09.08.2021 р. м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.04.2021 року у сумі 34 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог товариство посилалось на те, що як на дату проведення габаритно-вагового контролю, так і на даний час не затверджено методику, про яку зазначено у п. 2 Порядку № 879 та згідно якої повинен проводитись процес визначення навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Позивач зазначає, що єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України, атестована у відповідності до ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром «Інститут Метрології». Разом з тим, вказана Методика, на думку позивача, не розповсюджується на транспортні засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень та вісі транспортного засобу в русі. Позивач вказував на те, що товариство перевозило камінь бут, що є сипучим вантажем, однак властивості такого вантажу не були взяті до уваги відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови. Також позивач вказував на те, що акт перевірки не містить характеристик в частині вимірювального та зважувального обладнання при проведенні габаритно-вагового контролю, а також вказував на відсутність доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для нього місцях та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства. Відсутність таких документів, на думку позивача, позбавляє можливості перевірити відповідність цього приладу параметрам та технічному стану, що пред`являються до таких пересувних контрольних пунктів. З огляду на зазначене, позивач вважав прийняту постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною та просив її скасувати. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення суду та прийняти нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказав на те, що судом першої інстанції не було враховано при вирішенні справи доводів товариства щодо властивостей вантажу, який перевозився та який є подільним. Апелянт посилався на те, що для застосування до товариства штрафних санкцій згідно абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» необхідним є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу, тоді як отримання дозволу на перевезення подільного вантажу чинним законодавством не передбачено. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 06.04.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область), на а/д 11-24 «Благовіщинське - Миколаїв» (ч/з Вознесенськ) 210 км + 840 м. на підставі направлення на перевірку від 05.04.2021 року № 002000, було проведено ваговий контроль транспортного засобу DAF CF 85.410 д/н НОМЕР_1 та напівпричіпу SCHNARZMULLER HKS-3E, д/н НОМЕР_2 . В ході проведення рейдової перевірки було виявлено перевищення встановлених вагових норм на одиночну вісь на 25,27 %, чим порушено абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». За результатами перевірки було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт за №265517 від 06.04.2021 року. Також в ході проведення перевірки встановлено, що згідно ТТН № 9848 від 05.04.2021 року автомобільним перевізником зазначено ТОВ «Микитівський граніт», (вантаж, який перевозився камінь бут). Посадовими особами відповідача складено також акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 044380, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, де зазначено у тому числі навантаження на осі в тонах 1) 7,18; 2) 13,78; 3) 5,95; 4) 6,31; 5) 6,10; повна маса транспортного засобу - 39,32 тон. 29.04.2021 року відповідачем винесено постанову б/н про застосування до ТОВ «Микитівський граніт» адміністративно-господарського штрафу за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезені вантажу без відповідного дозволу, у відповідності з якою накладено на Позивача штраф у сумі 34000,00 грн. Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач оскаржив її у судовому порядку. Суд першої інстанції, вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилався на те, що оскільки позивачем допущено перевищення габаритно-вагових норм, відповідач мав достатні підстави для накладення штрафу відповідно до ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що постанова Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 29.04.2021р. про застосування до ТОВ «Микитівський граніт» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000 грн. є правомірною. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III (далі - Закон № 2344-III). Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Згідно частин першої, четвертої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30) транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Згідно з пунктом 4 Правил № 30 рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879). Пунктом 3 цього Порядку визначено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. За змістом пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки; Вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Габаритно-ваговий контроль габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Згідно із п. 18 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України (п. 21 Порядку № 879). Наведеними вище правовими нормами визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю. З матеріалів справи встановлено, що адміністративно-господарські санкції були застосовані до позивача у зв`язку із встановленням факту перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів на 25,27 % без відповідного дозволу, зокрема, встановлено навантаження на вісь транспортного засобу 13,78 т, тоді як гранично допустимою є 11 т. У зв`язку з виявленням вказаного порушення, позивача було притягнуто до відповідальності згідно абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Слід зазначити, що п. 21 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі Порядок № 1567), встановлено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. Згідно п. 25 Порядку № 1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Пунктом 26 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. При цьому, відповідно до пункту 27 Порядку № 1567, у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком

5. Заперечуючи проти виявленого порушення, позивач, серед іншого, посилався на те, що при вирішенні питання щодо притягнення товариства до відповідальності відповідачем не було враховано те, що вантаж, який перевозився є подільним, тобто не було враховано властивостей вказаного вантажу та можливість його переміщення по всім осям транспортного засобу під час руху. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. За приписами ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. №3353 - ХІІ (далі Закон - №3353 - ХІІ) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Аналогічно частиною 3 статті 48 Закону № 2344-III встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків. Відповідно до п. 22.1 ПДР маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу. Згідно ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з п. 22.5 ПДР за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Таким чином, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними: - перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі; - перевезення подільного вантажу не допускається взагалі. В свою чергу, абз. 16 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналіз вказаної норми абз. 16 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за вказаною нормою необхідним є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу. Сторонами у справі не заперечується обставина, що позивач перевозив камінь бут, який за своїми характеристиками є подільним, тобто може при завантаженні бути поділеним на окремі частки без втрати або пошкодження його властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено. Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків. Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. З огляду на не передбачення на законодавчому рівні можливості отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу. У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 р. № 814/1460/16. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 29.04.2021р. про застосування до ТОВ «Микитівський граніт» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000 грн. є протиправною та підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не надано належної правової оцінки обставинам справи, доводам сторін по справі, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення, про задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2270 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 555 від 12.05.2021 року. При зверненні з апеляційною скаргою апелянтом було сплачено судовий збір у розмірі 3405 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1325 від 17.08.2021 року на суму. Загальна сума сплаченого позивачем судового збору становить 5675 грн. Враховуючи задоволення позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню на користь ТОВ «Микитівський граніт» за рахунок відповідача підлягає сплачений позивачем судовий збір у розмірі 5675 грн. Крім того, представником позивача у позовній заяві та в апеляційній скарзі було заявлено до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 грн. Не погоджуючись із заявленою до відшкодування сумою витрат, відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якій вислови позицію щодо необґрунтованості та недоведеності заявлених витрат на правову допомогу. Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи. На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу (9 000,00 грн.) представником позивача було надано договір про надання правової допомоги від 07.05.2021 року, укладений ТОВ «Микитівський граніт» з адвокатом Клюєвою І.С., додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 11.05.2021 року, акт приймання-передачі від 12.05.2021 року до договору про надання правової допомоги. Відповідно до п. 3.1 Договору про надання правової допомоги від 07.05.2021 року за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 Договору Клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком № 1 до цього договору. П. 4.1 договору визначено, що розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього Договору. За домовленістю сторін оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу. У Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги сторони погодили надання адвокатом наступної правової допомоги підготовка і подача до Миколаївського окружного адміністративного суду позовної заяви про скасування постанови Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.04.2021 року, якою постановлено стягнути з ТОВ «Микитівський граніт» штраф у сумі 34000 грн. та представництво інтересів ТОВ «Микитівський граніт» у суді. Згідно п. 1.1 Додатку № 1 до договору сторонами погоджено надання відповідних послуг. Пунктами 1.2 та 1.3 Додатку № 1 до договору встановлено, що вартість однієї години роботи адвоката складає 1500 грн. Загальна вартість правової допомоги, вказаної в п. 1.1 даного додатку складає 9 000 грн. Також у п. 1.5 Додатку № 1 сторони дійшли згоди, що вказана у даному додатку кількість годин надання правової допомоги, визначеної в п. 1.1 даного додатку не є остаточною. У випадку збільшення кількості годин, що будуть витрачені адвокатом, сторони укладають додаткову угоду. Надання вказаної у п. 1.1 даного додатку правової допомоги підтверджується актом приймання-передачі. Згідно наданого акту приймання-передачі від 12.05.2021 року, адвокатом виконано, а клієнтом прийнято послуги з надання правової допомоги у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови від 29.04.2021 року. Всього згідно наданого акту адвокатом затрачено 6 год. на надання правової допомоги, вартість якої складає 9000 грн. Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року по справі №810/2760/17. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Дослідивши матеріали справи та надані представником позивача докази у підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, складність справи, колегія суддів вважає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу у даній справі. Так, колегія суддів зазначає, що дана справа віднесена до справ незначної складності, позов не містить великої кількості нормативно-правової бази та практики Верховного Суду, а тому витрачений представником позивача час на надання таких послуг, як аналіз норм чинного законодавства та актуальної судової практики (2 год.) та оформлення та подання позовної заяви до суду (2 год.) є, на думку колегії суддів, завищеним та необґрунтованим. Також в акті приймання-передачі вказано, що на подання відповіді на відзив, клопотань, заяв та інших процесуальних документів адвокатом витрачено 1 год. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що представником позивача відповідь на відзив не подавалась. З матеріалів справи встановлено, що представником позивача була подана до суду першої інстанції лише заява про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення. Однак, на думку колегії суддів, зазначений адвокатом обсяг часу, витрачений на складання такого виду процесуального документу та вартість такої послуги є неспівмірним з його складністю. Також представником позивача до витрат на правову допомогу віднесено час, витрачений на участь у судових засіданнях, тоді як дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін по справі, а тому заявлення суми 1500 грн. до відшкодування взагалі є безпідставним. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Таким чином, дослідивши матеріали справи та подані представником позивача докази в обґрунтування заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, складність справи, колегія суддів вважає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу у даній справі. Отже, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61) на користь ТОВ «Микитівський граніт» (код ЄДРПОУ 44012172, місцезнаходження: 56501, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Шевченка, 11/4) витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» -задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року -скасувати. Прийняти по справі нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 29.04.2021 року про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський граніт» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34000 грн. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) в особі Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (код ЄДРПОУ 39816845, місцезнаходження: 54056, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ТОВ «Микитівський граніт» (код ЄДРПОУ 44012172, місцезнаходження: 56501, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Шевченка, 11/4) сплачений судовий збір у розмірі 5 675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 19.11.2021 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька