Постанова Сумський апеляційний суд № 591/1702/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м.Суми Справа №591/1702/21 Номер провадження 22-ц/816/1582/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат», третя особа ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Цюпки Олександра Віталійовича на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2021 року в складі судді Северинової А.С., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складено 19 серпня 2021 року, - в с т а н о в и в : 16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального підприємства «Спеціалізований комбінат» (далі КП «Спецкомбінат») про визнання користувачем родинного поховання на кладовищі «Засумське», що розташоване по АДРЕСА_1 , яке складається з поховань: ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ), а також про визнання користувачем місця поховання дядька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивовано тим, що на кладовищі «Засумське» поховані його батьки, дід, баба та дядьки, а поряд із з дядьком ОСОБА_3 похована дружина заявника ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 . У своєму розпорядженні позивач має свідоцтва про смерть діда, баби і батьків та дядька. Вказує, що доглядав та продовжує доглядати за могилами родичів та батьків. Двоюрідний брат позивача ОСОБА_2 , тобто син дядька ОСОБА_3 та тітки ОСОБА_8 участі у догляді за родинним місцем поховання не бере. На думку позивача, він має право бути похованим у межах родинного поховання на вільне місце або ж на могилу одного із родичів, а також вправі вирішувати питання щодо поховання, підпоховання в межах родинного поховання, проте відповідач не визнає його користувачем місць поховання діда, дядьків та дружини дядька ОСОБА_9 . Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 користувачем місця поховання ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , похованого на кладовищі «Засумське», що розташоване по вул. Степана Бандери в м. Суми. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Представник ОСОБА_1 адвокат Цюпка О.В. оскаржив рішення суду та, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість в частині незадоволених позовних вимог, просить рішення змінити, задовольнивши позов у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що огорожа родинного поховання була встановлена ще з 60-х років, доказів незаконного розміщення огорожі матеріали справи не містять. Крім того, родинним похованням є місце захоронення двох і більше померлих родичів поряд, тобто наявність огорожі не є тим критерієм, яке визначає саме родинне поховання. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін. При цьому вказує, що позивач брав участь у похованні лише своїх батьків, а решту поховань здійснював ОСОБА_3 , який встановив загорожу самовільно, без будь-яких дозволів. Звертає увагу, що свідоцтво про смерть ОСОБА_3 (померла у 1966 році) позивачу дісталось від його матері ОСОБА_6 , яка на той час проживала з померлою, проте похованням якої займався батько третьої особи. Наявне у позивача свідоцтво про смерть ОСОБА_7 (помер у 1943 році) видане під час дії окупаційної влади, засвідчене підписом нотаріуса, що не входить до повноважень нотаріусів. До 2000 року позивач інтересу до могил родичів не виявляв. Місця для родинних поховань не виділялись, а самочинно займались, тобто захоронення родичів поруч один з одним на той час свідчило лише про наявність вільних для цього місць, а не про здійснення саме родинного поховання. У відзиві на апеляційну скаргу КП «Спецкомбінат» просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, що кладовище існує з 1880 року, є частково-закритим, поховання здійснюється лише за наявності вільних місць. Дійсно, родичі позивача та третьої особи поховані один біля одного, а навколо захоронень самочинно встановлена огорожа. Вказує, що позивач має лише свідоцтва про смерть своїх батьків та ОСОБА_3 (померла у 1966 році), а наявне у нього свідоцтво про смерть ОСОБА_7 (помер у 1943 році) видане нотаріальною конторою окупаційної влади 24 червня 1943 року і не є належним доказом. Також звертається увага, що максимальний розмір території для родинного поховання не може перевищувати 6,6 кв.м, тоді як самовільно зайнята та огороджена ділянка родичів позивача займає 25,16 кв.м. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно зі свідоцтвом про смерть, виданого 24 червня 1949 року нотаріусом Бородіним, дід позивача ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 61 рік (а.с. 9, 10, 11). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивача ОСОБА_3 (а.с. 13, 14). Баба позивача ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 85 років (а.с. 9, 10, 12). Дядько позивача та батько третьої особи ОСОБА_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 80, 82). ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 померла його мати ОСОБА_6 (а.с. 6, 7, 8, 9). ІНФОРМАЦІЯ_7 померла мати третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_8 (а.с. 81, 82). Вказані родичі позивача та третьої особи поховані на кладовищі «Засумське», що розташоване по АДРЕСА_1 (а.с. 15, 16, 71-73, 83-86). У листі від 26 лютого 221 року № 01-04/44 КП «Спецкомбінат» повідомило представника позивача про те, що якщо ОСОБА_1 проводив поховання ОСОБА_6 (померла у 2006 році), ОСОБА_4 (помер у 2000 році), ОСОБА_5 (померла у 1996 році) та у нього є оригінали свідоцтв про смерть на цих померлих, тоді він у розумінні ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» є користувачем цих поховань. Проте, із доданих копій свідоцтв про смерть померлих вбачається, що у ОСОБА_1 немає оригіналів свідоцтв про смерть померлих ОСОБА_3 (помер у 1955 році), ОСОБА_7 (помер у 1943 році), ОСОБА_3 (помер у 1981 році) та ОСОБА_8 (померла у 2013 році), тому він не є користувачем місць поховання на перелічених померлих (а.с. 17). Крім того, у листі від 26 квітня 2021 року № 01-02/157 КП «Спецкомбінат» повідомило суд про те, що позивач у розумінні ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» є користувачем місця поховання померлих ОСОБА_4 (помер у 2000 році), ОСОБА_5 (померла у 1996 році) та ОСОБА_6 (померла у 2006 році) (а.с. 65-66). Судом також встановлено, що оригінали свідоцтв про смерть ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ) знаходяться у їхнього сина ОСОБА_2 , тобто третьої особи у справі. Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_10 , яка є дружиною позивача, показала, що в їх сім`ї багато років в користуванні було родинне поховання на Засумському кладовищі, станом на 1997 рік на кладовищі було чотири захоронення, огороджені огорожею. На підставі довідки в 2000 році було поховано свекра, а в 2006 році свекруху, після чого їм видали свідоцтво на поховання свекрухи. Під час поховання батьків позивача працівники кладовища повідомили їм, що вони є користувачами місця родинного поховання, оскільки в них є свідоцтво про смерть першого похованого у 1943 році. Разом з позивачем здійснювали заміну пам`ятників, прибирали. У 2013 році без їх відома у родинному похованні було поховано ОСОБА_8 , а у 2006 році було проведено захоронення ОСОБА_5 . Документів на огорожу не мають. Свідок ОСОБА_11 , який є зятем позивача, суду показав, що регулярно їздив з тестем на кладовище, де допомагав йому прибирати. Вперше був на кладовищі у 2016 році. Перекладали два рази плитку, бо вона просідала, робили огорожу. Свідок ОСОБА_12 , яка є племінницею позивача та дочкою третьої особи, суду показала, що інформація щодо того, що ОСОБА_2 не приймає участь в утриманні могили є неправдивою. Вони щорічно систематично відвідують кладовище, прибирають могили, її батько укладав плитку. У період часу, коли позивач ніс службу, а саме до 1997 року, він не брав участі в прибиранні могил. Його зацікавленість виникла лише в 2000 році після смерті батька. Кладовище вона з батьками відвідувала з 1995 року. Зі слів батька вона знає, що огорожу ставив її дід ОСОБА_3 після 1955 року. На той час там було лише два захоронення найстарше 1943 року та 1955 року. В її родині оригінала свідоцтва про смерть ОСОБА_7 немає. Знає, що ОСОБА_3 , який помер у 1955 році, хоронив її дід ОСОБА_3 . У 2013 році померла баба, вони три роки не встановлювали пам`ятники. У 2020 році їй зателефонував позивач та запропонував провести певні роботи, на що вона погодилась. На 09-10 травня 2021 року позивач доглядав лише за могилами його батьків. В родинній огорожі ще є одне місце для 1 поховання. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що позивач має оригінали свідоцтв про смерть діда ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ), баби ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ), батька ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та матері ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), тобто він є користувачем місць поховань перелічених осіб. Водночас, суд не знайшов підстав для визнання позивача користувачем місця родинного поховання Завгородніх- ОСОБА_13 , оскільки заявником не доведено факт виділення місця для родинного поховання, як це передбачено статтею 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу». Зокрема, суд вважав, що обставина поховання родичів позивача та третьої особи поруч свідчить лише про те, що станом на момент здійснення поховання були наявні вільні місця для могил поруч з першим похованим у 1943 році ОСОБА_7 . Крім того, суд вважав, що обставина визнання відповідачем того, що позивач є користувачем місця поховання діда, баби та батьків виключає визнання позивача користувачем місць поховань цих осіб у судовому порядку, оскільки право заявника не порушене. До того ж, у позивача відсутні оригінали свідоцтв про смерть ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ), тому, на думку суду, відсутні підстави для визнання позивача користувачем вказаних місць поховань. Відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та визнання заявника користувачем місця поховання ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» користувач місця поховання (місця родинного поховання) особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону. Згідно зі ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу» за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації. За бажанням одного з родичів, визначених у ч. 5 ст. 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання. Після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Це свідоцтво дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству. На могилах (місцях родинного поховання) можуть встановлюватися намогильні споруди, склепи за індивідуальним замовленням у межах, встановлених для могили (родинного поховання). Встановлені намогильні споруди, склепи реєструються спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі обліку намогильних споруд, форму якої затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання). Суд першої інстанції правильно встановив, що спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 року № 1102-IV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. Відтак, реалізація прав користувача родинного поховання у розумінні вимог зазначеного вище Закону для позивача стала можлива з 01 січня 2004 року, проте доказів відведення земельної ділянки на території Засумського кладовища починаючи з 2004 року саме для проведення родинного поховання членів родин Завгородніх та ОСОБА_13 матеріали справи не містять. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що факт поховання членів родини Завгородніх поряд з членами родини ОСОБА_13 не свідчить про те, що поруч розташовані захоронення є родинним похованням. Обставина влаштування огорожі, яка встановлена самовільно до набрання чинності Законом України «Про поховання та похоронну справу» та за відсутності відповідного дозволу на це не свідчить про розташування у межах цієї огорожі саме родинного поховання. Зі змісту позовних вимог вбачається, що метою захисту порушених на думку заявника прав у обраний ним спосіб є забезпечення можливості реалізовувати права, надані користувачу родинного поховання, зокрема мати право бути похованим у межах родинного поховання, а також вирішувати питання щодо поховання та підпоховання. Реалізація права на поховання двох чи більше померлих з виділенням місця для родинного поховання на території кладовища можлива за умови дотримання вимог затвердженої проектної документації, про що прямо зазначено в Законі, тобто одного бажання для здійснення родинного поховання не достатньо. Так, у п. 2.4 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань (далі Порядок), затвердженого Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19 листопада 2003 року № 193, йдеться про те, що на бажання виконавця чи особи, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання. Однак, як передбачено п. 2.8 Порядку, для родинного поховання надається ділянка площею 6,6 кв.м. Відтак, місце для родинного поховання на кладовищі обмежується площею 6,6 кв.м, тоді як поховання родин Завгородніх та ОСОБА_14 у межах самовільно встановленої огорожі, займає 25,16 кв.м. Таким чином, визнання позивача користувачем родинного поховання матиме наслідком порушення вимог Порядку, а також призведе до порушення прав інших користувачів поховань. З урахуванням наведених норм права та встановлених у справі обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання заявника користувачем місця поховання діда ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на кладовищі «Засумське» та відмови у задоволенні вимог про визнання позивача користувачем родинного поховання. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Ухвалюючи рішення у даній справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про часткове задоволення позову. Підстав для скасування даного рішення за доводами апеляційних скарг немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Цюпки Олександра Віталійовича залишити без задоволення, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина Т.А.Левченко