Ухвала КЦС ВС № 760/26854/20

Ухвала Іменем України 18 листопада 2021 року м. Київ справа № 760/26854/20 провадження № 61-17510ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_2 , стягувач - ОСОБА_1 , про визнання бездіяльності головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Федоришин Ірини Вікторівни незаконною та протиправною, зобов`язання зробити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_2 , стягувач - ОСОБА_3 , звернувся до суду зі скаргою про визнання бездіяльності головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Федоришин І. В. (далі - Франківський ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів)) незаконною та протиправною, зобов`язання зробити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів. Скарга мотивована тим, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку(доходу), але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, прочинаючи з 26 червня 2009 року і до її повноліття. На підставі вказаного рішення суду, 05 жовтня 2009 року видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання 20 серпня 2019 року. 29 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Личаківський ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області) на підставі заяви ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження ВП № 59899513. 15 квітня 2020 року державним виконавцем складено розрахунок, відповідно до якого заборгованість заявника зі сплати аліментів станом на 15 квітня 2020 року за період з серпня 2009 року по квітень 2020 року становить 169 712,75 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості від 29 липня 2020 року, який складено головним державним виконавцем Франківського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) станом на 01 лютого 2020 року заборгованість заявника зі сплати аліментів становить 312 490 грн. Разом з тим, державним виконавцем окремо зазначено, що станом на 01 липня 2019 року заборгованість зі сплати аліментів становить 175 118 грн, а в період з липня 2019 року по січень 2020 року - 27 005 грн. ОСОБА_2 вважав, що невідповідність розрахунків заборгованості один одному свідчить про недостовірність нарахованих сум боргу, у зв`язку з чим 09 вересня 2020 року направив головному державному виконавцю заяву про зменшення суми заборгованості зі сплати аліментів. Заява мотивована тим, що в період з 01 січня 2013 року по 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 (стягувачу) на утримання дитини ним було перераховано 776 268,03 російських рублів, що підтверджується відповідною довідкою з банківської установи з проханням врахувати зазначені виплати, визнати заборгованість за ВП № 59899513 погашеною (повністю або частково) та надати актуальний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів про наявність або відсутність заборгованості з урахуванням наданих документів. На дане звернення, 28 жовтня 2020 року ОСОБА_2 отримав відповідь про відмову у задоволені заяви. Крім того, державний виконавець надав новий розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на 28 жовтня 2020 року заборгованість зі сплати аліментів становить 339 548 грн. Таким чином державним виконавцем не взято до уваги документи, які підтверджують добровільну сплату аліментів, а, отже, заявник вважає, що допущена бездіяльність з його боку. Державному виконавцю була надана довідка ПАТ «Сбербанк» та виписка щодо відправлених грошових переказів в період з 01 січня 2013 року по 13 серпня 2020 року на адресу стягувача. Також скаржник зазначав, що в період з 28 червня 2013 року по 15 жовтня 2015 року ним було перераховано аліментів на загальну суму 66 766,73 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату перерахування. Після початку бойових дій на сході України, та, як наслідок, погіршення міжнародних відносин України та Російської Федерації, перераховувати аліменти на утримання дитини за допомогою міжнародних грошових переказів з території Російської Федерації на територію України стало неможливо, так як уряд заборонив такі перекази з території Російської Федерації. Однак, бажаючи добровільно сплачувати аліменти, він відкрив банківські картки ПАТ «Сбербанк» на своє ім`я, одну з яких передав стягувачу. У подальшому поповнював цю картку на території Російської Федерації, де він мешкав та працював, тобто фактично продовжував добровільно сплачувати аліменти, а стягувач знімала з цієї картки в Україні, переважно в місті Києві, грошові кошти, та розраховувалася нею за товари і послуги, що підтверджується відповідними довідками ПАТ «Сбербанк». Таким чином, у період з 02 січня 2016 року по 31 грудня 2019 року було перераховано стягувачу аліментів на загальну суму 211 893,03 грн за курсом НБУ. В період з 28 червня 2013 року по 31 грудня 2019 року були сплачені аліменти на загальну суму 278 659,76 грн. У розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 29 липня 2020 року головним державним виконавцем зазначено, що за вересень 2019 року сума заборгованості складає 30 372 грн, яка нарахована у порушення частини п`ятої статті 183 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Аналогічні порушення щодо нарахування суми заборгованості зазначені у розрахунку за грудень 2019 року та січень 2020 року. Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просив суд: - визнати бездіяльність головного державного виконавця Франківського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Федоришин І. В. щодо неперерахунку заборгованості зі сплати ним аліментів незаконною та протиправною; - зобов`язати головного державного виконавця Франківського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Федоришин І. В. провести перерахунок заборгованості за аліментами в рамках ВП № 59899513, врахувавши проведені ним виплати в період з 28 червня 2013 року по 31 грудня 2019 року на загальну суму 278 659,76 грн. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року скаргу ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Федоришин І. В. щодо невжиття заходів до перерахунку заборгованості ОСОБА_2 за аліментами. Зобов`язано головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Федоришин І. В. провести перерахунок заборгованості ОСОБА_2 за аліментами в рамках ВП № 59899513 з урахуванням сплачених сум за період часу з 28 червня 2013 року до 31 грудня 2019 року. Судові рішення мотивовані тим, що скаржником доведено належними та допустимими доказами, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні вчинені з порушенням вимог чинного законодавства, тому наявні підстави для задоволення скарги. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про залишення скарги без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди встановили, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 26 червня 2009 року і до повноліття дитини. На підставі рішення суду 05 жовтня 2009 року стягувачу був виданий виконавчий лист, який був пред`явлений до виконання 20 серпня 2019 року. На підставі заяви ОСОБА_1 (стягувача), 29 серпня 2019 року старшим державним виконавцем Личаківського ВДВС міста Львова ГТУЮ у Львівській області відкрито ВП № 59899513. 15 квітня 2020 року державним виконавцем складений розрахунок, відповідно до якого заборгованість заявника зі сплати аліментів за період з серпня 2009 року до квітня 2020 року становить 196 712,75 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 29 липня 2020 року, складеного головним державним виконавцем Франківського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), станом на 01 лютого 2020 року заборгованість становить 312 490 грн. При цьому, станом на 01 липня 2019 року заборгованість зі сплати аліментів становить 175 118 грн, а в період з липня 2019 року по січень 2020 року - 137 373 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного головним державним виконавцем 05 січня 2021 року, заборгованість боржника зі сплати аліментів за період з липня 2019 року по грудень 2020 року складає 346 951 грн. Згідно з випискою з картки ОСОБА_2 (боржника) у ПАТ «Сбербанк» з 01 січня 2013 року по 13 серпня 2020 року ним було перераховано стягувачу 776 268,03 російських рублів. 09 вересня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до державного виконавця з заявою про зменшення суми заборгованості зі сплати аліментів, в якій просив зарахувати до визначеної суми боргу сплачені ним коштів за період з січня 2013 року по серпень 2020 року, що підтвердив довідкою ПАТ «Сбербанк». На вказане звернення заявника 28 жовтня 2020 року була надана відповідь за підписом начальника відділу, в якій роз`яснено порядок нарахування аліментів та заборгованості, проте, поставлене питання залишено без відповіді. Державним виконавцем надано новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 28 жовтня 2020 року, яка становила 339 548 грн. Відповідно до довідки ПАТ «Сбербанк» та виписки щодо відправлених грошових переказів в період з 28 червня 2013 року по 15 жовтня 2015 року боржником було перераховано стягувачу 66 766,73 грн за курсом НБУ на дату перерахування. В період з 02 січня 2016 року по 31 грудня 2019 року ОСОБА_2 було перераховано ОСОБА_1 211 893,03 грн; у період з 28 червня 2013 року по 31 грудня 2019 року - 278 659,76 грн. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»). Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Право та порядок на звернення до суду за захистом прав, свобод чи законних інтересів визначається процесуальним законом. ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496цс19). Частинами першою, третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Відповідно до частин четвертої, тринадцятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі. Форма довідки встановлюється Міністерством юстиції України. Згідно з пунктом 4 Розділу XVI Інструкції № 512/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості за аліментами, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України, якою передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред`явленню виконавчого листа до виконання. Звертаючись до суду, ОСОБА_2 як на підставу своїх порушених прав вказав, що вперше отримав довідку про заборгованість зі сплати аліментів у серпні 2020 року, у зв`язку з чим 09 вересня 2020 року подав заяву про перерахунок заборгованості з урахуванням сплачених ним сум, що підтвердив відповідними банківськими документи про перерахування ним коштів стягувачу. Проте, всупереч вимогам Інструкції № 512/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надані заявником документи до уваги прийняті не були. Також заявник зазначив, що при складанні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державний виконавець у порушення вимогам закону періодично нараховував суму заборгованості, яка перевищувала десять прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку. Виходячи з наведеного, законодавець не ставить обов`язок зі сплати аліментів, у разі обізнаності платника аліментів про їх стягнення, в залежність від стягнення таких за виконавчим листом шляхом відрахування із заробітної плати чи іншого доходу, оскільки судові рішення, що набрали законної сили, підлягають обов`язковому виконанню. Так, обізнаність про наявність судового рішення про стягнення аліментів заявник не спростовує. При цьому вказував, що добровільно сплачував аліменти протягом тривалого часу шляхом переказу грошових коштів стягувачу через ПАТ «Сбербанк», а в подальшому шляхом відкриття банківського рахунку, передавши картку стягувачу для розпорядження грошовими коштами, що було викликано його проживанням та роботою в Російській Федерації, а також труднощами з пересиланням грошових коштів після збройного конфлікту між Україною та Російською Федерацією. Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 753/14154/19 (провадження № 61-10405св20) зазначив, що за відсутності відомостей про призначення платежу «Аліменти» у документах у підтвердження здійснення платежів, підстави для здійснення перерахунку заборгованості відсутні. Разом з тим, у постанові від 26 травня 2021 року Верховний Суд у справі № 569/11466/20 Верховний Суд вказав, що норми права не містять заборони для державного виконавця під час визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів враховувати суми, які сплачені боржником без призначення платежу. А встановленню підлягає наявність або відсутність інших правовідносин між подружжям, які могли б бути підставою для зарахування спірних сум, не в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів, а в рахунок погашення інших зобов`язань. У справі, що переглядається, суди встановили, що будь-які інші зобов`язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є відмінні від зобов`язань зі сплати аліментів, відсутні. Крім того, стягувачем у порушення вимог статті 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами, що в період із моменту отримання виконавчого документу і до його подання, вона не отримувала аліменти, а також, що сплачені ОСОБА_2 кошти не є аліментами. Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи, що боржником були надані довідки банку та виписки щодо відправлених грошових переказів, перерахованих стягувачу, у період з 28 червня 2013 року по 31 грудня 2019 року, а рішенням суду стягнуто аліменти починаючи з 26 червня 2009 року, у головного державного виконавця не було підстав їх не враховувати. Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець безпідставно не врахував коштів, сплачених боржником стягувачу в період з 28 червня 2013 року по 31 грудня 2019 року на загальну суму 278 659,76 грн, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов`язку у державного виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім`я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 642/6906/16-ц (провадження № 61-26229св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-7500св20) та від 26 травня 2021 рокуу справі № 569/11466/20 (провадження № 61-1534св21). За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги. Доводи касаційної скарги в цілому стосуються несплати ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, а не оцінки правомірності дій головного державного виконавця щодо складання довідки розрахунку, а, відтак, є безпідставними і не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частинами п`ятою, шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_2 , стягувач - ОСОБА_1 , про визнання бездіяльності головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Федоришин Ірини Вікторівни незаконною та протиправною, зобов`язання зробити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук