Ухвала КЦС ВС № 462/3243/21

УХВАЛА Іменем України 15 листопада 2021 року м. Київ справа № 462/3243/21 провадження № 61-18131ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, ВСТАНОВИВ: 12 травня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт в межах суми позову на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у тому числі на належні ОСОБА_1 на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити ОСОБА_1 у будь-який спосіб відчужувати, а також укладати правочини, які у подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження наступних вказаних об`єктів нерухомого майна, заборонити будь-яким органам та суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, державним та приватним нотаріусам, які утворені та діють у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», вчинення будь-яких реєстраційних дій, а саме: дій пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та державну реєстрацію обтяжень речових прав на належні ОСОБА_1 на праві приватної власності вищевказані об`єкти нерухомого майна. Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 подано до Залізничного районного суду позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Предметом позову у даній справі є стягнення боргу за договором позики від 03 березня 2019 року у розмірі 45 000,00 Євро, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 04 березня 2021 року - 1 510 200,00 грн. Позивач вважає, що відповідачі мають реальну можливість уникнути майнової відповідальності шляхом перереєстрації права власності на майно на інших осіб, як фіктивно так і в інший спосіб можуть здійснити відчуження належного їм майна до винесення рішення судом, унаслідок чого буде неможливо виконати рішення суду. Також, ОСОБА_2 зазначає, що відносно ОСОБА_3 відкрито ряд виконавчих проваджень, по яких останній є боржником. Зважаючи на відсутність у ОСОБА_3 грошових коштів на банківських рахунках, а також будь-якого нерухомого чи рухомого майна, яке належить йому на праві особистої приватної власності і на яке може бути звернуто стягнення, а також п`ять відкритих проваджень щодо вказаної особи, то у разі задоволення позову виконати рішення по даній справі буде фактично неможливо. З огляду на викладене, зважаючи на встановлену законодавцем презумпцію спільності інтересів подружжя, враховуючи солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, вважає, що наявні правові підстави для накладення арешту на майно, яке належить на праві спільної сумісної власності позичальнику ОСОБА_3 і його дружині ОСОБА_1 , а також на особисте майно останньої, так як подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 травня 2021 року в задоволенні заяви відмовлено. Постановою Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року ухвалу суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову про часткове задоволення заяви. Накладено арешт на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в межах суми позовних вимог 45 000,00 Євро, що еквівалентно станом на 04 березня 2021 року 1 510 200,00 грн. 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 08 листопада 2021 року для розгляду справи визначено суддю-доповідача Бурлакова С. Ю. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконного судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке. Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою тавідмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. З касаційної скарги убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, визначених в пунктах 2, 3 частини першої цієї статті ЦПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Положеннями частини третьої статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до роз`яснень пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити об`єктивну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; додержання збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; взаємозв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, проаналізувати чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як убачається з матеріалів касаційного провадження та оскаржуваної постанови, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 03 березня 2019 року у розмірі 45 000,00 Євро, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3 позичив у нього 45 000,00 Євро на строк до 01 вересня 2019 року, однак у визначений строк кошти у зазначеному розмірі не повернув. 12 травня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, обґрунтовуючи заяву тим, що відповідачі можуть відчужити наявне у них майно з метою уникнення від виконання можливого рішення про задоволення позову. Судом встановлено, що у травні 2021 року (після подання позовної заяви) відповідачі розмістили оголошення про продаж будинку на АДРЕСА_1 , який перебуває у приватній спільній частковій власності відповідача у справі ОСОБА_1 . Враховуючи наведене, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 149-150 ЦПК України, встановивши, що матеріально правова вимога про стягнення заборгованості за договором позики заявлена в солідарному порядку до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 та накладення арешту на майно відповідачів в межах суми позовних вимог 45 000,00 Євро, що станом на 04 березня 2021 року еквівалентно 1 510 200,00 грн, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій. Із касаційної скарги, убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності постанови Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року. Керуючись частинами першою, четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити ОСОБА_1 . Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська