Постанова 4824 № 759/1692/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 листопада 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 759/1692/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11141/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Шум Л.М., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун Олександр Юрійович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання довіреності недійсною, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, - в с т а н о в и в : У лютому 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив: - визнати недійсною довіреність серії ВТВ № 921884 від 19 лютого 2013 року, видану від імені громадянина ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України у м. Києві, 17 серпня 1998 року), на ім`я ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом КМНО Перевертун О.Ю. та зареєстровану в Єдиному реєстрі довіреностей під № 97; - визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 07 червня 2008 року) право власності на автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_6 (на момент незаконного вибуття з права власності), р.н. НОМЕР_7 (на момент розгляду справи); - витребувати у відповідача ОСОБА_3 автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_7 (на момент розгляду справи) та повернути його законному власникові ОСОБА_1 . В обґрунтування позову зазначав, що йому на праві власності належав автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_6 . Вказував, що у період з 15 грудня 2011 року по 19 вересня 2014 року він утримувався у Київському слідчому ізоляторі. Так, перебуваючи у слідчому ізоляторі йому стало відомо, що його автомобіль зник, а на підставі довіреності ВТВ № 921884 від 19 лютого 2013 року, уповноважений позивачем ОСОБА_2 зняв автомобіль з обліку для реалізації, а 26 лютого 2013 року автомобіль було зареєстровано на ОСОБА_8 . У подальшому автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 . Позивач зазначав, що вказану довіреність від 19 лютого 2013 року він не видавав, не підписував, на вчинення дій нікого не уповноважував, перебував у той час у слідчому ізоляторі та одночасно не міг знаходитись у офісі приватного нотаріуса КМНО Перевертуна О.Ю. Стверджував, що довіреність видана на підставі підроблених документів та має бути визнана недійсною з тих підстав, що він її не підписував. Крім того, зазначені в довіреності анкетні дані та реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя позивачу не належать. Вважає, що його автомобіль було викрадено разом з документами на нього та поза його волею автомобіль перейшов у володіння інших осіб, в тому числі й відповідача ОСОБА_3 , у зв`язку з чим має бути витребуваний із чужого незаконного володіння, незважаючи на те, що ОСОБА_3 може бути добросовісним набувачем (т. 1 а.с. 2-8, 98-105, 163-171, т. 2 а.с. 9-12). Представник Регіонального сервісного центру в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України Руденко Л.В. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність позовних вимог до сервісного центру, оскільки територіальні сервісні центри є структурними підрозділами територіального органу МВС - Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві та не є юридичними особами. Регіональний сервісний центр є правонаступником УДАІ УМВС України в м. Києві, який на даний час не ліквідовано, позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача. Крім того, до документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів не належить такий документ як довідка-рахунок. Проте, в момент проведення реєстраційних операцій зі спірним автомобілем, довідка-рахунок значилась належним документом, тобто державна реєстрація проведена з дотриманням вимог законодавства (т. 1 а.с. 89-92). Відповідач ОСОБА_6 подала до суду заяву про застосування строку позовної давності, у якій зазначила, що позивач дізнався про вказані обставини ще у січні 2012 року, 10 вересня 2014 року його було звільнено по амністії, а отже строк позовної давності пропущено (т. 1 а.с. 107-108). Також ОСОБА_6 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 122-125). Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (т. 2 а.с. 89-94). Не погодившись з рішенням суду, 24 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т. 2 а.с. 97-107). На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції розглянув вимоги про скасування реєстрації транспортного засобу та поновлення реєстрації, які позивачем було залишено без розгляду. Звертав увагу на те, що довіреність була видана на підставі підроблених документів, тому має бути визнана недійсною з тих підстав, що позивач її не підписував, а на момент її видачі знаходився в слідчому ізоляторі. Крім того, у довіреності відсутня інформація про те, що довіреність посвідчено за межами офісу приватного нотаріуса КМНО Перевертуна О.Ю. Зазначав, що його прізвище у реєстраційних документах на автомобіль було зазначено як « ОСОБА_1 ». У зв`язку з тим, що його документи було викрадено, позивач у 2008 році отримав новий паспорт та дублікат реєстраційного номера облікової картки платника податків на прізвище « ОСОБА_1 » з урахуванням українського правопису. Розбіжності, що виникли через застосування українського правопису у документах було усунуто шляхом подання висновку спеціаліста від 20 жовтня 2020 року № 056/552-п, який є належним доказом. При цьому, у оспорюваній довіреності його прізвище вказано як « ОСОБА_1 », а також зазначено неправильно інші реквізити, зокрема, номер шасі автомобіля, реквізити раніше втрачених документів позивача. Отже, автомобіль вибув із законного володіння позивача поза його волею та без його згоди. Вважає, що оскільки ОСОБА_3 не подавав відзив на позовну заяву, позбавляється права заперечувати проти зазначених позивачем обставин під час розгляду справи по суті. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (т. 2 а.с. 132-133). Представник ОСОБА_1 - адвокат Патрик Г.Г. подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, де просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити (т. 2 а.с. 156-158). У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , його представники - адвокат Патрик Г.Г., адвокат Кириченко А.Є. підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_11 - адвокат Гуменюк Н.В. заперечувала проти скарги і просила її відхилити. Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені телефонограмами та на зазначені ними адреси електронної пошти із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази, повідомлення відповідача ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса КМНО Перевертуна О.Ю. повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (місцезнаходження) від вказаних осіб не надходили. У зв`язку із зазначеним судом було розміщено повідомлення про розгляд справи судом на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 2 а.с. 115-124, 141-160, 178-182, 200-211 т. 3 а.с. 3-16). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 18 липня 2006 року позивачу належав автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_6 (т. 1 а.с. 13). 09 квітня 2008 року о 03:00 год. в салоні автомобіля марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», р.н. НОМЕР_6 , що був припаркований біля приміщення «Ф-клубу, дискотека 80-х», що по вул. В. Кільцева, 2 с. П. Борщагівка, ОСОБА_1 виявив відсутність сумки, в якій знаходились в тому числі паспорт, ідентифікаційний код, закордонний паспорт. Вказані обставини зазначені у постанові Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 10 квітня 2008 року у зв`язку з відсутністю події злочину (т. 1 а.с. 18-19). 19 лютого 2013 року приватним нотаріусом КМНО Перевертун О.Ю. посвідчено довіреність, якою ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Шевченківським РУГУ МВС України у м. Києві 17 серпня 1998 року) уповноважив ОСОБА_2 бути його представником у відповідних органах, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_8 , виданого УДАІ ГУ МВС України м. Києві 18 липня 2006 року, автомобіля марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_9 , 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_6 . Термін дії довіреності до 19 лютого 2018 року (т. 1 а.с. 26). 19 лютого 2013 року вказану довіреність внесено до Єдиного реєстру довіреностей, зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 97 (т. 1 а.с. 25). За листом Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 12 грудня 2017 року № 08/26259, у період з 15 грудня 2011 року по 19 вересня 2014 року ОСОБА_7 утримувався в Київському слідчому ізоляторі, був засуджений 12 грудня 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 2, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 353, ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 357, ст. 70 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 19 вересня 2014 року із зали суду на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2014 року, керуючись ст.ст. 74, 85, 86 КК України, ст. 2 Закону України «Про амністію 2014 року» (т. 1 а.с. 17). Згідно з листом Регіонального сервісного центру 8044 РСЦ МВС в м. Києві від 21 листопада 2017 року № 8044/1031 встановлено, що згідно даних бази автоматизованої інформаційної системи МВС, автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_6 , який від 18 липня 2006 року перебував на реєстраційному обліку на ім`я позивача, 23 лютого 2013 року на підставі довіреності ВТВ № 921884 від 19 лютого 2013 року приватного нотаріуса КМНО Перевертун О.Ю. було знято з обліку для реалізації (довірена особа ОСОБА_2 ). 26 лютого 2013 року на підставі довідки-рахунок ААВ № 041469 від 26 лютого 2013 року даний автомобіль було зареєстровано на ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 16). 14 жовтня 2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 з приводу того, що невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа його майном, Києво-Святошинським ВП ГУНП в Київській обл. внесено відомості до ЄРДР № 12016110200003946 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (т. 1 а.с. 9). Постановою начальника слідчого відділення Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області від 26 травня 2018 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 12016110200003946 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України (т. 1 а.с. 119). Постановою Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області від 13 вересня 2019 року автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , 2005 року випуску оголошено в розшук (т. 1 а.с. 197). Відповідно до листа Головного сервісного центру МВС України від 10 жовтня 2018 року та листа від 06 серпня 2019 року повідомлено, що згідно бази даних Єдиного державного реєстру МВС з автомобілем марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , 2005 року випуску сірого кольору проведено наступні реєстраційні операції: з 18 липня 2006 року - автомобіль зареєстровано за ОСОБА_7 ; 23 лютого 2013 року - автомобіль знято з реєстрації за дорученням НОМЕР_12; 26 лютого 2013 року - автомобіль зареєстровано за ОСОБА_4 ні підставі довідки-рахунку; 01 березня 2014 року - перереєстрація на ОСОБА_12 за довідкою-рахунком; 06 вересня 2017 року - реєстрація на ОСОБА_6 на підставі договору; 11 вересня 2018 року - реєстрація за договором купівлі-продажу на ОСОБА_5 ; 22 січня 2019 року - перереєстрація за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 72, 188-189). Щодо вимог про визнання довіреності недійсною. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 2, 4 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Згідно з ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора (ч. 3 ст. 245 ЦК України). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ч. 3 вказаної статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У цій справі, що є предметом перегляду апеляційним судом позивач оспорює односторонній правочин (довіреність) зазначаючи, що його не вчиняв. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. За змістом оспорюваної довіреності від 19 лютого 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Перевертун О.Ю., ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Шевченківським РУГУ МВС України у м. Києві 17 серпня 1998 року) уповноважив ОСОБА_2 бути його представником у відповідних органах, з усіх без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_8 , виданого УДАІ ГУ МВС України м. Києві 18 липня 2006 року, автомобіля марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2,5Т, номер шасі (кузов, рама) № НОМЕР_9 , 2005 року випуску, р.н. НОМЕР_6 (т. 1 а.с. 26). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджував, що вказану довіреність від 19 лютого 2013 року він не видавав, не підписував, на вчинення дій нікого не уповноважував, перебував у той час у слідчому ізоляторі, довіреність видана на підставі підроблених документів та має бути визнана недійсною на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України. На підтвердження своїх вимог позивачем до районного суду було надано копію листа Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 12 грудня 2017 року № 08/26259, в якій зазначено, що у період з 15 грудня 2011 року по 19 вересня 2014 року ОСОБА_1 утримувався в Київському слідчому ізоляторі (т. 1 а.с. 17). Крім того, позивач посилався на те, що у довіреності зазначені інші реквізити, на підтвердження чого до оспорюваної довіреності надав копію паспорта громадянина України, виданого Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві 17 серпня 1998 року НОМЕР_2 на ім`я « ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера НОМЕР_1 , видану 15 травня 2000 року (т. 1 а.с. 27-28). У відповіді на адвокатський запит ГУ ДПС у м. Києві від 29 травня 2020 року повідомлено, що в інформаційних системах відсутні відомості стосовно видачі 15 травня 2000 року картки платника податків з реєстраційним номером - НОМЕР_1 (т. 2 а.с. 17). Також у відповіді на адвокатський запит ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 27 травня 2020 року повідомлено, що паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 був виданий 30 червня 1998 року Ватутінським РУ ГУМВС України в м. Києві на ім`я ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 33). При цьому позивач надав до суду копії втрачених та дійсних паспортів та облікових карток платників податків (т. 1 а.с. 22-24, т. 2 а.с. 52, 13). Так, у втраченому паспорті громадянина України, виданого Радянським РУ ГУ МВС України в м. Києві 12 лютого 1998 року серії НОМЕР_10 та втраченій довідці про присвоєння ідентифікаційного номера НОМЕР_3 позивач зазначений як « ОСОБА_7 . Згідно з копією дійсного паспорта громадянина України, виданого Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві 07 червня 2008 року НОМЕР_4 , та дубліката картки платника податків, виданої 23 червня 2008 року, прізвище позивача зазначено як « ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 22-24). По зазначеним розбіжностям у прізвищі позивача позивачем було надано до суду експертний висновок № 056/552-n від 20 жовтня 2020 року, згідно якого українські записи прізвища ОСОБА_1 і ОСОБА_1 є ідентичними у документах, наданих для експертизи (т. 2 а.с. 29). Колегія суддів погодилася з районним судом, що зазначений експертний висновок не є належним доказом, оскільки він не відповідає вимогам ч. 5 ст. 106 ЦПК України, згідно якої у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Поряд з цим, районним судом не дана належна оцінка наявним у справі вищезазначеним доказам, зокрема, що у втраченому паспорті прізвище позивача було зазначено « ОСОБА_7 , а у дійсному паспорті « ОСОБА_1 , при цьому, після заміни паспорту, факт користування автомобілем той самою особою не спростований. Встановлено, що оспорюваною довіреністю було надано повноваження на експлуатацію та відчуження належного на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_8 , виданого УДАІ ГУ МВС України м. Києві 18 липня 2006 року, автомобіля марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2,5Т, 2005 року випуску, кузов/шасі № НОМЕР_9 , тип легковий пасажирський, р.н. НОМЕР_6 (т. 1 а.с. 26). Станом на день посвідчення оспорюваної довіреності вказаний автомобіль належав позивачу на підставі вказаного свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_8 , виданого УДАІ ГУ МВС України м. Києві 18 липня 2006 року (т. 1 а.с. 13). Враховуючи вказане, оскільки на день видачі довіреності від 19 лютого 2013 року автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2005 року випуску, кузов/шасі № НОМЕР_5 , р.н. НОМЕР_6 належав позивачу, здійснення повноважень від імені « ОСОБА_7 на експлуатацію та відчуження якого було надано відповідачу ОСОБА_2 , вбачається, що довіреність була видана щодо рухомого майна позивача без його волевиявлення, яке має бути вільним при укладенні правочину Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). Вказані висновки щодо застосування норм права, відповідно до положень частини 4 ст. 263 ЦПК України, мали б бути враховані районним судом, оскільки підстав відступу від цих висновків, у т.ч. і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, не вбачається. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України). Доказів схвалення позивачем ОСОБА_1 правочину, на підставі якого належний позивачу автомобіль був відчужений іншій особі, до суду не надано і судом таких не встановлено. Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення Довіреності серії ВТВ № 921884 від 19 лютого 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Перевертун О.Ю., зареєстрованої у реєстрі нотаріальних дій за № 97, підтверджується наявними у справі доказами за якими позивач не міг вчинити спірну Довіреність у приміщенні нотаріуса, оскільки на момент її вчинення перебував під вартою в слідчому ізоляторі, то суд апеляційної інстанції визнав оспорювану позивачем Довіреність такою, що є неукладеною. З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції визнав помилковими висновки районного суду про відмову в задоволенні позову з підстав, що позивач не заявляв про проведення судової лінгвістичної та почеркознавчої експертизи справжності підпису. Щодо вимог про визнання права власності та витребування майна. Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, до яких відноситься також і договір. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі статями 237, 244, 245 ЦК України, довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, що реалізується через відповідну об`єктивно виражену форму виявлення (складання заповіту, прийняття спадщини, складання довіреності, підписання договору тощо). У правочині зовнішнє волевиявлення має бути адекватним внутрішній волі особи. Воля особи має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку. Тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії (вчинки) особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом вищевказаної довіреності серії ВТВ № 921884 від 19 лютого 2013 року яка апеляційним судом визнана неукладеною, ОСОБА_7 лише уповноважував ОСОБА_2 представляти його інтереси з питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуження належного позивачу на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_8 , автомобіля марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN 2.5Т», 2005 року випуску, кузов/шасі № НОМЕР_11 Z5H105014, р.н. НОМЕР_6 , у т.ч. керувати автомобілем, представляти інтереси в органах нотаріату (з питання продажу), укладати договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування автомобілем, визначаючи на власний розсуд ціну та інші умови (т. 1 а.с. 26). Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена. Частиною першою статі 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною другою статті 203 ЦК України, за якою особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача. Положеннями частини 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Такі особливі умови застосування правових наслідків недійсності угоди про відчуження майна, укладеної особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, передбачені ст. 388 ЦК України. Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема, статтею 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з незаконного володіння. При цьому за змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Відповідно до роз`яснень, що містяться в положеннях пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини 1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Суд апеляційної інстанції зауважує, що вищевказана довіреність серії ВТВ № 921884 від 19 лютого 2013 року яка апеляційним судом визнана неукладеною, є одностороннім правочином, спрямованим на визначення довіреної особи із зазначенням переліку можливих дій, які довірена особа уповноважена вчиняти, а відтак й не є правочином на підставі якого здійснюється виникнення та (або) перехід права власності на об`єкт рухомого (нерухомого) майна до іншої особи. Тому, визнання довіреності неукладеною не може бути визнано підставою для застосування правового механізму, передбаченого ч. 1 ст. 388 ЦК України і витребування майна з чужого володіння. Питання щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 26 лютого 2013 року, вчиненої на підставі вищевказаної довіреності і оформленої довідкою рахунком, та (або) подальших угод відчуження, що дало би право ставити питання про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, позивач ОСОБА_1 у цьому провадженні не заявляв. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції на підставі оцінених доказів дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , про витребування майна від добросовісного набувача та визнання права власності на автомобіль, а позовні вимоги в цій частині є передчасними. Вказаний висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 березня 2019 року у справі № 408/5352/12 (провадження № 61-28741св18). Таким чином, відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання довіреності від 19 лютого 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Перевертун О.Ю., зареєстрованої у реєстрі нотаріальних дій за № 97, недійсною, визнання права власності на вказаний автомобіль та витребування автомобіля на підставі ст. 388 ЦК України. Щодо строку позовної давності. В суді першої інстанції відповідач ОСОБА_6 у суді першої інстанції заявляла про застосування строку позовної давності та зазначала, що позивач дізнався про вказані обставини ще у січні 2012 року (т. 1 а.с. 107-108). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 с. 267 ЦК України). Таким чином, за змістом вищевказаної норми права, про застосування спливу позовної давності має бути заявлено лише стороною у спорі. Поряд з цим, в остаточно уточнених позовних вимогах, які були прийняті районним судом до розгляду, ОСОБА_6 була залучена у справі як третя особа та не була відповідачем на час ухвалення оскаржуваного рішення. При цьому відповідач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 про застосування спливу позовної давності (ч. 7 ст. 267 ЦК України) у цій справі не заявляли. При цьому в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат Гуменюк Н.В. не заперечувала того факту, що в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_3 про застосування спливу позовної давності не заявляв. Врахувавши вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що є помилковим рішення районного суду про відмову в задоволенні позову з підстав не усунення позивачем розбіжностей у написанні в оспорюваній довіреності прізвища « ОСОБА_7 і не подання клопотання про проведення судової лінгвістичної та почеркознавчої експертизи, та ненадання доказів відчуження автомобіля за підробленими документами. Крім того, колегія суддів погодилась з доводами апелянта, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, розглянувши вимоги позивача про скасування реєстрації транспортного засобу та поновлення реєстрації, оскільки в останній уточненій позовній заяві таких вимог не заявлено (т. 2 а.с. 9-12). З урахуванням вищезазначеного оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з вищенаведених підстав. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційним судом відхилені. При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). На підставі ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати мають бути віднесені на його рахунок. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2021 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун Олександр Юрійович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання довіреності недійсною, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 19 листопада 2021 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова