Постанова 4824 № 372/1030/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/13503/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 372/1030/21 18 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Невідомої Т.О. при секретарі - Верес Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Кравченка М.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування записів про накладання арешту на майно,- в с т а н о в и в: 23 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Обухівського районного суду Київської області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування записів про накладання арешту на майно. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 0,202 га, кадастровий номер 3223183801:01:025:0007, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 земельної ділянки загальною площею 0,2186 га, кадастровий номер 3223183801:01:034:0001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований на земельній ділянці загальною площею 0,202 га, кадастровий номер 3223183801:01:025:0007. Зазначає, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що 05 квітня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маховою Д.А. було накладено обтяження на земельні ділянки: кадастровий номер 3223183801:01:025:0007 та кадастровий номер 3223183801:01:034:0001. Звертає увагу, що в реєстрі зазначено, що арешт накладено на вказані земельні ділянки, як на нерухоме майно ОСОБА_2 , яка є попереднім власником даних земельних ділянок та на час накладення арешту вже не була їх власником. Посилається на те, що в січні 2021 року вона звернулась до територіального органу Державної виконавчої служби України із заявою про зняття арешту з належних їй на праві приватної власної земельних ділянок: кадастровий номер 3223183801:01:025:0007 та кадастровий номер 3223183801:01:034:0001, однак листом від 19.01.2021 року за вих. № 38487269/4 за підписом головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві О. Шатохіна їй було повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зняття арешту з майна. З огляду на вище викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд скасувати запис про накладення арешту на земельні ділянки загальною площею 0,202 га, кадастровий номер 3223183801:01:025:0007 та загальною площею 0,2186 га, кадастровий номер 3223183801:01:034:0001. Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування записів про накладання арешту на майно, відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 30 липня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що Обухівським районним судом Київської області їй були створені перешкоди в ефективному доступі до правосуддя, яке проявилось у надуманих підставах для залишення її позову без руху відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року. Посилається на те, що відмова суду першої інстанції у задоволенні її позовних вимог без дослідження наявних в матеріалах справи письмових доказів є порушенням її права на об`єктивний розгляд справи неупередженим судом. Вказує, що суд першої інстанції помилково послався в рішенні на те, що обтяжувачем у виконавчому провадженні є орган виконавчої служби, найменування якого не співпадає із найменуванням визначеного у позові відповідача, оскільки в уточненій позовній заяві, яка міститься в матеріалах справи, вона зазначала, що згідно наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» прийнято рішення про ліквідацію як юридичної особи публічного права територіальний орган Міністерства юстиції - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві та утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ). Згідно інформації із офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України Головне територіальне управління юстиції у м. Києві припинено 23 грудня 2020 року. Згідно інформації із офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) створене 29.10.2019 року. Отже, на думку апелянта, позовні вимоги були заявлені до належного відповідача. Окрім цього зазначає, що за загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується спір, проте, із звукозапису та протоколу судового засідання вбачається, що питання про залучення до участі у справі інших осіб судом не вирішувалось, її представником не обговорювалось та не заперечувалось. В судове засідання позивачка та її представник не з`явились, про дату, час та місце розгляду справу повідомлялись належним чином, причину неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Представник відповідача Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання також не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справу повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи в його відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 11 липня 2012 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі- продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. Відповідно до умов п. 1.1. зазначеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Майном за цим договором є земельна ділянка загальною площею 0,202 га, виділена в натурі згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, кадастровий номер 3223183801:01:025:0007, розташована на території АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва, обслуговування житлового будинку. Склад угідь: землі громадської та житлової забудови. (а.с. 8-9) 11 липня 2012 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. Відповідно до умов п. 1.1. зазначеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Майном за цим договором є земельна ділянка загальною площею 0,2186 га, виділена в натурі згідно плану зовнішніх меж земельної ділянки, кадастровий номер 3223183801:01:034:0001, розташована на території АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва, обслуговування житлового будинку. Склад угідь: сільськогосподарські угіддя. (а.с. 13-14) 11 липня 2012 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі - продажу будинку, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. Відповідно до умов п. 1. зазначеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти нерухоме майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Нерухомим майном за цим договором є житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_2 . Житловий будинок з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці загальною площею 0,202 га, кадастровий номер 3223183801:01:025:0007, яка відчужена на користь покупця одночасно з відчуженням цього будинку окремою цивільно- процесуальною угодою. (а.с. 18-19) 19 січня 2021 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надало відповідь № 38487269/4 на звернення ОСОБА_1 в якому зазначало, що на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 38487269 з виконання виконавчого листа № 2-1841/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 27.08.2010 року, про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 . В ході примусового виконання вказаного виконавчого листа, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника, зокрема, на земельні ділянки: кадастровий номер 3223183801:01:025:0007, 3223183801:01:034:000, адреса розташування: АДРЕСА_1 . Арешт на земельні ділянки накладено на підставі відповіді ГУ Держземагенства у Київській області від 13.03.2015 року, оскільки згідно даної відповіді вищезазначені земельні ділянки зареєстровані на праві власності за боржником ОСОБА_2 (а.с. 22-23) 10 березня 2021 року Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розглянуло адвокатський запит ОСОБА_3 від 24 лютого 2021 року вих. № 24/02 та надало належним чином завірені копії постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення арешту на нерухоме майно. (а.с. 29) 18 червня 2013 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Крайчинським Сергієм Станіславовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2-1841/09, виданого Солом`янським районним судом м. Києва та заяви стягувача. (а.с. 30) 18 червня 2013 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Крайчинським Сергієм Станіславовичем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 . (а.с. 31) Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 24.12.2020 року земельна ділянка кадастровий номер 3223183801:01:034:0001 належить ОСОБА_2 . (а.с. 5-6) Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування записів про накладання арешту на майно, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, до участі у справі не залучено належних відповідачів. Не дивлячись на роз`яснення суду, наполягала на вирішенні спору в межах заявлених нею позовних вимог , на підставі наявних у справі доказів та між визначеними нею в позові сторонами спору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Законодавець у частині першій статті16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» Згідно із статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності". У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно. Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження», в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Підставою накладення обтяження на земельні ділянки: кадастровий номер 3223183801:01:025:0007, 3223183801:01:034:000, адреса розташування: АДРЕСА_1 є постанова від 18 червня 2013 року, винесена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Крайчинським Сергієм Станіславовичем в рамках виконавчого провадження ВП № 38487269 з примусового виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва про стягнення на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 (з ОСОБА_2 в межах успадкованого майна станом на 17 липня 2009 року на суму 65 341,50 грн.) солідарно боргу за договором позики від 20 грудня 2006 в сумі 7 640 500,00 грн. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що накладення арешту на земельні ділянки: кадастровий номер 3223183801:01:025:0007, 3223183801:01:034:000, адреса розташування: АДРЕСА_1 , як на майно ОСОБА_2 , порушує її права, як власникацього майна, захист такого порушеного права передбачено статтею 41 Конституції України, статтями 316, 319, 321 ЦК України. При цьому, посилаючись на те, що земельні ділянки: кадастровий номер 3223183801:01:025:0007, 3223183801:01:034:000, адреса розташування: АДРЕСА_1 , на які накладено арешт, належать на праві власності їй, а не ОСОБА_2 , яка є боржником у виконавчому провадженні № 38487269 з примусового виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 27.08.2010 року, позивачка пред`явила позов до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а не до належних відповідачів -боржника ОСОБА_2 та особи, в інтересах якої накладено арешт ОСОБА_4 . Крім того, позивачкою обрано неналежний спосіб захисту порушеного права у даних правовідносинах, так як звернулась до суду з позовом про скасування записів про накладення арешту на майно, а належним способом захисту порушеного права у даному випадку є звернення до суду з позовом про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування записів про накладання арешту на майно. Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги були заявлені до належного відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки до участі у справі в якості відповідача не було залучено ОСОБА_2 , яка є боржником у виконавчому провадженні та відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 24.12.2020 року є власником земельної ділянки кадастровий номер 3223183801:01:034:0001. Також до участі у розгляд справи не було залучено в якості відповідача особу, в інтересах якої накладено арешт ОСОБА_4 . На необхідність залучення до участі у розгляді справи саме таких відповідачів та обрання способом захисту порушеного права позивачки звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту посилається і Верховний Суд у постанові у справі № 607/3894/17 від 26.09.2019 року. Не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах процесуального права доводи апеляційної скарги про те, що Обухівським районним судом Київської області були створені позивачці перешкоди в ефективному доступі до правосуддя, яке проявилось у надуманих підставах для залишення її позову без руху відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 26 березня 2021 року, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ОСОБА_1 надійшла до Обухівського районного суду Київської області 23.03.2021 року. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26 .03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з тих підстав, що позивачкою не надано до позовної заяви оригіналу документу про сплату судового збору, не зазначено про наявність у неї оригіналів тих письмових доказів, копії яких надані до позовної заяви, відсутні докази направлення позивачкою вказаних копій іншим учасникам справи, з позовної заяви не вбачається достатнього обґрунтування суті спору, визначення відповідача, належності відповідача. Копія вказаної ухвали суду була отримана позивачкою 12.04.2021 року . Заява про усунення недоліків позовної заяви разом з уточненою позовною заявою та додатками до неї була направлена ОСОБА_1 на адресу суду 12.04.2021 року та надійшла до суду 14.04.2021 року. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі. З викладеного вбачається, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 175,177, 185 ЦПК України залишив позовну заяву без руху, зазначивши ті недоліки позову, які позивачка мала усунути, позивачка виконали вимоги ухвали суду і провадження у справ судом було відкрито, а тому її право на доступ до правосуддя порушено не було. Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд першої інстанції помилково послався в рішенні на те, що обтяжувачем у виконавчому провадженні є орган виконавчої служби, найменування якого не співпадає із найменуванням визначеного у позові відповідача, оскільки в уточненій позовній заяві, яка міститься в матеріалах справи, вона зазначала, що згідно наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» прийнято рішення про ліквідацію як юридичної особи публічного права територіальний орган Міністерства юстиції - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві та утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ). Отже, на думку апелянта, позовні вимоги були заявлені до належного відповідача, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки висновки суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 грунтуються на тому, що те, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, якими у даній справі є боржник та стягувач у виконавчому провадженні, та що позивачкою обрано невірний спосіб захисту її порушеного права. Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відмова суду першої інстанції у задоволенні її позовних вимог без дослідження наявних в матеріалах справи письмових доказів є порушенням її права на об`єктивний розгляд справи неупередженим судом, з огляду на те, що з протоколу судового засідання від 01.07.2021 року та технічного звукозапису вказаного судового засідання вбачається, що розгляд справи здійснювався судом за участі представника позивачки ОСОБА_7 , яка надавала свої пояснення та мала можливість заявляти клопотання, надавати доповнення до пояснень. Судом також досліджувались письмові докази, що є в матеріалах, при цьому представником позивачки не висловлювалось будь-яких заперечень з приводу неповноти дослідження доказів у справі та не заявлялось клопотання про додаткове дослідження будь-якого доказу у справі . Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 рокупостановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: