Постанова 4803 № 210/2649/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8817/21 Справа № 210/2649/21 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В. суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, В С Т А Н О В И Л А: У травні 2021 року, позивачка звернулася до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням. Мотивуючи свій позов зазначала, що протягом 15 років 03 місяців ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді машиніста конвеєра. Тривала робота в умовах впливу шкідливих факторів призвела до виникнення у позивачки наступних захворювань: - хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої -другої стадії, емфізему легень першої-другої стадії). Група В.ЛН другого ступеня; - радикулопатія попереково-крижова, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями, з больовим синдромом. З вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ першого ступеня) та остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня), з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ першого другого ступеня). За результатами повторного огляду МСЕК від 08 квітня 2021 року ступень стійкої втрати позивачкою професійної працездатності було визначено у розмірі 65 відсотків, у тому числі 25 % - по радикулопатії та 40 - по ХОЗЛ. безстроково. Водночас, позивачці було встановлено 3 групу інвалідності безстроково. Згідно висновків МСЕК позивачці протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження. За станом здоров`я позивачка потребує забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення (корсет), спостереження у сімейного лікаря та невропатолога. Позивачка зазначала, що внаслідок професійного захворювання їй завдано істотної моральної шкоди у зв`язку з чим просила суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я - 295 100 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2021 року частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00191000, 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, ПівдГЗК) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я 130000 (сто тридцять тисяч) гривень без урахування утримання податків, зборів та інших платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00191000, 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, ПівдГЗК) на користь держави судовий збір у розмірі 1300 грн. (одна тисяча триста). В апеляційній скарзі відповідача просить рішення суду змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди. Апелянт вважає, що розмір моральної шкоди, стягнутий судом першої інстанції, не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Судом першої інстанції установлено, що протягом 15 років 03 місяців ОСОБА_1 (далі - Позивачка) працювала у Відповідача на посаді машиніста конвеєра (а.с. 8-9). З акту розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 28.02.2020 року встановлено, що позивач отримав професійне захворювання хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої -другої стадії, емфізему легень першої-другої стадії). Група В.ЛН другого ступеня; радикулопатія попереково-крижова L5-S1, шийна С5-С7, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями, з больовим синдромом. З вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ першого ступеня) та остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня), з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ першого другого ступеня) (а.с. 3-7). Відповідно до п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 28.02.2020 року професійні захворювання у Позивачки виникли наслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища і недосконалості технологічного процесу та устаткування робочого місця у зв`язку з чим машиніст конвеєру попадав під вплив пилу , концентрація якого в повітрі робочої зони перевищувала гранично - допустиму концентрацію та фізичного навантаження, що перевищувало нормативні показники. За результатами первинного огляду МСЕК від 19 травня 2020 року ступень стійкої втрати Позивачкою професійної працездатності було визначено у розмірі 40 (сорок ) %, у тому числі 25 % - по радикулопатії та 15% - по ХОЗЛ. За результатами повторного огляду МСЕК від 08 квітня 2021 року ступінь стійкої втрати Позивачкою професійної працездатності було визначено у розмірі 65 (сорок ) відсотків, у тому числі 25 % - по радикулопатії та 40% - по ХОЗЛ. безстроково. Позивачці було встановлено 3 групу інвалідності безстроково (а.с. 10,11). Згідно висновків МСЕК Позивачці протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження. За станом здоров`я Позивачка потребує забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення (корсет), спостереження у сімейного лікаря та невропатолога. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та з розміром відшкодування моральної шкоди, з наступних підстав. Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці",роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України). Крім того, статтею 46 Конституції Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Так, Актом розслідування хронічного професійного захворювання Форми П-4 від встановлено та підтверджено, що факт отримання професійного захворювання позивачем відбулося при виконанні ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Виходячи з норм ч.1ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно доч.1ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Таким чином, в даному випадку відповідач несе прямий обов`язок по виплаті позивачу відшкодування з приводу спричинення моральної шкоди. Тому, доводи апеляційної скарги, що позивач не тільки усвідомлювала про наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочомі місці, що безпосередьо пов`язані із використанням обладнання, машин та механізмів, але й свідомо продовжувала працювати на таких умовах праці тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги, компенсації та більшу оплату, а також посилання, що саме безвідповідальне ставлення ОСОБА_1 до свого здоров`я у результаті призвело до встановлення їй професійного захворювання та втрати професійної працездатності, колегія не бере до уваги, як безпідставні. Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності». Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Суд приймає до уваги зазначені у позовній заяві обставини про те, що у зв`язку з захворюванням було порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабістю, втомою, болями. Відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Наслідками професійного захворювання порушено звичайний життєвий ритм, нормальні життєві зв`язки, що в свою чергу призвело до моральних страждань. Відповідно до ст.237-1 КЗпП Українипередбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди проводиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя, за наявності причинного зв`язку. Оскільки в письмових матеріалах справи всі перелічені умови знайшли своє відображення, оскільки позивач отримав професійне захворювання безпосередньо через виконання трудових обов`язків, тобто підприємство належним чином не забезпечило безпечних умов праці, суд погоджується з необхідністю грошового відшкодування, пов`язаного зі спричиненням моральної шкоди. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, правильно встановив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання та хвилювання. Обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, приймає до уваги те, що йому були спричинені моральні страждання, отримання професійного захворювання, безумовно, змінила його нормальний життєвий ритм, проте вирішуючи питання про достатній розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд погоджується з позицією відповідача щодо того, що позивачем не наведено конкретних достатніх аргументів щодо обґрунтування саме зазначеної у позові суми спричинених збитків. Колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням всіх обставин справи. Колегія звертає увагу, що судом було враховане те, що позивач протягом значного часу працювала на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, а саме: характер і тяжкість отриманих позивачем професійних захворювань, що порушило її нормальні життєві зв`язки та викликало фізичні і моральні страждання, ступінь втрати ним професійної працездатності 65 % та встановлення їй 3 групи інвалідності на безстроково, тривалість розладу її здоров`я, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності змін її здоров`я, розміру втрати працездатності, оскільки позивачка повинна докладати додаткових зусиль та витрачати час для організації свого життя, так як потребує постійного лікування, що суттєво ускладнює її можливість задовольняти буденні потреби, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визнав необхідним позов задовольнити частково та стягнути на користь позивача 130 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі 197/42/20 (втрата професійної працездатності в розмірі 50% з 2007 року та особу визнано інвалідом 3 групи безстроково- присуджене відшкодування в сумі 120 000 грн.). У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував тяжкість фізичних і моральні страждань позивача, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача, конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у вигляді одноразового відшкодування у розмірі 130 000 гривень. Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині стягнення моральної щкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, зважаючи на на ступне. Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає в цій частині зміні, а саме: вказавши в другому абзаці резолютивної частини: «з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів» замість фрази «без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб». В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 липня 2021 року підлягає залишенню без змін. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Отже, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення місцевого суду. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2021 року змінити, вказавши в другому абзаці резолютивної частини: «з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів» замість фрази «без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб». В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко