Постанова 4807 № 336/6515/17

Дата документу 16.11.2021 Справа № 336/6515/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/6515/17 Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В. Провадження №22-ц/807/2535/21 Суддя-доповідач Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В. суддів: Дашковської А.В., Кримської О.М., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатним, заінтересовані особи - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, Комунальна установа «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 , адвоката Габуєва Георгія Юрійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2018 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява мотивована тим, що її син ОСОБА_2 страждає на психічне захворювання: шизофренія, параноїдна форма, безперервна течія, параноїчний синдром, дефект змішаного типу, та має статус особи з інвалідністю другої групи, перебуває на диспансерному обліку в комунальній установі «Запорізька обласна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради. В останні роки стан здоров`я ОСОБА_2 значно погіршився, внаслідок хвороби він потребує догляду та встановлення над ним опіки. Із урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд визнати недієздатним ОСОБА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , недієздатним. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат Габуєв Г.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні заяви відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив статті 238, 239, 240 ЦПК України (в редакції чинній на момент подання заяви) та статті 297-300 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи). В заяві ОСОБА_1 відсутня конкретна інформація щодо хронічного, стійкого психічного розладу, не наведено конкретних прикладів психічного розладу, не вказано часових періодів таких розладів, не надано жодного доказу на їх підтвердження. Суд першої інстанції порушив ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та у порядку, передбачених цим Законом та іншими Законами України. Крім того, про судовий розгляд заяви про позбавлення дієздатності ОСОБА_2 суд належним чином його не сповіщав та не викликав у судове засідання, що є порушенням статті 299 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи) та статті 240 ЦПК України (в редакції чинній на момент подання заяви). Відзив в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходив. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2018 року по цій справі залишено без змін. (Т.1 а.с.207, 210- 212). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, представник ОСОБА_2 адвокат Габуєв Г.Ю. подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2018 року по цій справі залишено без змін. (т. 2 а.с.45-53). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, представник ОСОБА_2 , адвокат Габуєв Г.Ю. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Кочеткову І.В., суддів Дашковську А.В., Кримську О.М. (т.2 а.с.136 ). Справа неодноразово призначалося до розгляду в суді апеляційної інстанції. ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення судових повіток до апеляційного суду жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи від нього на адресу апеляційного суду не надходило (т.2, а.с.145,165,176,186). Заявник ОСОБА_1 123.10.2021 і 16.11.2021 в засідання апеляційного суду також не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток (т.2, а.с.167,185). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції. Зважаючи на вказане та беручи до уваги, що до апеляційного суду з`явилися представник ОСОБА_2 , адвокат Габуєв Г.Ю. колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_2 та заявника ОСОБА_1 . Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення адвоката Габуєва Г.Ю., який підтримав апеляційну скаргу і просив про її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 2 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Задовольняючи заяву про визнання фізичної особи недієздатною, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 має статус особи з інвалідністю ІІ групи, яка встановлена безстроково. Згідно з висновком призначеної судом психіатричної експертизи ОСОБА_2 виявляє психічні розлади у вигляді параноїчної шизофренії з безперервним перебігом, зі змішаним дефектом особистості, у зв`язку з чим не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Встановлені судом фактичні обставини та досліджені докази підтверджують обґрунтованість заяви про визнання фізичної особи недієздатною і дають суду всі підстави для її задоволення. Втім, із вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке. Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 , зареєстрованим місцем проживання яких є АДРЕСА_1 з 07 грудня 1995 року. (т.1, а.с.2,5,6). Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, Серії АВ №0666612 від 21 грудня 2015 року ОСОБА_2 визнано особою з інвалідністю другої групи (загальне захворювання) безстроково. (т.1, а.с. 13). Відповідно до довідки №4459 від 08 листопада 2017 року, виданої ОСОБА_2 , він знаходиться на обліку в Шевченківському об`єднаному Управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя і отримує пенсію по інвалідності.(Т.1 а.с. 3) Відповідно до виписного епікризу за результатами проведеного обстеження ОСОБА_2 встановлено клінічний діагноз: основний: шизофренія, параноїдальна форма, безперервний перебіг зі змішаним дефектом особистості. (а.с. 14). Згідно з висновком судової психіатричної експертизи від 03.05.2018 ОСОБА_2 виявляє психічні розлади у вигляді параноїдної шизофренії з безперервним перебігом, зі змішаним дефектом особистості, у зв`язку з чим не може розуміти значення своїх дій та керувати ними (а. с. 68-72). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32 Конституції України). Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. У відповідних положеннях підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг. Згідно із статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Відповідно до частини першої статті 39, частини першої статті 40 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша третя статті 41 ЦК України). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу) системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід`ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України. Європейський суд з прав людини визначив вимоги, яких необхідно дотримуватися під час розгляду такої категорії справ, вказавши, що сама сутність того, в чому слід переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, що вимагає об`єктивної медичної експертизи (пункт 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року). Європейський суд з прав людини також вказав, що ця процедура повинна мати судовий характер. (пункт 40 рішення у справі «Горшков проти України» від 8 листопада 2005 року) Відповідно до частини першої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до частини першої статті 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними. Висновок про недієздатність фізичної особи необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Частиною другою статті 298 ЦПК України передбачено, що у виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу. Приймаючи до розгляду заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за формою і змістом вона не відповідає вимогам ст.298 ЦПК України. Заява містить загальні формулювання, які не дозволяють встановити хронічний стійкий психічний розлад її сина. В заяві не викладені обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_2 не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, які наслідки своєї поведінки він не усвідомлює тощо. До заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатним додані копії документів, які не посвідчені у спосіб, передбачний ч.2 ст.95 ЦПК України (в редакції закону на час подання заяви). Справу розглянуто без участі ОСОБА_2 , щодо якого відсутні докази про його належне повідомлення про час і місце судового засідання. Як зазначено у протоколі судового засідання, 09 січня 2018 року суд ставив на обговорення питання про можливість слухати справу за відсутності ОСОБА_2 та призначив судово-психіатричну експертизу. (а. с. 34-35;37). Відповідно до повістки про виклик до суду, в судове засідання, призначене на 26 квітня 2018 року о 12-00 год., викликався ОСОБА_2 (а. с. 54), проте відсутні будь-які докази отримання останнім цієї повістки. Матеріали справи не містять судову повістку-повідомлення про виклик ОСОБА_2 та його представника у судове засідання, призначене на 23 липня 2018 року о 15-00 год. (а. с. 74-81), як і відсутні будь-які докази її отримання. У протоколі судового засідання від 23 липня 2018 року зазначено про можливість проведення засідання за відсутності представників заінтересованих осіб (Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району та Комунальної установи "Обласна клінічна психіатрична лікарня" Запорізької обласної ради (а. с. 83-84). Проте в протоколі не вказано про вирішення питання щодо виклику (неможливості виклику) ОСОБА_2 в судове засідання. Відповідно до положень ч.1 ст. 299 ЦПК України, справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров`я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров`я. Суд першої інстанції не вжив заходів до виклику ОСОБА_2 у судове засідання, розглянув справу за його відсутності, не повідомив останнього про дату, час і місце розгляду справи. Судом порушені норми процесуального права і при призначенні судової психіатричної експертизи. Відповідно до ухвали суду від 09 січня 2018 року про призначення судової психіатричної експертизи будь-яких медичних документів у розпорядження експертів судом не надавалося. Листом від 22.01.2018 експертна установа просила суд дозволити залучити до справи медичну документацію лікаря психіатра медичної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня», тобто фактично експерт з власної ініціативи збирав матеріали для проведення експертизи , що є порушенням вимог ст.107 ЦПРК України (в редакції закону на час проведення експертного дослідження). На час проведення експертизи діяв Порядок проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства Охорони здоров`я України 08.10.2001р. №397. Результати експертизи мають відповідати Порядку №397 та Закону України «Про судову експертизу». Згідно з п.7 Порядку №397, предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, якій призначено експертизу, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду. У висновку №209 вказано, що ОСОБА_2 виявляє ознакипсихічного розладу, проте така відповідь очевидно не свідчить про наявність у нього психічного захворювання та не дає підстав для визнання його таким, що особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Окрім того, колегія вважає слушними доводи апеляційної скарги стосовно того, що в порушення вимог статті 300 ЦПК України, суд першої інстанції визнаючи ОСОБА_2 недієздатним, не вирішив питання про призначення йому опікуна. Наведені вище обставини у їх сукупності, свідчать про те, що рішення суду є таким, що ухвалено із порушенням норм процесуального та матеріального права, що у відповідності до норм статті 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволені заяви. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути недоліки, допущені судом першої інстанції, при розгляді цієї справи. В жодне судове засідання до апеляційного суду ОСОБА_2 не з`явився. ОСОБА_1 відмовилася забезпечити його явку до суду, в два останні судові засідання також не з`являлася, причини неявки суду не повідомила. Розгляд справи за відсутності заявника і особи, щодо якої вирішується питання про визнання її недієздатною, в силу вимог ст.299 ЦПК України є недопустимим. З огляду на те, що в матеріалах справи недостатньо доказів на підтвердження доводів заявниці про недієздатність її сина, після проведення судової психіатричної експертизи пройшло більше трьох років, ні ОСОБА_1 , ні її син ОСОБА_1 до апеляційного суду не з`являються, суд дійшов висновку про те, що зібраних у справі доказів недостатньо для висновку про те, що ОСОБА_2 є недієздатним на час апеляційного розгляду справи. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , адвоката Габуєва Георгія Юрійовича задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 липня 2018 року у цій справі скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 18 листопада 2021 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська