Постанова 4807 № 336/5473/17

Дата документу 16.11.2021 Справа № 336/5473/17 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 336/5473/17 Провадження №22-ц/807/3871/21 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року, повний текст якого складено 25 червня 2021 року, в складі судді Щасливої О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, В С Т А Н О В И В : У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який востаннє уточнила в травні 2019 року, до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позову зазначала, що з 2004 року перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних стосунках. 07 вересня 2007 року зареєструвала з відповідачем шлюб, який розірваний на підставі рішення суду від 14 січня 2016 року, що набрало законної сили. Під час існування шлюбу подружжя придбало два автомобілі: Деу Ланос та ВАЗ 21093, право власності на які зареєстровано за відповідачем. При цьому, автомобіль ВАЗ був оформлений на ОСОБА_1 ще до реєстрації шлюбу, але придбаний у кредит без першого внеску, а кредит в повному обсязі виплачений сторонами в період шлюбу. Оскільки після розірвання шлюбу автомобілі залишились у володінні та користуванні відповідача, дійти згоди щодо їх розподілу сторонам не вдалось, тому позивач бажає отримати грошову компенсацію за Ѕ частину вказаних автомобілів. Згідно проведеної експертизи вартість автомобіля Деу Ланос, 2008 року випуску, становить 73 822, 94 грн., а ВАЗ 21093, 2006 року випуску, - 57 374, 70 грн. Крім того, сторонами було придбано земельну ділянку № НОМЕР_1 на території Садового товариства «Комунаровець», що знаходиться на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, площею 0,0583 га, на підставі Договору-купівлі продажу ВТВ № 829701 від 20 грудня 2012 року, ринкова вартість якої становить 30 368 грн. Оскільки частки подружжя в праві спільної власності вважаються рівними, позивач просить залишити вказані автомобілі у власності відповідача, стягнувши з нього на її користь Ѕ частину вартості автомобілів Деу Ланос, 2008 року випуску, та ВАЗ 21093, 2006 року випуску, в розмірі 65 598, 82 грн. та грошову компенсацію за Ѕ частину земельної ділянки № НОМЕР_1 на території Садового товариства «Комунаровець», що знаходиться за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, Люцернянська сільська рада, в сумі 15 184 грн., а всього 80 782, 82 грн.; стягнути з відповідача судові витрати. На підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.05.2019 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя в частині вимог про поділ земельної ділянки № НОМЕР_1 садового товариства «Комунаровець» на території Люцернянської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, передано за підсудністю Вільнянському районному суду Запорізької області. Не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_2 , 27 травня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, в якому зазначив, що спірний автомобіль ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , він набув 26 жовтня 2006 року, тобто до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , за кредитні кошти, які повертав з власного бюджету, а повністю сплатив кредит, коли шлюб існував лише три місяці. Вказане свідчить про відсутність будь-якого матеріального права на нього у первісного позивача. У зв`язку з викладеним просив суд визнати автомобіль ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , його особистою приватною власністю. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 залишено без розгляду. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 Ѕ частину ринкової вартості автомобілів DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, державний номер НОМЕР_3 , та ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , в сумі 65598 грн. 82 коп. (28687 грн. 35 коп. + 36911 грн. 47 коп.). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 804 грн. судового збору. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про можливість ухвалення у справі заочного рішення суду з порушенням норм процесуального законодавства. Суд, відмовивши у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, незважаючи на поважність причин не з`явлення в судове засідання відповідача та його адвоката, та розглянувши справу по суті в одному судовому засіданні, поставив відповідача у гірше становище порівняно з позивачем, чим порушив принцип змагальності сторін. Також, суд, задовольнивши у попередньому судовому засіданні клопотання відповідача про виклик свідків, не викликав їх до суду та не допитав, що також є порушенням принципу змагальності сторін. Суд, розглянувши справу без участі адвоката відповідача та самого відповідача, позбавив його права ставити питання свідкам позивача. Крім того, у судовому засіданні 03 червня 2021 року представником позивача було заявлено клопотання та долучено до матеріалів справи додаткові докази, які не були надані для ознайомлення відповідачу, що позбавило його права висловити свою думку щодо їх змісту та приєднання до матеріалів справи. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. У відзиві зазначає, що рішення суду є законним, обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що під час розгляду справи судові засідання було відкладено щонайменше 7 разів за клопотанням відповідача та його адвокатів, при цьому не завжди причини неможливості явки до суду було викликано об`єктивними обставинами. Суд неодноразово йшов назустріч відповідачу та задовольняв його клопотання про відкладення розгляду справи, якими останній порушував право позивача на розумні строки розгляду справи, ураховуючи, що справа слухалась в суді 3 роки та 8 місяців. Суд з дотриманням норм процесуального права розглянув справу на підставі наявних доказів та ухвалив заочне рішення. Заслухавши в засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно дост. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, щолегковий автомобіль DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, державний номер НОМЕР_3 придбаний в кредит відповідачем зі згоди позивача та в інтересах подружжя, а кредитні кошти сплачені сторонами під час існування шлюбу, що свідчить про узгодженість їх дій та їх спрямування на досягнення мети набуття спільної речі. Транспортний засіб ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , придбаний відповідачем за кредитні кошти у період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, коли дохід позивача значно перевищував дохід відповідача. На вказані транспортні засоби розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки відповідачем не доведено, що спірне майно є його особистою приватною власністю в розумінні наведеної статті 57 СК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що 07 вересня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який рішенням Шевченківського районного суду від 14 січня 2016 року було розірвано (т.1 а.с. 5-6). Згідно з відповіддю регіонального сервісного центру в Запорізькій області МВС України від 28.08.2017 № 31/8-4074, за ОСОБА_1 зареєстровано 01 серпня 2008 року легковий автомобіль DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, державний номер НОМЕР_3 , який придбаний у розстрочку (кредит); та 26 жовтня 2006 року зареєстровано легковий автомобіль ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , який придбано у розстрочку (кредит) (т.1 а.с. 7). За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п.3 ч.1 ст 57 СК України). Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За приписами частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). Відповідно до вимог статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. За змістом частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Отже, сторона, яка посилається на те, що майно придбане у період шлюбу за особисті кошти та є її особистою власністю, в силу положень статті 81 ЦПК Українизобов`язана надати суду належні докази, які б достовірно підтверджували існування таких обставин. Якщо стороною не надано таких доказів діє загальне правило про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Судом встановлено, що згідно з відповіддю ПАТ «ПУМБ» від 13.08.2008 № КНО-07.8.3./1278, 04 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір № 668787 для придбання автомобіля Деу Ланос, 2008 року випуску, номер НОМЕР_3 . В забезпечення виконання зобовязанння за вказаним договором був укладений договір поруки. Кредит було повністю погашено ОСОБА_1 до спливу строку дії договору, а саме 06 квітня 2012 року (т.1 а.с. 143-145). ПАТ «ПУМБ» не надано копії кредитного договору № 668787 від 04 серпня 2008 року у зв`язку із закінченням строку зберігання кредитної справи. Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Як роз`яснено у пунктах 23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четвертастатті 65 СК України). Отже, з матеріалів справи вбачається, що спірний автомобіль DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, державний номер НОМЕР_3 ,придбаний 04 серпня 2008 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, за кредитні кошти, отримані ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 668787 від 04 серпня 2008 року. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що фактичні дані свідчать про те, що подружжям за обопільною згодою були отримані грошові кошти в кредит для набуття вищевказаного автомобіля. Разом з тим, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Як зазначалось, кредит за договором № 668787 від 04 серпня 2008 року погашено в повному обсязі 06 квітня 2012 року, тобто, під час існування шлюбу сторін. Таким чином, автомобіль DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, державний номер НОМЕР_3 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Посилання ОСОБА_1 на те, що кредит за вказаний автомобіль було виплачено за кошти його батьків не підтверджено належними та допустимими доказами. Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача вартості частки в праві спільної власності на автомобіль ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , суд виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 27 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Індустріалбанк» укладено кредитний договір № KRA/0700/640/06, з метою придбання автомобіля ВАЗ 210930 20, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_2 . Кредитна справа була знищена згідно акта № 10 від 10.01.2014 у зв`язку із закінченням строку зберігання (т.1 а.с. 179) Вказаний кредит повністю погашено 25 грудня 2007 року (а. с. 179 т. 1). ОСОБА_2 , обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації Ѕ частини вартості автомобіля ВАЗ 210930 20, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , посилалась на те, що вона з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах з 2004 року. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України. За змістом наведеної вище норми, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Судом першої інстанції встановлено, що сторони на час придбання автомобіля ВАЗ 210930 20, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , перебували у фактичних шлюбних відносинах. Апеляційна скарга не містить доводів щодо заперечення встановлення судом вказаної обставини. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ( ст. 367 ЦПК України). В матеріалах справи міститься зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на автомобіль ВАЗ 210930 20, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , в якій останній посилався на те, що вказаний автомобіль був придбаний ним до укладання шлюбу за кредитні кошти, виплата яких під час укладення шлюбу протягом трьох місяців відбувалась за його особисті кошти. Проте, вказаний зустрічний позов ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року залишено без розгляду, яка ОСОБА_1 не оскаржувалась в апеляційному порядку на час розгляду справи. З матеріалів справи не вбачається, що відповідач взагалі заперечував проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час придбання вказаного автомобіля. У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 200/26797/15-ц викладено висновок про те, що для вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя, заявлення позовних вимог про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в межах цього провадження не є обов`язковим. Ураховуючи, що відповідно до ст.. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а ОСОБА_1 не спростовано обставини, встановлені судом першої інстанції щодо періоду та факту перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах на час придбання вищевказаного автомобіля, колегія суддів виходить із того, що вказаний факт є встановленим, та доказів протилежного відповідачем не надано. Отже, при вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації Ѕ частини вартості автомобіля ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , наявні підстави для застосування ст.. 74 СК України. Таким чином, спірний автомобіль ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 придбаний ОСОБА_1 за кредитні кошти під час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, які виплачені достроково під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Посилання ОСОБА_1 на те, що кредит за автомобіль ВАЗ 210930 20було виплачено за його особисті кошти не підтверджено належними та допустимими доказами. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідачем не спростовано презумпції спільності права власності подружжя на спірні транспортні засоби, яка визначена статтею 60 СК України. За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що придбані під час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зареєстрованого шлюбу спірні автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу, враховуючи, що відповідачем не доведено факту придбання спірних автомобілів за власні кошти, погашення кредиту за власні кошти, що є його процесуальним обов`язком. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України). Установивши, що автомобілі DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, державний номер НОМЕР_3 , та ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , є спільною сумісною власністю сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини вказаних транспортних засобів. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду від 08 грудня 2017 року в цій справі призначалась автотоварознавча експертиза, на вирішення якої ставилось питання визначення вартості спірних автомобілів на момент проведення експертизи. Так, висновком судової автотоварознавчої експертизи № 110 від 25 січня 2018 року визначено, що ринкова вартість автомобіля ВАЗ 210930 20, державний номер НОМЕР_2 , становить 57 374, 70 грн, та висновком судової автотоварознавчої експертизи № 110/1 від 09 січня 2018 року визначено, що ринкова вартість автомобіля DAEWOO-FSO LANOS TF69Y, державний номер НОМЕР_3 , становить 73 822, 94 грн. (т.1 а.с. 52-88). ОСОБА_1 , а ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційному суді не заперечував щодо визначеної вартості спірних автомобілів. Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та помилковості висновків суду щодо того, що спірні автомобілі є спільною сумісною власністю сторін та підлягають поділу шляхом виплати грошової компенсації. Відповідачем та його представником упродовж розгляду справи ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції не ставилось під сумнів спосіб поділу спірного майна, обраний позивачем, а також визначення вартості автомобілів, які підлягають поділу між подружжям. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що суд порушив норми процесуального права, ухваливши в справі заочне рішення, без врахування клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою адвоката, що є поважною причиною неявки в судове засідання, чим поставив відповідача у гірше становище порівняно з позивачем, порушивши принцип змагальності сторін. Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги, з наступних мотивів. З матеріалів справи вбачається, що з часу відкриття судом провадження в цій справі 12 жовтня 2017 року, розгляд справи неодноразово відкладався за заявою відповідача або його представника про відкладення. Крім того, відповідач під час розгляду справи змінював представників, у зв`язку з чим також відкладався розгляд справи. Ухвалою Шевченківського районного суду від 10 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду. 17 лютого 2021 року відповідач знову звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою його представника ОСОБА_3 , проте, до вказаного клопотання не додано доказів відповідного. 17 лютого 2021 року розгляд справи відкладено судом на 03 червня 2021 року. 02 червня 2021 року представник відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з її хворобою. Однак, як вбачається з копії довідки КНП «Запорізька центральна районна лікарня» Запорізької районної ради Запорізької області від 01 червня 2021 року терапевт призначив ОСОБА_3 прийом медичних препаратів без визначення дати наступного з`явлення до лікаря на прийом. Медичних документів, які б підтверджували перебування адвоката на лікуванні, яке б перешкоджало прибути на судове засідання, призначене на 03 червня 2021 року, матеріали справи не містять.( т.2 а.с.82). При цьому, особисто ОСОБА_1 до суду не з`явився, не повідомив суду причини своєї неявки. Безпосередньо від відповідача клопотань про відкладення слухання справи з причин неможливості прибути до судового засідання представника не надходило. Отже, відповідач та його представник скористались своїми процесуальним правами на власний розсуд. 03 червня 2021 року судом першої інстанції ухвалено заочне рішення у справі. Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Сторони зобов`язані виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших учасників справи. Доводи апеляційної скарги про те, що суд поставив відповідача у гірше становище та порушив принцип змагальності сторін є безпідставними, оскільки представник відповідача, а також сам відповідач приймали участь у розгляді справи, були присутніми в попередньому судовому засіданні, висловили свою позицію щодо заявлених позовних вимог, надали суду свої заперечення, в яких зазначалось про обставини справи. Крім того, як зазначалось, відповідач звертався в справі з зустрічним позовом, який було залишено ухвалою суду без розгляду, яка ним не оскаржувалась, що свідчить про те, що відповідач належно не користувався своїми процесуальними правами. Відсутність представника відповідача, а також самого відповідача в судовому засіданні, призначеному на 03 червня 2021 року, в якому було ухвалено заочне рішення, не вплинуло на законність та обґрунтованість рішення суду, враховуючи, що доводам відповідача судом надана правова оцінка, а також те, що протягом трьох з половиною років розгляду справи відповідач мав достатньо часу для висловлення своєї позиції та доведення її перед судом. Належних, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними та підтверджуються матеріалами справи. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 рокув цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 листопада 2021 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова