Постанова Миколаївський апеляційний суд № 477/1593/21

18.11.21 22-ц/812/2030/21 Провадження № 22-ц/812/2030/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Миколаїв справа № 477/1593/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Тищук Н. О., суддів Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В., із секретарем Андрієнко Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Могильдою Юлією Володимирівною на ухвалу Жовтневого районного суду м. Миколаєва, постановлену 20 вересня 2021 року суддею Козаченком Р.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст ухвали складено 22 вересня 2021 року), у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 заінтересовані особи - Національна поліція України, Головне Управління поліції в Чернігівській області Національної поліції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, У С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Зазначав, що у 2007 році закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка за напрямом підготовки/спеціальність «Право/правоохоронна діяльність» та отримав диплом бакалавра. У 2008 році закінчив цей навчальний заклад та отримав повну вищу освіту за тим же напрямом підготовки та спеціальністю. У 2021 році звернувся до ГУНП в Чернігівській області з заявою про зайняття посади слідчого поліції, проте отримав відмову з посиланням на те, що його спеціальність «правоохоронна діяльність» не дозволяє йому обійняти таку посаду. Заявник посилався на те, що фактично він пройшов навчальну програму за спеціальністю «право/правоохоронна діяльність», як зазначено у додатку до диплому, проте у самому дипломі помилково зазначено спеціальність «правоохоронна діяльність», що перешкоджає йому зайняти посаду слідчого ГУНП в Чернігівській області. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт належності йому дипломів бакалавра та спеціаліста, виданих Луганським державним університетом внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка за напрямом підготовки/спеціальністю «Право». Ухвалою Жовтневого районного суду м. Миколаєва від 18 серпня 2021 року провадження в справі було відкрито в порядку окремого провадження. Ухвалою цього ж суду від 20 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Ухвала мотивована тим, що у даних правовідносинах існує спір про право, оскільки встановлення юридичного факту пов`язується з вирішенням питання про отримання документів про освіту за певною спеціальністю, незгодою особи з виданими документами та незгодою з рішенням про неприйняття такого документу як належного для працевлаштування. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Могильду Ю.В., просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт посилався на помилковість висновків суду про наявність спору про право та на відсутність у заявника іншої можливості вирішення це питання, зокрема шляхом оскарження дії чи бездіяльності навчального закладу, у зв`язку з тим що навчальний заклад знаходиться на окупованій території. У відзиві на апеляційну скаргу Національна поліція України просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що вимоги заявника про встановлення факту отримання ним освіти, не зазначеної в дипломі, свідчать про існування спору про право, оскільки задоволення такої вимоги впливатиме на права та обов`язки Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, отже такий спір не може розглядатись в порядку окремого провадження. Судове засідання апеляційного суду проведено в режимі відеоконференції за участі представника заявника Могильди Ю.В . Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно приписів статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом. Тлумачення частини першої статті 293 ЦПК України свідчить, що суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з метою підтвердження наявності або відсутності таких фактів. Перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку визначено частиною першою статті 315 ЦПК України. Разом з тим, частиною другою статті 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в спорах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішення спору про право. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20). Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_1 зазначав, що метою встановлення факту є доведення отримання спеціальності за певним напрямом підготовки та спеціальністю, що надасть йому право обійняти певну посаду. Оскільки заявлена вимога, яка зводиться до незгоди заявника з зазначеною в дипломі спеціальністю (при цьому назви спеціальності в дипломах та додатках до них співпадають (а.с. 10-17)) та стосується встановлення факту отримання спеціальності, яка не вказана в дипломі, колегія суддів вважає, що встановлення зазначеного факту може вплинути на права та обов`язки Луганського державного університету ім. Е.О. Дідоренка. Доводи апеляційної скарги про відсутність спору про право спростовуються змістом позовної заяви ОСОБА_1 , в якій метою встановлення зазначеного факту є працевлаштування заявника в Національній поліції України. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Луганський державний університет ім. Е.О. Дідоренка знаходиться в м. Сєвєродонецьку, на підконтрольній Україні території. Отже, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції врахувавши доводи заявника та визначивши мету, з якою ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту, дійшов правильного висновку про наявність спору про право, що унеможливлює розгляд справи в порядку окремого провадження. За правилами частини шостої статті 294, частини четвертої статті 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вини мають право подати позов на загальних підставах. Враховуючи те, що своєю ухвалою від 18 серпня 2021 року Жовтневий районний суд Миколаївської області відкрив провадження у справі, то встановивши наявність спору про право, суд обґрунтовано залишив заяву без розгляду, при цьому роз`яснивши заявнику його право звернутись до суду з позовом у порядку цивільного судочинства. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Могильдою Юлією Володимирівною залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.Б.Кушнірова І.В.Лівінський --------------------------------- Повну постанову складено 18 листопада 2021 року