Постанова 4855 № 640/15459/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15459/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Єгорової Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український фонд розвитку регіонів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційна будівельна компанія», про визнання протиправними та скасування містобудівних умов, - В С Т А Н О В И В: У червні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправними та скасувати надані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 28 лютого 2013 року №2394/0/12/009-13. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку, позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування містобудівних умов - повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права. Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що та обставина, що позивач є власником суміжної земельної ділянки, не встановлює презумпції обізнаності, оскільки у даному випадку мова йде про публічну інформацію, відкритий доступ до якої відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, забезпечено в установленому порядку не було. Апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки в обгрунтуванні заяви про поновлення пропущеного строку позивач не зазначав, що на земельних ділянках відбуваються активні дії щодо їх забудови, оскільки будівельні роботи на земельній ділянці не відбувались та не відбуваються. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український фонд розвитку регіонів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційна будівельна компанія», про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адіміністративного суду від 11 жовтня 2021 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи. 18 та 22 жовтня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли відзиви Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та третьої особи ТОВ «Інноваційна будівельна система» відповідно, в яких відповідач та третя особа повністю підтримують правову позицію суду першої інстанції. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 03 червня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування містобудівних умов забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 28 лютого 2013 року №2394/0/12/009-13. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та визначено усунути недоліки шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Так, суд першої інстанції звернув увагу, що позивачем оскаржуються містобудівні умови, затвердженні 28 лютого 2013 року №2394/0/12/009-13, в той же час, звернення до суду мало місце 01 червня 2021 року, тобто, позивачем пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк для звернення до суду. 29 червня 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано заяву про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку, позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування містобудівних умов - повернуто позивачу. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав, що позивач є власником земельної ділянки суміжної до земельної ділянки, щодо якої надано оскаржувані містобудівні умови, та проживає за цією адресою, в той же час не була обізнана про наявність оскаржуваних містобудівних умов. Утім, на переконання суду, особа, яка є власником земельної ділянки, при цьому безпосередньо проживає за адресою АДРЕСА_3 , що є суміжною земельною ділянкою щодо якої видано оскаржувані містобудівні умови, - має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого вчиняються дії щодо забудови такої земельної ділянки, якщо на її думку така забудова порушує права у користуванні власною земельною ділянкою. Суд першої інстанції вважав, що з дня виявлення вчинення активних дій щодо забудови такої земельної ділянки, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В цій справі містобудівні умови та обмеження містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 датовані 28 лютого 2013 року №2394/0/12/009-13. Відповідно до частин другої, п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Згідно ч. 1, 5, 8 ст.29 Закону основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що проектна документація на об`єкт будівництва розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних, складовою частиною яких є містобудівні умови та обмеження. У свою чергу, містобудівні умови та обмеження визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва у відповідності до вимог, встановлених законодавством та містобудівною документацією, тобто, гранично допустимі (дозволені) вимоги до майбутнього проекту, та є чинними до завершення будівництва об`єкта. Вказана позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 15.12.2018 у справі №522/6212/17. Отже, за своєю юридичною природою містобудівні умови і обмеження, - це акт індивідуальної дії, який видається уповноваженими органами містобудування та архітектури та покладає на замовника будівництва певні обов`язки і обмеження. Правовідносини, що виникають на підставі містобудівних умов і обмежень, носять довготривалий характер, оскільки діють до закінчення будівництва об`єкту. Відповідно, якщо містобудівні умови і обмеження містять протиправні положення, то вони порушують права осіб і вимоги закону протягом всього строку своєї дії, а не лише в момент їх видачі, оскільки протягом всього строку дії містобудівних умов від 28 лютого 2013 року №2394/0/12/009-13 будівництво буде здійснюватись на підставі останніх. Аналогічна правова позиція в ідентичних правовідносинах була викладена Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 640/19594/20. Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. До того ж, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію, якою в межах спірних правовідносин є зазначена вище, що викладена постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 640/19594/20. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що положення частини другої статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №464/2638/17 та 28.11.2018 у справі № 815/2311/15. Відтак, враховуючи чинність містобудівних умов до завершення будівництва та їх можливу протиправність, колегія суддів вважає, що станом на момент звернення до суду з позовом не припинили існувати підстави для звернення до суду та вважає, що згідно з частиною другою статті 122 КАС України строк звернення до суду з цією позовною заявою не є пропущеним. Частиною другою статті б КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93). Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу. Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що призвело до передчасного висновку про пропущення строку звернення до суду та, як наслідок, створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними та скасування містобудівних умов. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. Керуючись ст. 243, 315, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року - скасувати та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.М. Єгорова