Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 752/16283/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 752/16283/20 Суддя (судді) першої інстанції: Колдіна О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В., при секретарі - Поляновській О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу поліцейського Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Іванюхи Сергія Віталійовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержант поліції Іванюхи Сергія Віталійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до поліцейського Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Іванюхи С.В. про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ДП18 № 847788 від 09 серпня 2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження порушення позивачем правил дорожнього руху. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що належними і допустимими доказами підтверджується факт порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху, оскаржувана постанова відповідає вимогам закону та прийнята у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а відтак відсутні підстави для її скасування. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що на диску, який долучено до відзиву на позовну заяву, відсутнє засвідчення електронним підписом, а письмові докази не засвідчені належним чином. Наголошує, що в оскаржуваній постанові відсутня інформація про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеофіксацію та щодо місця знаходження дорожнього знаку «населений пункт» і зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної дороги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09 серпня 2020 року поліцейським Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Іванюхою С.В. винесено постанову ДП18 № 847788 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП. Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи 09 серпня 2020 року транспортним засобом КІА К5 д.н. НОМЕР_1 рухався по дорозі Київ-Чоп зі швидкістю 115 км/год при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 65 км./год, чим порушив п.12.4 ПДР Укрїни. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт правопорушення належними та допустимими доказами не підтверджено, у зв`язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності - закриттю. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху. Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Приписами п. 12.4 ПДР закріплено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Судовою колегією враховується, що приписи ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Згідно ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Отже положеннями ст. ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено можливість використання поліцією застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Крім іншого, судова колегія звертає увагу, що лазерний вимірювач швидкості TruCam є, насамперед, засобом вимірювання із допоміжною функцією фото- та відеофіксації, який конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань, що випливає із змісту Методичних рекомендації щодо використання лазерних вимірювачів швидкості TruCAM для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, що є додатком №1 до листа Департаменту від 04.10.2018 року №11299/41/2/02-2018. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що факт руху автомобіля, яким керував позивач, зі швидкістю 115 км/год, підтверджується фотознімками, здійсненими за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam № ТС000567, який отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня2012 року № UA-MI/1-2903-2012 та пройшов повірку, чинну до 15 січня 2021 року, що підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/18033. Відповідно до Переліку засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, що затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437, вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки) У3197-12 міжповірочний інтервал становить 1 рік. Крім того, можливість використання виробу «TruCAM LTІ 20/20» виробництва Laser Technology Inc., США, підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року. Так, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCAM, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCAM. Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що викладені в оскаржуваній постанові обставини, за яких ОСОБА_1 , керуючи 09 серпня 2020 року транспортним засобом КІА К5 д.н. НОМЕР_1 рухався по дорозі Київ-Чоп зі швидкістю 115 км/год при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 65 км./год, чим порушив п.12.4 ПДР Укрїни, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Відповідно до ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Твердження позивача про те, що судом першої інстанції безпідставно вказано на місце вчинення правопорушення, оскільки останнє у спірній постанові не зафіксовано, судова колегія відхиляє з огляду на те, що місце вчинення правопорушення зафіксовано на матеріалах фіксації правопорушення, що є невід`ємною частиною оскаржуваної постанови. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Указані Позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо ним вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16 та від 14 серпня 2018 року у справі № 826/15341/15. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що доводи позивача про відсутність в оскаржуваній постанові інформації про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеофіксацію, спростовується змістом пункту 6 згаданої постанови, в якому зазначено про те, що вимірювання швидкості здійснювалося приладом TruCam № ТС000567. Твердження ОСОБА_1 про те, що додані до відзиву відповідачів копії документів не були засвідчені належним чином, що унеможливлює їх використання в якості доказів, судова колегія вважає помилковим, оскільки всі додані до відзиву копії документів були засвідчені поліцейським Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Іванюхи С.В., а згідно абз. 2 ч. 5 ст. 94 КАС України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Посилання апелянта на необхідність засвідчення копій документів відповідно до вимог Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 «Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації» судовою колегією відхиляються з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про стандартизацію» національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в інших документах. Національні стандарти та кодекси усталеної практики застосовуються на добровільній основі, крім випадків, якщо обов`язковість їх застосування встановлена нормативно-правовими актами. Джерела права, які застосовуються судом встановлені статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Частиною першою та другою цієї статті передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Стандарт в розумінні статті 1 Закону України «Про стандартизацію» є нормативним документом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері, проте він не є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, а отже і джерелом права, яке застосовується судом. Вимоги до письмового доказу визначені статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України, порядок підтвердження відповідності копії письмового доказу оригіналу встановлені частиною п`ятою цієї статті. Указаний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 320/4916/19. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення та наявні в матеріалах справи докази, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Голосіївського районного суду міста Києва про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу поліцейського Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Іванюхи Сергія Віталійовича - задовольнити повністю. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції сержант поліції Іванюхи Сергія Віталійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді І.В. Федотов Є.В. Чаку