Ухвала КЦС ВС № 759/11501/15

Ухвала 18 листопада 2021 року м. Київ справа № 759/11501/15-ц провадження № 61-11755ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого житлового приміщення, ВСТАНОВИВ: У липні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення. Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2019 року залишено без змін. Окремою ухвалою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року повідомлено Київську міську державну адміністрацію, Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію про необхідність вжиття відповідних заходів щодо забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з метою запобігти порушення прав відповідачів (внутрішньо переміщених осіб), які потребують допомоги держави та захисту своїх прав на гарантоване житло державою. У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації на окрему ухвалу Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявнику подати обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та надати належним чином засвідчені докази на підтвердження цих обставин; додати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. У жовтні 2021 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду касаційної інстанції від 30 вересня 2021 року від Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла заява на усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення. Заява про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення мотивована тим, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст окремої ухвали Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року отримано 30 серпня 2021 року, що підтверджується копією супровідного листа Київського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року щодо направлення копії окремої ухвали від 29 червня 2021 року на адресу заявника, а також відміткою про дату відправки та дату отримання на вказаному супровідному листі. Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, наявні підстави для його поновлення. Разом з тим, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). У касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц (провадження № 14-84цс18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16 (провадження № 12-16гс18), від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц (провадження № 14-209цс18), від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011 (провадження № 14-228цс18), від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц (провадження № 14-229цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц (провадження № 14-240цс18)); пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. У касаційній скарзі заявник підставою касаційного оскарження судового рішення вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Проте, в ній не зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) ним подається касаційна скарга, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою. Верховний Суд роз`яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги. Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі. Таким чином, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та відповідне обґрунтування (посилання на норму закону, правові висновки Верховного Суду, висловлені в подібних правовідносинах тощо) з урахуванням вимог цієї ухвали, та подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи. Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне продовжити Святошинській районній в місті Києві державній адміністрації строк для усунення недоліків касаційної скарги в частині зазначення конкретних обов`язкових підстав касаційного оскарження, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, та повідомити про це заявника. Керуючись статтями 127, 390 ЦПК України, -

УХВАЛИВ: Клопотання Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити. Поновити Святошинській районні в місті Києві державні адміністрації строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року. Продовжити Святошинській районні в місті Києві державні адміністрації строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська