Постанова 4873 № 910/6169/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" листопада 2021 р. Справа№ 910/6169/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ткаченка Б.О. суддів: Коротун О.М. Суліма В.В. за участі секретаря судового засідання Яценко І.В. та представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 02.11.2021 розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі № 910/6169/21 (суддя - Алєєва І.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола» про стягнення 272 431,70 грн, встановив: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола» (далі - відповідач) про стягнення 272 431,70 грн. Вимоги позову мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати товару, постановленого позивачем на підставі Договору поставки № 18-09/20 від 25 вересня 2020 року. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі № 910/6169/21 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів» 238 501 грн. 00 коп. - основного боргу, 23 850 грн. 00 коп. - штрафу, 2 385 грн. 01 коп. - втрат від інфляції, 1 493 грн. 40 коп. - 3% річних, 6 202 грн. 29 коп. - пені та 4 086 грн. 48 коп. - судового збору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрола» подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі № 910/6169/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів» у задоволенні позовної заяви у повному обсязі. Всі судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів». Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Скаржник звертає увагу на те, що в порушення умов Договору, зокрема п. 5.4. та ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України Постачальником не було надано Покупцю видаткових накладних та специфікацій. На підтвердження факту надсилання відповідачу документів, позивачем надано копії експрес-накладних Нової пошти № 20450341849808 від 05.02.2021 року та № 20450342347630 від 05.02.2021, проте у зазначених накладних відправником вказано не Товариство з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів», а Коваленко А.О., а в описі не зазначено, які саме документи були направлені на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола». Апелянт зазначає, що в порушення норм законодавства, судом першої інстанції при вирішені справи, не було враховано того факту, що позивачем не надано суду ні копій рахунків, ні копій специфікацій, ні копій видаткових накладних, підписаних з боку позивача, які за твердженням позивача були направлені відповідачу, та поставка товару по яким не була оплачена. Також, звертає увагу на те, що подані позивачем копії ТТН, зокрема ТТН №2 від 15.01.2021, № 3 від 15.01.2021, № 17 від 22.01.2021 не містять підпису Вантажоодержувача про прийняття вантажу, а деякі ТТН не містять назви перевізника. Крім того, в ТТН, в якості перевізника вказано ТОВ «Чохом». Проте, відповідно до листа позивача вих. № 2791 від 19.04.2021 року, у січні 2021 року позивач не замовляв послуги у ТОВ «Чохом». У ТТН № 2 від 15.01.2021, № 3 від 15.01.2021, № 6 від 19.01.2021, № 4 від 24.01.2021 в якості адреси Вантажовідправника вказано: 87547, Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Шевченка, будинок 258, офіс 1Д. В усіх інших ТТН адреса вантажовідправника вказана: 87555, м. Маріуполь, проспект Миру, №

72. Скаржник відзначає, що юридична адреса позивача з « 87547, Донецька область, м. Маріуполь, бульвар Шевченка, будинок 258, офіс 1Д» була змінена лише у лютому 2021. Даний факт підтверджується, зокрема, листом позивача вих. № 2791 від 19.04.2021 року, відповідно до якого договір суборенди нежитлового приміщення, що розташована за адресою м. Маріуполь, бульвар Шевченка, будинок 258, офіс 1Д, був укладений позивачем 9 лютого 2021 року. Крім того, в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо оплати 17% вартості товару, що свідчить про безпідставність та передчасність позовних вимог щодо стягнення заборгованості. Та звертає увагу на те, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Враховуючи те, що позивачем не подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів у підтвердження своїх позовних вимог, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, можна дійти висновку, що позовні вимоги позивача є передчасними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Щодо вимог про стягнення пені, інфляційних, 3 % річних та штрафу скаржник звертає увагу на те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, 3 % річних та штрафу є похідними від вимог про стягнення основного боргу. Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів» не доведено факту порушення його прав, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, що є похідним від вимог про стягнення основного боргу, задоволенню не підлягають з підстав їх необґрунтованості. Підсумовуючи, скаржник зазначає, що при прийнятті рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 були: - неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи; - висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи; - неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів» подало відзив на апеляційну скаргу. Одночасно позивач просить відновити (продовжити) строк для надання відзиву на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 про відкриття апеляційного провадження отримав з офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень. Узагальнені доводи, викладені у відзиві, зводяться до того, що судом першої інстанції обґрунтовано та законно, на підставі повно та всебічно досліджених доказів та встановлених обставин, задоволено позовні вимоги у повному обсязі, і підстави для скасування вказаного рішення в апеляційному порядку - відсутні, а наведені скаржником доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують правильності та законності висновків суду в оскаржуваному рішенні. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола» у справі № 910/6169/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді: Коротун О.М., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі № 910/6169/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.10.2021. У судовому засіданні 19.10.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 02.11.2021. У судовому засіданні 02.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання У судовому засіданні 02.11.2021 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовільнити, рішення суду першої інстанції - скасувати. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 25 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Миргородський комбінат хлібопродуктів» (далі - позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрола» (далі - відповідач/покупець) укладено Договір поставки № 18-09/20 (далі - Договір). Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити у власність покупця сільськогосподарську продукцію (далі - «Товар»), а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість. Пунктами 2.1, 3.1, 4.1, 5.1 Договору визначено, що кількість, якість та умови оплати визначаються у додатках до договору (Специфікаціях). На виконання умов договору з відповідачем було за період від 13.01.2020 року по 21.01.2021 року укладено наступні Специфікації: Специфікація № 20 від 13.01.2021 року; Специфікація № 21 від 13.01.2021 року; Специфікація №22 від 14.01.2021 року; Специфікація №23 від 19.01.2021 року; Специфікація №24 від 21.01.2021 року; Специфікація №25 від 21.01.2021 року; Специфікація №26 від 25.01.2021 року. За умовами вищезазначених специфікацій позивач відвантажує відповідачу висівки пшеничні у кількості 535, 820 тон на загальну суму 3 381 096, 39 грн. Позивач зазначив, що на підтвердження відвантажень та передачі у власність Відповідачу Товару, були виписані: видаткова накладна № 99 від 29.01.2021 року; видаткова накладна № 97 від 29.01.2021 року; видаткова накладна № 93 від 27.01.2021 року; видаткова накладна № 91 від 27.01.2021 року; видаткова накладна № 92 від 28.01.2021 року; видаткова накладна № 83 від 27.01.2021 року; видаткова накладна № 82 від 25.01.2021 року; видаткова накладна № 77 від 24.01.2021 року; видаткова накладна № 72 від 23.01.2021 року; видаткова накладна № 76 від 23.01.2021 року; видаткова накладна № 71 від 22.01.2021 року; видаткова накладна № 74 від 23.01.2021 року; видаткова накладна № 66 від 23.01.2021 року; видаткова накладна № 67 від 22.01.2021 року; видаткова накладна № 65 від 21.01.2021 року; видаткова накладна № 58 від 20.01.2021 року; видаткова накладна № 53 від 19.01.2021 року; видаткова накладна № 51 від 19.01.2021 року; видаткова накладна № 52 від 19.01.2021 року; видаткова накладна № 36 від 16.01.2021 року; видаткова накладна № 37від 17.01.2021 року; видаткова накладна № 31 від 15.01.2021 року. Крім того, в ході постачання Відповідачу Товару були належним чином оформлені та підписані товарно-транспортні накладні (далі - ТТН): ТТН № 2 від 15.01.2021 року; ТТН № 3 від 15.01.2021 року; ТТН № 2 від 16.01.2021 року; ТТН № 1 від 18.01.2021 року; ТТН №2 від 18.01.2021 року; ТТН № 3 від 18.01.2021 року; ТТН № 6 від 19.01.2021 року; ТТН № 9 від 20.01.2021 року; ТТН № 9 від 21.01.2021 року; ТТН № 10 від 21.01.2021 року; ТТН № 11 від 22.01.2021 року; ТТН № 12 від 22.01.2021 року; ТТН № 13 від 22.01.2021 року; ТТН № 17 від 22.01.2021 року; ТТН № 4 від 24.01.2021 року; ТТН № 084 від 24.01.2021 року; ТТН № 1 від 25.01.2021 року; ТТН № 7 від 26.01.2021 року; ТТН № 20 від 26.01.2021 року; ТТН № 12 від 27.01.2021 року; ТТН № 25 від 27.01.2021 року; ТТН № 14 від 28.01.2021 року. Так, на виконання умов Договору Позивачем у період з 13.01.2020 року по 21.01.2021 року відповідно до виписаних ТТН, було відвантажено Товару на загальну суму 3 381 096, 39 грн. Відповідач прийняв Товар належної якості та в повному обсязі без зауважень. Відповідно до умов Договору, оплата за Товар відбувається шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача на підставі виставленого рахунку. Відповідно до п. 4 Специфікацій, які є невід`ємною частиною Договору, умови оплати за поставлений Товар наступні: 83 % від вартості Товару - передоплата, протягом одного банківського дня, після підписання специфікації, на підставі виставленого рахунку та 17 % від вартості оплачується Покупцем після реєстрації Постачальником податкової накладної. Відповідачем здійснено оплату в розмірі 83% від вартості до поставки товару, позивачем, зі своєї сторони, зареєстровані податкові накладні в ЄРПН відносно відповідної партії Товару. Однак решту 17 % оплати за поставлений Товар позивач від відповідача до цього часу не отримав. З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 238 501, 00 грн. - основного боргу, 6 202, 29 грн. - пені, 23 850, 00 грн. - штрафу, 1 493, 40 грн. - 3 % річних та 2 385, 01 грн. - втрат від інфляції. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Між сторонами склалися правовідносини з поставки товару. Спір у справі стосується наявності підстав для стягнення штрафних санкцій у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з поставки товару. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України). У силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України). Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивач виконав свої зобов`язання належним чином, поставив передбачений договором товар відповідачу та зареєстрував податкові накладні відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по оплаті отриманого за договором товару в розмірі 238 501, 00 грн. Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ст. 230 Господарського кодексу України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено факт невиконання відповідачем обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності. Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення строку оплати поставленого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення. Строк позовної давності щодо стягнення пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється у 3 роки. Згідно пункту 6.3. Договору у випадку прострочення строку оплати поставленого Товару понад 10 (десять) банківських днів, Постачальник має право вимагати повернення неоплаченого Товару, а також крім стягнення пені, передбаченої п. 6.2. цього Договору, додатково стягнути з Покупця штраф у розмірі (десяти) відсотків від суми заборгованості (простроченого платежу). Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів зазначає, що виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги. На зазначених підставах позивачем заявлено до стягнення з відповідача 23 850, 00 грн. - штрафу, 6 202, 29 грн. - пені, 1 493, 40 грн. - 3 % річних та 2 385, 01 грн. - втрат від інфляції. Здійснивши перевірку наданих розрахунків, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що визначення розміру пені, штрафу, 3% річних та інфляційний втрат здійснено позивачем арифметично правильно. А тому, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо підставності заявлених позивачем вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних у розмірі 1 493, 40 грн. та втрат від інфляції у повному обсязі в розмірі 2 385, 01 грн. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Щодо решти аргументів учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині даної постанови, суд визнає їх такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на викладене, судом першої інстанції законно та правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення 238 501, 00 грн. - основного боргу, 6 202, 29 грн. - пені, 23 850, 00 грн. - штрафу, 1 493, 40 грн. - 3 % річних та 2 385, 01 грн. - втрат від інфляції. Отже, керуючись статтями 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Розподіл судових витрат З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 234, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрола» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі № 910/6169/21 - залишити без змін.

2. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрола».

3. Матеріали справи № 910/6169/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Б.О. Ткаченко Судді О.М. Коротун В.В. Сулім