Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/1483/21

Справа № 133/1483/21 Провадження № 33/801/845/2021 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О. Доповідач: Медвецький С. К. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2021 року м. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Медвецький С. К., розглянув апеляційну скаргу адвоката Пилипчука В. О. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає по АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в : 07 травня 2021 року о 21:00 год по вул. Весела в с. Чернички Козятинського району Вінницької області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2108», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю із порожнина рота, почервоніння обличчя, нечітка мова. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 454 грн. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а відтак, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. У жовтні 2021 року адвокат Пилипчук В. О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не досліджено докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Указував, що матеріали справи не містять доказів відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки, що свідчить про порушення положень статті 266 КУпАП. Долучений до протоколу відеозапис не відображає факт зупинки водія працівниками поліції На думку заявника огляд проведено з грубими порушеннями статті 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року. Крім цього, заявником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено. Положеннями статті 289 КУпАП передбачено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є право на апеляційний перегляд справи. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини адміністративне правопорушення Суд розглядає в контексті дрібного кримінального правопорушення та неодноразово вказував на те, що на таку категорію справ поширюється дія Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, справа « Лучіанова проти України» (заява № 16347/02), «Швидка проти України (заява № 17888/12) та ін.). У пункті 50 Рішення у справі «Швидка проти України»(заява № 17888/12) Суд зазначив, що «видається доречним повторити усталений принцип Суду щодо важливості права на доступ до суду, зважаючи на провідне місце права на справедливий суд у демократичному суспільстві (див. рішення від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), п. 24, Series A № 32). Якщо існує право на перегляд за статтею 2 Протоколу № 7, воно має бути таким же ефективним». У апеляційній скарзі адвокат Пиличук В. О. зазначає, що апеляційну скаргу на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року він подав 23 вересня 2021 року, тобто в строки передбачені законом, однак постановою Вінницького апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року, його апеляційну скаргу повернуто, з підстав, що скаржником не заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. 18 жовтня 2021 року адвокат Пиличук В. О. повторно подав апеляційну скаргу на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року та з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. З огляду на те, що скаржник звернувся у строки передбачені частиною другою статті 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року. Щодо доводів адвоката Пилипчука В. О. по суті вимог апеляційної скарги, то апеляційний суд, перевіривши матеріали справи і дослідивши обставини справи, дійшов до таких висновків. Положеннями частини 7 статті 294 КУпАП передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, вирішення справи в точній відповідності з законом. За змістом ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Європейський суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення права управління транспортним засобом також розглядається Європейським судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному життя і здійснення діяльності» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року). Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «+4 посилання» та інших. Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного вище правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв`язку із цим при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, законності та обґрунтованості судового рішення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням. З матеріалів справи слідує, що 07 травня 2021 року о 21:00 год по вул. Весела в с. Чернички Козятинського району Вінницької області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2108», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю із порожнина рота, почервоніння обличчя, нечітка мова. Від проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відмовився в присутності двох свідків. Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення ґрунтується на тому, що останній відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Однак, судом не повністю досліджено обставини, що підтверджують факт керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом. Відповідно до п. 2.9А ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зазначена норма передбачає дві форми об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, а саме: керування особою транспортним засобом у стані сп`яніння та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. При цьому основною ознакою суб`єкта зазначеного правопорушення є саме елемент керування особою транспортним засобом. Зазначена обставина обов`язково належить до предмету доказування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, передбачає необхідність обов`язкової наявності кваліфікуючих ознак цього правопорушення, зокрема щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. У пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 зазначено, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64). Відповідно до п. 4.1 вказаного рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП). Згідно практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява N 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. В той же час, у справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту". Зі встановлених у суді апеляційної інстанції обставин слідує, що ОСОБА_2 , при складанні працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, перебував у відділенні поліції та заперечував факт керування транспортним засобом. У матеріалах справи відсутні докази того, що автомобіль під керуванням ОСОБА_2 був зупинений працівниками поліції. Відеозапис під час зупинки транспортного засобу працівниками поліції не здійснювався. З відеозапису лише слідує, що ОСОБА_2 надає пояснення у відділі поліції. Натомість в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 надав пояснення, що 07 травня 2021 року о 19:30 год повідомив на пульт «102» про вчинення правопорушення пошкодження належного йому автомобіля. Відділом поліції було зареєстровано повідомлення ЄО № 2912 з приводу пошкодження автомобіля ВАЗ « 2108», державний номерний знак НОМЕР_1 в с. Чернички Хмільницького району Вінницької області, за заявою ОСОБА_1 . За результатами відпрацювання на місці події ОСОБА_3 звернувся до поліції з заявою про припинення розгляду указаного повідомлення у зв`язку з вирішення спірних питань (а.с.35). Також зазначив, що по приїзду працівників поліції за зазначеною адресою, автомобілем не керував. У подальшому він був запрошений працівниками поліції до відділку поліції для дачі пояснень. Зазначеним поясненням суд першої інстанції оцінки не надав. Ураховуючи те, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, то апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Відмова ОСОБА_2 від проходження огляду на стан сп`яніння без належних та допустимих доказів керування ним автомобілем, недостатньо для притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. У цій справі не доведено поза всяким розумним сумнівом те, що ОСОБА_2 керував автомобілем, а відтак у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. За таких обставин, постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року. Апеляційну скаргу адвоката Пилипчука В. О. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року скасувати. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду С. К. Медвецький