Постанова Київський апеляційний суд № 757/51591/18-ц

Справа № 757/51591/18-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/14406/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Батрин О.В.. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року Київським апеляційним судом в складі колегії суддів: судді-доповідача Крижанівської Г.В., суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А., при секретарі Кибукевич О.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Батрин О.В., у цивільній справі №757/51591/18-ц за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української православної Церкви», Місіонерського товариства (місія) «Духовне просвітництво» Української православної церкви про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української православної Церкви», Місіонерського товариства (місія) «Духовне просвітництво» Української православної церкви про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі інтернет було оприлюднено «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі по тексту - Звернення). На думку позивача, інформація, викладена у вказаному зверненні, містить недостовірні відомості, які ганьблять його ділову репутацію. Крім того, поширена інформація носить стверджувальний характер та є негативною, оскільки створює негативну соціальну оцінку в очах оточуючих про нього та повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив: - визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену відповідачем Релігійною організацією «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української православної Церкви» та оприлюднену ІНФОРМАЦІЯ_1 у вищевказаному Зверненні, а саме: «... Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит ОСОБА_2 ( ОСОБА_1) . Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_3 . Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст.»; - зобов`язати відповідача Релігійну організацію «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української православної Церкви» спростувати вищевказану негативну та недостовірну інформацію, поширену у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом розміщення на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української православної Церкви» у глобальній комп`ютерній мережі Інтернет за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 резолютивної частини відповідного судового рішення Печерського районного суду м. Києва. - стягнути з відповідача Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української православної Церкви» на користь позивача 150 000,00 грн. моральної шкоди. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду,ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Посилався на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення його позову. Зазначає, що він не притягувався до кримінальної відповідальності за злочин, вироків суду щодо нього немає. Відтак, з боку відповідача мало місце не висловлювання оціночних суджень, а розповсюдження фактів, які за своєю суттю були недостовірною інформацією. Звертає увагу на те, що інформація щодо нього, яка оприлюднена у Зверненні від ІНФОРМАЦІЯ_1, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Поширення неправдивої інформації призвело до зміни його соціальної оцінки в очах оточуючих, оскільки зміст цієї інформації провокує громадськість на його засудження, а тому, така інформація підлягає спростуванню. В судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_1 на електронну адресу Київського апеляційного суду направив заяву про відкладення розгляду справи, яка не підписана електронно-цифровим підписом, що позбавляє суд можливості аутентифікації підписувача документа. Враховуючи викладене, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15 год. 42 хв. на ресурсах офіційного сайту Релігійної організації «Місія синодальний інформаційно-просвітницький відділ Української Православної Церкви» (ІНФОРМАЦІЯ_3) у мережі Інтернет було оприлюднено «ІНФОРМАЦІЯ_2» наступного змісту: « Шановний ОСОБА_4 ! Звертаючись до Вас від імені Української Православної Церкви, засвідчуємо свою повагу та щиру молитву про те, щоб Господь благословив Ваше служіння Українському народу миром, злагодою і добробутом. Ми цінуємо Ваше прагнення сприяти розвитку взаємодії між Державою і релігійними організаціями. Саме тому просимо Вас як гаранта дотримання Конституції, докласти необхідних зусиль щодо припинення спроб на державному рівні використовувати питання релігії і конфесійного вибору громадян України у політичних маніпуляціях і зведенні рахунків між політичними опонентами. На превеликий жаль, сьогодні в нашій Державі стали звичайним явищем образи, погрози і заклики до дискримінації щодо мільйонів вірян нашої Церкви. Жодного разу органами державної влади не було дано правової оцінки подібним ганебним для демократичного суспільства явищам. Досі немає прикладу, коли б сучасні політичні діячі понесли відповідальність за чисельні випадки розпалювання релігійної ворожнечі. Наявний стан речей змушує говорити про появу тривожних тенденцій у державно-церковних відносинах. Така ж думка лунає й у звітах багатьох міжнародних організацій, які слідкують за дотриманням прав і свобод, зокрема ОБСЄ та ООН. Прикрим підтвердженням проблем зі станом свободи віросповідання стало те, у який спосіб сьогодні відбувається розслідування обставин останніх років земного життя спочилого Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_3. Попри відверте ігнорування сучасних злочинів проти релігійної свободи, Генеральна прокуратура України вдалася до пошуків можливих обставин завдання шкоди Українській Православній Церкві представниками силових структур попередньої влади. Однак, ні сам покійний Блаженніший владика, ні повноважні особи Української Православної Церкви ніколи не заявляли про наявність підстав для проведення такого розслідування. А оприлюднені матеріали розслідування вказують на відсутність у слідства розуміння внутрішнього життя Церкви. До того ж, коментарі, які озвучили пресі як сам Генеральний прокурор, так і окремі представники влади, беззаперечно свідчать, що дане кримінальне провадження є черговим прикладом тиску на політичних опонентів з використанням при цьому Церкви. Зокрема, громадськість спостерігає політичну дискусію про можливе зняття депутатської недоторканності з народного депутата України ОСОБА_5, який фігурує у кримінальному провадженні щодо того, чи мали місце протиправні дії попередньої влади відносно Церкви. Ця дискусія не враховувала ані суб`єктивність, ані вибірковість свідчень, наведених Генеральною прокуратурою України. Увага тих, від кого залежить прийняття остаточного рішення, прикута лишень до політичної приналежності цього народного депутата. А суспільство так і не отримало жодного зрозумілого пояснення, на підставі чого Парламент України повинен його позбавити недоторканості. Свідомо дистанціюючись від суті політичної дискусії, ми заявляємо про абсолютну неприпустимість використання Української Православної Церкви як інструменту для політичної боротьби в нашій країні. Тим більше неприйнятною є участь силових структур у такій діяльності. На жаль, від резонансу згадуваного кримінального провадження найбільша шкода буде завдана світлій пам`яті ОСОБА_3. Прикро спостерігати за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя, за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України, втіленого в його молитві, за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики. Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський (ОСОБА_1). Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи. Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля. Мільйони вірян Української Православної Церкви залишать у своїх серцях зовсім інший образ ОСОБА_3 . Вони пам`ятатимуть його не з брудних статей у пресі, а згадуючи живе, сповнене любові і миру, слово владики, яке невтомно лилося з його вуст. Ми щиро просимо Вас, шановний ОСОБА_4 , як гаранта Конституції України, зробити все можливе, щоб у нашому суспільстві кожен громадянин, незалежно від своїх релігійних переконань, відчував до себе повагу і захист з боку Держави. Щиро бажаємо Вам допомоги Божої на цьому шляху. За дорученням Священного Синоду Української Православної Церкви ОСОБА_6, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви». Власником веб-сайту (реєстратором доменного імені) ІНФОРМАЦІЯ_3, на якому було розміщено спірну інформацію, є відповідач - Місіонерське товариство (місія) «Духовне просвітництво» Української православної церкви, що підтверджується листом ТОВ «Інтернет Інвест» (т.1, а.с. 211). Факт поширення вищезазначеної інформації в указаний спосіб підтверджується наданими позивачем письмовими доказами, які приймаються судом до уваги як належні та допустимі (т.1, а.с. 17-19) та вказана обставина не заперечувалась відповідачами. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що відповідачами у вищевказаному Зверненні поширено щодо нього недостовірну та негативну інформацію, зокрема, такі вислови: «… за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя...», «… за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України…», «… за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики…», «Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський (ОСОБА_1).», «Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи.» «Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля.», «…не з брудних статей у пресі…». Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому, суд виходив з того, що оскільки позивач є публічною особою, то останній свідомо відкритий для прискіпливого контролю за своєю особою, як з боку інших громадян, так і ретельному громадському контролю. Враховуючи наведене, оскільки поширена інформація щодо позивача не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а була основана на інформації, що містила оціночні судження, і стосувалися критики дій позивача на посаді публічної особи - помічника Митрополита Київського і всієї України (Митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського), суд дійшов висновку про те, що спірна інформація спростуванню не підлягає, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову про визнання інформації недостовірною, її спростування, а відтак і відсутні підстави для стягнення моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі. Так, відповідно до ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має права вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню Інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України). Відповідно до положень ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Відповідно до роз`яснень пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. п. 15, 19 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співіснування та принципів людської моралі. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Згідно з ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу і дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження. Отже, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Також, відповідно до Правового висновку Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17, у разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен урахувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість особистого життя. Як вказано в Резолюції, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політки, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Статтями 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, проголошено наступне: оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Таким чином, оскільки позивач є публічною особою, то останній свідомо відкритий для прискіпливого контролю за своєю особою, як з боку інших громадян, так і ретельному громадському контролю. Розмішена ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі інтернет інформація у «Відкритому зверненні Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка», а саме, «… за публічними низькопробними спекуляціями на тему його фізичного стану в останні роки життя...», «… за спотворенням його бачення майбутнього Церкви і України…», «… за спробами проштовхнути свої амбіційні устремління, видаючи їх за останню волю покійного владики…», «Ганебності ситуації додає той факт, що джерелом інформаційного бруду для неї став митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський (ОСОБА_1).», «Не доводячи до відома церковної влади те, що йому відомі якісь важливі факти, він вирішив через засоби масової інформації розповсюджувати нічим не підтверджені плітки та наклепи.» «Намагаючись уникнути відповідальності перед законом стосовно небезпідставних підозр у співучасті в резонансному злочині, цей єпископ свідомо став знаряддям політичної боротьби, нехтуючи мораллю та дискредитуючи служіння спочилого Предстоятеля.», «…не з брудних статей у пресі…», є особистою оцінкою автора подій та діяльності позивача ОСОБА_1 та того, які наслідки має така діяльність. Характер мовностилістичних засобів, які вживає автор, вказує на те, що спірна інформація є оціночними судженнями та не містить дані про факти та безспірних тверджень про достовірні факти, а тому вона не підлягає спростуванню та доведенню їх правдивості. Крім того, як правильно врахував суд першої інстанції, позивач є Митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським, був помічником Митрополита Київського і всієї України ОСОБА_3, тобто, є публічною особою, а отже, є більш прискіпливим для контролю за своєю особою з боку інших громадян. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суд першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 16 листопада 2021 року. Суддя-доповідач Судді