Постанова Київський апеляційний суд № 753/21211/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 листопада 2021 року м. Київ справа № 753/21211/20 провадження № 22-ц/824/14044/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Шкоріної О.І. за участю секретаря судового засідання - Беби В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року у складі судді Комаревцевої Л.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 ; зобов`язати Дарницький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві зняти з реєстрації ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , стягнути судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації №358 від 24 квітня 2008 року «Про надання жилої площі та інші квартирні питання» ОСОБА_4 та членам його сім`ї в складі: дружини - ОСОБА_1 , сестри - ОСОБА_2 , надано двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1 , видано ордер №012039 Серії Б, який став підставою для укладення договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду. Зазначала, що у квартирі №193 було зареєстровано: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Вказувала на те, що вона зареєстрована та проживає у спірній квартирі, а ОСОБА_2 з 05 червня 2008 року не проживала в даній квартирі, оскільки проживає з чоловіком - ОСОБА_5 по АДРЕСА_4 . Зауважувала, що ОСОБА_2 не претендувала на проживання в уазаній квартирі, з реєстрації не знімалась, витрат з оплати за житлово-комунальні послуги не несла, в утриманні квартири участі не брала. Посилалася на те, що факт реєстрації відповідача у спірній квартирі порушує право на вільне розпорядження і користування майном. Уважала, що ОСОБА_2 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 на підставі ст. 107 ЖК УРСР у зв`язку з відсутністю у житлі, добровільним обранням іншого місця проживання та несплатою комунальних послуг. На підставі викладеного, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з указаним рішенням суду, 13 липня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що при розгляді справи про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст. 107 ЖК УРСР у зв`язку з вибуттям на інше постійне місце проживання, встановленню підлягають факти щодо іншого постійного місця проживання. Зауважує, що ОСОБА_2 не обирала іншого постійного місця проживання. Вона не могла проживати за адресою місяця реєстрації через перешкоди, які вчинялися з боку її рідного брата та його колишньої дружини. Звертає увагу суду на те, що після смерті її брата його колишня дружина не надавала ОСОБА_2 доступу до квартири та повідомила, що дану квартиру має намір приватизувати та продати. Зазначає, що є літньою жінкою, яка не має іншого житла, окрім житла за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира, в якій проживає чоловік ОСОБА_2 , не є сумісною власністю подружжя, та належить лише її чоловікові. 20 вересня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив позивача, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін; вирішити питання про стягнення з відповідача на її користь витрат за надану правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції. Відповідач у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Позивач та її представники проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідачем рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 на підставі ст. 107 ЖК УРСР. Твердження відповідача щодо наявності перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом ненадання доступу до квартири не підтверджені жодним доказом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, вказаним вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке. Судом установлено, що ОСОБА_1 05 квітня 2005 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 22), зареєстрована у кв. АДРЕСА_1 05 червня 2008 року ( а.с. 9-10). 16 травня 2008 року ОСОБА_4 із сім`єю у складі 3 осіб, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (дружини) та ОСОБА_2 (сестри), видано ордер №012039 Серії Б на право зайняття житлового приміщення, яке складається з 2 кімнат в ізольованій квартирі (а.с. 12). Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 , площа квартири складає 73,3 кв.м (а.с. 13-14). Відповідно до архівного витягу №613/18 від 11 грудня 2015 року з розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації №358 від 24 квітня 2008 року, надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 на сім`ю з трьох осіб: він, дружина - ОСОБА_1 , сестра - ОСОБА_2 (а.с. 16). Згідно договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 21 травня 2008 року, Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду надано ОСОБА_4 і членам його сім`ї у безстрокове користування житло - квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 17). Таким чином, спірна квартира є комунальною власністю, належить до державного житлового фонду та не приватизована. Відповідно до Договору №б/н про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони, з метою забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у будинку АДРЕСА_1 , а споживачем своєчасної оплати послуг за встановленим тарифом у строки та на умовах, передбачених Договором, домовились про розмір щомісячної оплати за надані послуги, визначили права та обов`язки, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, інші умови (а.с. 18-20). Згідно з Договором №05-02 від 09 лютого 2017 року ОСОБА_4 з однієї сторони та ФОП ОСОБА_6 з другої сторони уклали договір на виконання робіт з влаштування вузла комерційного обліку теплової енергії (а.с. 29-30). Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2017 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 23). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис за №1521 (а.с. 24). Згідно з актом по факту проживання/непроживання особи за адресою від 26 листопада 2020 року ОСОБА_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , ОСОБА_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , ОСОБА_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_9 , у присутності працівника відділення №2 Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», майстра ОСОБА_10 , засвідчили, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 дійсно не проживає ( а.с. 25-26). На момент отримання спірної квартири у травні 2008 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі, постійно проживала та користувалась зі своїм чоловіком квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . 26 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (а.с. 165-166). Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини щодо користування квартирою АДРЕСА_1 між сторонами виникли після смерті ОСОБА_4 у період з 16 травня 2008 року по грудень 2020 року позивач та відповідач до суду з позовними вимогами щодо користування спірним житловим приміщенням не звертались. Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України; Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань. Роз`яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2; Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право). Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції. Статті 61-70 ЖК України передбачають і встановлюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Поряд з цим нормами глави 59 ЦК України встановлюється порядок користування житлом за договором найму (оренди). Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім`ї наймача житла державного, комунального житлового фонду визначено ст. 71 ЖК України, а їхні права та обов`язки - ст. 78 ЖК України, які встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. У той же час, умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками встановленими за згодою сторін, абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією. Відповідно до ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (далі - постанова) відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 Житлового кодексу України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача. Частиною 1 ст. 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. За змістом ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Згідно роз`яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 10 постанови у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, установив, що відповідачем підтверджено у судовому засіданні, що з моменту отримання ордеру 16 травня 2008 року, жодного разу питання про вселення не ставила та не зверталася з вимогами ні до позивача, ні до її колишнього покійного брата про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Показами свідків підтверджено, що з часу вселення та по сьогодні у квартирі АДРЕСА_1 вхідні замки не змінювалися. Звернення відповідача із заявами до суду або правоохоронних органів про перешкоди у користуванні спірною квартирою, починаючи з 2008 року по грудень 2020, відсутні. Вказані обставини визнавалися сторонами, проте відповідач зазначала про наявність перешкод щодо її вселення з боку позивача, на підтвердження чого долучила до апеляційної скарги відповідні докази, які не були прийняті судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання. Зазначає, що вона не вибувала на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, оскільки вона взагалі була позбавлена можливості користуватися спірним житловим приміщенням через неправомірні дії інших співмешканців квартири. Після смерті наймача ОСОБА_4 його колишня дружина ОСОБА_1 також не надавала ОСОБА_2 доступу до квартири. Так, згідно копії заяви до відділення №5 КП «Житло-Сервіс» вх.№110/12-338 від 25 липня 2008 року, ОСОБА_2 просила не проводити ніяких дій з квартирою (переоформлення, виписку) та повідомляла, що інші мешканці ( ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ), які заселилися до квартири, не дають відповідачу доступу до даної квартири. У заяві №к-8/618 від 07 грудня 2020 року відповідач просила не допустити незаконних дій з квартирою з боку ОСОБА_1 . Лист від Лівобережного об`єднання управління Пенсійного фонду України в м. Києві про перерахунок пенсії від 26 листопада 2017 року надійшов на адресу ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 . За змістом відповіді Національної поліції України від 22 січня 2021 року, 07 грудня 2020 року громадянка ОСОБА_2 звернулася до поліції з метою фіксації та інформування, що за адресою: АДРЕСА_1 , останню не впускають до спільної квартири. Відповідач, як на підставу неможливості проживати у спірній квартирі, посилалася також на те, що між позивачем та її покійним чоловіком (братом відповідача), які займали обидві кімнати в указаній квартирі, вчинялися постійні побутові конфлікти та сварки, які закінчувались викликами поліції, на підтвердження чого у справі міститься інформація з сайту суду щодо розглянутих справ, порушником в яких фігурував ОСОБА_4 . Таким чином, дослідивши матеріали справи та докази, подані як позивачем на підтвердження непроживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , так і відповідачем на спростування доводів позивача, урахувавши те, що причиною непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі є створені позивачем та покійним братом відповідача перешкоди в цьому, що не було спростовано ОСОБА_1 під час розгляду справи, зваживши на те, що ОСОБА_1 перестала бути членом сім`ї наймача з 2017 року, а ОСОБА_2 є літньою особою та не має іншого житла, що у сукупності виключає можливість визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про наявність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Факт того, що ОСОБА_2 до смерті брата ОСОБА_4 не зверталася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном не свідчить про те, що вона втратила заінтересованість у спірній квартирі. До того ж, ОСОБА_1 до смерті свого колишнього чоловіка, вже три роки не перебувала з ним у шлюбі та також не порушувала питання про визнання відповідача такою, що втратила право користування вказаним житлом до грудня 2020 року. Акт від 26 листопада 2020 року про непроживання відповідача у спірній квартирі складено станом на 2020 рік перед зверненням ОСОБА_1 до суду з позовом та цей акт жодним чином не підтверджує факт не проживання ОСОБА_2 в указаній квартирі з 2008 року. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Наведені порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 262 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів , - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року в частині визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 262 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «16» листопада 2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.І. Шкоріна