Постанова 4802 № 161/20239/20

Справа № 161/20239/20 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С. Провадження № 22-ц/802/1420/21 Категорія: 76 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 листопада 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шевчук Л. Я., суддів Киці С. І., Осіпука В. В., секретар с/з Галицька І. П., з участю: представника відповідача Слесарчука В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг енд Шуберт Україна ЛУ» про визнання недійсним договору про розірвання трудового контракту, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді фінансового директора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 14 липня 2021 року представник відповідача подав суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд стягнути з позивача в користь відповідача понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 750 383,52 грн. 27 серпня 2021 року та 03 вересня 2021 року представник позивача подавав суду клопотання про зменшення розміру судових витрат. Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2021 року у цій справі постановлено стягнути з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Кромберг енд Шуберт Україна ЛУ» понесені відповідачем витрати на правничу допомогу в розмірі 55 000,00 грн. Не погоджуючись із постановленим судом додатковим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить додаткове рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу заперечив, просив додаткове рішення суду залишити без змін, позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи. Апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін з таких підстав. За положеннями статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Стаття 59 Конституції України визначає, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами (стаття 19 Закону). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У разі відмові в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача (пункт 2 частини 2 статті 141 ЦПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Судом встановлено, що представник відповідача подав суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з позивача в користь відповідача понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 750 383,52 грн. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України). Представник позивача у своєму клопотанні заперечив розмір витрат на правничу допомогу, який представник відповідача просив стягнути з позивача в користь відповідача. Враховуючи характер інституту судових витрат, оплата послуг адвоката безпосередньо пов`язана з розглядом справи, а тому до уваги судом береться складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання ним відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази, складання заяви про забезпечення позову та позовної заяви, а також підготовку клопотань тощо. При цьому судом враховано, що між сторонами виник трудовий спір щодо законності звільнення позивача з посади фінансового директора. Відповідачем в ході розгляду справи була сформована правова позиція щодо законності звільнення позивача, яка і була підтримана стороною відповідача при розгляді справи по суті, а тому юридичний супровід не тягнув за собою складнощів з приводу вибору правової позиції. Щодо витраченого адвокатом часу на виконання відповідних робіт, то судом першої інстанції враховано виконання роботи по аналізу предмета позову, підготовки відзиву, заявлених письмових клопотань, участь у 6-ти судових засіданнях, що в загальному підсумку становить 8,5 годин. Колегія суддів також погоджується з висновками суду про те, що вартість наданих адвокатом послуг за одну годину в рази перевищує погодинну оплату робіт по наданню безоплатної вторинної правової допомоги, на що звертає увагу позивач, і така вартість не відповідає середньомісячному заробітку в Україні. Крім того, судом правильно враховано, що позивач є безробітним, вдівцем і має на утриманні неповнолітню дитину. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з позивача в користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 55000 грн, правильно врахувавши при цьому, що розмір витрат на правову допомогу, яку просив стягнути відповідач, не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильність висновків суду, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка. На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що додаткове рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 вересня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді