Постанова 4855 № 640/23583/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23583/20 Суддя першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Ткаченко В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди, В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди, в якому просив: - визнати протиправними дії та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо виплати судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди в зменшеному розмірі та невжиття заходів до компенсації недоотриманої ним суддівської винагороди з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року; - стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 88607,40 грн в рахунок компенсації суддівської винагороди з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 07 жовтня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 39924, Державною судовою адміністрацією України було надіслано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого третя особа просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, наголошує, що у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року положення ч.1, 3 ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 2 ст. 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом та відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з огляду на що ОСОБА_1 має право на отримання суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 27.08.2020 року у розмірі 88 607,40 грн. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позову, проте зазначає, що судом невірно обрано спосіб захисту права позивача, з урахуванням рішення суду підлягає зміні, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею Солом`янського районного суду м. Києва. У період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року позивачеві була нарахована та виплачена суддівська винагорода із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» і сума невиплаченої суддівської винагороди становить 88607,40 грн. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року суддівської винагороди з застосуванням обмеження згідно статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За частиною 1 статті 4 цього Закону судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Частина 2 цієї правової норми закріплює, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділа І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі - Закон України №294-ІХ) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту: «

1. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

2. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

3. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті.». Відтак, з 18 квітня 2020 року, змінами до Закону України №294-ІХ запроваджені обмеження суддівської винагороди розміром 10 мінімальних заробітних плат, встановлених станом на 1 січня 2020 року, що складає 47230 грн. Разом з тим, відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзаца 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзаца 6 підпункта 2.2 пункта 2 мотивувальної частини рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзаца 6 підпункта 3.2., абзаци 27, 33, 34 підпункта 3.3 пункта 3 мотивувальної частини рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018). Відповідно до пункта 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок). Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя. Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Отже, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди застосуванню підлягає виключно Закон України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Відповідно до частин 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. Поряд із зазначеним правильність вищевказаних висновків стосовно неможливості застосування статті 29 Закону України №294-ІХ в частині суддівської винагороди на теперішній час підтверджується висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин 1, 3 статті 29 Закону України № 294-ІХ зі змінами та абзаца 9 пункта 2 розділа ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 553-ІХ. Отже, зазначенні положення законів визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Також у цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив про необхідність компенсувати обмеження суддівської винагороди відповідними виплатами. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України №294-ІХ, всупереч вимогам частини 2 статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України №294-ІХ , вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Отже, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. Таким чином, обмеження виплати позивачу, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. Однак, у розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин 1-4 статті 148 Закону України №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до частини 1 та 3 статті 151 Закону України №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя. Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19). Статтею 154 Закону України №1402-VIII визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України. Окрім того, відповідно до пункта 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом. Отже, з наведених норм убачається, що в даному випадку відповідач - ТУ ДСА в м. Києві є територіальним органом Державної судової адміністрації України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 р. № 333, виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата». Кошторисні призначення ТУ ДСА у м. Києві за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 року становили 421 731,0 тис.грн., бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 421 731,0 тис.грн. відкриті в повному обсязі, що вказує на те, ДСА України як розпорядник коштів Державного бюджету України щодо фінансування забезпечення діяльності судів не вчинялось протиправних дій щодо обмеження обсягу бюджетних асигнувань (як головним розпорядником коштів) на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду). Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА у м. Києві є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України. Так, відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Відповідно до частини 2 цієї правової норми бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів звертає увагу, що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року позивачу суддівська винагорода нараховувалася відповідачем у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України № 553-IX (а.с. 37). Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося відповідачем у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII. Водночас, виплата такої винагороди здійснювалась не у повному обсязі внаслідок обмежень, запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України №294-ІХ. За правилами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права. З огляду на вищевикладене, та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов`язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, враховуючи вимоги позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 88607,40 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI), Частиною 1 статті 3 цього Закону закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845). Відповідно до підпункта 3 пункта 35 цього Порядка Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності. Пунктом 38 Порядка №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядка в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Абзацом 10 пункта 25 Порядка №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Відповідно до абзаца 2 частини 3 статті 148 Закону України №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України. Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 88607,40 грн. має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 року № 520/13014/2020, від 22.07.2021 року у справах № 260/3598/20, 560/6831/20, від 28.07.2021 року у справі № 340/1901/20 тощо. Отже, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відповідно змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, проте невірно визначено спосіб захисту порушеного права позивача, у зв`язку з чим резолютивна частина судового рішення підлягає зміні. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві - задовольнити частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2021 року - змінити. Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2021 року - змінити. Викласти абзац третій резолютивної частини рішення наступним чином: «Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) недоотриму суддівську винагороду в розмірі 88607 (вісімдесят вісім тисяч шістсот сім гривень) грн. 40 коп. за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795)». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Постанова складена в повному обсязі 16 листопада 2021 року.